СЛУШАЙТЕ РАДИО «ВЕСТИ» ГДЕ УДОБНО И КОГДА УГОДНО!

Дубль W

Йовичевич: "Я не хотел получать деньги в “Карпатах”, хотел их заработать"

Говорим с Игорем Йовичевичем об уходе из "Карпат" и футбольном будущем.

О работе в "Карпатах": "Я видел в “Карпатах” 1,5 летний проект. Я не хотел получать деньги, хотел их заработать. Я патриот клуба и влюблен в каждого своего воспитанника".

Стенограмма эфира

Виктор Вацко:
- Мене сьогодні цілий день мучить одне запитання. Нещодавно генеральний директор львівських «Карпат» Юрій Михайлович Дячук-Ставицький дав дуже резонансне інтерв’ю, в якому Ви були головною фігурою, тобто – говорили про Вас. І ось в контексті цього інтерв’ю мені цікаво насамперед з’ясувати для себе як Вас називати – Містер чи Іґор? Сказав Юрій Михайлович, що Ви примушували футболістів називати Вас – Містером. Як до Вас звертатись?

Игор Йовичевич:
- Добрий вечір насамперед усім слухачам і глядачам, вітаю вас з новим проектом, бажаю вам багато успіхів.
Стосовно запитання, то думаю, що це не дуже важлива річ. Думаю, Вікторе, що ти можеш називати мене, як хочеш. Іґор – буде пасувати сьогднішній програмі.
Пам’ятаю, коли Юрій Михайлович презентував мене, як тренера основної команди львівських «Карпат», дуже теплі слова говорив про мене, з повагою ставився. І це було навзаєм. До того часу я працював і у U-19 і у U-21, і самі футболісти називали мене Містером. Він це знав. Так що у цьому не бачу жодних проблем. Хіба щось змінилося із тим Містером за останні 7 місяців. Тоді причина – в іншому.

- Наскільки я розумію, а Ви поправте – правда це чи ні? В Україні заведено звертатись до людей, які стають тренерами, на ім’я і по батькові. Навіть більше – по батькові. Наприклад, того ж Юрія Михайловича Дячука-Ставицького футболісти називали: «Міхалич». В Європі ж по батькові називати не заведено. Звідти і пішло: «Містер»…

- Абсолютно погоджуюсь з Вами. Я живу тут, знаю правила, я вихований тут, знаю, що звертанням ти висловлюєш повагу до людини, і це має велике значення. Юрій Михайлович завжди був Михайловичем. Тут не зміниться нічого. Просто в Хорватії не звертаються по батькові…

- Тобто, якщо в «Реалі» Мадрид, де Ви свого часу виступали, до Рафии Бенітеса футболіст сказав би Рафа, це – неповага! Це все одно, що до Юрія Михайловича сказати: «Юрік».

- Так не можна. Я вихований батьками так, щоб ставитися до старших людей, співпрацівників, в тому числі і до генерального директора, – з повагою. Так що завжди до будь кого з тренерів: чи Вальдано, чи Дель Боске, чи Рафи Бенітеса, зверталися Містер…

- Містер – тому що там немає – по батькові…

- Нема по батькові.

Слава Варда:
«І, що найголовніше, наші слухачі і глядачі, котрі долучаються до нашої бесіди у Фейсбуці, звертаються до Вас Іґоре: «Містер, Іґор».

В.В.: «Це означає, Славо, що наші глядачі поважають Містера Іґора Йовічевіча! Зрештою, як і ми».

- Іґоре, 31 грудня у Вас закінчився контракт. Два місяці йшла своєрідна гра «ромашка: любить – не любить, буде – не буде в «Карпатах». Чому Ви вирішили відмовитися від пропозиції? Вам погані фінансові умови запропонували?

Під час нашої розмови я щиро відповідатиму на запитання, не уникатитму незручних моментів. Про фінансовий бік угоди, в тому числі і про зарплату, взагалі не йшлося. Що запропонував Петро Петрович Димінський – було прийняте і не обговорювалося ніяке збільшення зарплати. Просто з часом змінилося ставлення до мене, як до фахівця. Я відчув оцю втрату довіри. І з часом це просто перетворилося у якийсь шлях без повернення . Ми зайшли у вулицю з одностороннім рухом, стосунки між нами як у бізнесових питаннях, так і персональні, трошко зблідли, не були настільки яскраві, як це було чотири роки. Умови мінялися постійно. Спершу було – на три роки, потім – на 6 місяців. Потім не зійшлися з приводу деяких пунктів у контракті: він захищав інтереси підприємства, я захищав свої інтереси. Думаю, що ми просто не знайшли спільної мови і спільної точки щодо бізнес-проекту. Це невід’ємна частина футболу. І я це сприймаю, як факт недомовленості двох сторін, в якому кожна захищає свої інтереси.

- Наскільки ці моменти, про які Ви сказали, що втратили спільну мову, втратили взаєморозуміння. Наскількі їх можна пов’язувати із відставкою генерального директора Ігора Дедишина? Не секрет, що Ви повернулись до «Карпат» (свого часу Ви були гравцем «Карпат» у 90-ті) як трансфер-директор, і Вас Дедишин запросив, він не так давно розповів про це у своєму великому, так би мовити – прощальному, інтерв’ю. Багато хто вважає, що саме ідеєю Дедишина було призначити Вас свого часу спочатку виконувачем обов’язків, а потім і головним тренером команди. Він не приховував, що свого часу саме він вмовив Вас стати тренером U-21, а потім Ви стали U-19 тренувати. Тобто у вас було абсолютне взаєморозуміння, ви розмовляли однією мовою як з точки зору ситуації трансфер-директора з точки зору фуболу, як бізнесу, так і з точки зору футболу, як гри – з точки зору тренерського мистецтва. Його відставка, як і прихід Юрія Дячука-Ставицького, судячи з інтерв’ю якого можна багато висновків робити. Наскільки це вплинуло на зміну Ваших стоунків з інвестором – з президентом клубу.

- Користуючись нагодою, хочу особливо подякувати Ігорю Михайловичу Дедишину за весь період – останіх п’ять років – від запрошення до львівського клубу, від самої презентації проекту на майбутніх п’ять років, наскільки він твердо був переконаний, що я є ідеальна людина, яка може дати багато користі клубу в першу чергу – перших два роки як трансферний директор, у стосунках з європейськими клубами, з європейською прессою, де багато разів виходили на зв’язок з міжнародними медіа як на телебаченні так і у газетах. Він завжди був поруч, він слідкував за моєю роботою і він може об’єктивно оцінити мою діяльність. Щодо трансферної політики, то взятии хоча б Лукаса Переса Мартінеса – наскільки яскраво він зараз грає у Іспанському чемпіонаті…

- Ну, звичайно, Ви проявили себе дуже добре. Тому що Лукас Перес, який є зараз одним із найкращих футболістів Прімери і одним із кращих бомбардирів чемпіонату Іспанії. Плюс прибуток «Карпатам» приніс Даніло Авелар, який був придбаний у Ваш час. Плюс Борха, я не знаю розрахувалися там чи не розрахувалися, але це було 800 тисяч, якщо я правильно пам’ятаю …

- 850 тисяч…

- Євро прибутку. Той же Балажиц, який проявив себе прекрасно, як футболіст, ставши основним футболістом «Карпат». Це усе було у ваш час. Тобто Ви не дали підстав говорити про себе, як про поганого трансфер-директора.

- Так, але я не люблю говорити про себе. Люблю, щоби хтось сказав…

- Зараз я кажу…

- І у мене була спокійна совість, коли мав такого генерального директора з таким поглядом у майбутнє, з такими ідеями, які він застосував для прогресивної реорганізації інфраструктури клубу у порівнянні з іншими командами. Із кращою є хіба що три-чотири клуби в Україні. Але те, що було, коли я грав у 2004 році і те, що сьогодні є, а «Карпати» – це бренд, де молоді футболісти хочуть грати і самі просяться до команди, це, у значній мірі, – його заслуга.
Також не можу без вдячності не згадати про Петра Петровича Димінського – людину дуже важливу у моїй кар’єрі як футболіста, так і тренера. Він мені дав шанс бути тренером львівських «Карпат» без ліцензії. Я скористався цим, і віддав все, що мав: всю енергію, самовідданість, повагу до клубу, до іміджу. Намагався створити ще кращий імідж, ще кращий бренд в Україні, в Європі і це ніколи не зможу забути.

- Іґоре, як ви повідомили своє рішення президенту клубу? Як відбулась остання розмова?

- Остання розмова відбулась місяць тому. Той перший варіант контракту – на 3 роки, він зник, він вже не був актуальним. Оскільки я хотів півтора року, бо пам’ятаю той перший день, коли Петро Петрович хотів мене призначити тренером і хотів зробити акцент на тому періоді яким було б моє завдання на посаді головного тренера львівських «Карпат». Було три фактории: побудувати ГРУ, побудувати команду і, що особливо, скільки наших вихованців буде грати у складі «Карпат» за перший рік моєї роботи. Думаю, що не тільки зробили команду – одну з кращих, а для мене – найкращу в Україні за атмосферою, за єдністю, за дружбою у колективі, за симпатією, яку має тренерський штаб до гравців, а й перевиконали завдання щодо залучення до головної команди молодих гравців, яких багато грає за команду, а ще одного – Мар’яна Шведа - продали до топ-клубу Іспанії – «Севільї» за великі гроші, які дали дуже великий іміджевий статус «Карпатам». З того моменту самі вихованці у клубній футбольній школі повірили, що таке можливе і свою мрію можна здійснити. І це є просто ознака солідності проекту дитячо-юнацької школи, який ми запровадили у клубній академії. То ж думаю, що ті завдання, які поставив Петро Петрович просто виконані.
Інше питання, що змінилася його думка із трьох років першого варіанта на моє наполягання на півтора року, бо я вже півтора працював, і він весь час говорив, що маємо три роки, щоби на четвертий рік уже грати у Європі, солідно конкурувати на європейському ринку. Я хотів просто закінчити той проект, який розпочав, коли прийняв команду, це – три роки.

- Тобто Ви бачили трирічний проект

- Він запропонував три роки. Я сказав – не хочу. Дайте мені півтора року. Якщо я заслужу, ви зі мною продовжите контракт. Не хочу отримувати гроші, а хочу заробити їх. Це – його політика. І це я зрозумів 12 років тому, коли грав у футбол. Так що ті слова у мене в голові свіжі: «Я хочу заробити гроші в «Карпатах», а не отримувати їх». Якщо через півтора року я заслужу і далі бути тренером «Карпат»: буде результат, буде гра велика кількість вихованців буде грати в основному складі. Я буду і надалі продовжувати працювати.

- Іґоре, але ж це дивно, адже кожен із тренерів, особливо, наприклад, ми тут Хуанде Рамоса в Україні пам’ятаємо і його контракт на 4 роки – контракт підписаний і прописаний розкішно із величезною неустойкою у випадку його розриву. Кожен із тренерів намагається підписати якомога довший контракт, якомога триваліший. Ваша ж вимога дивна: Вам пропонують на три роки, а ви – на півтора?..

- Знаєте, деколи чую – він не є патріот. Це дуже популярно – бути патріотом. Я хотів піти патріотом, не думаючи про фінансовий стан, а думаючи про розвиток молодих вихованців, в яких я просто закоханий. Про кожного футболіста, з яким я працював, маю просто незабутні думки і враження, як вони віддавалися на футбольному полі. І хоча деколи виходило краще, деколи гірше, але те, що ми створили, було важко особливо у першому році: нам знімали очки раз, другий; були на дні турнірної таблиці…Але завдяки характеру ми вижили, вистояли і ще добре фінішували, залишившись у вищій лізі. Так що не думав про себе. Не хочу. Фінансова забезпеченість мені уже не потрібна…

- Ви багата людина?..

- Я багатий любов’ю, багатий повагою, які відчуваю від людей, які мене оточують. Це дає мені наснагу і поштовх, щоб рухатися вперед. І це є моєю енергією! Ці працівники в клубу, ці охоронці, бухгалтери, баба Галя, яка дає мені фрукти на базі… Просто це люди, яких я обожнюю. Це люди, яких я бачу кожен день з усмішкою, які працюють за невеликі гроші. Просто я можу себе вважати дуже щасливою людиною, у порівнянні із ними, у фінансовому становищі. Тобто, коли продовжувався контракт фінансове питання було на останньому плані.

- Що Ви відчували, коли з’явилася інформвція, що актив команди, тобто її найдосвідченіші гравці, хочуть зустрітися із президентом, щоб вмовити його продовжити з Вами контракт, коли залишалось три матчі до кінця першої частини чемпіонату? Ви відчували на ділі, що є оця підтримка, що футболісти – за Вас, футболісти з вами, вони за Вас б’ються?

- Відчув повагу, відчув, що вони хотіли трохи змінити цю ситуацію, щоб ми далі працювали разом і закінчили цей проект, довели його до кінця…

- Вони бачили це як проект?

- Як проект. Бо я говорив з першого дня, що це є проект. Перший рік Петро Петрович не давав завдань. Результат не стояв на першому місці. Потрібно було побудувати гру, командну атмосферу, і вводити до складу молодих вихованців, зробити коктейль їх і досвідчених футболістів. Це дуже важка робота. Але уже деякі ігри почали показувати, що через кілька років це може бути хороший колектив. І після деяких матчів можливо апетити зростають. І потім може не об’єктивно дивимося на речі і на реалії. Це можливо було нашою перепоною у цьому стратегічному кроці щодо дотримання трирічного проекту.

- На які результати Ви розраховували в ситуації, коли прийнявши команду, знали, що команда відмовляється від такого принципу як оренда футболістів, і Ви втратили цілу групу гравців, які були ключовими у того ж Севидова. Ви втратили абсолютно всю групу атаки, ви втратили універсального Федорчука, якого у збірну України викликали, і який дійшов згодом до фіналу Ліги Європи із «Дніпром». Ви втратили головну ударну силу команди. А потім була заборона на трансфери і ви не могли ніким посилитися. На які результати Ви розраховували і, найважливіше, на які результати керівництво розраховувало? Якими були критерії оцінки вашої роботи?

- Тренерський штаб також поставив собі завдання. Ми спробували переконати Петра Петровича Димінського у тому проекті, що започаткували і як ми дивимося на ці речі, як ми хочемо пройти той перший рік. Що у другому році хочемо…

- А можна конкретизувати?

- Наприклад, перший рік пройшов так, як пройшов. Було дуже важко. Дуже важко – вилізти із цієї ями, коли нам знімали очки. І ми зробили усе, щоб залишитись у вищій лізі. Другий рік попросив, щоб був стабілізуючим, щоб стабілізувати команду, результат, не ставлячи жодного імперативу перемоги. Бо я і надалі знав, що не можемо заявити жодного футболіста. Іншими словами – або йдемо під проект, або йдемо під завдання. Якщо – під завдання, то я сам вже несу 300% відповідальності за невдалий старт або вихід до Ліги Європи, чи зайняте місце у Прем’єр лізі. Туди попросив пару футболістів. Особливо знаємо, яку проблематичну позицію маємо в «Карпатах» – це нападаючий. І не один, щоб була альтернатива впродовж матчу. Це – очевидно. Якщо ж – під проект, то не треба футболістів. Дамо розкритися молодим футболістам, не тиснемо на команду за програш, щоб молоді гравці могли рости спокійно.

- Тобто третій сезон мав бути ударним, заточеним на результат. А чи міг він бути ударним без роботи на трансферному ринку?

- Неможливо. Я думаю – неможливо. Ті ж самі футболісти, коли спілкувалися з нами, говорили, що нам не вистарчає пару футболістів попереду, щоб робити кінцівку – завершувати наші хороші розіграші, робити ефективну кінцівкуту наших запланованих розіграшів, над якими ми працюємо на тренуваннях.
Знаєте, нападаючі мають зовсім інший рух, відчуття у штрафному майданчику. Це та агресивність, той нюх на гольову ситуацію у штрафному майданчику. І це відрізняє великих футболістів, які заробляють великі гроші від решти. Найгірший нападаючий є кращим за найкращого півзахисника.

- З точки зору Вашої філософії, коли Вас представляли головним тренером, Ви сказали, що хочете, щоб команда грала в атакувальний футбол, постійно контролювала м’яч, пресингу вала суперника в агресивній манері. Тут що вдалось? Адже моментами футбол «Карпат» не виглядав надто агресивним. Хоча всі фахівці в Україні відзначали, що якісний, хороший контроль м’яча Ви команді прищепили.

- Перших пів року ми взагалі не працювали над контролем м’яча настільки акцентовано, як після шести місяців. Почали обережно, від захисту, дисципліновано, поважаючи діагональну страховку, фундамент закладати. А уже після турецьких зборів працювали на чужій половині поля над фазою розвитку атаки, у її кінцівці – завершальна зона, через зміну напрямку…

- Ми перервались на питанні послідовності підходів. Спочатку ви вирішили побудувати фундамент, тобто побудувати гру в обороні. Потім прийшов вже перший повноцінний зимовий збір, де почали уже робити акцент на грі наступальній. Наскільки вийшло у Вас до кінця втілити все, що Ви хотіли і наскільки відповідним був рівень футболістів для Ваших задумів? Не секрет, наприклад, що той же Костов, один із ваших попередників, який теж намагався будувати атакувальний футбол, футбол, що базується на контролі м’яча, говорив, що йому потрібні футболісти для такої гри такі, як були тоді у «Металісті» і донецькому «Шахтарі». У вас таких футболістів не було, і ресурсів не було.

- Тоді була трошки інша команда, трошки інші часи і ресурси і фінанси. Той самий Гладкий, який не знаю чи грав, вже не пам’ятаю, або не грав багато у Костова, якщо би був в нашій команді, був би малюнок гри трохи іншим. І то все, що пробували робити, маючи м’яч в ногах, збільшуючи відсоток володіння м’ячем. В кожному матчі ми більше володіли м’ячем ніж суперник. І тільки пару матчів мА програли за цим компонентом – «Динамо» Київ і особливо – «Шахтарю». Але збільшили кількість ударів по воротах: якщо у першій частині, коли прийняв команду, було 5 ударів за гру, то потім це число зросло до 12. Просто те, над чим працювали на турецьких зборах, а потім втілювали у грі, давало нам натхнення працювати дальше. Але це не можна було поміняти одразу. Тому що футбол, в який грали в більшості футболісти до того, не базувався на володінні м’яча, а не довгих передачах, підборі і контратаках, які теж можуть бути тактикою і стратегією тренера. І тут нічого не зробиш. Кожен має своє «Я». Я хочу почати від воріт, хочу розігрувати, розтягнути команду суперника і знайти діри які відкривають шлях до воріт суперника. І тим шляхом ми просто просувалися вперед.
Хочете не хочете, а і з такою командою без вираженого форварда, який міг би краще, легше завершувати ті розіграші, які ми створювали в кожному матчі. Стільки моментів було, пам’ятаєте, перший той матч з «Волинню» вдома, коли програли, коли Худоб’як не забив пенальті, коли було три перекладини чи штанги… Знаєте, якби менше було таких матчів, де нам просто не повезло в завершальній стадії, були б зараз на іншому місці. А так – восьмі. Ми йшли звичайним вектором, який обрали, спокійно, знали що робимо в кожному моменті по тактичних, по технічних аспектах, по фізичних і психологічних. Тобто – контролювали все.

- А Ви знаєте, що за останні чотири роки у Вас найкращий результат в «Карпатах»?

- Це мені сказали. І маючи найменше ресурсів. Не раз мені Петро Петрович казав: «Ну, знаєш, Іґор, тобі не пощастило. Такі часи зараз непрості. Тобі просто не пощастило!».

- Іґоре, Ви не приховуєте, що час проведений в Іспанії, в тому числі і в мадридському «Реалі», наклав відбиток на вашу тренерську філософію. Наскільки оця іспанська філософія здатна прижитися в українських реаліях? Адже у нас футболісти не так готуються, як в Іспанії, у нас клімат інший, в нас менталітет інший, у нас багато чого іншого.

- Я – не іспанець, я – хорват, який жив в Іспанії. Думаю, що інтелект дуже-дуже тонко пов’язаний з адаптацією до обставини які можуть виникнути в оточенні. Так що ти мусиш знати куди ти їдеш, що країна представляє собою, що регіон представляє собою, які люди в ньому живуть, які там правила гри, який спосіб виховання, який спосіб мислення. Коли ти все глибоко проаналізуєш, то на основі цього зможеш краще зрозуміти гравця, який грає в цьому клубі, в цьому регіоні, у цій країні. Так що, якщо в тебе є інтелект, а, думаю, що в Іспанії, якщо чогось і навчили, то це важливості психології. Там вважають найголовнішим не техніку і тактику, а психологію – управляти групою, управляти егами – футболістами, кожен з яких думає, що він найкращий і тільки він заслуговує грати в основному складі. Об’єднати їх, щоби думали, як один. І це найважча частина тренерської роботи.

- Знову хочу повернутися до інтерв’ю генерального директора клубу – Юрія Дячука-Ставицького, яке, я це вже розумію, Ви читали. Як Ви зреагували на ось ці ескапади генерального директора. В мене склалося враження, що у ваших стосунках не усе гаразд. Наскільки генеральний директор був причиною того, що не вдалось продовжити контракт?

- Я не вів переговори з Юрієм Михайловичем. Я вів переговори з Петром Петровичем Димінським. І не домовився по контракту з президентом клубу.

- А звідки така різка реакція генерального директора?

- Не знаю, не знаю.. Але читав і слухав його інтерв’ю.

- Ви були здивовані такими словами, які він сказав? Якою була ваша реакція?

- Це – по харчуванню?

- Ну, дивіться. Давайте так: «Дивує інше, як хорватський спеціаліст на Західній Україні може змусити усіх гравців і тренерів, аби його називали Містер. Думаю – це не етично в наших краях». Друге: «Іґор зробив так, аби українці не їли сметани, яйця, масла, сала». Ви таке зробили? Далі: «Я, ви, ваші діти їли і їстимуть борщ зі сметаною. А в нас, в клубі, було заборонено. Їли макарони і піци». Ще один момент: «Йовічевіч вважав себе головним у всьому. Окрім того у клубі він зрідка з’являвся. Бувало місяцями його не було». Ось такі речі. Ви скажіть нам, навіщо футболістам сметану не дозволяли їсти з яйцями?

- Читав кілька днів тому, що Зідан заборонив футболістам «Реала» їсти усі молочні продукти і червоне м’ясо. Так що щось у цьому є. І це називається спортивне харчування. Звичайно, що Юрій Михайлович знає що він говорить про харчування. Не даремно він має звання Заслуженого тренера України. Він точно знає яке спортивне харчування підходить кожному гравцю.
Стосовно того, що я не з’являвся у клуб. Генеральний директор має з’являтися в клуб, у свій кабінет, приймати усіх працівників, які мають виробничі питання, підписувати купу документів…

- У головного тренера є кабінет?

- Так, у головного тренера є кабінет, який розташований на базі, у Брюховичах. Головний тренер там день і ніч планує мікроцикли, переглядає матчі своєї команди, суперників, що взагалі сім’ю не бачить і дітей своїх не бачить раніше одинадцятої вечора. І це дійсно єдине робоче місце тренера.

- Кабінет на базі в Брюховичах?

- Кабінет в Брюховичах, де знаходится тренувальна база і де команда тренується. Я поважаю місце генерального директора і технічного директора, які мають офіси в клубі і їхня робота – приїхати в клуб. Так що не думаю, що моєю роботою було приїжджати до нього і заважати йому працювати.

- Вас образили ці слова чи…

- Та це його особиста думка. Я не ображаюсь.

- Ну подивіться, коли Заслужений тренер України, «плює» на таке поняття як футбольна дієта, про яку вже навіть ми зі Славою Вардою знаємо, хоча ми журналісти, знаємо, про такі поняття що футболістам можна їсти, а що потрібно їсти, і про сало, і про холестерин…

- Футбольна дієта – це єдине джерело енергії, яку мають футболісти. І не тільки тренувальний процес, а й харчування і відпочинок. Це – невидиме тренування, найважливіше для футболіста топ-рівня. Ми не говоримо про аматорів обласних команд.

- Ви усміхались? Вас це роздратувало? Якою була Ваша реакція на це?

- Та, знаєте, прочитав і… Я знаю Юрія Михайловича дуже добре. І знаю, що це він сказав під емоціями. Але з деякими речами не можу погодитися. Наприклад, чув коли представляли нового тренера Олега Лужного, де він акцентовано говорить – нарешті ми маємо тренерський штаб, який складається із місцевих, із людей, які грали в «Карпатах». Тут всі тільки наші, тільки наші… і так акцентовано він це говорить…

- Це Вас образило?

- Слухайте, я також віддавав цьому клубу і любов, і багато енергії, щоб покращити його імідж. Складається враження, що тепер я маю просити пробачення у вболівальників і футболістів за те, що я працював у клубі.

С.В.:
- Игор, вот Вы хотели извиняться за то, что Вы, как бы иностранец, работали в «Карпатах». А смотрите, что люди пишут:

Владимир Солоб:
«Пане Іґор, ми Вас щиро полюбили і за професіоналізм і за Вашу чарівну українську мову, і за ваш щирий патріотизм».
Артур Лобачівський:
«Хочу висловити надзвичайну подяку Вам за те, що вивчили нашу співучу мову».
Александр:
«Спасибо ему за тот футбол, в который играла его команда. Отлично была видна работа Игора».
Жанна Романенко:
«Ви чудовий тренер і дуже прикро, що Ви залишили «Карпати», бо ми дуже вдячні Вам за все».

С.В.
- Я сейчас буду зачитывать вопросы, потому что их действительно очень много, а Мистер Игор постарается коротко ответить каждому из вас.

Роман Лялюк:
«Який гравець «Карпат» на вашу думку може стати великим футболыстом?».

- Дмитро Кльоц.

Дмитро Гармаш:
«Пане Іґоре, – моє шанування! Скажіть будь ласка матчі вашого тренерського штабу із вболівальниками «Карпат» – це булла Ваша особиста ініціатива?».

- Ця ініціатива булла ще за кілька років до нас. Думаю, що її реалізував ще Олег Кононов. Потім цих матчів певний період не було. Нам було дуже цікаво мати близькі стосунки з вболівальниками, які хочеш не хочеш докладають багато зусиль і грошей, щоб спілкуватися з тобою, підтримувати тебе. Вони – невід’ємна частина того проекту, який ми втілювали у життя.

«Добрий день, Іґор! Скільки часу у Вас зайняло вивчення української мови? – Це перше питання. З ким із гравців «Реала» ви досі підтримуєте відносини, бачитесь, зідзвонюєтесь? І чи взялися б Ви тренувати «Барселону»? бажаю успіхів. Ви дійсно крутий».

- «Барселону» не тренував би. Якщо треба чекати, як Рафаель Бенітес 20 років, тоді можливо. На це треба заслужити. Треба вчитися багато.
За скільки років вивчив мову? Думаю, що можна говорити не про роки, а кілька місяців. Бо коли ти дійсно хочеш щось зробити плюс та енергія, яка в мене є, яку заклали батьки або сама природа, – полегшують досягнення мети.

В.В.:
- А скільки мов Ви знаєте?

- Не рахував: хорватську, англійську, іспанську, українську, португальську, ну бразильську – так, хоча вона вважається португальською, по китайськи розмовляв вільно у свій час, коли грав там. Але з часом китайська дуже швидко забувається.

С.В.: Дивіться далі, товариство.

Роман Сенко:
«Наскільки сильно керівництво пхало НІС у ваші справи під час роботи на тренерській посаді».

- Я просто не можу знайти відповіді на це...

Артур Лобачевський:
«Пане Іґор, які на вашу думку топ-3 футболісти «Карпат»?».

- Пластун, Голодюк, Худоб’як.

Юрій Твардовський:
«Пане Іґор, Україна стала Вам дуже близькою, судячи з ваших коментарів і поведінки. Чи розглядаєте Ви варіант повернення в наш чемпіонат, якщо надійде належна пропозиція. Яку збірну мрієте очолювати більше – України чи Хорватії?».

- Дуже цікаве запитання. Я уже п’ять років тут. Звичайно, що почуваю себе уже частиною громади. Це не так просто. Коли грає Україна, вболіваю за збірну і хочу, щоби вона перемагала…

С.В.:
- У Вас, получается, сердце из двух половинок?

- Є! Є! Це неймовірне відчуття, яке знаходиться десь там глибоко в душі і яке я вам не можу словами пояснити.

В.В.:
- Український Юрґен Клінсман. Ви ж пригадуєте матч США проти Німеччини на останньому Чемпіонаті світу. Клінсман співав Гімни обох країн.

І.Й.
- Ніхто мене не змушує співати український Гімн…

В.В
- А Ви співаєте?

І.Й.
- Співаю. По перше – дуже гарна пісня, мелодична. Є в ній свій дух. Бачу людей, як в них розвинутий патріотизм. Мурашки йдуть по шкірі. Я іноземець. Але кажу ще раз, я слухаю інтерв’ю генерального директора «Карпат» Юрія Михайловича, ті те, що «наші тут зараз працюють, наші…». Я також був одним із вас, я хотів бути одним із вас. Якщо ви не вважали мене одним із вас, то я мушу у вас просити пробачення.

В.В.
- А зараз Швед у Севільї. Уявляєте, а там – Мончі: «мусять грати тільки наші!».

І.Й.
- Так. Прошу вибачення у вболівальників, що я вивчив українську мову, прошу вибачення у вболівальників, що мої діти уже п’ятий рік вчаться в українській школі, прошу вибачення, що я місцем проживання, хоч можу жити де хочу, можу жити в Марбельї, але обрав Львів.
Треба любити своє, але не ненавидіти чуже. І буде усе в порядку, і буде усім краще.

С.В.:
Про Львов очень много вопросов. В Вашем серце есть место для Львова и какое?

- Львів це – неймовірне місто. Це… це… Ось сьогодні я був на екскурсії по Києву. Він також гарний. Але – великий. І не має такої компактності, як має Львів. Львів дуже нагадує мені Загреб. Просто – Австро-Угорщина, архітектура, маленькі вулички, багато кав’ярень. Можете знайти себе, можете загубитись, завітавши на якусь каву. Стільки левів на тих будинках, я думаю – більше тисячі… Це неймовірно! Ти можеш тільки щасливо почуватися у цьому місті.

Еще один вопрос от Игоря Михановского:
«Игор. «Карпаты» под вашим руководством это по сути первый клуб в украинском чемпионате, который по сути отказался от громких имен и, соответственно, – высоких зарплат, переключив внимание на академию клуба. Получилось, что Вы, если можно так сказать, предвидели упадок украинского футбола, так как позже к вашему шагу вынуждены были прибегнуть все без исключения. Что стало основной причиной упора на молодежь?»

- Тут мушу визнати одну річ. Петро Петрович Димінський має специфічний погляд на футбол. Це я мож сказати по бізнесу: є приватний Петро Петрович і є бізнесовий Петро Петрович. Приватного Петра Петровича я дуже люблю оскільки він великодушний, він добрий, я дуже добре його знаю і такого я його люблю. Але є бізнесовий Петро Петрович, який дуже незручний, дуже твердо захищає свої інтереси і деколи так уперто проводить свої інтереси, що не деколи, а багато разів його просто не розумієш. Але він це все передбачив і зробив на два кроки вперед випереджає події в українському футболі. Мушу визнати цей його неймовірний талант розбиратися у ситуації. По молодих вихованцях, по скороченню бюджету, по зарплатах, по інфраструктурі, по всьому. І все, що він зробив переходить за його моделлю через пару років в інші команди.

В.В.:
- Його, до речі, тоді, у 2013 році, дуже жорстко розкритикували всі, а потім повторили його кроки.

І.Й.
- Я це мушу визнати. Скажу щиро, це моя думка…

Гости программы и спикеры:
Игор Йовичевич
Экс-тренер ФК "Карпаты"

Поделиться:
Правила комментирования
На ресурсе запрещены:
  • Любые проявления нетерпимости к разным конфесcиям,расовым различиям,национальностям.
  • Размещение провокационной и/или ложной информации
  • Нецензурные выражения (мат) и оскорбления
  • Реклама(прямая или ссылки), оффтоп, флуд, капс.
Читать все