СЛУШАЙТЕ РАДИО «ВЕСТИ» ГДЕ УДОБНО И КОГДА УГОДНО!

Дубль W

Игорь Цыганык: "Я всегда хотел связать свою жизнь с футболом"

Говорим о футболе в жизни и жизни в футболе.

Игорь Цыганык:

"Когда мне было 13 лет я мечтал бесплатно попасть на футбол. В 19 лет, когда начинаешь понимать жизнь, хотелось удивить мир. Когда ты взрослеешь, то и мечты трансформируются".

"Я не могу сказать, что хотел стать футбольным телеведущим. Я хотел комментировать футбол и связать свою жизнь с футболом. Мне это всегда нравилось".

"Главное в работе - не поддаваться провокациям, которые иногда возникают после программ. Всегда нужно иметь точку зрения и ценить точку зрения тех людей, которые к тебе хорошо относятся, людей, которые понимают уровень твоей работы".

СТЕНОГРАММА ЭФИРА

Ігор Циганик:

- Доброго дня шановним слухачам Радио Вести! Я згадав, ми з Вітею знайомі уже 20 років. І колись, а ми грали двоє в нападі за факультет журналістики, він казав: «Малий, граєм за системою так: я стою, ти носишся, в мене попадаєш, я забиваю!». І Вітя став найкращим бомбардиром турніру.

Віктор Вацко:

- Доброго дня, Ігоре Степановичу, кланяюсь Вам низько!

Слава Варда:

- Сегодня вы уже видите, уважаемые наши друзья – разговор будет интересный и душевный: первые 20 минут – о жизни и, может быть, о влиянии футбола на эту жизнь; ну, а остальное время наши слушатели и телезрители будут задавать вопросы исключительно практически о футболе. Как Вы, Игорь Степанович, проводите свой отпуск, ведь он у вас летом. Правильно?

Ігор Циганик:

- Відпустка є літом і зимою. В принципі, я завжди їжджу до Львова. Тому що дуже люблю це місто. Воно мені найбільше подобається, і в мене там батьки. І там я відпочиваю, абсолютно абстраговуюся від футболу. Тому що, знаєте, останнім часом те, що робиться в українському футболі, взагалі в світовому футболі, воно так якось накопичується дуже великою втомою за сезон. І ти просто релаксуєш себе вдома. Для мене це найголовніше місто. Літом, можливо кудись там і виїжджаємо. Але, в принципі, я люблю домашній, спокійний відпочинок. А зимою – це свята і для нас традиція, Віктор Володимирович прекрасно знає, що у Львові на свята ти ж не можеш нікуди поїхати. Тому що свята – це є родинне свято. І ти мусиш ходити по гостях і набивати черево.

Віктор Вацко:

- Тому я у Львів і не їжджу на свята.

Ігор Циганик:

- А я їжджу.

Віктор Вацко:

- Я бачу, я по тобі бачу! Скільки? 90 – є?

Ігор Циганик:

- Ні, ще нема. 90 немає, і не буде. Я тобі скажу, що уся ця історія, щотак,на свята ти ведеш такий «праздный образ жизни», як кажуть росіяни. Але потім, коли з’являються ефіри, нерви, українські футболи, дзвінки, сварки, тренери, «кіпіш» – от воно швиденько все дуже прибирається. Ну плюс футболи…

Віктор Вацко:

- Я тебе розумію, ти знаєш?

Ігор Циганик:

- Ще би не розуміти!

Слава Варда:

- Вот мне так выдается, Игорь, что Вы эмоциональный человек, это понятно. Но Вы эти эмоции не особо и скрываете. Действительно это так?

Ігор Циганик:

- Я емоційна людина. Але я хочу сказати, що і футбол – емоційна штука. То ж, безперечно, на роботі – я один, в житті, можливо, – зовсім інший, в житті, можливо, я не так виявляю свої емоції. А от в роботы, в футболі воно справді так і є, тому що ти граєш у футбол, ти переживаєш за цей футбол і ці емоції повинні бути, тому що тільки в емоціях можна передати справжню думку. Коли ти починаєш берегти ці емоції, намагатися потім аналізувати, переаналізувати… Взагалі найкраще – емоційно зреагувати для того, щоб усвідомити, що ти в цей момент подумав, а потім спробувати, вже відштовхуючись від цих емоцій, намагатися зробити вже якийсь певний аналіз і вже далі це все спокійно розповідати і виводити для телеглядачів.

Слава Варда:

- А как Вы думаете, какие эмоции наиболее характерны Вашему любимому городу, родному городу Львову?

Ігор Циганик:

- Це – консерватизм, це – статечність, це – спокій. Знаєте, Славо, коли приїжджаєш до Львова, то завжди відчуваєш якусь таку неквапливість, якусь таку повагу. Саме місто має власну самоповгу. Наприклад, в Києві, в мене немає часу просто пройтися по центру, прогулятися. Тому що люди ідуть, опускаючи голову вниз, кудись вони постійно поспішають. Коли приїдеш до Львова, вийдеш на Площу Ринок, і ти розумієш, що там насправді йде життя. Там виходять на промінад, дефіле, там жінки в гарних сукнях, чоловіки дуже статечні. Там дуже багато є крамниць, дуже багато різних кафетеріїв, куди можна зайти, відчути смак самого міста. Ну, і, безперечно, цей антураж, який тебе оточує, ця старовинна архітектура.

Я пригадую, в нас булла одна викладачка, яка нас по Львову водила, і ми здавали іспит з історії культури. Там різні стилі: бароко, класицизм, рококо. Тобто, всі різні моменти вона нам показувала – Андрусів, якщо я вірно пригадую…

Віктор Вацко:

- Вона в нас викладала, але нас вона не водила…

Ігор Циганик:

- А нас водила. Бачиш, нам більше пощастило. Ми просто здавали іспит, і вона нас питала: «Це – який стиль? Оце – який стиль? Це – який стиль? Якого року споруда?». І зараз, наприклад, коли ти приходиш туди, відчуваєш якусь таку розслабленість, почуття того, що ти насправді вдома, в тому комфортному середовищі.

Слава Варда:

- А вот Вы не вспомните, когда у вас появилась такая вот осознанная мечта? Вот именно – действительно осознанная, не то, что там – совсем детская, например, а вот когда Вы осознали, что вот действительно – то, чему хотели бы посвятить себя либо то, к чему действительно хотелось бы Вам стремиться?

Ігор Циганик:

- Знаєте, в кожного віку є свої мрії. Коли мені було 13 років, я мріяв, щоб мене безкоштовно пропускали на футбол, тому що грошей на те, щоб купити квиток, не було. Батьки були зайняті. І мені дуже хотілося, щоб мене безкоштовно пропускали на футбол. Я пам’ятаю у 1993 році на ЛОРТі грали «Динамо» (Київ) на Кубок України з…

Віктор Вацко:

- Соколом» (ЛОРТА). Богдан Ігорович Блавацький тоді грав. Я був на тому футболі, до речі.

Ігор Циганик:

- Я також був на цьому футболі. Мене довго не пропускали. І я думав: «От здорово би було отримати таке посвідчення, щоб тебе пропускали на всі футболи, і ти мав можливість насолоджуватися тим!». Мене потім, через деякий час, пропустили. Оце була така мрія.

В 19 років, коли ти починаєш усвідомлювати яке життя, є мрія – здивувати світ. Ти не розумієш, яким чином ти це можеш зробити. Вона абсолютно абстрактна: тобто – зробити всіх людей щасливими, бути щасливим, щоб люди навколо тебе були щасливими. Головна мрія була – здивувати світ.

Потім, коли дорослішаєш, ці мрії набирають якихось певних обрисів. І, в принципі, ти вже усвідомлюєш, що мрії можуть бути реальними. Тобто якщо навіть у невеличкій справі ти когось здивував, то ти вже здивував цілий світ. І в тому плані – різні відчуття. От сказати, що я мріяв стати футбольним телеведучим, я не можу. Я хотів коментувати футбол, я хотів своє життя пов’язати з футболом, тому що мені подобалося це. Я не дуже сильно грав в футбол, і далі не дуже сильно граю – правда, Вікторе Володимировичу?

Віктор Вацко:

- Ні, ні, я думаю що десь середньо між Мессі, Чаві і Іньєстою…

Ігор Циганик:

- Але залишитися у футболі – вон обуло дуже добре. От недавно Вітя написав десь: «Я скоро закінчу з футболом!». Я йому розказую, що закінчив ти у 1998 році. Все, це вже – група здоров’я, Вітю!

Слава Варда:

- Я почему опять же, спросил про мечту? Кстати говоря, то, о чем Вы сказали, Вам удалось бесплатно: на футбол Вы теперь можете попасть практически на любой, и удивляете мир, да еще как удивляете в Вашей программе, судя по тому, какие отзывы и как, собственно это все комментируют. Я, опять же, вернусь к чему спрашивал. Мне было интересно вот, когда Киев возник на горизонте, почему Вы решились, Вы помните?

Ігор Циганик:

- Я йшов сюди і згадував свою історію. Було цікаво подивитись, як це все виходить. Знову ж таки про Віктора Володимировича. Можна?

Слава Варда:

- Естественно.

Ігор Циганик:

- Я зрозумів, що я йду його стопами по житті.

Слава Варда:

- Это достойный пример

Ігор Циганик:

- От, дивіться, він не дасть обманути. Він на два роки старший за мене. Він був на третьому курсі, я поступив на перший курс. Він грав за факультет журналістики, я тільки прийшов. Він почав грати за збірну університету, мене там трішки почали підпускати.

Віктор Вацко:

- Я – на першому курсі, відразу через місяць…

Ігор Циганик:

- Ну, я ще не вчився. Я просто потім прийшов. Потім він почав працювати, у нас така газета була «Суботня пошта». Рустам Курбанов був головним редактором.

Віктор Вацко:

- Так, привіт йому!

Ігор Циганик:

- Потім він пішов в «Експрес», я перейшов підпрацьовувати в «Суботню пошту». Потім він приїхав в Київ на УТ-1, я перейшов на його місце в «Експрес». Ми працювали там з Дедишиним. Потім він перейшов на «Інтер», я приїхав практично на його місце на УТ-1. Потім він перейшов з «Інтера» на «Повєрхность», я перейшов на «Інтер». І ось тут зараз тільки шляхи розійшлися. Бачите, воно так є, воно так відбувається.

Віктор Вацко:

- Ага!..

Ігор Циганик:

- Так що бачите, як доля складається. І Київ в мене виник на горизонті, коли після другого чи третього курсу, треба уже дивитися, згадувати вже моменти,… до нас приїхали набирати на практику на УТ-1. Приїхав, є такий журналіст відомий – Євген Глібовицький. Він тоді працював на УТ-1, і вони набирали людей на практику. І мене розподілили в спортивну редакцію. Я дуже мріяв і потрапив на футбол на УТН, як практикант. Вітя вже там почав працювати, а я – тільки як практикант. А потім, через два роки уже, коли вони перейшли на «Інтер», формувалася нова команда на УТ-1. Продюсером був Олександр Борисенко. Він мене піймав в Донецьку на прес-конференції після перемоги донецького «Шахтаря» в чемпіонаті України – першої перемоги. Це був 2002 рік. Покійний Марк Юрійович Левицький нас ще тоді запрошував зі Львова, тому що я тоді працював в «Експресі». Він привів мене за руку до Саші і каже: «Це хлопець зі Львова. Дуже перспективний. Можеш його забрати». Босянок каже: «Та я його знаю. Ми так і думали». І я після закінчення університету одразу поїхав працювати на УТ-1.

Слава Варда:

- Вот Вы говорили о том, что в футбол Вы, в кавычках, мягко скажем, играете… ну, просто играете и играете, не так, как Виктор Владимирович.

Віктор Вацко:

- Я перепрошую, я професійно – стою у футбол, не граю, а стою. Ігор Степанович тут вже розказав історію. В принципі – він правий.

Слава Варда:

- Ну, смотрите, мы закончили с вами тему на том, что спортивная редакция, где Вы начинали, где первые шаги ваши случались, собственно, какой опыт Вам дала, если вот сейчас оглядываться и смотреть на тогдашнюю редакцию УТ-1, потом – на «Интере», на «Поверхности»? Расскажите о нашем спортивном телевидении. Что Вы сейчас об этом думаете?

Ігор Циганик:

- Коли ти приїжджаєш перший раз, – для тебе це все нове. Ти, напевне, не повністю усвідомлюєш відповідальність, і ти просто насолоджуєшся від того рівня, на якому тобі доводиться працювати. Безперечно, коли ти живеш у Львові, ти розумієш, що в тебе – обмеження. В мене там найдальше відрядження було у Стрий чи Трускавець – міста Львівської області. Коли ти потім переїхав у Київ і тобі відразу там кажуть: «Сьогодні ти їдеш у Донецьк, завтра ти їдеш до Львова». Потім ти повинен повертатися і спілкуватися з тими людьми, яких ти коли-небудь бачив тільки по телебаченню. То в тебе вже рівень – всеукраїнський. Потім починаються закордонні відрядження – там, там, там, там, там. І от рівень, безперечно, піднімає твій статус. І в тій ситуації найголовніше не забути, що футбол і твоя робота це – найголовніше. Щоб ти не зайнявся нарцисизмом в цих всіх історіях. Мені, знаєте, пощастило, тому що я був наймолодший в редакції. Мені не давали, а зразу били по голові, якщо щось не так. Олександр Васильович Борисенко приходив і розказував «понятным делом» як потрібно все робити. І я щасливий від того, що в мене, знову ж кажу, були приклади тих людей, з якими я вчився разом: от Віктор Володимирович Вацко, був Олександр Віталійович Гливінський. От я бачив, як вони себе повели. До них можна було завжди спокійно підійти за порадою, поговорити, поспілкуватися. І в нас склалися стосунки. Ну, от з Вітею ми знайомі вже 20 років. І 20 років ми абсолютно нормально спілкуємось. У будь-який момент ми можемо один з одним поговорити і у нас ніколи не було ніяких моментів. Якщо мені щось треба, то я завжди можу подзвонити, спитати. Навіть було у 2006 році, коли вони коментували на «Інтері» (тоді ж Чемпіонат світу був), він мені зателефонував і каже: «Ігоре, ми їдемо в Німеччину. Тут треба буде коментувати футболи. Ми хочемо запропонувати тобі». І от в тому плані допомагала нам оця телевізійна суспільність. І безперечно, що в тому плані мені дуже і дуже пощастило.

З приводу того, як розвивається телебачення? Безперечно, коли ми приїхали, ми ще працювали в якомусь такому командно-адміністративному стилі. Що б ми там не казали, ми ще приїжджали сюди в часи Кучми, і на УТ-1 – державний канал, хто б там не розказував, що не було ніяких темників, були і темники, і були різні історії. Тобто зараз, оці дві революції, які пройшли. – Помаранчева революція і Революція гідності – вони, безперечно, дуже сильно розвинули самоповагу журналістів, насамперед, до своєї професії і до самих себе. І, безперечно, якщо ми працювали в якихось певних рамках, то ми поєднували журналістську роботу з пропагандистським рухом, то зараз вона набагато чесніша, набагато якісніша, набагато краща.

З приводу телебачення… Ну, технології змінюються, але саме ставлення, сам процес і сама робота – вона не сильно змінюється. Ти як виходив в єфір у двотисячному році, одягав навушники, виходив в ефір і починав коментувати футбол. так само і зараз ти це все робиш. І сказати, що тобі якісь допоміжні моменти… Ну, воно зовсім не так. Робота сама по собі – не змінилась: «ти або вмієш коментувати»,– як Мирон Богданович Маркевич любить казати, що люди або вміють грати у футбол, або не вміють. Кажу: «Мироне Богдановичу, як Вам цей футболіст»? Він каже: «Ігоре, та він не вміє грати в футбол! Ти що!». «А цей»? «А цей вміє!». От і все. Так само і тут, у нас як журналістів, телевізійників, медійників – ти або вмієш робити роботу або не вмієш.

Слава Варда:

- А почему, вот как Вы думаете, в течении этого времени истории позакрывались практически все спортивные редакции на ведущих каналах. Вот говорят очень часто спортсмены, что нет у нас спорта, не показывают. У нас показывают только футбол, показывают только бокс. Действительно не интересен телевидению никакой другой вид спорта кроме футбола и бокса?

Ігор Циганик:

- Я би так не сказав. Просто справа в тому, що, що б ми там не казали, але колись ми займались на телебаченні відвертим піратством. Тому що колись, ну що там, Лігу чемпіонів продавали – показували усі. А зараз цього не можна. Тому, що є певні ексклюзивні партнери, є поняття бродкастери, є поняття – платити гроші за телевізійний продукт. Колись цього не було, правда ж, Вікторе Володимировичу?

Віктор Вацко:

- Ну, звичайно.

Ігор Циганик:

- Колись всі спортивні новини використовували кадри, ніхто ні на кого в суд не подавав. Сам контент наповнення цих спортивних новин був набагато більшим. З приводу того, що там розказують, що бокс і футбол…

Слава Варда:

- Ну, это расхожий такой стереотип.

Ігор Циганик:

- Я не згоден. Тому що дивіться, зараз будуть Олімпійські Ігри, і вся країна буде дивитися Олімпійські Ігри. Правильно ж?

Слава Варда:

- Раз в четыре года.

Ігор Циганик:

- Так, воно так всюди є. По всіх країнах є топові види спорту, які дивляться всі глядачі. А решта всі – в нішових каналах.

Слава Варда:

- То есть спорт – это удел нишевых каналов в любом случае.

Ігор Циганик:

- Воно насправді так і буде. Ми бачимо, що ми ідемо туди. Що буде чітке таке розподілення. Все таки спорт повинен заробляти на телебаченні, а телебачення повинно платити гроші. Люди повинні піднімати свій рівень до того, щоби вони платили за цей спорт і за ці емоції, які дарує спорт, гроші. І воно так і буде. Просто в нас це йде таким довгим еволюційним шляхом і дуже таким спотвореним. Тому, що, знову таки кажу, піратство було і розвивалося. Зараз ми кажемо – от позникало. Безперечно, телеканали не завжди готові платити гроші, а є канали, які не хочуть продавати. І вони правильно роблять. Тому що вони заплатили великі гроші, і вони хочуть мати ексклюзив, і щоби всі дивилися тільки їх. Тут дуже просто все.

Слава Варда:

- Прежде чем мы перейдем к «Про футбол», вы расскажите мне Игорь Степанович, на ваш взгляд – кто такой футбольный эксперт?

Ігор Циганик:

- Ну, віктор Володимирович краще знає хто такий експерт

Слава Варда:

- Мне интересно послушать Вас. Вот Вы работаете с этими людьми, с очень многими работали и будете еще работать.

Віктор Вацко:

- Ігоре Степановичу, я тобі хочу сказати, що ти з віком став хитрим: раз – пасик в каташку…

Ігор Циганик:

- Ти ж мене навчив ще в 98-му: якщо не знаєш, що робити, віддай Вацку, а він не загубить. А ти біжи назад забирати. Вітя кричить тобі: «Забирай, чого ти не відпрацьовуєш?!»…

Ні, футбольний експерт – це людина, яка має свою точку зору на ті процеси, які відбуваються під час футбольного матчу і взагалі на процеси глобальні, які відбуваються у футболі. Але має свою точку зору. Ця точка зору повинна бути підкріпленою виключно його досвідом. Ніякими зовнішніми стимуляторами вона не повинна бути підкріплена. Тільки тоді людина має справжню точку зору, і тоді вона може вважати себе експертом. Я завжди був ініціатором того, щоб ніколи не домовлятися перед прямим ефіром про що ми будемо говорити. Давайте будемо говорити це все в прямому ефірі. Тому що, якщо ми зараз домовляємося, то все одно – є якийсь вплив: я на Вас можу вплинути, ще хтось може вплинути, ще хтось, ще хтось. Через те ось ми зустрічаємось, дивимось футбол, просто обговорюємо якісь певні моменти. Потім виходимо в програму і давайте ось тут поговоримо, щоб люди бачили щирість тих емоцій, які ви можете подарувати під час перегляду футбольного матчу. Отоді йде справжня експертна оцінка. І я вам хочу сказати, що знову ж таки, якщо мова йде про розвиток телебачення, то знову ж таки зх. Різних практик ми багато працювали з Віктором Володимировичем, і рівень експертів потроху виростає у нас так само. Тому що колись приходили люди, які говорили те, що треба. Вони були скуті в ефірі. Вони боялися, в певні моменти сказати щось «вправо», «вліво». Тому що, не дай Боже, раптом зателефонує там той чи той і щось буде говорити. Зараз у нас з’явилася нова генерація так само, як журналістів, так само і футбольних людей і футболістів, які можуть собі дозволити говорити в ефірі те, що вони вважають за потрібне. І це – правильно. Що би вони не говорили, хто би на них не ображався… Ну, я, наприклад за останній час пересварився з усією Україною, знову перемирився, потім знову пересварився, потім знову перемирився. І Вітя так само знає, що після ефірів бувають дуже неприємні розмови, після трансляцій – дуже неприємні розмови. Але воно – так, тому що воно – так.

Слава Варда:

- Вот хотел как раз вдогонку вопрос – что самое непростое в Вашей работе, как Вы думаете?

Ігор Циганик:

- Та нема нічого такого не простого. Просто – робота, як робота. Тобто ти приходиш, маєш свою позицію, маєш точку зору. Головне не піддаватися отим провокаційним моментам, які виникають іноді після програм. І завжди треба мати і цінувати точку зору людей, які до тебе добре ставляться – тобто, близких людей, з якими ти пройшов і які розуміють рівень твоєї роботи. З Вітею ми так само часто зідзвонюємося, і ми можемо поговорити. Бувають такі моменти, що там – правильно, не правильно. Ну, тут правильно, може тут – не правильно. Але це кваліфікована точка зору людини, яку ти знаєш давно, яка реально тобі порадить щось добре і, в принципі, розкаже, як має бути –  з висоти свого досвіду.

Слава Варда:

- «Про футбол» і неперевершена Саша Лобода. Вы вдвоем в кадре, помимо экспертов. Но это же огромная команда. Расскажите об этом детище.

Ігор Циганик:

- Саша Лобода уже вийшла заміж. Вона вже не зовсім Лобода. До речі, не знаю, ще треба з’ясувати як вона буде – Лобода чи…

Віктор Вацко:

- Ти до ефіру не підготований.

Ігор Циганик:

- Не підготований, бо в неї ще, поки що, якби відпустка, і вона може собі дозволити вибирати

Віктор Вацко:

- Але ми приєднуємось до привітань!

Слава Варда:

- Приєднуємось, звичайно!

Ігор Циганик:

- «Про футбол» – це знаєте, якби сукупність дуже великої кількості людей. «Про футбол» – це редакція, насамперед. Це не одна якась окрема людина, а, насамперед, це – редакція. Тому що наші думки, всі наші слова з’ясовуються тільки в колективному руслі. У нас завжди дуже цікаві летючки, у на дуже цікаві обговорення цих всіх процесів, ми завжди один з одним радимося. Я дуже радий, що оця група людей, яка зараз працює у «Про футболі», вона може реально впливати на ті процеси, які відбуваються в українському футболі.

Віктор Вацко:

- Слухай, Ігоре Степановичу, був мегапопулярний Дзідзьо, а ти в нас сьогодні мегапопулярний Циганик.

Ігор Циганик:

- Мені що – співати? Я маю зараз щось заспівати?

Віктор Вацко:

- Наскільки я тебе знаю, ти зараз не готовий заспівати.

Ігор Циганик:

- Поки що. Для того треба посидіти довго, цікаво і насичено.

Віктор Вацко:

- І смачно.

Ігор Циганик:

- Так, і смачно.

Віктор Вацко:

- А тепер давай насичено. Питання від наших вболівальників:

- Що Ви думаєта про те, що зараз відбувається в «Карпатах»? І які, на Вашу думку, перспективи «Карпат» у цьому сезоні?

Ігор Циганик:

- «Карпати» – мій улюблений клуб. Знаєте, мене десь болить, тому що я завжди хочу, щоб ця команда вигравала. І я виріс десь на її перемогах. Наші студентські часи припали якраз на хороші часи, коли була бронзова нагорода, були фінали Кубка, були єврокубки. Потім був певний спад, потім знову був сплеск. Я вам хочу сказати, що те, що відбувається в «Карпатах». Напевно це – віддзеркалення того, що відбувається в українському футболі загалом. Зараз, на даному етапі, ми шукаємо якийсь певний свій напрямок, в якому напрямку рухатися і як і на кого робити ставку. Тому, що свого часу ми пройшли вже легіонерів, які зробили свою справу і підняли український чемпіонат на достатньо високий рівень, і зараз в «Карпатах» йде якийсь певний пошук. Безперечно, що чотири головні тренери за місяць – це так трохи забагато. Але, якщо чесно, якщо згадати, пам’ятаєш Вітю, ми колись, у 2008 році, коли команду прийняв Кононов, так само говорили – незрозуміло що буде, не зрозуміло, як буде, не зрозуміло, що буде відбуватися: взяли якогось тренера з Молдови – якогось білоруса. Не зрозуміло, що в нас своїх нема? А потроху, потроху тренер довів, що ця команда може грати на хорошому рівні.

Віктор Вацко:

- Ну, дивись, зараз перед «Карпатами» стоїть завдання виходу у єврокубки. Які перспективи? Ти про перспективи нічого не сказав.

Ігор Циганик:

- Перспективи «Карпат» на даному етапі важко передбачити. Тому що я не зовсім розумію, яким буде стартовий склад і взагалі, який склад там буде. Тому що досить багато футболістів, які залишили клуб. Про єврокубки я не думаю. Я не впевнений, що ця команда зараз зможе боротися, щоб бути серед команд, які претендуватимуть на єврокубки. Хоча з іншого боку, у нас п’ять команд – чотири сильних. Не зрозуміло, що буде з «Дніпром». В принципі, у нас такий чемпіонат, де по ходу все міняється, все відбувається. Хто би сказав, що «Олександрія» буде грати в єврокубках?

Віктор Вацко:

- Правда. Наступне питання:

- Игорь, с Мироном Маркевичем отношения поддерживаете? Кого из тренеров украинской Премьер-лиги – выделяете для себя, и кто, по вашему мнению, растет и прогрессирует?

Ігор Циганик:

- З Мироном Маркевичем я підтримую дуже теплі стосунки уже давно. Ми знайомі уже напевне років 15, коли він другий раз прийшов в «Карпати». Я пам’ятаю, у 2001 році, здається. І ми з того часу дуже тепло спілкуємося. І я дуже вдячний. Тому що він з тих людей, які не створюють відчуття того, що ти себе з ними дискомфортно почуваєш. Ти завжди можеш себе з ним комфортно почувати. Він може розказувати тобі про футбол і про риболовлю і про все, що хочеш. Я одного разу був з ним на риболовлі, зловив рибу, то я думав, що я – найщасливіша людина. Тому що він мене похвалив, розказував як це важливо, наскільки це добре. Взагалі – дуже цікава і дуже об’ємна людина. І результати, які він дає, він дуже довго до них ішов, це наслідок того досвіду, який у нього є.

Що до інших тренерів, яких можна виділити серед українських тренерів? Ну, ми знайомі зі всіма тренерами. З кимось більше спілкуєшся, з кимось менше. В мене дуже хороші стосунки з Григорчуком, який зараз працює в Азербайджані. Свого часу він працював в Україні, і ми теж так дуже тепло спілкувалися. В нас була одна ідея, але не склалося, тому що він тоді вибрав іншу команду. Вернидуба, я так само дуже поважаю, тому що це тренер, який завжди говорить те, що думає. І що мені дуже подобається, – він не тільки каже те, що думає, але він і робить те, що думає. Оце – достатньо сильно. Мені дуже подобалася історія Йовічевіча в «Карпатах». Я бачив, що йде якийсь контакт у футболістів з цим тренером. І, взагалі, молодих хороших, яскравих тренерів у нас буде багато.

Слава Варда:

- Извините, ремарка, по рыбалке тоже Вы наследовали Виктора Владимировича?

Ігор Циганик:

- Та ні, ні… Один раз Віктор Володимирович зателефонував мені: «Завтра поїдемо на рибалку. О 5-ій годині ранку».

Віктор Вацко:

- Він не поїхав.

Ігор Циганик:

- Мороз – мінус 30. Я – не поїду. Ну, я дуже люблю і поважаю тебе, але о 5-ій годині ранку, при мінус 30 йти хто знає куди і пробивати ці лунки?..

Віктор Вацко:

- В мінус 30 я не їду. Але був мороз, то правда. Слабак! Так, ідемо далі:

- Каким футбольным «рукопожатиям» (знакомствам) Вы больше всего гордитесь?

Ігор Циганик:

- Я не можу виділяти. Тому що справді мені приємно спілкуватися зі всіма тими людьми, з якими я спілкуюсь. Ну, не правильно це буде говорити. Тому що, знову ж таки, комусь ти просто потиснув руку і розійшовся, більше ніколи не бачиш. А з кимось ти спілкуєшся до сьогоднішнього дня, а потім знову на спілкуєшся, а потім знову спілкуєшся… Я люблю друзів в футболі, і вони в мене є, і їх багато. Віктор Володимирович Вацко – один з них. І я так само пишаюся, що свого часу довелося з ним познайомитися.

Віктор Вацко:

- Ідемо далі.

- Игорь – топ-три лучших футболиста современности, топ-три лучших футболиста всех времен?

- Тут дві категорії.

Ігор Циганик:

- Всіх часів – це Марадонна, Пеле і, я вважаю, – Корйф. І сучасності – ну. Я не буду тут щось видумувати, я вважаю, що це – Мессі, Роналду, ну, і, напевне, – Неймар.

Віктор Вацко:

- Игорь, прокомментируйте выступление нашей сборной на чемпионате Европы.

Ігор Циганик:

- Прокоментувати виступ збірної на чемпіонаті Європи можна тільки так: «Фу-у-у-у-у-у-у!». Більше ніяк. Це – жарт. Якщо говорити серйозно, це якби, знаєте, – не такого чекали від цієї збірної. Але сказати, що там щось сталося таке супер-неординарне і таке дійсно трагічне, також не можна: команда грала, команда билася. В Бразилії не виходило на ЧемпіонатіСвіту: Бразилія на домашньому – отримує сім від німців, а зараз не вийшли на Копа Америка із групи. Бувають різні історії, різні ситуації. Італія у 2014 році не вийшла із групи. Життя треба продовжувати.

Віктор Вацко:

- Игорь, что можете сказать о новом формате чемпионата Премьер-лиги. Это плюс или минус развитию футбола?

Ігор Циганик:

- На сьогоднішній момент – плюс. Тому що потрібно підняти рівень елітного футболу і статус елітного футболу, який є в Україні, щоб розуміти, що тих команд, які були минулого чемпіонату, позаминулого чемпіонату, – їх просто не було. Це все. Я буду вважати, що 12 команд, і, особливо, дві шестірки, будуть дуже цікавими. І я вважаю, що на даний момент – це хороший виклик для українського футболу. але на цьому зупинятися не потрібно. Потрібно через деякий час повернутися до формату 16 команд.

Віктор Вацко:

- Лучший футбольный матч, который Вы смотрели?

Ігор Циганик:

- «Дніпро» – «Наполі». Тут, на НСК «Олімпійський». Я можу сказати, що це напевне найкращий не за якістю матч, а тим, що відбувалося перед грою, під час і після гри. Це матч, який подарував мені найбільшу кількість емоцій.

Віктор Вацко:

- Що, Ви вважаєте, потрібно зробити для того, щоб наші клуби не зникали з футбольної мапи і наш чемпіонат залишався на належному рівні?

Ігор Циганик:

- Стабілізувати економічні умови для держави, насамперед, це не наше завдання. З іншого боку всім людям, які займаються футболом. Потрібно зараз «отверезіти» від тих шалених грошей і шалених контрактів, які були ще кілька років тому, коли неадекватні гроші платилися. І от під час цього «похмілля» ми зрозуміємо, на якому ми світі.

Віктор Вацко:

- Таке питання:

- Через що вигнали з «Про футболу» Вітю Леоненка?

Ігор Циганик:

- Я не хочу про нього говорити. Він не заслуговує на те, щоб про нього говорити.

Віктор Вацко:

- Окей, ідемо далі.

- Коли Ви в останнє пили каву з Олександром Денисовим?

- Що цікаво, – дві різні людини ставлять запитання. Два питання поспіль і дві різні людини.

Ігор Циганик:

- З Сашею ми знайомі з 2002 року. Я його дуже поважаю. І я ще пам’ятаю, коли ми приїжджали в Донецьк, він нас завжди зустрічав. І в нас завжди були такі теплі стосунки, коли вони ще працювали в Донецьку, ми працювали на УТ-1. ми до нинішнього дня підтримуємо дуже хороші стосунки. Останній раз ми з ним зустрічалися ще весною. А останній раз розмовляли коли в нього був День народження. Я його привітав. Ми дуже добре поспілкувалися, пожартували, посміялися. І домовилися, що після відпустки обов’язково зустрінемось і вип’ємо кави.

Віктор Вацко:

- Если бы у Вас была возможность взять интервью у любого спортсмена современности, прошлого, или даже будущего, с кем бы Вы хотели поговорить, и какой вопрос задали бы первым?

Ігор Циганик:

- Я бачив хронічку 1966 року. Цікаво було би зустрітися з Пеле, і просто запитати: як він це все витримав? Його так били! Усі зараз розказують, що Пеле би не грав в наших футбольних умовах, що йому там чогось не вистарчало б. та будь-якого нашого футболіста зараз – Роналду, Мессі, українського футболіста – кинь в ті умови, коли для того, щоб тебе вигнали з поля ти повинен був когось з автомата розстріляти на полі. І от мені просто дивно, що людина в таких умовах, розуміючи, що весь світ знає, забиває 1000 м’ячів. Я би спитав, як він це все витримав.

Віктор Вацко:

- Какие у Вас эмоции возникают при слове «Мегаспорт»?

Ігор Циганик:

- О-о! – фантастичні! Фантастичні емоції. Тому що ми були біля початків цього каналу. І те, що ми там робили, це було таким, знаєте… Ми навіть не думали про гроші, а думали про ту роботу, яку хотіли робити. У нас був прекрасний коллектив. Я безмежно вдячний усім людям, які там працювали. І я радий з того. І, якщо перші емоції, то я був  першою людиною, яка сказала перші слова в ефірі такого телеканалу, як «Мегаспорт». Це була «Формула-1».

Віктор Вацко:

- Слухай, де ти, а де «Формула-1»?

Ігор Циганик:

- Ну так вийшло. Тоді була умова, щоб був україномовний коментатор. Вітя Савінов, якого ти знаєш, він був російськомовним. Тоді ще були правила. Я прийшов, сказав: «Добрий день» – в ефірі. Дальше – він коментував. Я сказав в кінці «До побачення». І виходив, як україномовний коментатор.

Віктор Вацко:

- А найбільш хвилюючий момент у вашій телевізійній кар’єрі?

Ігор Циганик:

- Найбільш хвилюючий? Найбільш хвилюючі в мене були два моменти: це Україна – Швейцарія, пенальті. Для мене це напевне найкращий спогад взагалі, коли Вітя коментував, я страхував цей матч…

Віктор Вацко:

- А, ти був на підстраховці?

Ігор Циганик:

- Так, я був на під страховці в Києві. І ми всі плакали. Ми реально плакали. І другий момент – це фінал Ліги Європи, коли «Дніпро» програв. Знаєте, він програв, але програв так, що не було соромно. Ми вийшли після ефіру, і я пам’ятаю, що ми були щасливі! Так, програли. Але грали добре. І найголовніше було саме це.

Віктор Вацко:

- Два питання від пана Ігоря. Перше:

- Коли Ви знову будете коментувати?

Ігор Циганик:

- Не так багато зараз на «2+2» є що коментувати. Тому що український чемпіонат – це перше. А друге, знаєте… Я думаю, що Вітя мене прекрасно розуміє, тому що колись, у 2006 році. Він мені першим сказав, що для коментатора найголовнішим є форма. Який би ти не був коментатор, якщо ти пів року не коментував, ти вийдеш і ніколи не даш дуже хороший матч. Ти не зробиш його добре. Через це, найголовніше – постійно бути в формі. В мене так виходить, що на вихідні я повинен працювати для «Про футболу», і в мене не так багато часу для того, щоб коментувати. Коли були Ліга чемпіонів і Ліга Європи у нас, то ми ще могли коментувати, і ми ще були постійно в формі. А зараз трішки десь втратив форму. Але, я думаю, якщо треба буде, я під наберу.

Віктор Вацко:

- Чи буде на «2+2» європейський чемпіонат?

- Це – друге запитання

Ігор Циганик:

- Про можливість, що можуть бути якісь європейські чемпіонати, ішла мова про Бундеслігу, але я не розумію, на якому світі зараз ці переговори.

Віктор Вацко:

- А ось таке питання:

- Кто в редакции «Про футбол», на Ваш взгляд, лучше всех играет в футбол?

Ігор Циганик:

- В нас хороша команда, до речі.

Віктор Вацко:

- Я знаю.

Ігор Циганик:

- До речі, відкрию секрет. В нас постійно йдуть заруби з телеканалом «Футбол». Поки що ми в мінусі. Але там не великий мінус: більше програли, ніж виграли. Але там не великий мінус.

Віктор Вацко:

- Ви збираєте там «Дрім-тім». Я ще нікого не приводив.

Ігор Циганик:

- Ми ж без експертів граєм. Але в нас достатньо хороша команда. І в нас Володя Звєров дуже добре грає в футбол, Олег Шмідт непогано грає в футбол. Є хороші футболісти.

Віктор Вацко:

- Назовите три основный заповеди, которым должен следовать хороший спортивный журналист.

Ігор Циганик:

- Чесність перед собою; бажання постійно вдосконалюватись; і вміння збирати інформацію.

Віктор Вацко:

- У чому полягає щастя спортивного журналіста?

Ігор Циганик:

- Коли коментуєш хороший матч. Це – для коментатора. Для футбольного журналіста – це коли працюєш на хорошому матчі і не факт того, що там повинна грати твоя чи не твоя команда. Ти повинен отримувати задоволення від того, що ти робиш, і розкриваєш для людей якусь історію певної події, яка відбувається, і розкриваєш її своїми очима. Це – щастя.

Слава Варда:

- Вот слушайте, интересно просто. Счастье – это когда комментируешь матч фееричный, например – для твоей команды, или матч провальный…

Ігор Циганик:

- Хороший. Він повинен бути хорошим. Не має значення. Я ж кажу, «Дніпро» програв «Севільї», але матч був дуже хороший, дуже якісний. Після такого матчу працювати хочеться. Знову ж таки, щастя – коли ти розкриваєш людям якусь подію, але власними очима. І в тебе це виходить, тоді це – щастя.

Віктор Вацко:

- Журналисты вашей редакции затрагивают очень много околофутбольных вопросов: от ставок до отмывания денег футбольными чиновниками. Какие из затронутых историй имели свое продолжение?

Ігор Циганик:

- Майже всі. Майже всі історії мають своє продовження. Тому що знову ж таки зараз (я повертаюсь до тієї теми, що журналісти є важливим аспектом суспільства) те що вони піднімають, воно має завжди продовження, тому що підхоплюється громадськістю. Зараз набагато легше це все зробити. Тому що соцмережі, інтернет дуже сильно це все розпалює. Тому всі – мали наслідки, починаючи від м’ячів Конькова і закінчуючи УФІ Лашкула. Люди займаються тим, що їх болить, і вони хочуть зрозуміти ці процеси, які їм не зрозумілі. Тому, що би ми там не говорили, український футбол повинен потроху виходити з тіні.

Віктор Вацко:

- Есть ли у Вас желание оставаться работать в футболе, но в другой роли: директор клуба, спортивный директор?

Ігор Циганик:

- Хотів пожартувати. Не буду.

Віктор Вацко:

- Жартуй, давай.

Ігор Циганик:

- Я просто кажу, я програв усі «Телетріумфи» Віктору Володимировичу Вацку. Сім раз. Я сказав, що я більше не піду. Один раз навіть програв не Віктору Володимировичу Вацку – спортивному коментатору, а віце-президенту «Карпат». Ні, я на даному етапі хочу залишитися журналістом.

Віктор Вацко:

- Ти хочеш «Телетріумф» все таки виграти?

Ігор Циганик:

- Ну, хочу. Ти мені вже два роки обіцяв, що не будеш подаватися, а потім в останній момент подаєшся.

Віктор Вацко:

- А я не подаю себе.

Слава Варда:

- Если следовать логике, то тогда, обратно, Виктор Владимирович должен занять какую-то топ-позицию в каком-то топ-клубе, а Вы Игорь Степанович…

Ігор Циганик:

- Славо, так він все рівно виграє. Він навіть віце-президентом «Карпат» виграв.

Віктор Вацко:

- За логікою, зараз ти мав би бути віце-президентом «Карпат».

Ігор Циганик:

- А це було б цікаво. Ти маєш на увазі – по наступництву?

Віктор Вацко:

- Так.

Ігор Циганик:

- Нема пропозицій. Якщо будуть пропозиції, треба буде думати.

Віктор Вацко:

- Так.

- Лучший футбольный матч, который Вы смотрели?

Ігор Циганик:

- Ми ж говорили – «Дніпро» – «Наполі».

Віктор Вацко:

- Ні, я питав про коментування, робота від чого приносить задоволення. А тут питання…

Ігор Циганик:

- А, не тільки матч, який сподобався. 2005-й рік, матч «Мілан» – «Ліверпуль». Він в мене стоїть перед очима практично постійно. Це – 3:3, дика гра в Стамбулі! Ну, фантастика-матч.

Віктор Вацко:

- Ти був там?

Ігор Циганик:

- Ні, я був тут. Але я просто пам’ятаю, що після 3:0, мені всі кажуть – ну, все. І ще один матч мені дуже сподобався. Це коли, пам’ятаєш, «Депортіво» програло 3:0 в Мілані, а потім «завезли» «Мілан» 4:1.

Гости программы и спикеры:
Игорь Цыганык
Ведущий программы ПроФутбол

Поделиться:
Правила комментирования
На ресурсе запрещены:
  • Любые проявления нетерпимости к разным конфесcиям,расовым различиям,национальностям.
  • Размещение провокационной и/или ложной информации
  • Нецензурные выражения (мат) и оскорбления
  • Реклама(прямая или ссылки), оффтоп, флуд, капс.
Читать все