СЛУШАЙТЕ РАДИО «ВЕСТИ» ГДЕ УДОБНО И КОГДА УГОДНО!
стенограмма

"Я завжди остерігався того, що мої романи можуть бути інструментом русифікації"

"Война миров" с Дорошенко и ГончаровойШкляр: "К своему читателю я отношусь как к соавтору"

Стенограмма "Войны миров" на Радио Вести

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Це Радіо Весті – радіо новин та думок. В ефірі програма Війна світів. В студії Костянтин Дорошенко та Тетяна Гончарова.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Мы сегодня будем говорить с Василием Шкляром, украинским писателем. Человеку, которому критика приписывает открытие, такого понятия как бестселлер в Украине. Я с этом могу согласиться. Потому что роман Элементал для меня стал таким бестселлером. Давайте сначала послушаем справку о нашем госте.

Справка: Василий Шкляр 63 года. Известен как отец украинского бестселлера. Публиковать свои произведения начал еще школьником. Окончил факультет филологии Киевского Национального Университета имени Тараса Шевченко. Также учился в Ереванском университете. После, работал сотрудником исторического архива, начал заниматься журналистикой. Был заведующим отдела «прозы» в журналах Ранок и Дніпро. Затем стал главным редактором журнала Дніпро. Был заместителем председателя Национального Союза писателей Украины. В 90-х работал пресс-секретарем одной из политических партий. Василий Шкляр, обладатель Гран-при всеукраинского конкурса на лучший роман «Золотой бабай», и премии «Коронация слова». Но любимая литературная награда Школяра «Автор книги, которую чаще всего воруют в магазинах». В 2011 комитет по Национальной премии Тараса Шевченко, присудил Шкляру литературную награду за роман «Черный ворон». Однако писатель отказался от премии, в знак протеста пребывания на должности министра образования Дмитрия Табачника. В своей литературной деятельности, Шкляр принципиально не разу не воспользовался спонсорской помощью и не принял ни одной государственной награды. 

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Повторюсь, что для меня роман Василия Шкляра «Элементал», стал действительно, первым, украиноязычным бестселлером. Разумеется, я и до этого читал книги на украинском языке. В свое время, в 90-ые, невероятную моду среди молодежи, на украиноязычную литературу, создал Андрухович. Но эти вещи, имели значение, если хотите, среди рафинированного читателя. Элементал – эта книга, которая одинаково может быть интересна и читателю абсолютно простому и читателю действительно искушенному. Таких бестселлеров на самом деле мало в любой литературе. Я о другом хотел бы вас спросить. В этом романе, Элементал, темы войны, тема Чечни, тема супер-солдата, который в определенном смысле теряет себя, ради миссии, которую тоже не сразу находит, тема семьи Джахара Дудаева. Почему вас вдруг потянуло на эти темы? Кроме всего прочего, я не могу сказать, что этот роман, считается одним из самых русофобских, в современной украинской литературе. А ведь все это, было написано еще в 90-ых, когда мы еще были странами-братьями. 

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Так, це єдиний мій роман, який ніхто і ніколи не пропонував видавати російською мовою, на відміну від інших. Не знаю, всі кращі твори, вони народжуються через якесь передчуття, через інтуїцію, через речі, які дуже важко пояснити, тими чи іншими матеріальними мовниками. Але тоді, я пам’ятаю, в українській літературі завжди був брак сильного героя. Нас звинувачували у сентиментальності, кучерявості, філософствування. Була потреба сильного героя. Так сталося, що якось водночас, я познайомився із хлопцем, який воював у французькому іноземному легіоні. Це українець, з Миронівкі. Водночас, я потрапив у чеченське оточення, я був добре знайомий із Аллою Дудаєвою, з деякими польовими командирами. Ці два чинники якось об’єдналися, та вийшов такий роман, я слід визначати його жанром – бойовик. Хоча це не чистий бойовик, там є біль – українській, національний біль. Я радий, що цей роман багатьом подобається, зокрема вам.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Я хочу вам сказать, что у вас неполные сведения, по поводу перевода этого романа на русский язык. Потому что, я помню, что у Петра Мацкевича, главного редактора издательства Кальвария, была идея перевести роман на русский язык. Он прекрасно понимал, что в России за это не одно издательство не возьмется, но думал своими силами это сделать. К сожалению. Эта идея не реализована. С другой стороны, в этом романе, настолько сильный и интересный боевой дух, может быть не воссоздан а создан. Потому что, когда мы имел дело с историческими романами, временами казацкой славы или воинов УПА, это все воссоздание, это некое минувшее. Тут вы показывали современного человека и каким может быть его боевой дух. Не возникало ли, у современных украинских издателей, переиздать этот роман для молодежи, которые сейчас не передовой, в военном противостоянии? Мы знаем, что есть инициативы, по созданию библиотек для наших бойцов в зоне АТО. Попадает ли туда эта книга, готовится ли ее переиздание? 

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Я вас зрозумів. Але щодо російських перекладів, в мене виняткова, така принципова позиція, я, доречі, за згодою того ж видавництва, яке ви згадували Кальварія. В нас була домовленість, мої твори заборонено перекладати російською мовою, і тим більше поширювати не території України. Тобто, хочете перекладайте, продавайте собі в Москві, чи в Санкт-Петербурзі. Я не кажу про глибинки, бо там мабуть не читають. Я завжди остерігався того, що мої романи можуть бути інструментом русифікації. Той хто хоче читати, прочитає в оригіналі і навчиться українській мові. Ви може бачили недавно сюжет? Про санки-петербуржців, які попросили українського громадянства та притулку. Вони вивчають українську мову, читаючи «Чорного ворона».Через те, я не бачив жодного сенсу, і зараз є пропозиції. «Чорний ворон», він піднімає дух, чого б його не перекласти? Я думаю, людина, яка вміє читати, подужає «Чорного ворона».

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: А пропозиції, щодо перекладу Елементалу, вони є?

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Українською, Елементал витримав десь 8 видань. Він постійно додруковується, і зараз, нещодавно, торік вийшло нове видання. 

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Скажіть, пане Василю, ті події, які ви поклали в основу Елементалу, власне виходять з того, що ви з 88 по 98 роки, займалися політичною журналістикою. Потім ви стали виключно письменником. Власне те, політична журналістика тоді і зараз, різниця принципова в чому?

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Ви знаєте, я не був таким профі журналістом. Просто свого часу, як тут згадувалося у довідці, був прес-секретарем Української-республіканської партії. Мені доводилося писати на політичні теми, доводилося багато їздити, по різних цікавих місцях. Тоді, доречи, я на тому «Золоте перо», мав. Тоді, все таки було простіше, мені здається, що з одного боку зараз маємо більший і ширший доступ до інформації, тоді ще не було всіх цих соцмереж. Інтернет фактично…, хоча в Українській-республіканській партії, був на початку 90-х, тоді, коли ще йог не було у Верховній Раді. Але зараз, у цих потоках, які ми зараз бачимо, з усіх-усюд, важко орієнтуватися людям. Особливо людям, які хитаються у своїх поглядах на світ, буває і з психікою не все гаразд на такому тлі, яке зараз ми маємо. Через те, мені здається, політична журналістика зараз, набагато відповідальніша. За своє слово, ти маєш нести відповідальність, я це навіть відчуваю по своїх художніх творах. Коли під час презентації, у Кривому Розі, до мене підходе молоденькій хлопчина і каже: «Пане Василь, прочитав «Чорного ворона», скажіть, де вмерти за Україну?». Я йому кажу, ти знаєш, ти такий ще юний, ти краще вмирай від кохання, а коли доведеться вмерти за Україну, я тобі покажу. Уявіть собі, минає зовсім небагато часу, я цього хлопчину зустрічаю на Майдані. Потім він вже дзвонить мені, я йому вже дав свої координати. Дзвонить і каже: «Я їду воювати». Він ще озивався до мене, а потім ще останній дзвінок з-під Іловайська був. Із того я все чекаю його дзвінка, а дзвінка немає. Ось вам відповідальність за слово, ти запалив людину, а потім, не хочеться тут вживати пафосних слів, але ви мене розумієте. 

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Так, і от про відповідальність та про передчуття, ми поговоримо у наступній частині нашої програми. Зараз мусимо перерватися.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: На волне Радио Вестей – радио новостей и мнений, программа Война миров. У микрофона Константин Дорошенко и Татьяна Гончарова. 

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: В студії Василь Шкляр. Пане Василю, ми говорили про Елементал, який вийшов на початку 2000. Ще хотілось би, пригадати вашу цитату, ці слова звучали наприкінці 90 років. Як не дивно, стільки часу, ще тоді ви говорили, та називали свою позицію - філософією відчаю. «Крим ніколи не був українською територією. І якщо нація хвора і не може все це перетравити, власне треба полишити цю територію». Ви казали таке і про Крим і про Донбас. Якщо гангрена ноги, то власне, щоб все тіло не захворіло, треба цю ногу відрізати. Скажіть буд ласка, а чи не відбулося так, що подібні думки, вже тоді породили цей розкол. Це не було передчуття, а це вже тоді був поштовх, країна розділилася, і ми почали одних ненавидіти, а інших робити гарними, і справжніми українцями? Чи це було передчуття того, що ніколи ця країна не зростеться? 

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: В мене, на цей предмет не дуже популярні думки. За які я знавав докорів, від дуже авторитетних людей, яких я шаную. Але ще на початку 90-х років, коли я побачив , що наша країна розвивається без наголосу не національні наші цінності. Я побачив величезну загрозу, вона справді виявилася в тому, що ми опинилися в окупації інформаційній, духовній, культурній. Якщо ви візьмете мої публікації, мої інтерв’ю, три роки тому… Мені недавно трапився журнал, на обкладинці мої слова «Україно-російська війна триває». «Україно-російська війна набуває загострення». «Зупинимо окупантів» - це постійно були мої гасла. Я – власне є націоналіст. Для мене етнос мій, етнічні цінності, мають дуже велике значення. Якщо вони зупиняються під загрозою, то я ладен багато чим. Людям, якій мене не розуміють, я наводжу такий, дуже примітивний приклад. Я чого ти хочеш тільки Крим? Вся Росія готова до нам приєднатися. Давай заберемо всю Росію. Багато хто, все ж таки територіально, ми дуже амбітні, нам треба Україну від Сяну до Дону. Але чи зробимо ми сильну духовно Україну на такій території? Якщо, насправді знесилена, потоптана нація, вже нездатна все це засвоїти і зробити так,як вона хоче. Не треба брехати людям, як це знову будь робити на вибори, будуть обіцяти, що я поверну Крим за два місяці, півроку. Коли впаде фашистко-російський режим, формально можуть нам Крим повернути. Але давайте подумаємо, чому, коли литовцям віддавали Калінінградську область, вони сказали «Боже борони нас, навіщо вона нам?». Ми з неї ніколи не зробимо литовську, а поки це буде плацдармом русифікації. 

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: В свое время, Украину никто не спрашивал по поводу Крыма. Никита Хрущев принял решение, исходя из экономики Советского Союза. Украинское руководство поставили перед фактом. Берите Крым, спасайте, делайте с ним все что хотите. Потому что, Крым после войны фактически погибал. Там была угроза реального голода и отсутствие воды. Крым Украине навязали, это сейчас принято рассказывать, какой это был подарок. В те 40-50 годы, это не было такая счастливая земля, какой она кажется кому-то сейчас. Но я о другом хочу у вас спросить. Вы говорите, культурная оккупация, во многом я с вами соглашусь. Безусловно, огромной мощью является российская культурная экспансия, на всем постсоветском пространстве. Но с другой стороны, если есть хороший, качественный, украинский продукт, и не сочтите это за комплемент, я вернусь к слову бестселлер. Та же книга Элементал, та же Кров кажана. Если это продукт качественный, он прекрасно пробивает всю эту оккупацию. Очень часто про оккупацию, говорят люди, которые пишут слабые книги, снимают слабые фильмы, создают неинтересную музыку. Они начинают рассказывать, что им не дает развернуться культурная оккупация. Согласитесь ли вы с этим, если продукт культурный, действительно сильный и убедительный, то ему оккупация нестрашна? Он пробивает эту ситуацию.

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Правильно, але стосовно художньої літератури, тут трохи простіше. Але я кажу, знаєте, про всю цю потугу, на сам перед кіноіндустрію, коли вже люди менше читають. Скільки ми билися і говорили про екранізацію Чорного ворона. Вже люди здавали гроші. Доречи, перший внесок з Донбасу прийшов, з холодного Алчевська прийшов перший внесок на екранізацію.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Який же він був? 

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Це було 300 гривень. Так, це булла звичайна людина. Скільки мене не звинувачували у всіляких фобіях, але і євреї здавали гроші. Але бачите, ми не можемо зняти українське кіно. Десь є поодинокі випадки. Мої друзі, хлопці, режисери, дуже ображаються, коли я кажу, що немає українського кіно. Та є, подивися, те, те ,те, вийшло. Хлопці, ви мені покажіть на екранах, коли о третій ночі? Чи раз у рік, коли щось промайне. 

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Вот фильм Племя, который получил приз в Каннах, это действительно большая победа. Победа для кино, для страны, которую… вы со мной согласитесь, которая не видна еще в Европе, как отдельная единица. Украину, еще многие е в ЕС, воспринимают, как часть некой России. А украинскую культуру особо не выделяют. Приз в Каннах, это уже очень серьезная победа. Кино все же прорастает украинское. 

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Воно проростає, бачите, зусиллями якихось одиниць, розумієте? Воно повинно мати підтримку бізнесу. Я дуже часто кажу, назвіть мені, хоча б одного олігарха, який думає українською мовою, я нажаль таких не знаю. Чи щоб він прийшов та сказав, давай знімемо кіно. Немає тої свідомості. От зараз, наприклад, я знаю, що один регіонал, щоб хоч якось спокутувати провину, він підійшов до одного письменника і каже: «Давай знімемо кіно про майдан». А я собі думаю, навіщо зараз знімати художній фільм, про Майдан? Ви пам’ятаєте, відразу знімали про помаранчеву революцію? Кому зараз потрібно, коли відбулася така драма, так трагедія на наших очах, коли ми наживо дивимося війни. Кому треба художні вигадки? Інше, коли це якийсь історичній період, з якого навіть фотографії не лишилося. Тут вже тільки сила в літературі може бути. Зовсім інша річ, коли це по гарячих слідах, тратити гроші, на фільм, який десь один раз презентують, та покладуть на полицю. 

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Я с вами согласен абсолютно. Вы правильно вспомнили, памаранчевую революцию 2004 года. После нее сразу появились художественные фильмы, конъюнктурные, скучные, бездарные, ничего совершенно не изменившие в обществе. С другой стороны, если мы будем продолжать в украинской культуре и в кино в частности, снимать только про Велыкых Гетьманив, учитывая что у нас мизерные бюджеты, а для исторических фильмов, нужны очень хорошие бюджеты. Поэтому, наш сериал Роксолана и в подметки не годится тому сериалу, что турки сняли. И вот эти убогие попытки, когда историческое кино, превращается в убогий, провинциальный театр на экране, это тоже ничего не добавляет культуре. 

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Так, звісно. Я не кажу, що потрібно знімати лише про козаччину. В нас є дуже близька історія, учасниками були і наші діди, і прадіди. Ті визвольні змагання і 17 і 20 років. Де дуже багато аналогій, а тут ну просто дивовижні збіги. На сам перед, коли назвали Громадянською війною, а це була російсько-українська війна. Адже була Українська Народна Республіка, не між собою зав’язалися українці, і звідки Муравйов прийшов? Не зі Львова до Києва і не навпаки. Ми знаємо, хто був окупант. Це той кому Україна не дає спокою впродовж століть. 

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Прервемся на несколько минут и продолжим разговор после Вестей.
С вами Вести – радио новостей и мнений. Программа война миров, у микрофона Константин Дорошенко и Татьяна Гончарова. 

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Василь Миколайовичу, ви ту вже згадали ваш роман Чорний ворон. Я би хотіла крапки над і розставити. Тому що з цим романом, пов’язана така шалена історія. І присудження і не присудження Шевченківської премії, і коли ви від неї відмовилися і коли вас не було в переліку номінантів. І Шевченківська народна премія, коли народ зібрав для вас 225 тисяч, вам її вручили. І окрема історія, ніби Єжи Гофман, береться за екранізацію цього роману, і ніби Мел Гібсон має зіграти в ньому головну роль, ніби за попередньою домовленістю з Ющенко. І власне, куди доїхав воз, з 2012 року? Тобто, ті гроші лишилися, чекають свого часу і примножені? Тому, коли ви наводили обрахунки фільму, щоб його поставити, ви казали, що це має робити Голівуд, ви не довіряєте українським режисерам, що це рахунок на мільйони. Нашим режисерам, та нашим продюсерам подібного не снилося. Тобто, ви живете такими західними мірками. До чого дійшло, ви не полишили тої ідеї? 

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Ні, тої ідея я не полишив. Вона циркулює на тільки в моєї голові серйозних людей. Тут є дві позиції. Одні кажуть, що це мусить зняти Голівуд, ми цього досягнемо, зараз цим займається одна агенція. Я вже так, знаєте, трохи дистанціювався. Як кажуть, буде як буде. Але я до другої позиції більше схилявся, що має знімати українець. Тільки знімати за світовими стандартами цей фільм, бо ми ж маємо українські фільми, але де вони? Вони не мали якогось особливого резонансу. Оскільки ваша передача називається Війна світів, то я вам розкажу про війну світів. Коли йдеться про якійсь серйозний крок національний, він завжди має багато суперників. І ця боротьба ведеться. Гофман прочитав, як він каже, Чорного ворона в оригіналі. З ним говорив президент. Він йому сказав: «Ти знаєш, може бути дуже добре кіно. Але я зараз маю роботу, тому давай я буду художнім керівником. А хтось із талановитих українців під моєю егідою, хай знімає». 

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Знаете, может это и к лучшему. Потому что, последний прозвучавший фильм Эжи Гофмана, «Огнем и мечем», он довольно лубочное производит впечатление. Те полотна исторические, которые Гофман создавал, когда был более молодым, они даже более убедительны. В фильме «Огнем и мечем», как там показаны крымские татары, это просто карикатура. Они на выглядели так, не одевались, так как выглядят у Гофмана. Так и во многом украинское казачества. Действительно, может старичку лучше консультировать, а снимает пусть наш, современно мыслящий парень.

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Все що не є, то до кращого. Але я про війну світів. І ось після того, Гофман приїжджає до нас на фестиваль «Молодість», його оточують журналісти і запитують: «Коли ви будете екранізувати Чорного ворона»? А він каже: «Я не буду, це ксенофобський фільм». І він повторює, слово в слово, те, що тут мої опоненти говорили. Це йму вклали в уста чужі люди.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: При том, что его фильм «Огнем и мечем», точно также ксенофобский фильм по отношению к украинцам и крымским татарам. Просто карикатурно ксенофобский. 

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Я просто здивувався, що людина такого рівня, класний режисер, але дозволила собі таку більшовицьку риторику. Хтось може це сприймати за мою образу, мене вже менш за все хвилює, бо таких прикладів, я міг бо наводити багато. Особливо, коли це стосується моїх перекладів закордоном. Туди теж дуже швидко інформують, кажуть, а ви знаєте з ким ви зв’язалися? Це антисеміт, ксенофоб, що це русофоб. Зараз світ тісний. 

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: А давайте, людям нагадаємо цю причину, чому вас так почали називати. Це вживання таких слів як жид, хохол, і власне це викликало обурення навіть тих людей, які навіть не гортали ваші романи. 

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Я пишу історичний роман, я мушу передати дух та навіть аромат епохи. Я не можу вживати тих слів, яких взагалі в той час не було. В Україні не було слова єврей як такого в значенні. Тобто, воно вживалося, там десь рідно, але в основному було слово жид. Його заборонили офіційно. 

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Причем, в польском языке это слово осталось.

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Так, у всіх слов’янських мовах воно лишилося. В Україні його заборонили у 1928 році, той Наркомос, теперішній Міністерство освіти. Заборонило вживати це слово. До того, у Петлюри, було міністерство жидівських справ.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: В то время, между прочим, как на первых украинских деньгах, на первых банкнотах Украинской Народной Республики, было написано 100 карбованцив, по-украински, по-русски, по-польски, и на идиш, между прочим. Впервые в мире, на деньгах, был написан номинал на идиш.

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Через те я сміюсь, кажу, якщо ви хочете, щоб я вживав сучасні слова, в тодішній епосі, давайте я напишу, що в штабі отамана друкували не на машинці Ундервуд, а на комп’ютері. Це буде фальш.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Втомилися, ви як автор від цих чіплянь? 

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Ви знаєте, зараз мені якось…

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Історія перекручується, за слова автора звинувачують. Ви такими гарними висловами говорите, вони так передають аромат…

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Саме завдяки тому, духу та аромату, мене люди і читають, і вірять, і люблять.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Але вже ви не вірите. В вас прозвучала така фраза, «А чи нація здатна, я вже не знаю…». В вас лунає якась зневіра, та втома в голосі. 

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Ні, наша нація здатна на все, в неї є здорові сили. Просто будемо відверті, ще дуже багато є сірої маси, яка навіть не здатна вірити, про своє краще життя, вона не уявляє, що це таке. Ця основна сіра маса була завжди, вона переважала. Але поступом рухає завжди меншість. 

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Вт, кстати Таня, то что люди цепляются за какие-то слова, не вчитываясь в книги. Это ситуация нашего времени, когда у людей, нет сил, нет желания, нет времени, читать большие тексты. Сейчас понятно, что с эпохой интернета, всего этого вала, социальных сетей. Людям хочется текста более короткого, в котором все изложено. Я сливал такую история, ч то в свое время, Леско Лукьяненко, в свое время вам предложил сократить для современников, большой роман Богдана Лепкого о Мазепе. Правда ли это? И считаете ли вы, что необходимы подобные адаптации классической литературы, для современного читателя? Ведь на самом деле, в Европе, в той же самой Франции, это уже происходит уже давно. Там Гаргантюа и Пантагрюэль, давно переведен и адоптирован со староправансольского, на современный французский и ужат, как минимум втрое. Может так и нужно для пропаганды культуры сегодня?

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Багато хто із моїх критиків, коли я почав проект адаптації класиків, я вже давно від нього відійшов, це було ще на початку 2000. Вони жахнулися, як це так? Знову мене називали убивцею пророків,літературним кілером. А люди навіть не здогадуються, що вони ніколи не читали повністю Робінзона Крузо, багато творів, того ж Гулівера. Гаргантюа и Пантагрюэль що ви згадали.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: А сказки 1000 и 1 ночи? Сведенные в лучшем случае до 4 томов, это ведь тоже смешно на самом деле. 

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: А потім, я побачив, що роман Повія, виходи в Росії в трьох чи чотирьох перекладах. Гулящая, Уличная, ще якось. Я подумав, чому Повію, з такою привабливою назвою, не читають? Роман на 600 сторінок, то така важежна книжка. По-перше – Панас Мирний писав років 40 цей роман, він вже забував як якого героя зовуть. Я дуже люблю цього письменника, це основоположник українського роману. Я подумав, чому не зробити 200 сторінок? Хай люди читають, якому сподобається, хай прочитає весь. Я ж не сказав, що це знищити, а читати тільки скорочений варіант. 

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Пан Василь, він 40 років, а ви скільки над вашою повією прцювали?

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Значно менше, можливо кілька місяців. Я просто редагував, я ставився до тексту, наче мені письменник приніс величезну книжку, я би сказав, давай зробимо її стрімкіше, та відредагуємо. 

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Зараз маємо перерватися.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Мы тоже в современном ритме, поэтому прервемся ненадолго. 
Это Вести – радио новостей и мнений. Программа Война миров, наш гость писатель Василий Шкляр. 

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Який зокрема, адаптував три твори класики. В рамках його проекту «Адоптація світової класики». Про Повію ми вже поговорили, ще був Декамерон Боккаччо, і Ревізор Гоголя. Ви знову зупинилися на тому, стільки шишок отримали, лише три книги. Чому далі не продовжили різати класиків, як вам задається? Чи стало нецікаво?

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Це не було моєю метою, я просто хотів показати, що так можна робити. Хай собі люди і займаються, як хто хоче. Я не маю часу, я повинен щось своє писати.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Часто, когда люди начинают рассказывать, что классика это святое, они забывают, что мы живем в совершенно другом ритме. Забывают, что такое роман, как он появился. Роман, это как сейчас, тут очень верно сравнил питерский критик Виктор Топоров, который сказал: «Современный роман – это телесериал». Потому что, для человека в 19 веке, роман – это был своего род сериал. Он частями, кусками печатался в журналах, которые люди покупали раз в месяц, и ждали продолжения. Точно так же, как сейчас ждут продолжения телесериалов. Может действительно, проза так или иначе, если она хочет выжить, если она хочет быть интересной, молодым. Потому что, будущее за молодыми, она должна уживаться в размерах, чтобы уж потом, если кого-то заинтересовала, обращаться к широте первоисточника. Вы сегодня, неоднократно говорили о кино, вы согласитесь с тезисом, что сегодняшний роман – это скорее всего телесериал?

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: не зовсім з цим погоджуюся, тому що для мене, саме слово телесеріал, вже має такий негативний відтінок. Вже так заполонили наш екран цими серіалами, що я дивлюсь на них, як на щось таке дешеве, і нікчемне, і непотрібне. Тому що, я не пам’ятаю гарних та глибоких серіалів, особливо тих, що йдуть зараз. Ті, за які Україна плати Росії величезні гроші. Це все треба віднести рішуче, принаймні в цій ситуації і забути.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Тоді би вас знову звинувачували в тому, що ви не пускаєте світове мистецтво.

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Але я погоджусь, що сучасний роман, та будь який, це насамперед, дуже глибока людська історія. Насамперед, в центрі повинна бути доля людини та її характер. 

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Возвращаясь к началу нашего разговора, к роману Элементал, чеченская тема, до недавнего времени, было очень опасной. Российской журналистке Анне Политковской, ее интерес к чеченской теме, и ее вторая чеченская книга, в общем, то стоили жизни. Даже у меня, во время президентства Виктора Ющенко, был такой случай. Привод в СБУ, по факту интервью с Ахмедом Закаевым, взятому по телефону, главы правительства Ичкерии в изгнании. Вы общались с Аллой Дудаевой, вы писали о Чечне. Насколько это безопасно прошло вашей жизни? Были ли у вас ситуации, когда вы ощутили, что эта тема опасная?

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Я не чіпав у журналістиці, якихось дражливих речей, щодо Чечні. У самому романі, я к ви пам’ятаєте, є деякі речі, але нажаль чи на щастя, ті компетентні люди, не дуже стежили за художньою літературою. Так, вони не вміють читати, бо читання художньої літератури, це теж потрібно мати певний рівень, таку планку. Я до свого читача, ставлюся як до співавтора. Я ставлю його інтерес перед усе, і тоді в нас виходе таке взаєморозуміння. В Елементалі, вперше була описана технологія, знищення генерала Дудаєва, і деякі речі з анатомії тероризму. Там теж було пророцтво. Елементал вийшов, та один інгуш каже: «Ми як заб’ємо один кілок, в Кремлі, то він вилізе у Нью-Йорку та Вашингтоні ». Після тог падають близнята. Я аж здригнувся, наскільки слово є матеріальним. Це не залежить від автора, коли все збувається. В мене є роман, він не виданий, і я не знаю, коли він вийде. В мене один видавець купив його назавжди, потім побоявся видавати, Репетиція сатани, називається. Там, на сучасний лад, я робив з ревізора. Там з усіх героїв, гине тільки один, Кушниренко, виходить цей текст, і раптом гине Кушнарьов. З я кого я власне і моделював цей образ. 

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Как говорил король парадоксов Оскар Уайльд – жизнь подражает искусству, а не наоборот. Очень может быть что так и есть. «Книга, которую чаще всего воруют в магазинах» - это один из ваших титулов приятных для вас, что вы автор этой книги. Что э то за книга? Какую книжку чаще всего воруют в магазинах?

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Це було вже давненько, одна торгова марка Олімп, вона зробила таке дослідження. Насправді, вони по магазинам подивилися, які книжки частіше крадуть. Тоді це був мій роман Ключ і напевне той же Елементал. Вони придумали таку напівжартівливу премію, автору, чиїх книжок найбільше викрадають з магазину. Доречи, її ще отримав Лесь Подерев’янськи. 

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Прямо скажем, ну очень разного уровня тексты. Тексты Подеревянского я бы и вовсе к литературе не относил. Хотя понимаю, кто и почему его книжку воруют. По-моему, это все таки разные люди, кого интересует его и ваша книжка. Возвращаясь к сегодняшней ситуации, неоднократно сообщалось о том, что чеченцы в изгнании, сформировали свой батальон, и готовы воевать на Востоке Украины, за независимость Украины. Люди, которые это батальон формировали, чеченские военные, генералы, просят встречи с руководством Украины. Они жалуются, что постоянно наталкиваются на стену молчания и не восприятие этого. Как вы думаете, уместен ли был бы батальон чеченцев, которые бы воевали бы за независимость Украины? Как вы думаете, почему бояться это допустить?

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Я чув цю інформацію, читав це звернення. Але мне важко сказати, наскільки би була доречна їхня участь. Мені задається, що українці здатні самі себе захистити, але за дещо решучішої політики, але за інших умов. Не за таких, як у Миколаєві виходять жінки, та кажуть що ми не відпустимо своїх чоловіків. Не через те, що вони йдуть на війну, а через те, що вони йдуть без бронежилетів, без амуніції. І тут їхній протест та обурення цілком справедливі. В цій війні, ми бачимо, дуже багато якихось, для нас незрозумілих речей. Коли потрапляють наші хлопці в оточення, немає підтримки, немає артилерії, немає важкого озброєння, немає авіації. Коли все це в нас буде, я думаю,тоді би ми були самодостатні. Я бачу, що ці країни, які гарантували нам безпеку, таж Великобританія, США, якщо ви так зганьбили себе, ламаючи слово, то допоможіть матеріально, цій знекровленій, знесиленій, одуреній, українській армії. Що тут стоїть на заваді, я не розумію. Що ту за така скнарість, відверта пасивність. 

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Тем более, что ни Америка, ни Великобритания, не зависят от российского газа и энергоносителей, в отличие от той же Германии. 

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Ви кажете, що не розумієте зараз ситуації, як і кожний пересічний громадянин. Напевно, вас важко назвати пересічним, бо ви вже назвали стільки нам прикладів, що ваші передчуття здійснювалися. Я би хотіла запитати в нас вже 1 хвилинка залишається до кінця. Зараз міняється політична система, чи не є зараз шанс, вам вийти на політичну арену? Ви все рівно постійно занурені, не тільки в письменницьку діяльність, але і в політичну. Чи вважаєте, що краще стояти осторонь, бо те що є в нас, нам не змінити?

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Я ніколи не стояв осторонь. Зараз вибори, в мене є багато пропозицій. Я до цього ставлюся дуже стримано, тому що мене тішить, що один авторитетний чоловік сказав, що роман Чорний ворон, більше зробив, ніж будь яка політична партія, для зміцнення української свідомості. Краще мені написати ще одну книжку, ще приблизно таку, хоча я вважаю, що Чорний ворон, це книга мого життя. Буде більше пуття з того, що я працюватиму в тому, що я вмію робити.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Зрозуміло, ви лишаєтесь письменником, і ми ніколи не побачимо на трибуні депутата Шкляра. 

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: На самом деле, это очень осмысленная позиция и хотелось бы, чтобы не только представители культуры это понимали. Чтобы люди, которые себя возомнили и называют политиками в этой стране, тоже поняли, что культура - это стратегического значения вещь. 

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Це була програма Війна світів, сьогодні ми розмовляли з Василем Шклярем.

Василий ШКЛЯР, писатель, переводчик, первый лауреат Народной Шевченковской премии: Слава Україні.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Героям Слава.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Героям Слава.

Правила комментирования
На ресурсе запрещены:
  • Любые проявления нетерпимости к разным конфесcиям,расовым различиям,национальностям.
  • Размещение провокационной и/или ложной информации
  • Нецензурные выражения (мат) и оскорбления
  • Реклама(прямая или ссылки), оффтоп, флуд, капс.
Читать все