СЛУШАЙТЕ РАДИО «ВЕСТИ» ГДЕ УДОБНО И КОГДА УГОДНО!
стенограмма

"Кожне покоління мусить бути новим"

"Война миров" с Дорошенко и ГончаровойЛинде-Кричевский: "Не нужно искать что-то за границей — в Украине все есть"

Стенограмма эфира на Радио Вести

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Это Радио Вести – радио новостей и мнений. С вами Константин Дорошенко и Татьяна Гончарова. В эфире программа "Война миров".

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Сегодняшний наш гость – представитель одной из самых значимых для новейшей украинской культуры династии. Василий Кричевский – американский дизайнер, скульптор, преподаватель искусства, мастер декоративно-прикладного искусства. Давайте послушаем справку о нем.

- Василий Линде-Кричевский – американский дизайнер, скульптор, керамист. Родился в 1953-м году в Венесуэле. Потомок знакового для украинской культуры рода, один из четверых детей Галины Кричевской де Линде, дочери украинского живописца, архитектора и графика Василия Кричевского. Василий Кричевский старший в марте 1918 года разработал государственный герб Украины на основе Владимирового тризуба, а также печать для дипломатических документов и двухгривневую банкноту. Василий Кричевский младший получил экономическое образование. Мать с детства учила его рисованию и прикладному искусству. В 31 год Василий увлекся скульптурой. Академического образования в области искусства не имеет. В 39 лет переезжает в Вашингтон, где открывает скульптурную мастерскую. В последствии преподает прикладное искусство в общественных центрах города Александрии, штат Верджиния. Участник выставок в правительственном доме Вашингтона, в штатах Верджиния, Мериленд, Миссури, ретроспективной экспозиции творческого наследия Кричевских в генеральном консульстве Украины в Нью-Йорке. Лауреат нескольких правительственных и общественных наград США. Сын Василия Линде-Кричевского покинул Америку и жил в Полтаве, где учился изобразительному искусству. Подал документы на получение украинского гражданства.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Пане Василю, вас назвали, я так розумію, на честь вашого діда.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Так.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Людини, яка створювала сучасну українську культуру в ті часи на початку минулого століття, коли Україна тоді отримала незалежність, і певний час вірила в те, що вона відбудеться, як держава. Взагалі-то вся династія Кричевський – це дуже творчі люди. Всі у вас займалися якимось мистецтвом тим чи іншим. Але от коли ви жили в Латинській Америці, потім Сполучених Штатах Америки, ви все-таки себе як сприймали? – Як українця у вигнанні, як представника української певної культурної еліти чи все-таки вже, як американця, і людину того світу, тої країни?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Це можна так сказати: я народився в Венесуелі, і як я був малий – дитина, я не знав, що Венесуела, що Україна – яка різниця є. Мені бабуся і мама розказали багато. Бо я не знав, що я був. Я був венесуельцем. Дальше, як знати вся історія родини, - це було дуже цікаво для мене. Чому я в Венесуелі? Чому я не в Україні? Що я там роблю? В Венесуелі були, можна казати – проблеми. Я перейшов до Сполучених Штатів. У мене є там 25 років, я думаю. Половина життя - в Венесуелі, половина – в Сполучених Штатах. І зараз я тут. Тут я знаю, що треба робити, що мені робити тут. Сполучені Штати – це інша країна для мене. Я не американець.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Але пане Василю, ви там провели більшу частину свого життя. Це тільки зараз прийшло усвідомлення, що ви маєте бути тут, і ви знаєте, що тут робити?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Ні, це не зараз. Зараз я, можна сказати, громадянин Венесуели і України. Не американець. Я ніколи не приймав американського громадянства. Я там був, то було тимчасово. Окей, 25 років, але тимчасово.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Між тим, ви маєте певну кількість нагород від влади різних штатів американських, як художник, як митець.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Так.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Себто на рівні штатів принаймні ваш внесок в розвиток культури визнавався. Так чи інакше, вас визнавали там американським художником.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Можна сказати – латинський.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Це цікаво, це цікавий нюанс.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Я там не був український художник. Латинський художник. Це чуть-чуть інше.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Але хочу, щоб все-таки ви розшифрували фразу, яку ви сказали зараз: "я зараз знаю, що робити в Україні".

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: В Україні треба робити дуже багато зараз. Я думаю, всі мають велику роботу тут в Україні. Я думаю, я можу щось зробити тут, щось допомагати. Зараз треба об’єднати у бути разом, і працювати. Багато тут є що робити.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Тобто якщо раніше ви приїжджали на відкриття музею на честь вашого діда, на відкриття різноманітних виставок, то зараз ви вже хочете остаточно повернулися і працювати виключно в Україні для України. Я правильно розумію?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Так.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Це буде пов’язано з мистецтвом чи зважаючи на те, що до 39 ваших років ви були першокласним банківським працівником, фінансистом, ви, можливо, будете займатися тут економічною діяльністю?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Ні-ні. Зараз таке у мене немає. Але це було. Це мистецтво, скульптура, історія. Є багато частин історії мистецтв в Україні, що було, моя родина була частина історії. Багато історії було перекручено. І я думаю, це цікаво все знати як було. І, може, я можу допомагати в цій частині. Розказати як це було, як думали люди сто років тому. Чому вони думали як вони думали і робили.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Але чи маєте ви доступ до архівних матеріалів, які дадуть вам можливість говорити цю правду? Чи звідки ви будете брати цю інформацію?

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Є просто спогади родини. Насправді. І там міститься насправді скільки того, чого і нема в тих матеріалах, в якихось сховищах. Тому що тут є певне передання знань, якихось вражень. Тому що подивіться. До речі, цікаво було б от що, ну, так, як ти кажеш, це якийсь дослідник зі сторони може робити. А в даному випадку людина може із середини. І от, наприклад, Василь Кричевський старший, ваш дід, він свого часу співпрацював із Грушевським, і був знайомий з гетьманом Скоропадським. Свого часу митрополит Андрей Шептицький запросив його до Львова, де він очолив вищу школу мистецтва. А це зовсім різні персонажі, це різні постаті, могутні і серйозні – Грушевський і Скоропадський, Шептицький. Але абсолютно різних поглядів. Все-таки в вашій родині, чи сприймають їх однаково? Чи комусь віддають перевагу з тих історичних персон?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Є таке. У нашій родині немає політики. Так, є країна, є культура, є історія. Політика – це інша справа. Політика і релігія – не можна брати сторони. Якби одну сторону – це не все.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Тобто не буде повної картини.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Так.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Тобто навіть в середині родини ви не обговорюєте ці постаті, от про які запитав вас Костянтин Дорошенко. Ви не розрізняли – той гірше, той гарний, той зробив те, той зробив інше.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Ні-ні. Таке не було. Всі були, всі вони щось хотіли зробити за країну. Зробили правильно – не зробили правильно – це інше. Бо вони працювали за країну. І це було головним. І дід, він у політику не йшов. Він допомагав всім, працював всім. Там не було частини. Ні.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Пане Василю, раніше можливо таки і було можливим. Ви не боїтеся зараз? По суті у нас зараз робимо зараз сенсаційну заяву в ефірі, що нащадок роду Кричевських повертається до України. Власне про це ще ніде не вигукували в голос. Але чи не боїтеся так, що якраз політики зараз скористаються вашим поверненням, і почнуть вас розтягувати, щоб велика людина, нащадок великого роду пристав до когось?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Я це не боюся. Бо я так не думаю. Для політики я дурний. Не розумію, як це працює. Треба бути розумним. Я не знаю, не розумію політику. Не цікаво мені.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Це абсолютно нормальна, класична позиція представника світу культури і мистецтва. Тому що коли представник світу культури і мистецтва стає дуже розумним на території політики, - він дещо втрачає в мистецтві. Але ми тепер зробимо перерву і потім вернемося до розмови.


Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: И так, в "Войне миров" наш гость сегодня Василий Кричевский. Украинский и латиноамериканский художник, как теперь мы это выяснили. Вовсе не американский, а латиноамериканский. Представитель одной из самых значимых культурных династий в новейшей истории Украины. И говорим мы с ним с Татьяной Гончаровой. Я Константин Дорошенко, как обычно в этой программе. Те, що ви сказали, те, що в вашій родині не обговорювалися ті чи інші політики, і те, що ви вважаєте себе для політики дурним – це якраз і є погляд представника того, що колись називалося аристократією духу. Це і є якраз, Тетяно, я на цьому хочу наголосити, позиція людей, які і є в цілому світі елітою. Еліта культурна не може приставати до того чи до іншого політика. До тої чи іншої політичної персоналії. Тому що якраз культурна еліта, вона, якщо хочеш, як якісь жреці, які наглядають взагалі над процесами в країні. Політика минуща. Політики так звані тим більше. Сьогодні є, завтра його немає. І кожна подія, те, що здається добрим сьогодні, виглядає дурним і смішним завтра. Подивися як з Кучмою сталося. 2004-го року гнали того Кучму, як найбільше чудовисько. Проходять часи, і ми бачимо, що Кучма для України зробив чи не найбільше з усіх Президентів новітніх. Так що тут якраз Україні і бракувало ті всі часи, часів радянських. Бо радянські часи зробили представників культури обслугою якоїсь політики і ідеології. Нам дуже бракує такої позиції, коли людина культури над політикою. Не поза політикою, а над політикою.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Я власне і спровокувала цю ремарку, щоб ми закцентували на тому увагу. Кажучи чи вас не розтягнуть, власне хотіла почути тільки таку відповідь, яку ви сказали, що це не моє. Звісно не розтягнуть. От дивіться яка ситуація цікава відбувається. Ваш син, він давно вже в Україні. Він приїхав колись, він навчався в Полтаві. Він навіть робив орнамент для кросівок. Тобто те, що зараз почали всі приносити в одяг, ваш син робив давно. В скільки років, до речі, він почав малювати орнамент на кросівках?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: 6-5 років тому.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: 6-5 років тому ще, бачите. І зараз вже виходить, що ваш син, він першим усвідомив необхідність жити тут в Україні. І потім вже приїхав туди тато. Ви теж будете проживати в Полтаві, скажіть, будь ласка, як ваш син чи ні?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Ні. Я не знаю.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Ви ще вирішуєте?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Так.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Ми вас схопили, виходить, "на гарячому".

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Угу.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Власне наскільки ви оцінюєте те, що робить ваш син? Тобто він займається виключно такою прикладною діяльність чи він теж малює картини, і чим займається він? Скільки йому зараз років?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: У родині ми вільні. Ми не кажемо другому поколінню, що робити. Так зробили і мене. Може, ми будемо учити як робити. Не що робити. Як робити – техніка. Це треба навчатися. Так мама зробила із мене, і дід із мамою. Як робити. Не що робити. Що робити – це кожна людина інша. І як побачите, вся родина, там багато художників є, і кожен один – він інший.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Так, епігонства не існує. Це цікавий підхід. До речі, мені нагадав те, що нещодавно говорила британська акторка Тілда Свінтон, коли вона сказала, що мені дуже подобається, що мої діти іноземці для мене. Кожне покоління мусить бути новим. Я нічого не хочу нав’язувати. Я хочу дивитися на свого сина, як на іноземця, як на когось зовсім іншого. І в цьому є прогрес, в цьому є розвиток еволюції.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Так, бо так буде нові речі. Це цікаво, як ви сказали, ці кросівки і орнаменти, - це дуже цікаво. Ці орнаменти, ідея – це були народні орнаменти. Вони дуже старі. І це переробив 50-60-70 років тому. І сьогодні ці кросівки, вони дуже сучасні, модерні такі.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: А ваша освіта економічна підказала вам заліцензувати цю ідею орнаменту на кросівках? Боюся, що ні. Бо зараз робить хто-завгодно.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Знаєте, як я перейшов на життя до друга, я забув як це все зробити.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Тобто наскільки було дві різні частини життя, тобто до цього мали справу з грошима, і зараз абсолютно все забули. Зараз ви виключно митець, так?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Так. Як я був малий, - всі були художники. І я сказав – я не буду. Я буду інший. І що треба вчиться, не мистецтву. Там бухгалтерія, економія.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Це був ваш вибір. Це не батьки вам нав’язували стати економістом.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Я сам.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: А це був дух протесту тоді? Як ви оцінюєте себе?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Так.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Тобто просто хотіли бути не як усі в родині.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Так.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Але потім все-таки кров заграла, і все-одно стали митцем.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Так. Було скучно там в бухгалтерії.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Але це теж абсолютно природно і нормально, коли дитина робить вибір наперекір традиції батьків. Це прекрасна абсолютно запорука прогресу. Бачите, далі, як то кажуть, природа бере своє. І ви повернулися все-одно на стезю культури. Але мене, до речі, дуже насторожують ті діти і підлітки, які хочуть постійно наслідувати своїх батьків. В цьому є якраз регрес. Діти, підлітки мусять брати зовсім інший вектор.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: І от як все-таки хотіла б запитати, пане Василю, а наскільки не тисне на вас авторитет вашого діда? Тому що його називали, там скільки юрливі на нього навішували. Але власне це було виправдано абсолютно. І українським да Вінчі його називали, і основоположником української архітектури. І просто кожну його голівку на Будинку з химерами досі там з затамуванням подиху роздивляються. Власне як вам хочеться, який слід пособі лишити? От ви приїхали в Україну. Ви кажете – я буду викладати, я буду розповідати. Власне чому ви будете вчити молодих людей в мистецтві, які хочуть творити?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Для мене головне у молодих людей – це треба знати історію, треба знати як все було. Один раз ці молоді, вони знають хто вони є, де все починалося. Вони можуть самі думати і зробити, що вони хочуть наперед, для молодих треба бути вільним. Дід казав так: не треба шукати у Парижі, у Франції, там інші країни. Тут в Україні все є. Треба шукати в середину, і багато можна зробити. . В України все є. І для молодих все тут є. Треба пошукати.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: От ви згадали діда, і сказали, що про нього вам розповідала мама. І власне ці слова, бачите, вам донесли. Знаю також, що вам розповідали про те, що він був надзвичайно скромною людиною. А скажімо, ви від нього що перейняли? Тобто він нічого не робив напоказ. Хоча слід сказати, що його твори зараз знає весь світ. Так відбувалося. Так людина скромна. Між тим, відбулося так, що не скромною була творчість з одного боку. Чим ви ще подібні до нього? Тому що я зрозуміла, що для вас це важливо. І ви досліджуєте, і тримаєте, по-крупинках збираєте історію вашого роду.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Так. Я не можу, це тяжко. Бо дід був дуже велика людина, дуже багато зробив. Не можна мені бути, як дід. І ніколи я не буду, як дід. Це інше, інші справи. Я можу зробити інші різні праці, не як дід. Дід був один. Як він не буде і не було.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: І це одна з тих причин, що ви зайнялися такою справою, як кераміка.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Кераміка – це було так, я прийшов. А треба було бути інші. І я кераміка і скульптура. Це інше. Дід робив кераміку. А всі інші художники у родині, - вони художники. Живопис – таке. Треба було зробити інше. Кераміка і скульптура – це інше було.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Тобто відразу ви поставили собі настанову навмисно, що треба зробити інше. Чи вам була цікава на той момент власне кераміка, коли ви йшли з фінансового світу?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Так.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Тобто власне вам було цікаво просто торкатися цієї глини. Знаю, що коли ви в Україну приїжджали, і коли ви в Опішній були, ви там зробили серію таких трубок для паління. Ви робили, ви виліплювали.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Я щось робив там.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: А, ви щось робили. Навіть не пам’ятаєте. Бачите. А в Україні всі писали про те, що ви, навіть нащадок великого роду, розробили ці трубки. Так я знаючи, Що Костя у нас любить трубки, згадала. Думаю, можливо у пана Василя щось лишилось таке.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Взагалі опішнянська кераміка – це цілий окремий світ. Але проблема, яку маємо ми в Україні, якраз, до речі, за часи незалежності, нажаль, це якраз занепад народної творчості, і опішнянської кераміки, і решти. І можливо якраз повернення таких людей, як Василь Кричевський, воно прислужиться до відродження цих витворів і циз вза галі мистецтв. Бо це теж щось унікальне в Україні. Давайте перервемося зараз ненадовго, і повернемося потім.


Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Це програма "Війна світів". В студії – Костянтин Дорошенко, Тетяна Гончарові. Розмовляємо з нащадком великого роду Кричевських Василем Лінде-Кричевським. Пане Василю, я вас запитала про вашого сина, який певний час жив в Полтаві, який створив орнамент для кросівок. Зараз він знаходиться в Києві. Все-таки Опішня і кераміка. Ви будете повертатися до того краю? Якщо ви кераміст, чи будете ви працювати з тими матеріалами нашої рідної землі, як Костя сказав, - дійсно унікальними?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Так. Так, я планую бути в Опішній, і там працювати. Я зараз багато не працюю у мистецтві. Я зараз багато займаюся історією. Шукаю архіви. Шукав там у Сполучених Штатах. І вся ця інформація іде до Опішні. Бо там є Музей родини Кричевських. І ми думаємо зробити дослідницьких центр. Бо там є багато інформації за родину Кричевських і за родину Щербаківських. І друга частина – моя родина. І там дуже цікава інформація є. Інформація Кричевський і Щербаківський, вона кусочки є, у іншій країні.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Тобто хочете зібрати спільну мозаїку, створити дослідницьких центр, і власне зібрати всю історію родину. Це і ваша пам'ять, і архівні матеріали. Але це величезний труд. Вашої праці, напевно, одного тут не вистачить.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Такий план є. Не я сам. Я не можу все зробити.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Мені особливо подобається, що це відбуватиметься саме в Опішній. Тому що я впевнений, що країна і культура країни складається якраз з регіонів, з провінцій, з невеликих міст і містечок. А не все мусить бути зібране тільки в столиці, як у нас постійно відбувається. І дійсно, мені довелося свого часу бувати неодноразово і в Миргороді, і в Опішній. Це абсолютно чудові унікальні, і, до речі, легендарні для української культури міста. Тому що Миргород – це Гоголь. Опішня - це дійсно Кричевський. І от знаєте, що мені нагадує? Наприклад, в Ермітажі відновили, і зараз виробляють спеціально на порцеляновому заводі керамічні різні штуки, які розробляв, наприклад, Казимир Малевич. І це продається в музеї за достатньо серйозні гроші. Крім того, що це красиво, цікаво, і це традиція. При тому, що, до речі, Малевич все-таки з України. А у нас чомусь нічого подібного не робиться. Якщо якісь керамічні роботи, які робив і ваш дід, і ви, і решта, просто взяти, як основу, і налагодити виробництво таких речей, але вже з легендою, то я думаю, в музеях чудово можна було би українських це представляти.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: А ви не думали про це? Чомусь, ми надто захоплюємося високим, і не робимо його доступним для людей. Але власне це високе мистецтво. Воно ж має стояти у будинках українців.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Це дуже класно, коли ти маєш якусь частку, яку розробив Малевич чи Кричевський. Чому ні?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Ця ідея є. Така ідея є.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Тоді вас хотіла запитати, під час одного зі своїх приїздів ви віддали частину малюнків вашого діда, частину робіт Національному музею гончарства. Якщо зараз, зважаючи на те, що ви збираєтеся створити такий дослідницький центр, можливо, варто тепер получати всі ці робити, чи подарунки вже даровані, вони не забираються?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Не забираються. Це починалося 10-12 років тому, так. І це моя сестра почала таке. А така думка була у родини. У нас було багато і картин, і малюнків, і документи, і все. Це гарно мати це удома. Бо це нічого там. Гарно для мене мати картин. Добре мати ці картинки тут в Україні. бо всі можуть бачити. Як це в мене вдома, - це там нічого не робить. І моя сестра, моя мама, як вона була жива, сказала – треба перенести до України, що ми маємо. І це не було за один раз. Один раз, другий раз. Моя двоюрідна сестра так зробила. І я так зробив. Дуже багато речей ми передали до інших музеїв тут в Україні.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Тобто це не тільки Національний музей гончарства? Це різні заклади.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Ні, там є і національні музеї.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: І Музей культурної спадщини, який існує вже давно, і в якому родини Кричевських різних поколінь і різних представників є роботи, справді. Єдине тільки питання, що відбувається з тим музеєм культурної спадщини. Тому що таке враження, що він все-таки занепадає.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Є багато. Бо є там і Харків, є у Полтаві, у Лебедині є. Це ми не зробили самі. Бо це не можна самим зробити. Нам допомагали фонд "Дар". Це благодійний фонд. І за ці 10-12 років вони допомагають це зробити. Кожний раз я тут буду в Україні, я щось буду приносити. Я не знаю, багато ми принесли. І я так роблю кожен раз. Як я сюди – я щось принесу.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: По-перше, є ще що привозити, і ви щоразу привозите якусь частину речей діда, і власне цієї спадщини вам абсолютно не шкода. Так, ділитися тим, що власне вже ви відчуваєте, воно належить не тільки вам. Це спадщина цілої України. Так.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Це для мене буде, ну, це не правильно, як це буде в мене. Я сам гарно мати, це буду я сам. А як тут є – всі можуть бачити і мати.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Жодного побоювання у вас не було, коли прийняли це рішення, що переїжджаєте в Україну і будете тут просувати пам'ять вашого роду, займатися творчістю. Я зрозуміла, поки-що ви не займаєтеся, так. Для вас це наукова зараз робота. Вона на вістрі. Власне не було жодних побоювань повертатися до України? Побоювань, страхів якихось, не було жодних повертатися?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Ні, абсолютно ні.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Але ж частина вашого життя пройшла в іншій країні. Тут раптом вирішуєте його поміняти.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Окей, треба подумати як Венесуела є. Я народився в Венесуелі, я половину життя жив в Венесуелі. Це гарна країна. А там багато речей існують. Друга половина в Сполучені Штати. Там все спокійно, дуже спокійно. Я прийшов перший раз до України, і це було, як прийти додому. Нічого страшного.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Може це тому, що у вас все-таки більше латиноамериканський темперамент, і він ближчий нам. І вам не так хочеться того спокою, а хочеться чогось бурхливого.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Так є. І українські люди, вони похожі до латинських людей. Все так гарно і щасливо, і інші. Мені тут, не знаю, нормально. Як я тут, мені не хочеться йти назад.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Зрозуміло. От дивіться, те, що доступні нам матеріали, раз ви кажете, що деякі речі ви вишукуєте, в архівах ви копирсаєтеся, було щось таке нове, що, скажімо, не оприлюднено, а ви, можливо, за останні роки знайшли про ваш рід. Тому що знаємо, що, ну, створив герб України, спілкувався з Грушевським, жив у нього в будинку. Це інформація, яку можна прочитати у вільному доступі. А щось таке, що, скажімо, вас особисто збентежило, що ви відшукали щось новеньке про свого діда або про свій рід.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Є-є. Не багато. Там є цікаві речі.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: А зараз можете якісь моменти розповісти?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Не пам’ятаю всі деталі. Малі частини. Є анекдоти. Зараз в голові немає.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Зрозуміло, відразу знайтися важкувато.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: А от якщо повернутися до тих робіт, до того спадку вашої родини, які ви і інші представники роду Кричевських повертають до Києва, до інших міст. Чи ви потім відслідковуєте їхню долю? Тому що що дійсно для України є проблема те. що не все, що потрапляє в наші музеї, там залишається. Існує достатньо серйозний чорний антикварний ринок, і безперечно те, що пов’язано з прізвищем Кричевський – цікавить цей ринок. Чи дійсно ви впевнені, що ці роботи залишаться для всіх українців, а не опиняться десь у когось вдома?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Бачите, як я думав, щось погано буде – я не буду передавати ці роботи. І я думаю, все буде, як треба.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Просто вам хочеться сподіватися на краще власне.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Так. Є виставки. І роботи з одного музею ідуть до другого. І там виставки є. І цей фонд "Дар" допомагає перенести роботи із один музей до другий музей. Кожний рік є інші виставки, інші роботи, інші музеї. Роботи є. Можна побачити. І вони там не у фонді.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Не десь заховані. Зараз маємо зробити перерву. У нас ще лишається одна частина розмови з паном Василем. Лишайтеся з Радіо Вєсті.


Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: С вами Вести – радио новостей и мнений. Программа – "Война мирово". Наш гость сегодня – Василий Линд-Кричевский, художник, скульптор, керамист, преподаватель. И как всегда, у микрофона Константин Дорошенко и Татьяна Гончарова. Пане Василю, я знаю, що ви навчалися якраз скульптурі і кераміці не в якомусь закладі науковому освітньому, а в майстерні митця в Венесуелі. Як ви його знайшли, і що це за така школа? Наскільки відрізняється ця венесуельська традиція скульптури і кераміки від, наприклад, української?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Ці каво. Перше, я навчився як зробити. А дальше я йшов у всі інші частини Венесуели, де працюють з керамікою. І бачив дуже стару кераміку. Люди, що працюють там на полі із кераміки. Бачив як вони роблять. Бо це цікаво. Треба знати як все зробити. Техніку. Як починалося. У школи можна навчитися теорії дуже гарно. Но треба бачити як люди працюють. І це для мене було дуже цікаво..

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: І де ви дивилися. Ви кажете – в полі дивилися. Ви ходили до звичайних людей, які в житті в побуті щось робили з кераміки?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Звичайні люди.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Чи це якісь заводи цілі керамічні?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Ні, не заводи, звичайні люди. Мені було дуже цікаво як вони працюють, як вони роблять.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: А наскільки багато людей в Венесуелі займається керамікою? Тобто, скажімо, у нас це роботи на якісь там сувеніри, якщо ти береш якусь окрему людину. Не береш там заводи, які тарілки виготовляють чи ще щось. А там наскільки це розповсюджено в побуті? За для своїх потреб, і теж можливо за для сувенірів. Наскільки кераміка, як розповсюджене явище?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Є й така і така. Зараз дуже багато кераміка не потрібна, бо є нові речі.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: От і питаємо саме про це. Тобто зараз це не модно і в Венесуелі?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Не таке, як було може 50 років тому, 30 років тому.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Ну, Таня, що ти кажеш? Що значить не модно? А пластик – це модно? Це питання якраз ужиткове. І я думаю, що людина, яка при своєму розумі, вона напевне для свого побуту обере, якщо зможе, якусь керамічну унікальну річ, а не пластмасову.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Це однозначно.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Тут питання не в моді, а в можливостях. Справді, пластик витісняє все в нашому житті – і деревину, не тільки кераміку. І багато ще що. Але це не значить, що це може зникнути чи потребує якоїсь моди. Я не згоден з тобою, що питання тільки в сувенірах. Тому що якраз найцікавіше – це не сувеніри, а це якраз ужиткові речі – тарілки, сервізи, живі.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Костя, мені цікаво, що пан Василь розповів, а хто ж його пускав до себе показувати оте, що він робить руками? Це якісь сувенірники, чи люди, які роблять що? Це мануфактури якісь? От як ви достукувалися до тих людей, щоб вони пустили вас? Це творчість власне.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Вони мені пустили і навчили як вони робили. Це були старі люди, молоді люди.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Тобто люди різні.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Люди різні, і різні міста, ну, не місто, там на полі. Треба було йти. Це у всій Венесуелі я був.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Тобто по всій Венесуелі, по різних районах ви поїздили, щоб знайти як працюють люди?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Так-так.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: І це вже після того, як вам було 40, і як ви вирішили полишити цю економічну діяльність? Чи керамікою почали раніше займатися?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Не 40, там 30… там.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: 39-38.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Так. Я займався керамікою. Але мені треба було знати як зробити кераміку з нічого.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: І ви зрозуміли для себе це тоді? Тобто скільки вам часу для цього знадобилося? Що вам не вдавалося?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Може 2 роки я там катався сюди-туди.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: А що було найважче? Що не могли вхопити для себе? Тобто знайти свою форму чи дійсно зробити з глини кераміку. Що не вдавалося вам?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Ні. Мені треба було знати як люди працюють. Бо книги кажуть багато. Теорія – це така гарна. Як прості люди, як вони працюють, це мені було дуже цікаво, як вони це роблять. Як вони запалюють. Так було цікаво. І цікаво було спілкуватися. Бо проблем, як тут, як в цій країні. Старші покоління – вони знають. А нові покоління ідуть працювати у заводи, і багато в цій техніці, як зробити, немає зараз. Загубились.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Техніка в Венесуелі відрізняється від техніки, скажімо, опішнянська кераміка?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Кераміка – вона сама. Так. А як палити, як вони працюють – може там є різні. Інші.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Я думаю, що дуже цікава різниця стильова і естетична.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Стильова і декорація.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Тому що візьми навіть там в Україні, крім опішнянської кераміки, яка дивовижні, абсолютно сюрреалістичні створила образи якихось там звірів, левів, чогось дивного. Є ж ще у нас легендарна Косівська кераміка зовсім інша. Це все в рамках однієї країни України. Я так думаю, що і в Венесуелі абсолютно різні підходи в різних містах.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Так, в Венесуелі інші регіони мають інша кераміка, інші фігури.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Інші форми.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Інші форми, і інша декорація. І це дуже цікаво. Для мене дуже цікаво.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Зрештою, це так само, мені здається, продовження підходу до мистецтва Василя Кричевського, який вивчав народний орнамент, і який потім цей народний орнамент використовував. І коли він створював дизайн для гривні української і так далі. Але це не просто, мені здається, пряме запозичення. Це все-одно якесь перетворення, переосмислення.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Так, бачите, Василь Григорович, як він думав, треба було йти і учитися там, де вони роблять. А дальше, як ти знаєш, як робити, ти можеш робити десь що ти хочеш. Бо треба бачити, і навчитися з людей, що працюють у таких речі. У метал, кераміка, дерево, у все.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Цікаво, що в Сполучених Штатах ви мали велику кількість імпрез, виставок своїх саме в бібліотеках. І маєте, наприклад, нагороду від суспільної бібліотеки "Ферфакс" в штаті Вірджинія, і так далі. А що це за таке дивне співставлення – бібліотеки і кераміки? Як це відбувається?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Там була кераміка, і були інші. Бо я там працював і пап’є-маше, і дерево, і інші. І картини малював. Інші матеріали. Там бібліотеки, Штати мають таку систему, що бібліотеки мають виставки. Там можна конференції зробити. Там все є.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Це як культурний мистецький центр комплекс?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Так.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Це в Штатах така традиція?

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Здоровий підхід цікавий.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Це цікаво, бо там люди ідуть до бібліотеки, бо там можна побачити виставки. Там можна конференції зробити. Це центр.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: От бачиш, Костя, коли бібліотеки зараз думають як же привернути до себе увагу, власне, якщо вони і стануть культурними осередками на рівні з галереями, навіть краще за них, то можливо, дійсно, люди будуть ходити в бібліотеки. Тому що це дуже цікава традиція. Просто відкриття якесь.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Прекрасна. Так само, як ми вже нарешті запозичили традицію, ідею, теж, до речі, американську, де книжковий магазин, книгарня так само має кав’ярню, так само має магазинчик. І ти туди потрапляєш, не просто купуєш книжку, це для тебе, ти цілий день можеш провести в книгарні. Так само, я так розумію, і в бібліотеці. Це чудовий вихід. І економічний, і з іншого боку просто культурний, з ситуації як запросити до себе споживача.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Тоді цікаво, а в Латинській Америці, а наскільки був інтерес до цих виставок у бібліотеках? Тому що кажуть часто, що американці там не культурна нація. А Латинська Америка. Наскільки охоче люди звичайні ходили до бібліотеки, дивилися ваші виставки?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Люди з Латинської Америки, що мешкають у Сполучених Штатах – багато.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Мені просто зараз шкода зараз завершувати нашу розмову. Я зрозуміла, що будете займатися дослідницькою діяльністю. Але чи можемо ми припустити, що ми побачимо в якісь там найближчі роки вашу виставку, пана Василя Линде-Кричевського з нашої глини, і це буде наша кераміка, зроблена вашими руками? Чи ви от остаточно полишили творчість?

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Ні, я не полишив. Проект є в голові. Я, думаю, буде. Це треба ще зробити.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Треба неодмінно. І, будь ласка, повідомляйте нас. Ми розповімо про це зарані нашим слухачам. Тому що такі події варто висвітлювати, і варто прислухатися все-таки до ідеї і нашим музеям, і Мінкульту, і нашим бібліотекам, що традиції в тому числі керамічні, можна не просто плекати, як частину історії, а можна в них інвестувати, і зрештою таким чином підтримувати фінансово культурні інститути.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Пане Василю, дуже дякуємо вам за розмову. Багато чого цікавого дізналися. І в першу чергу цікаво, що сенсаційний момент саме у нас, в ефірі нашої радіостанції, вперше в Україні пролунав, що нащадок роду Кричевських повертається до України, і буде працювати на благо України. Вам дуже дякуємо.

Василий ЛИНДЕ-КРИЧЕВСКИЙ: Дякую вам.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Це була програма "Війна світів".

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: До зустрічі.

Читать все
Читать все