СЛУШАЙТЕ РАДИО «ВЕСТИ» ГДЕ УДОБНО И КОГДА УГОДНО!
стенограмма

"Война миров" с Марией Бурмакой

"Война миров" с Дорошенко и ГончаровойБурмака: "Я всегда считала, что нужно бороться за идею, а не людей"

Стенограмма эфира на Радио Вести

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Это Радио Вести- радио новостей и мнений. Це програма «Війна світів». В студії Костянтин Дорошенко, Тетяна Гончарова. І сьогодні до нас завітала Марія Бурмака. 

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Скажу сразу откровенно. Мария Бурмака – моя любимая украинская певица. Однако, это не помешает нам повоевать, я надеюсь, сегодня в студии. А пока давайте послушаем справку о ней.

Справка: Мария Бурамака – сорок четыре года. Украинская певица, телеведущая. Родилась в Харькове в профессорской семье. В 2004 окончила Институт журналистики при Киевском государственном университете имени Тараса Шевченко где нынче преподает. Кандидат филологических наук. Творческая карьера Бурмаки начались в восемьдесят девятом году. Тогда она выиграла Гранпри музыкального фестиваля «Оберіг» в Луцке. Через год вышла первая аудиокассета певицы. Спустя еще два года – дебютный альбом «Мария». Это первый в истории альбом записанный украинским исполнителем. В 1995 Мария занялась журналистикой. Работала ведущей и автором программ на СТБ и УТ-1. позже на 1+1 и ТВі. В девяносто восьмом после презентации очередного альбома Мария Бурмака получила звание «Заслуженная артистка Украины». Так же Мария награждена орденом «Княгини Ольги» ІІІ степени. В 2000-х певица меняет стилистику. Выходит диск ремиксов на песни Бурмаки под названием «I am». Мария Бурмака воспитывает дочь Ярину. Ее двоюродный брат – бывший министр по делам семьи молодежи и спорта – Юрий Павленко. В свободное время предпочитает шить и рисовать. 

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Знаете что, давайте мы начнем с Харькова. Потому что Харьков – город один из самых выразительных городов в Украине и вообще в украинской истории. История самого Харькова очень не простая. В том числе как города, который в те или иные этапы по разному очень осознавал свою принадлежность к Украине. Если мы вспомним Харьков рубежа веков конца XIX начала XX века, там была очень сильная такая украинская школа, потому что там работал Грушевский и многие другие люди, которых мы сейчас связываем с национальным возрождением, с идеей украинской государственности. Они преподавали в Харькове. Они были представителями харьковской профессорской среды. Потом в 18-ом году большевики захватывают Харьков, делают столицей Советской Украины. Параллельно, когда мы говорим, что Харьков был украинской столицей, это любят говорить харьковчане, безусловно, потому что как раз среди многих городов Украины в Харькове очень силен элемент патриотизма. При этом не стоит забывать, что Киев в то время тоже столицей оставался. Фактически существовало две Украины. А к чему, к сожалению, пытаются подтолкнуть нас сейчас. Одна столица была в Киеве – буржуазная Украинская народная республика. Другая Советская Украина была в Харькове. Но и, безусловно, со временем, потом за советские годы, может быть, я, Маричка, ошибаюсь. Харьков превратился в один из таких мощных центров как раз русификации в Украине. Вы при этом, из Харькова, всегда , на сколько я вас помню, говорите на украинском языке, вы, на мой взгляд, создатель самой лучшей музыкальной лирики украинской в украинской музыке. Как это проросло в вас в том совершенно российском Харькове десятилетиями ориентированном на Москву?

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Я вітаюсь з усіма. Прослухала свою візитку і хочу додати тільки таке, що я закінчила Харківський Університет, а в 2004 році я закінчила аспірантуру Київського Університету. Чому я вирішила це додати? Тому що це важливо. Бо Харків дуже славний своїми освітніми культурними традиціями.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Так. І лишається.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Я пишаюся що я закінчила Харківський Університет імені Каразіна. І як сталось так? Доречі, Костя, дякую вам так само за цю ремарку за приводу першої столиці, тому що я ніколи її не підтримувала. Ці моменти сепаратизму які ми пам’ятали ще в 2004 році, я завжди згадувала, що на початку століття це була Донецько-Криворізька республіка. Тоді Харків був оголошений більшовицькою столицею, але врешті-решт подальша історія нам показала що все стало на свої місця. Тому, я цю тезу не підтримувала ніколи. Я так думаю, що це люди з однієї сторони, які не заглиблювались в навчання історії, про це казали. Це перше. А по друге, Харків не просто був оплотом русифікації, а Харків, я думаю що ці роки які застала я, а особливо після проголошення незалежності в Харкові ця ідея підтримувалася намірено і спеціально в межах повної інформаційної війни, яка велась. І ми це прекрасно розуміємо. З приводу того, як це проростає в Харкові. Чим далі я живу, чесно кажучи, тим більше мені здається, що є якісь генетичні речі, які не зважаючи на зовнішні обставини, при щонайменшій роботі людини над собою, над своєю душею, над своїм розумом, вони проростуть. Інакше бути не може. Цьому свідчення є не тільки мій батько, який коренний харків’янин, який в симпатії якого були симпатії до Українства але на рівні «давайте заспіваємо пісень». Але коли він вчився в Університеті, треба сказати що моя мама приїхала з Чернігівської області, міста Прилуки, теж вступила до Харківського Університету. Батьки познайомилися в симфонічному оркестрі Харківського Університету. Батько, оскільки він – історик, почав вчити історію, десь почав читати архіви. Це свідоме рішення в нього було – перейти на українську мову, бути українцем свідомим, і коли мені було чотири роки вчити мене українській мові. Перша мова моя була російська. Я прожила своє життя і народилася в центрі міста. Ця історія – вона не є унікальна. Так. я скажу що в школі я вчилася українською мовою. В російській школі номер чотири в п’ятому класі батько мені приніс підручник історії. Єдина в одному класі я вчилася українською мовою. Всі – російською. Треба віддати належне моїй вчительці ЗаліванійСвітлані Михайлівні яка так само була вчителькою мого тата. Тато мій вчився в цій школі. Вона з розумінням до цього ставилася. Що це дало меня? Я сразу скажу, це розуміння що я інакша.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Стоп. Я тут можна ремарочку не велику? З розумінням вона ставилася, а діти дивилися на вас як на білу ворону чи, в принципі, все нормально сприймалось? Тикали пальцями чи ні?

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Так от, оскільки я почала вчитися з першого класу, ви знаєте, коли ти на якийсь момент або тебе закльовують, або ти примушуєш себе поважати. Я в класі була не формальним лідером. Тому, це моє українство не просто всі сприймали, а всі поважали и навіть зараз згадують, що приходили до мене додому, а тато говорив українською мовою. Тато вирішив на прикладі нашої сім’ї показувати що Харків це є Україна. він любив одягти українську сорочку з джинсами при чому. Чотирнадцять років він мені коли з екскурсією шкільною в перший раз їхала до Львова, він мені сказав, що :«ти поїдеш – ти побачиш дуже багато молодих людей, які модно одягнені і вони говорять українською мовою». Тому що був стереотип, що українська мова – це село, і що це … 

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Это совершенно верно. На самом деле, это очень важный момент, я перебью, это насаждалось всей системой образования советской в Украине. Даже вспомни нашу программу школьную по украинской литературе. Она вся была построена на произведениях о селе. И городской житель, таким образом, просто отбивался. Ты -харьковчанка, я – киевлянин. Я не мог врубиться в тему «Хіба ревуть воли як ясла повні». У меня не было бабушек в деревне. Я меня это не то чтобы плохо там, я это не осуждал. Но я не мог понять этих реалий. Нам совершенно не давали украинской литературы и культуры городской, Винниченко, например. И очень многих других писателей, и поэтому о которых мы узнали только после провозглашения независимости, на самом деле.


Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Абсолютно так. Але саме це воно виховало, я так вважаю, характер. Тобто виховало характер не ламатися в інших ситуаціях. Коли я вже приїхала в Київ, то мене зламати або перевернути якщо я так не вважаю на свою сторону практично в вісімнадцять років було неможливо. Але я хочу сказати ще такий момент. Моя ситуація - вона не є унікальною. Дуже багато: Танок На Майдані Конго – прекрасна українська музика. Остання, наприклад, «Сенсей відчуває». Екс-група «П’ятниця» - чому вони українською мовою записали? Тому що це десь проросте. Дуже є багато представників саме Харкова, які не звідкись приїхали, почали творити, а це, власне кажучи, що проросло. Проросло в такій сильній мірі, що, знаєш, сила дії вона народжує силу протидії. Чим більше ти ніби стоїш на супротив спільної якоїсь думки, тим більше твоя позиція стає більш така виокремлена, більш тверда. Тому мені ще здається, що тут багато є що сказати. І аура, звичайно. Так. знаєш, де письменники українські жили, ти знаєш де с«Плуг» - організація письменницька, знаєш де «Гарт» - письменницька організація, Університет. Але я хочу ще таке сказати, до мене зараз, я викладаю в Університеті Київському…

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Я хотіла саме .. тому що тато вам привчив вас до української мови. Цю любов в вас розвинув, і, зокрема, зараз першого вересня ви почали викладати в Інституті журналустики. Можна сказати, це теж проросла ота інтелігентність, професура татова. Тобто напевно він зараз тішиться що Марічка зараз викладає до всього того, що вміє.

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Оскільки я закінчила філологічний факультет, і батьки – викладачі, це, взагалі, було десь власне думалося що я цим буду займатися. Я роками думала що я цим займатись не буду. Але чесно вам скажу, в минулому році, апетит приходить під час їжі». Якби в нашій країні оплачувалась ця робота викладацька, якби менше, чесно кажучи, бюрократичних оцих паперів навколо викладання, я б займалась би тільки цим. 

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Марика, это ж нужно так людей сильно любить, особенно подростков. Это ж самое идиотическое состояние у человека. Они же вытворяют Бог знает что. Когда мне иногда приходилось читать лекцию в аудитории, так убить просто хочется половину. Половина сидят лубяными глазами смотрят, половина вообще не понятно чем занимаются. Как вообще, откуда возникает вдруг талант, любовь к педагогике, что ли? 

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Я думаю, що це можливо від природи і генетично. Да. Буває важко.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Вони витворяли? Поводилися як ідіоти як каже Костя чи ні?

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Та я не завжди поводжуся адекватно як якась нормальна людина. 

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Вот это прекрасно.

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: .. як викладачка…

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: На цьому зараз і перервемося.

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Я просто хочу до чого сказати, що в мене прекрасний студент. Так.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Давай перервемося, бо мусимо.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: На волне Вестей – радио новостей и мне ний продолжаем розговор с Маричкой Бурмакой – певицей, поэтом, замечательным лириком, и кроме того, еще и тепер преподавателем университета.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Неадекватним викладачем, я вона сама зізналася.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Может быть, Маричка, в этом и секрет. Я думаю, что чем более странный преподаватель, тем больше внимания и может быть и уважения и интереса он вызывает у подростков которые поступают в ВУЗы.

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Я би не сказала «странний», але справа в тому що всім своїм студентам я одразу їм сказала що вони повинні бути цікаві. Я повинна розуміти. В мене не велике навантаження, але ці люди за яких я відповідаю. Я повинна знати чим вони живуть. Я зразу їм сказала щоб вони зареєструвалися в соціальних мережах. Це має бути не якісь російські соціальні мережі. Хай це буде Фейсбук. І повинна читати що вони пишуть. А їм я сказала що: «От у вас є враження за тиждень. Ви повинні не пустити котиків, ви повинні рефлексувати на те, що ви бачите». Відповідно, ці студенти читають те, що пишу я. а я – жива людина. Я не можу грати роль викладача, тому що це не одна з моїх ролей. 

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Окремо грати роль артистки Марії Бурмаки.

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Так. Так. я їм кажу, що, друзі, ви підпишетесь на мій Фейсбук. Деколи в мене буває різний настрій, деколи я собі дозволяю бути живою, тому Марія Вікторівна тільки Марія Вікторівна. Жодної фамільярності, але ми говоримо з вами про все. Тобто, я не є викладач, який тільки живе в аудиторії. Тобто, ви можете в мене запитати про все. А про харківських студентів. Є прекрасний студент в мене один із студентів Карл Романович його звати. З Харкова. Вступив цього року на журналістику, на моєму курсі, з яким ми мали дуже цікаву розмову про Скрипника, який додавав свої знання до того що я йому казала. Мені дуже приємно спілкуватися з розумними молодими людьми. Якщо такі люди з такими знаннями, з досить гарною українською мовою приїжджають вступати з Харкова, то я просто радуюсь за своє місто.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Ви зараз сказали Карл Романович. Ви студентів називаєте по-батькові чи це просто обмовилися, тому що це так красиво лунає «Карл Романович» ?

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Це красиво лунає назвати Карл. Я запитала його на вступі, власне кажучи, а чому вас так назвали. Він сказав, тому що батько - Роман. Він сказав, що Карл Романович – буде звучати гарно. Тому я тепер називаю Карл Романович.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Я вот, кстати, о чем подумал. Эта присущая вам какая-то естественность, желание естественности, отсутствие желания играть какие-то роли, не смотря на то, что вы артистка – это свойственно вам было всегда и в вашей музыке. Вот когда вы заняли второе место на фестивале «Червона Рута». Вообще, эти первые «Червоні Рути» - они производили невероятно пронзительные впечатления. Это был какой-то, действительно, совершенно искренний порыв после советской школы музыки. Совершенно закрытой, когда очень часто певец просто не имел права двигаться по сцене. Вдруг какая-то естественность. Но что потом произошло в украинском шоу-бизнесе и поп-культуре? Как раз наоборот, произошла победа позы искусственности, какого-то кривляния, надуманного образа, ханжества. Смотрите, тот продукт, который делали вы – естественный, он, его можно назвать нишевым, вы не стали такой глобальной звездой как та же Ирина Билык или кто-то еще. Я не противопоставляю, которые выбрали другой путь – путь штучности, путь не естественности, путь надуманных вещей. Вот почему тогда в Украине эти процессы произошли? Вспомните, Вика Врадий бросила все и уехала в Америку разочарованной, сказав что здесь такой настоящей музыки никто не будет слушать. Скрипка надолго уехал из страны. Вы все таки остались. Долгое время продукт существовавший, употреблявшийся, в том числе молодежью, он был бутафорским, честно говоря.

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Скажу таке, на це запитання відповідати досить складно, бо я не можу сказати що мені дуже просто на цьому шляху. Цей шлях дуже не простий, особливо якщо говорити про шоу-бізнес, тому що він протиречить шоу-бізнесу. Мене рятував і рятує, по-перше, скажімо так, для мене головне в творчості – це творчість. Я не буду навіть виступати на сцені, не буду писати, не зможу, тому що це реалізація своєї життєвої карми, скажімо так. тобто дуже багато є подій, які заземляються в мені саме в тому що я пишу музику. Є пісні, які я не записую дуже довго, потім раптом записую. В мене є пісня «Він іде по воді» яку я записала в січні місяці. Я написала років десять тому. В мене є багато таких пісень, на які, наприклад, немає часу зробити з музикантом, або вони записані під гітару, їх ніхто не чує, або на радіостанціях не хочуть брати бо це не формат, або просто я не можу просто дозволити, скажімо, фінансових вкладень саме в цю пісню, тому що треба розуміти, що форматний артист, артист «нішовий» як ви сказали, все одно артист який записується на студії і виробництво цієї музики потребує фінансів. Нібито артист повинен заробляти гроші. Не можуть сказати «от прийди, поспівай», тому що цей артист не запише потім нічого, не випустить альбом, на запише концерт, не зніме кліп.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Поспівати може. Продукувати нічого не буде.

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Нічого не буде, розумієте? Це не просте питання. В моїй ситуації, дякувати Богу, я оцінений артист. Тобто при тому що я пишу і як я пишу, яка моя мотивація, я можу бути визнаним в лапках генієм. Мене б міг ніхто не розуміти, моя музика була б інакша. Тому я оцінена, мене знають, мене впізнають на вулицях, мене запрошують на концерти і, навіть, всіх дівчат які зараз виходять з гітарою, так чи інакше порівнюють з Марією Бурмакою. Мені про це казали. З приводу музики. Природа творчості – це природа творчості. Ти твориш і в цьому отримуєш насолоду. Далі. Я займалася завжди не тільки цим. Я займалася журналістикою.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Так.

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Зараз я займаюсь викладанням. Зокрема, на наступному занятті студентам я зараз ще раз вирішила повторити, я буду з ними говорити про те, наскільки треба вміти вільно себе поводити, і наскільки це важливо. Я читаю: «Работа актера над собой » Станиславского, «Мастерство актера» Чехова. Я ще раз це перечитую щоб пояснити їм наскільки важливо не перегравати, наприклад, будучи коли ти стоїш перед камерою, як актор не повинен перегравати. Повинен робити те, що він відчуває, тоді він природно себе поводить.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: І знову вона почала говорити про своїх студентів. Тому що відчувається що зараз вона живе саме цим.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Я хочу вернуться к журналистике. Вы, как журналист, вели много ток-шоу, в том числе музыкальных. Вы общались со своими коллегами. Вам приходилось в эфире общаться с исполнителями и исполнительницами которые придерживаются совершенно других принципов в работе над искусством. И как вы выходили из положения? Приходит какая-то «дура набитая», назовем вещи своими именами, «певица ртом» и вам нужно делать с ней интервью. Абсолютная противоположность вам. Вам не было противно?

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Костя, моя программа це була, називалась «Музика для дорослих». Вона називалась так саме тому що це була музика для людей які вміють думати і головний принцип – це була жива музика. Тобто це була музика, яку можна заспівати, зіграти та щось донести. Переважна кількість людей, яка йде таким чистим чесних шляхом – це не є дурна публіка, розумієш? В мене не було прямо такого, що я запросила людину, ця людина кардинально зі мною різниться не те що в погляді, а різних пластів культурних. Такого не було. Тобто, людина яка іде шляхом не продукування якоїсь фанери, а людина бере живу групу, або вміє грати на музичному інструменті, або бере участь в такому живому проекті, то ця людина в апріорі не є зовсім дурна. В мене не було таких випадків.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Ну, смотрите, таким образом, вы, все-таки, стоите на позиции авторского шоу где вы отбираете своих героев?

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Чесно кажучи, так.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: А просто журналист, он должен уметь пообщаться с кем угодно, в том числе и с «дурой набитой». То есть вы чему учите своих студентов? Так же как вы общаться только с теми кто им интересен или уметь находить в «набитой дуре» информацию полезную для потребителя? 

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Якщо тебе запрошують в якійсь проект придуманий не тобою і ти повинен просто володіти якимись професійними навичками, фактично, журналіст повинен вміти говорит из усіма. Тому, я, наприклад, як герой прес-конференції, до мене підходять журналісти ніколи навіть не подумаю спитати «А що ви мене будете запитувати?» Тобто, я можу відповісти на будь-яке питання, яким би не приємним, насправді, воно і не було. Якщо мене запросили робити «Музика для дорослих». Це біла програма «Музика для дорослих» з Маріією Бурмакою. То це однозначно авторський проект. Була там музика не вся яка мені дуже сильно подобається, насправді. Тому що це все-таки суб’єктивний момент. Є дуже достойна музика, яку розумієш, це достойна, але вона не чіпляє моє серце. Але, оскільки це був проект живого звуку, живого виконання, то я вважаю, що це все одно люди по одну сторону барикад зі мною. Так є. окрім того, що в цій музиці була і Богдана Півненко, і Мирослава Катерович, тобто дуже багато достойної музики. 

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Але, в принципі, якщо продовжити Костине питання, Марія, як часто ви гидуєте людьми? Зізнайтеся чесно, чи в принципі, ви їх любите, і в принципі, ота вроджена інтелігентність, виховання, воно вам не дає можливості гидувати, зверхньо ставитися, думати « от, дурна людина, не доросла до чогось». Ви ділите людей на поганих і гарних? 

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Ви знаєте, люди діляться на поганих і гарних. Не всі люди рівні, насправді. Люди з принципами і люди без принципів. А є люди, які фактично можливо порушують якісь принципи, навіть не з переконання, а, дійсно, з дурості. Інша справа, що я, як правило, називаю речі своїми іменами. Буває багато ситуацій, коли я не буду просто йти на конфлікт. Бувають ситуації коли, особливо в українсько-російському конфлікті зараз, в нашій війні, я рада, наприклад, в мене є далекі родичі в Росії. Вони цей рік мені не телефонували. Я дуже рада що так сталося, тому що я не повинна була все це вислуховувати, що імовірно я мала би вислуховувати, я повинна була би їх переконувати. А з досвіду тих, хто це вже робив, мені кажуть що це неможливо. Тому я рада, що я уникла цієї ситуації. Тому, якщо, звичайно можна, то я не буду вступати в конфлікт, якщо це не стосується життєво важливих інтересів. В життєво важливих інтересах я негіднику скажу що він негідник. 

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Так. І про студентів, все-таки не одноразово ми тут згадували. Хотіли запитати. Ви сказали: «…якщо б не бюрократія, ви б викладали, тільки викладали і заробляли б тільки на цьому». Між тим, це ваш авторський курс? Чи все-таки в рамки бюрократії вас вклали?

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Розумієте, мене не можна вкласти в рамки бюрократії. Хоча, звичайно, я вимушена напевно буду в цьому року трошки інакше називається курс, інакше писати програму. Це Київський Університет. Тут я, звичайно, напевно, помітна особистість, і мене впізнають студенти, але я прекрасно розумію. Знаєте як кажуть «є закон – повинен бути для всіх». Тому, для нас є такий закон, тому я можу бути зірка.. Не можуть всі викладачі робити авторські програми. Це все-таки має бути систематизовано. Я з повагою до цього ставлюся. Мені б хотілося щоб це спростили для всіх.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Зараз ми перериваємося і повернемося за хвилину до нашої розмови.


Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: «Война миров» на Радио Вести – радио новостей и мнений. Сьогодні ми говоримо з Марією Бурмакою. Сьогодні у нас двомовна програма, тому що Марія з Харкова, але любить неймовірно українську мову. З чотирьох років ви цією мовою розмовляєте, так?

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Так.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Цікаво, малюсеньке питання, Костя. От як ваш тато змінив вас. Цікаво, я скільки людей після спілкування з вами почали говорити українською?

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Багато людей в розмові зі мною переходять на українську мову. Деякі люди не переходять, але кажуть, Марія, говори-говори. Деколи буває складно, бо мої музиканти, мої однодумці, дуже близькі до мене люди, хтось із Северодонецька, хтось, звукорежисер із Луганська, деколи на репетиціях получається, що я їм кажу українською, потім повторюю російською, музика, здається, вона перекладає сама себе. Але просто це виходить. В мене грана Архана Габелі, він в Харкові з п’яти років живе. Він азербайджанець. Він зі мною говорить українською. 

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Знаете, Маричка, вот я хочу вспомнить времена 2004 года. Вы были одним из самых искренних людей, которые поддерживали тогда Ющенка. Действительно, я уверен в этом. Я в этом не однократно убеждался что искренне. Однако, после победы Ющенка на выборах, он очень со многими кто его поддерживал расплатился. Билозир стала депутатом и министром. Бедняга едва пережила этот опыт. Человек, который ставил Ющенко концерты, Бовкун, по-моему, его фамилия. Тоже стал министром. Все что-то в результате на выходе получили кроме вас. Или назначение вашего кузена министром – это вот была какая-то такая хитрая благодарность? Как вообще вы это пережили? Потому что 2004 год многим принес дивиденты. Вам – никаких. Не появилось больше концертов, не появилось никаких премий. Вам не было обидно?

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Це ніяк на вплинуло на мій матеріальний стан. Можете побачити на якій машині я до вас приїхала. Я на ній їжджу з 2005 року. Це Мазда третя. Я її купила не нову. 

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: З 2005-го машина все-таки зявилася.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Зато красная.

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Я, між іншим, збирала. Це перша моя машина. Треба сказати, що питання з моїм братом, то ми абсолютно дві різні особистості. Тому, не можна казати, що його призначили, його потім звільнили, що це, скажімо, якимось чином до мене мало.. це якась вдячність, або щось там таке, тому що до мене,чесно скажу, що я взагалі самого Віктора Андрійовича бачила всього двічі за цей весь час. Тому я ніколи не.. я в адміністрації Президента була один раз всього, двічі до речі. Зараз згадала. Тому, особливо я цього не чекала. Я завжди відстоювала ідею. Я взагалі вважаю, що треба боротися за ідею а не за людей. Люди можуть бути не досконалими. 

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Але ж ідею на той час уособлювала конкретна людина.

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Да. Уособлювала конкретна людина. На якомусь етапі людина, скажімо, не справилася з покладеною відповідальністю і кредитом довіри, можливо, так? Було якесь розчарування. В мене розчарування, я не можу сказати, воно … такого ж не було. Я написала пісню «Я втомилась від цих революцій». Але мало хто слухав, що там є слова «Я втомилась від цих революцій, що такими ми є насправді. Що такими даремно лиш звуться. Я сама собі буду правда». Знаючи історію, взагалі, на якийсь момент я думала, я жива і не ушкоджена – і це вже мега, насправді. Бо знаючи те, що,взагалі, яке життя було в людей які підтримували, боролися за ідею незалежної своєї держави. От, зараз, фактично, що відбувається? Україна бореться за свою незалежність, воює. От зараз відбувається саме це. Тому, якогось такого розчарування, зараз теж я не близька. 

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Марія, може ви взагалі людина яка не розчаровується. Тому що зараз у вас в соціальній мережі на вашому Фейсбуці ви кажете відповідаючи всім тим, хто нарікає на Порошенко, на його нерішучість, ви кажете «абсолютно все нормально. Я як раз ним задоволена». Можливо, ви взагалі ним просто витримуєте ту позицію, що треба перетерпіти. Не треба о так з прапором іти проти власних керівників, керманичів.

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Я не казала, що я всім задоволена. Але я вважаю, що я не маю права як людина не військовий експерт, не державний діяч, давати поради сидячи в Фейсбук. Мене це, чесно кажучи, дратує. Є якісь закони, взагалі, такого військового часу, тому що знімають міністра оборони. Це не повинно бути моє рішення, тому що я так само розумію, що є дуже багато інформаційних технологій, які вкинуті в наш простір. Нетреба обливати брудом взагалі всіх. Треба відкривати другий фронт всередині. Це абсолютно ні на шо не впливає. Ніяким чином не буде робити взагалі аж ніяк. Я собі кажу, що навіть якщо можливо в мене є якісь сумніви, я буду шукати аргументи які якісь чином, якщо буду впевнена, буду виступати на інших рівнях. Але аж ніяк не в Фейсбук. Коли прочитаєш всіх цих фейсбучних полководців, розімуєте, це стає страшно, тому що деяких з них я знаю, вони не на фронті. Вони просто дають поради нічого не розуміючи в цьому.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Маричка, то о чем вы говорите, ладно, люди в Фейсбуке пишут что хотят. С другой стороны, давайте вернемся к артистам. Вот, как раз меня удивляет. Вы – человек у которого всегда, десятилетия была гражданская позиция. Была определенная социальная позиция. Между тем, вы не пошли в Верховный Совет, вы не вписались ни в какую партию. С другой стороны, у Оксаны Билозир, при всем уважении к ней, никогда не было никакой проговоренной позиции. Она себе пела и пела, танцевала и танцевала. Да. Она, по сути, патриотка, но она никогда, нельзя сравнить присутствие, действительно, гражданского какого-то голоса у вас и у Оксаны. В результате, Оксана идет в политику. Почему-то становится министром. У нас в Парламенте перезаседали все, кто угодно. Только Верки Сердючки еще там не было. И Повалий, и Вакарчук, и Руслана. Почему-то эти люди решили, что они должны быть в Парламенте. В мире очень мало таких вот примеров. Чичолина разве что. Ито Чичолина достаточно серьезной социальной работой занималась. Она защищала права секс-работников. Она, действительно, требовала проведения либеральных реформ. Она не просто там сидела топлесс. Так вот, мне и странно. Почему одни люди идут во власть. Я уверен, что Повалий ровно также как и Билозир, мало что есть сказать в Верховном Совете, в Верховной Раде. А те люди, подобные вам, не идут. И вообще, насколько вы считаете что артист имеет право высказываться по поводу политики и социальных вещей и так далее? Сейчас ведь тоже высказались все кто угодно. От какого-то Кустурицы, который не приходя в сознание что-то нам уже рассказал про наш конфликт до , там, Макаревича. Насколько это нужно?

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Я теж висловлююсь з приводу всіх подій, і зараз, також, зокрема. Починаючи з артистів, в принципі, знаєте, кожен громадянин країни може обирати и бути обраним. Сказати що ви не маєте права, я не можу. Тому і так само висловлюватись, напевно, може мати думку кожна людина. Єдине, що це кожна людина завжди повинна розуміти що якщо вона займається публічною професією, то вона повинна критично до себе в якійсь мірі ставитись. Так? вона повинна все-таки двадцять п’ять разів подумати аніж щось висловити, інакше її позиція може насправді ні нащо не вплинути, але всі побачать що це все глухість, дурість. На цьому обмежимось

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Давайте скажімо щодо останнього висловлювання Руслани. Не зрозуміли люди що хотіла вона донести, і що це було. Тут треба нести відповідальність.

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Розумієте, тут в цій ситуації мені складно щось говорити. Тому що я сама хочу в цьому розібратися і зрозуміти. Тому що Руслана врятувала шістнадцять хлопців з полону.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Так. 

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Це дуже велика річ. Дуже велика річ. Мотивація її не всім до кінця зрозуміла. Як би там не було, в будь-якому разі, парад полонених. Я не знаю чому вона не запитала на цій зустрічі у Захарченка, знущання над українцями, можна було б запитати багато що. Вона цього не зробила. Можливо, це була частина умови для того, щоб відпустити цих хлопців. Я не знаю. Я про це не можу зараз розказати. З приводу політичних якихось рухів. Я вам скажу, що складно наважитися вирішити іти абсолютно самому. Тобто, є громадянська позиція. Уявіть собі, я зараз вирішила балотуватися в Верховну Раду. Які мої дії? Я повинна сама?

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Згуртувати навколо себе.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: А почему не вписаться в какую-то компанию как все делают?

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: А розумієш, через те…. Да. А почему не вписатися? В принципі, в моєму житті були такі різні розмови, декілька таких розмов. На той момент ці моменти були не прийнятні.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Я слыхал, что артистам предлагают и довольно кругленькие гонорары за то, что они позволяют себя вписать в те или иные партийные списки.

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: До мене таких пропозицій не було, я вам чесно скажу. Таких пропозицій до мене не було, а можливо, їх не було і тому, що приблизно зрозуміло яка я людина, і, чесно кажучи…

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Передбачали реакцію вашу.

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Мене складно купити. Тобто, я не уявляю собі яким чином мене можна купити. Тому що двадцять п’ять років репутації, двадцять п’ять років життєвого шляху, вміння обходитися дуже скромними речами, насправді, декларування своєї позиції і музичної, і політичної. Якщо я в п’ятому класі фактично перемогла соціум і примусила себе поважати, то зараз через якусь кількість років, ви би сказали що мені сорок чотири? Через тридцять років раптом примусити себе принизити, наприклад, або змінити свою позицію радикально – це не получиться. Тому, напевно, ці люди вони так само відчувають що зі мною буде важко домовитися і вони таких пропозицій не надходить. З приводу хотіла би я чи ні. Так? чесно кажучи, мені цей світ не близький. В мене була ініціатива, власне, податися в Національну Раду з питань телебачення і радіомовлення. Це була моя ініціатива. Мене підтримали люди яких я дуже поважаю. Я розумію, що це кредит довіри.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Тобто, ви зважилися знаючи що вас підтримають, так?

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Я не.. ви розумієте, що політика – це не домовленості. Я не хочу відкривати якісь моменти, які мені стали, я підозрювала, стали зрозумілими все-таки якісь кулуарні розмови. Я свідомо не хотіла ніяким чином домовлятися і бути залежними з людьми, які є народними депутатами. З якими моя позиція не близька. Це інформаційна сфера. Я не хотіла бути ні від кого залежною в цьому. Врешті-решт, я не набрала достатньої кількості голосів. Тому, зараз я вже розумію, що на все Божа воля. Але, чесно кажучи, цей світ домовленості і кулуарних політичних доцільностей і йдучи вже далі, власне, інтриг, то він мені не близький. 

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Зараз перервемося. Все –таки хочеться про це більше трохи поговорити. Влізла, Марічка, все-таки в цю сферу.


Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: С вами Вести – радио новостей и мнений. В программе «Война миров» у микрофона Константин Дорошенко и Татьяна Гончарова и наш сегодняшний гость – Маричка Бурмака. Ваша позиция, как личности, она понятна. Вы не хотите идти на кулуарные договоренности. Но между тем, я недавно прочел одном интервью Френсиса Фукуямы, который говорит что проблема, как раз, Украины в том, что здесь, действительно, сформировалась вопреки всем ожиданиям, и вопреки всем технологиям, здесь сформировалось достаточно сильное гражданское общество. Мы ведь видим это и потому что постоянно на выборах побеждает оппозиция, и благодаря нашим Майданам. А проблема в том, что представители гражданского общества, в том числе такие как вы, не хотят идти в политику. Хотят остаться в «белых перчатках», честно говоря. Потому что политика, да, понятно, это компромисс. Компромисс – это может быть и гадко. Но а кто тогда будет решать эти вопросы? Если представители гражданского общества, люди с позицией, захотят остаться в «белых перчатках», то ничего не изменится в стране. Все те же рекетиры и комсомольцы, которые двадцать три года назад быстренько сориентировались во время путча и пришли к власти, и поделили страну, они продолжают это делать в тех или иных кланах, меняясь местами. Им как раз не нужны «белые перчатки». У них все в порядке. Но кто-то же должен их заменить. Иначе, мы обречены на бесконечную череду Майданов которые, Бог знает, до чего могут довести страну в результате.

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Я згодна з вами, Костю. Тому що, на справді, коли вже згадали цей досвід з Нацрадою,так? я вже почала бачити і читати, коли на тебе виливається якийсь бруд, або опосередкований бруд. Я прекрасно розумію. Потім я, як слабка жінка, людина з репутацією, скажімо, людина яка багато чого досягла, я собі подумала: «Боже, як добре що я не там». Так не можна себе вести.


Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Вот, вот, вот. Потому что, действительно, если вы настолько не хотите никакой грязи, ну так все, сидите дома со своей гражданской позицией.

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Так, тому… але, знову ж таки, ситуація навіть весни і голосування в Верховній Раді по членам Нацради, ситуація зараз, можливо, яка буде, якщо будуть вибори, вона буде іншою. Наприклад, не буде фракції комуністів. Це одні з тих, з ким для мене було домовлятися, це просто дико. Тобто я б цього ніколи не робила. Тобто, зараз в Парламенті, мені здається, буде багато переформатовано, насправді, так. міняються умови гри. Я так само до цього долучаюсь як громадський діяч. Тому, я буде складатися обставини далі, тут для мене, наприклад, я розумію, що напевно варто було би це робити, але в моїй ситуації це буде в тому випадку, якщо я знайду якихось однодумців. Я не наважуся, наприклад, іти в цей бій, в якому бій сама. В цей бій в якому я не є сильною. Але компроміси… я просто закінчу про компроміси. Я вважаю що просто має бути межа для певних компромісів. Тому що в нас є так сама певна тенденція, коли ті ж самі бійці «диванної сотні» коли вони починають, або дуже часто зза кордону можна почитати в Фейсбук…

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: О! Это у нас любят учить. Да.

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Люблять вчити як ми повинні йти в атаку, як ми повинні послати батальйони на прорив кордону, розумієш. Тобто ти вимушено йдеш не якісь компроміси, ти врешті-решт врятувати свою сім’ю, або ще якісь моменти. Тому, звісно, компроміси мають бути, але є певна межа моральних цінностей. Я переступати не буду.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Хорошо. Хорошо. А когда ваш кузен стал министром, очевидно, пошел на компромиссы. Мы даже не можем себе представить, что творилось тога,собственно, в политике, но, к сожалению, тот опит бесконечной грызни и помоев, которые друг на друга выливала выбранная нами, оранжевая коалиция. Это та ситуация, в которой ваш кузен работал. Вам не стало на каком-то этапе противно от того, на каное количество компромиссов он пошел? Вы вообще с ним эти вещи проговаривали?

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Ми багато про що з ним говорили. Я розумію, що він і на якісь компроміси ішов, і можливо, на якісь компроміси і іде. 

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Насколько я помню, его в свое время, Янукович когда пришли к власти, оставил в должности. Это ого-го какой, нет?

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Його звільнили, а потім його знов призначили, Потім знов звільнили, але він все життя займався, власне, питанням дітей. Зроблено було дуже багато. За часів коли він був міністром, наприклад, була спрощена процедура усиновлення. Це те що я знаю. Наприклад, було дуже багато зроблено хороших речей. Якихось таких речей глобальних, тобто я приблизно знаю його матеріальний статус. Тобто я сестра, двоюрідна сестра. Тобто, я знаю як він живе. Тобто тут не має такого моменту, що я.. мені треба щось відповідати людям, а я не знаю. А повірте, дуже багато питань ставлять не йому, а ставлять саме мені.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: От я і хотіла запитати запитання. Чому запитання ставили вам?

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Мені і завжди. Є багато чого що мій брат розробив дуже корисного і потрібного. Тобто, якщо він, наприклад, ішов на той момент, на якісь компроміси, якщо він ішов на компроміси коли він працював обуцменом з прав дитини, то я так само знаю які були розроблені справи по колоніях, по справах неповнолітніх, по неповнолітнім злочинцям, я просто все це бачила. Дуже багато колоній з ним їздила я. в Прилуцьку колонію, наприклад. 

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Тобто, ви хочете сказати що він просто робив те, що вміє робити і те що мав робити. Йому не вставляли палиці в колеса?

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Які там палиці в колеса, це не те що ми з ним кожен день обговорюємо. А глобально, те що я бачила, робилося і було зроблено багато. Між іншим, ще таким моментом хочу сказати. Коли він був міністром молоді і спорту, і навіть, коли він був обуцменов. Коли обуцмени-львівці приїжджали тільки львівські школярі, він попросив щоб я з ними зустрілася. А от коли він був міністром, було декілька заходів Міністерства культури, саме де музичні заходи, якщо безкоштовно, то завжди співала я. Тобто, ще такий момент, казала: «Юра, всі будуть знати. Всі знають що це таке. От нема бюджету. Маня, треба.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Да.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Думали, напевно, що під вас списували шалені кошті.

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Жодного разу це не було так, що, наприклад, мій брат дав мені заробити. Ні. Зустрічали пара олімпійців. Якесь там восьме березня. Діти в колонії. Діти які не чують і глухонімі діти. От всі ці рази, я навіть на в скидку не згадаю. Всі ці рази треба було якийсь виступ, якась концертна програма, то завжди, як правило, не було на це бюджету, і це завжди вигрібала я, а думали зо завгодно.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: А вам не кажется что вы не профессионально себя вели? Что вы из-за симпатии к своему брату вели себя не корпоративно по отношению к совему цеху артистов. Артист не должен выступать бесплатно.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Ми з цього почали. Давайте скажіть, що артист не може заробляти.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Артист не повинен виступати безкоштовно, але такий артист як я, пропозицій і прохань виступити безкоштовно отримую сім разів на тиждень. Я можу виступати кожен день. В мене музика така. Артисти заробляють де? Це – корпоративи, Нові роки, якісь свята. Моя музика – вона соціального звучання. В мене дуже багато пісень, які важко собі уявити на якомусь, скажімо, веселому святі. Так. але я це пишу, бо мені це болить. Але такі пісні прекрасно на якихось соціальних заходах «Не продавайся!» або «Любити жити» для дітей-інвалідів, або ще якісь такі моменти. У цих заходах і у цих людей, які мене запрошують, бо люди хочуть мене бачити, як правило, немає грошей навіть на лікування. Тому, чесно кажучи, як людина, яка відчуває я не можу відмовити. Я не можу згодитися на всі виступи, саме тому в мене є директор на якого я направляю, бо в мене просто не буде сил. Що стосується,власне, цих виступів, мого брата який мене запрошував і просив мене щоб я йому допомогла, то в даній ситуації, «личное побеждает общественное». А ще є ситуація, ви навіть не уявляєте скільки концертів в мене було за це літо. Це: госпіталі, зона АТО, полігони. Це все або просто так, для того, щоб просто підтримати людей, або це з благодійною метою де збиралися кошти.

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Это в данном случае и есть гражданская позиция. А официальные мероприятия, инициированные тем или иным министерством, нужно было все-таки министерство учить, что они обязаны уважать работу артиста.

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Розумієш, Костя, якби якийсь хоч гонорар пішов на мене через міністерство, максимум що було б, це ніхто не виступав. Зараз не було гонорарів і немає. Що закинути Юрі про мене? Взагалі нічого. Потім я казала: «Юра, уявляєш який би був би гонорар?» та мене з’їли б вже. Мене і так інколи з’їдають.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: А з іншого боку, ви тоді були заручником ситуації ніби щоб, не дай Боже, не поливали брудом, краще бути, взагалі, виступати за повний нуль. Тут теж якби наше суспільство – воно ні в якому разі вам дорікало б. ви отримали гроші, не отримали. Винного б знайшли.

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Тут абсолютно. Але тут просто коли, наприклад, я знаю, знаєте, я не остання. В мене був сольний концерт. Я там співала пісню «Прочитай мої слова по губах». Це дуже цікава історія цієї пісні. Колись мені показала мені знайома конкурс пісні дітей які не чують, глухонімих ,які жестами показують пісню «Сонцем, небом і дощем». Я тоді сказала, що напишу спеціальну пісню так щоб її легко було показувати. Це була пісня «Прочитай мої слова по губах». Я хотіла навіть зняти відео, але в мене не було грошей щоб зняти відео на цю пісню. Та і де його показувати у нас? У нас це не формат. Ця пісня просто була. На моєму сольному концерті перед тим я попросила щоб мені знайшли людину і за просто збігом обставин щасливим це виявилась Наталя Дмитрук, яка свого часу в 2004 році показувала жестами правду розповідала на УТ-1. я з нею зустрілася. Вона мене навчила показувати цю пісню «Прочитай мои слова по губах» показувати жестами. Я можу вам зараз показати, але це наші слухачі цього не почують. Вона мене вчила. В мене є відео на мобільному телефоні. Я це зробила на концерті. Якщо мене запросять коли-небудь, бо мене запрошували на конкурс дітей які не чують і співають мої пісні жестами, я для них заспіваю цю пісню. Який фінансовий момент взагалі може бути тут присутній? Ніякий.

Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Ми сьогодні теж читали ваші слова по ваших губах.

Мария БУРМАКА, Заслуженная артистка Украины: Да. 


Татьяна ГОНЧАРОВА, ведущая: Марія, дякую вам за розмову. 

Константин ДОРОШЕНКО, ведущий: Да. Спасибо. И еще увидимся.

Правила комментирования
На ресурсе запрещены:
  • Любые проявления нетерпимости к разным конфесcиям,расовым различиям,национальностям.
  • Размещение провокационной и/или ложной информации
  • Нецензурные выражения (мат) и оскорбления
  • Реклама(прямая или ссылки), оффтоп, флуд, капс.
Читать все
Читать все