Геннадий Афанасьев. Фото Радио Вести

Мыкола Вересень: Доброго здоров‘я, пані та панове! Мене звуть Микола Вересень, ми приблизно годину будемо спілкуватися буду з вами, не так з вами як з Геннадієм Афанасьєвим, політичним в’язнем, який відсидів у Російський Федерації і нещодавно повернувся на Батьківщину. Ви можете доєднуватися, дзвонити або писати, і ми тоді будемо спілкуватися всі втрьох. Доброго здоров’я, пане Геннадій!

Геннадий Афанасьев: Вітаю вас!

Мыкола Вересень: Я би хотів запитати перше питання, дуже просте: скільки вам років?

Геннадий Афанасьев: 25 років.

Мыкола Вересень: Із них скільки ви там провели?

Геннадий Афанасьев: 2 роки, 2 Дня народження я відсвяткував у в’язниці.

Мыкола Вересень: Я дуже багато читав політв’язнів і не політв’язнів сталінських часів і постсталінських. Одні кажуть, що це абсолютний шок, що коли людина потрапляє на волю, адаптація відбувається декілька тижнів, не можеш звикнути, що тобі все заборонено. Інші кажуть, що абсолютно легко призвичаювались. Як у вас це було?

Геннадий Афанасьев: Абсолютно всі в’язні, котрі потрапляють до в’язниці, відчувають, немов кувалдою по голові їм тріснули, і вони нічого не розуміють і ходять так не менше…

Мыкола Вересень: Сомнамбулічеські.

Геннадий Афанасьев: Так. Не менше місяця, але хто як відходить. Деякі люди так залишаються десятками років, а хтось десь через місяць вже трохи приходить до тями. Особисто я, мабуть, перші два місяці мало чого розумів через той примус і тиск, який я відчував на собі, але потім потроху починав якось міркувати і працювати над собою.

Мыкола Вересень: Ви вірили, що ви у в’язниці? Багато людей кажуть, що оці перші дні, там стоїть запобіжник в голові, і він не пускає цю думку, що ти у в’язниці. Кожний рух, людина здивована: і це не можна, і туди не можна.. було чи не було у вас таке?

Геннадий Афанасьев: Деякий час ти там знаходишся і ти сподіваєшся на щось, будуєш плани на майбутнє, які пов’язані зі свободою. Особисто я міркував, як я буду займатися чи фотографією, якісь книжки вивчав, щось читав технічно по справах, якісь бізнес-проекти собі міркував. Але через деякий час це проходить, і ти розумієш, що все, ти до цього вже ніколи не повернешся, це життя закінчилось. Починаєш жити лише в’язницею, перестаєш бачити сни про свободу і бачиш тільки про в’язницю.

Мыкола Вересень: Скільки вам дали, нагадайте? Який термін?

Геннадий Афанасьев: 7 років.

Мыкола Вересень: Тобто коли ви сіли, це третина життя фактично. Приблизно на третину життя вам дали. А чому ви? Ви думали про це коли-небудь? Чому Сєнцов, чому ви?

Геннадий Афанасьев: Тому що ми всі займалися громадською діяльністю в Криму і робили спротив російській владі.

Мыкола Вересень: Було багато людей, я не думаю, що вас троє робило. Ви просто були слов’яни, а решта дуже багато було мусульман. Я не думаю, що серед слов’ян було три людини, ну візьмемо п’ять, я не знаю напевно, кого там іще посадили. Мабуть більше людей робили спротив, а саме ви сіли?

Геннадий Афанасьев: Зараз сідають і мусульмани…

Мыкола Вересень: Я кажу, що мусульмани – це зрозуміло, бо для російської влади це чинник такий небезпечний, як вони там намалювали собі в голові, принаймны, мадам Поклонська, прокурор кримський. Чому серед всіх, хто чинив цей спротив, доля, чи Бог, чи диявол, чи Путін, чи Поклонська, чи не знаю хто іще, обрали вас?

Геннадий Афанасьев: По-перше, те, що після референдуму, який пройшов у Криму, майже всі виїхали з  Криму, ніхто не залишився там чинити спротив. Залишилося дуже мало саме українців. Їм потрібні були українці, щоб знайти тих бандерівців, яких вони показували протягом 5 місяців усім кримчанам, сказати: ось ми їх піймали, ми не просто так зайшли до Криму, не просто так ми його окупували.

Мыкола Вересень: Дуже складне питання, я би вас попросив порозмірковувати: яка кількість людей в Криму, на вашу думку, на той момент була дійсно проросійсько-налаштована?  Коли українські патріоти кажуть, що таких майже не було, то я їм абсолютно не вірю. Я сам дуже часто був в Криму, останній раз в січні 14 року, за місяць до того. Настрої в Криму завжди були проросійські. Різна ступінь енергетики туди вкладалася… За вашим підрахунком, безперечно, це не ті люди, які потрапляли в соціологію, бо по соціології виходило, що таких людей третина. Я в це теж не вірю, я не думаю, що було менше половини.  Яка ваша версія: скільки людей в Криму, слов’янського населення я маю на увазі, не татарське?

Геннадий Афанасьев: Хочу один приклад привести. 26 лютого, яке на зараз в нас же названо днем кримського спротиву. Коли я прийшов з тої акції протесту додому і увімкнув телевізор… Там не було ні крові, ні вбивств. Я вмикаю телевізор, і там показують нам по російському телебаченню і постріли, і коктейлі Молотова, і жертви. Якийсь сусід, він там не був, але він дивиться, і йому здається, що ось вони, бандерівці, в центрі міста вбивають людей. Що ця людина повинна робити, коли її отак настроюють? Багато людей просто обманули. Крим залишили, не було підтримки, з України, з материкової частини нам ніхто не допоміг в нашій боротьбі проти окупантів. Всі люди, особисто ми, вважали, що нас Україна кинула в Криму, але ми все одно боролися. Багато населення вважало, що ми Україні не потрібні. Ми виходили, боролися. На мій підрахунок 40% населення, яке там є, пішло на референдум та проголосувало за вступ до Росії.

Мыкола Вересень: Який відсоток від них є ідеологічними людьми? У мене там друзі. Я був моряком дальнього плавання,  цивільним, науковий флот, ще за радянських часів. Це така морська дружба, вона залишається на багато років. Тепер ми вже посварилися, я вже з ними не спілкуюся. Вони завжди коли розмовляли, казали: «У меня брат в Москве получает 1000 долларов». Вони не казали, що ми із-за грошей продаємося, але оці постійно натяки, що якийсь родич получає 1000 доларів, а другий получає 1500 доларів…. Це було настільки прозоро сказано, що це ніяка не Росія. Зімбабве завтра б сказала: слухайте, давайте ми вам будемо платити по 2000 доларів, то люди просто ваксою пофарбували б собі обличчя в чорний колір і сказали, що ми нащадки зімбабвійских селян, ми чорношкірі люди, будемо сорго сіяти, збирати… Скільки людей ідеологічних?

Геннадий Афанасьев: Наскільки мені відомо, ще з 98 року політика Росії щодо Криму була, розроблявся план, що Крим треба не захопити, а Крим треба купити. Дуже великий відсоток людей, котрі сподівалися скористатися моментом, як кажуть, «з грязі в князі» піднятися при цьому перевороті і заробити грошей. Дуже багато людей повелося на великі зарплати, пенсії, якісь субсидії та льготи. За гроші, був такий відсоток, але за Росію щоб пішли, мабуть, це 5% тих патріотів, яких сама Росія зростала протягом цих 20 років.

Мыкола Вересень: Повернемся до в’язниці, якщо так можна сказати. Я правильно зрозумів, що місяць приблизно вам потребувалось для того, щоб сказати собі, що я буду тут сидіти сім років.. ну не сім, багато років.

Геннадий Афанасьев: Навіть останні місяці, коли був кінець другого року, коли я був в одиночній камері, я сидів, і до мене надходило таке розуміння: Боже мій, я буду ще 5 років в цьому ізоляторі сидіти і нікого не побачу, туди-сюди ходити, навіщо так жити…Ці міркування потім наздоганяють.

Мыкола Вересень: Тепер будемо з вами порівнювати, пане Геннадій, ваше буття і буття політв’язнів радянської доби. Десь з 91 року я думав, що політв’язнів вже не буде. Я розмовляв з людьми які сіли в 50-хх, 60- хх, 70-хх, до таких людей ставилися спеціально, як правило, люди розуміли, що це політичні. До них ставилися і охорона, вертухаї, і ті, що навколо них, якось так, не те що з повагою, а якось окремо. Логіка була дуже проста, як вони пояснювали. Зеки неполітичні, кримінальні, казали: розумієте кожен з нас бореться проти ментів, для нас найголовніше - надурити мента, а ви зі всіма ментами, тобто вся влада радянська - це всі менти, і ви такі круті, що ми вас поважаємо за це. До вас було якесь спеціальне ставлення, чи ви відчували ставлення гірше, ніж до кримінальних людей?

Геннадий Афанасьев: Мабуть, серед арештантів нема поділу. Якщо ти порядна людина і тебе визнають порядною людиною, то нема різниці, яка в тебе національність: чи ти українець, чи ти росіянин, чи ти грузин, чи татарин;  і нема різниці, яку статтю ти маєш. Ти такий як усі серед арештантів. В відношеннях з тюремщиками, з цими вертухаями, це вже інше, бо вони насправді не мають своєї волі:  якщо їх хазяїн дає їм команду тебе кусати, вони будуть кусати, як кусали мене.

Мыкола Вересень: Я перепрошую що буду питати,можете не відповідати, просто скажіть, що я не хочу про це говорити,  і я вас зрозумію. Катування були і фізичні, і моральні?

Геннадий Афанасьев: Звісно.

Мыкола Вересень: І вас просто били?

Геннадий Афанасьев: Били.

Мыкола Вересень: І все, чи там були більш витончені, якщо можна так говорити?

Геннадий Афанасьев: Назвати побиття катуванням я не можу, я можу це назвати побиттям. Навіть якщо тебе душать, я теж не можу сказати, що це катування. Але коли тобі протигаз на голову надягають, відкручують фільтр, закривають її долонею, ти не можеш дихати, висмокчуєш все повітря з протигазу, починаєш втрачати розум. Коли вони це бачать, вони його відкривають, ти втягуєш повітря, вони щось туди бризкають, і ти починаєш блювати в цю маску, вони підіймають цей хобот догори, ти вже не задихаєшся ти вже захлинаєшся. Вони це повторюють і повторюють, для профілактики.

Мыкола Вересень: Тобто з вас не вимагали якось зізнання, це профілактичний момент був?

Геннадий Афанасьев: Більшу частину катувань вони робили для профілактики, а не під час допросів. Вони вичікували моменти, коли людина буде на стадії «зламання», а потім починали ставити запитання, коли бачили це.

Мыкола Вересень: Це не можуть не бути не садисти, це не кожен може  зробити. Я не можу вважати цю людину нормальною, але я можу зрозуміти людину, якій наказують, як ви кажете, щось зробити. Я не можу собі уявити не хвору людину, яка це робить просто профілактично. Якщо якийсь російський патріот побачив вас в вишиванці, чи ви сказали йому «Я - українець», то я його можу зрозуміти: «Ах ти, скотина», і по морді. Але так з холодним розумом, на тобі протигаз.. це вже хвороба. Ви бачили в очах хворобливість таку?

Геннадий Афанасьев: Їм це подобалось, тому що вони брали японський меч і наче хотіли відрубати руку. І їм це було радісно робити, вони розважалися таким способом. Але коли він бере паяльник, роздягає людину, водить коло шкіри і так розказує в подробицях, з досвідом, наче він з собою це робив. Насправді хворі люди, коли таке роблять. Ти дивишся на них і розумієш, що вони це з тобою зараз зроблять…

Мыкола Вересень: Я не великий фахівець у вашій справі, відразу кажу. Наскільки я розумію, ви в якийсь момент зламалися і щось сказали про Олега?

Геннадий Афанасьев: Так, після того, як мене почали катувати струмом до статтєвих органів, я не зміг витерпіти вже цього. В той час я мабуть зрозумів, що ці всі історії про партизанів радянських - це все брехня повна, і зробив підпис. Катували тому що, вони не мали жодного доказу ні на кого. Їм потрібно було закатувати деяких людей, які б дали свідчення, і опиратися на ці свідчення.

Мыкола Вересень: Ви ведете якусь справу проти російської влади, наприклад в Європейському суді справ людини. У вас є якесь супроводження адвокатів, які вам кажуть, що  ви хочете зробити, що буде далі. Чи ви хочете щось зробити з тим вашим катуванням? Бо те, що ви розповідаєте, - це підлягає міжнародному осуду.

Геннадий Афанасьев: Щодо перших стадій катування, там буде важко довести, бо нічого не зафіксовано. Але після суду над Олегом і подалі були зафіксовані травми та побиття в мене. Можна намагатися щось робити. Я хочу сказати, що ми дуже сильно і серйозно працюємо над цими питаннями. Ми робимо, кейсів дуже багато.  Розповідати про них неможливо, бо ці кейси можуть якось зашкодити іншим політв’язням.

Мыкола Вересень: Ви знаходитесь в контакті з Олегом Сєнцовим: ви пишете щось, він вам відповідає, чи про це теж не можна говорити?

Геннадий Афанасьев: Я написав, звісно, листи йому, тепер я можу це робити відкрито. Ще рано чекати відповіді, це біля місяця, поки воно до нього дійде, і це велике питання, чи йому його віддадуть. Буду писати, буду намагатися щось робити.

Мыкола Вересень: Щось ви знаєте про нього. Завжди є ця пошта «циганська», якось там люди звільняються, виходять з зони, пишуть маляву. Я не знаю, як це тепер називається. Чи немає такого?

Геннадий Афанасьев: Олег дуже сильна людина, він дуже добре тримається. Звісно, дуже багато вже часу пройшло,  як кажуть,  «криза середнього віку» у чоловіків, так 2 роки у політв’язнів чи просто у в’язнів - це теж крізіс, який переживають, і я переживав. В мене трохи раніше він наступив через мої умови. Йому справді потрібна підтримка від людей: щоб люди боролися, казали. Дуже скоро в нього день народження, теж про це не варто забувати, хоча б поздоровити його у листі, людині буде приємно і вона буде ще сильніше і стійкіша в тих умовах, в яких її тримають.

Мыкола Вересень: Так що, ми можемо всім слухачам запропонувати: пишіть листи до пана Олега Сєнцова і може якийсь лист дійде. Думаю, що там велика кількість людей стежать за тим, щоб листи не аж так доходили, тим більше з України. Я думаю це не дуже легко зробити…

Геннадий Афанасьев: Я хочу сказати, що саме по Криму прийняли такий закон:  коли мені хтось в Криму писав, зробили так, що всі мої листи, всі папери, які ідуть до Крима та із Криму, вилучалися, перевірялися, і потім люди, які писали, їх контролювали і навіть зараз контролюють, тому що вони мали зв’язок з терористом, зі мною.

Мыкола Вересень: Ох, як цікаво, я з терористом сиджу в одній кімнаті. Це небезпечно, я починаю хвилюватись. У вас є якісь зв’язки з Кримом, що ви можете розповісти про Крим? Читаєш одну інформацію, ніби патріотів російських: все чудово, все прекрасно, купа людей на пляжах, продуктів багато. Читаєш патріотів українських: нічого нема, людей нема, їжї нема.

Геннадий Афанасьев: Тут такі очевидні моменти:  коли продовольство заходить лише через пароми, то його не буде вистачати нікому. Зрозуміло, що там світла, інших умов, не вистачає. Особисто в мене були зареєстрований сайт на американських мережах, на котрих я працював фотографом. Через те, що я знаходився у в’язниці, їх видалили, вилучили всю інформацію, всі мої фотографії, і вже немає змоги.. Люди, які живуть там, не мають змоги заробляти гроші, вони відчувають той тиск держави, російській владі байдуже на це, як там живуть кримчани. Через те, що їм не вистачає їжі, там іде велика інфляція і ціни більш ніж московські, а зарплатня як середня російська. Люди просто виживають, намагаються не вмерти з голоду/

Мыкола Вересень: Тут мені люди пишуть? і я буду на те, що мені пишуть, відповідати. Я і Геннадій Афанасьєв, політв’язень, який відсидів невідомо за що у російській в’язниці. 

"Николай, Киев: Спасибо за открытость: японские мечи, на кого рассчитан данный маразм.Наворачитваются слезы…"

Видите, некоторых вы до злости довели, а некоторых – до слез. Значит, вы не оставили равнодушным никого.

"Из-за таких, как Афанасьев, мы потеряли Крым и Донбасс, и теперь живем в «дерьме и злыднях», Харьков".

У меня впечатление, что те, кто жил в «дерьме и злыднях», те так и живут с Донбассом и без Донбасса. Я, например, никогда не жил «дерьме и злыднях», я как-то всегда работал много. Как вы бы ответили на этот вопрос? Він до вас стосується, по версії людини з Харкова, це через вас все було.

Геннадий Афанасьев: Чомусь ця людина каже, що через мене, хоча я боровся до останнього, через це потрапив до в’язниці, провів там 767 днів. Де була ця людина? Чи вона захищала свою територію, цю свою Україну від ворога чи ні? Де вона перебувала?

Мыкола Вересень: "Зачем же ваш гость заложил Сенцова, если он патриот? Алексей, Харьков".

Алексей, я вам порекомендую очень хороший вариант: купите противогаз, наденьте его, а друзей попросите, чтобы его завязали на противоположном конце, там, где рифленая трубка.. Завяжите эту трубу и походите так, много не надо, 2 минуты, 120 секунд. И потом посмотрим, как у вас настроение подымется или опустится. Лучше заранее вызвать скорую помощь, потому что не каждый человек сможет дожить с неработающим противогазом на голове.

"Як вам ув’язнення 68-літній Алли Олександровської, лідера харківських комуністів, без права залогу? Дякую, Марина, Харків".

Знаєте, да, що одну з комуністок затримали, і тепер на 2 місяці вона під арештом без права, щоб за гроші випустили? Вона ніби людина, через яку російські шпигуни щось погане, проти України, хотіли зробити. Знаєте цю історію чи ні?

Геннадий Афанасьев: Ні, я не знаю цю історію.

Мыкола Вересень: Давайте тоді далі підемо. Я правильно зрозумів, бо тут теж було запитання про те, як до вас ставилися в камері, що ви вже відповідали на це запитання. Якщо ви хочете якось розширити, бо тут люди цікавляться. Ви сказали тільки те, що нормальні люди, які сидять, їм байдуже хто ти, якщо ти порядна людина, тебе ніхто не чіпає. Правильно я розумію?

Геннадий Афанасьев: Після суду над Олегом та Олександром мене одразу перевели до іншого слідчого ізолятора, який був вже не під ФСБ, мене завели до камери, де знаходилися люди, які сидять по другому-третьому разу. Я так розумію, що ФСБ сподівалося саме зробити так, щоб їх обіцянки пішли до життя, а я щиро пояснив, як воно було від початку до кінця, як я це розповідаю вам. Мене вислухали, сказали: все добре, живи та борись. Я живу і борюсь.

Мыкола Вересень: Тобто на заклик російських зеків Геннадій Афанасьев, якби живе і бореться, це приємно. Перший дзвоник. Кажіть, будь ласка.

Звонок в студию: Я хочу виразити вам свою подяку за те, що ви запросили таку людину. Мене дивує, чому це не роблять інші. Мені здається, що ми повинні більше цього всього знати. Дякую вам.

Мыкола Вересень: Дякую, що подзвонили. Взагалі, щоб знати, треба прочитати «Архіпелаг Гулаг» Солженіцина, і там взагалі написано багато того, що ви розповідаєте. Алло, кажіть будь ласка.

Звонок в студию: Вітаю, я з Харкова. Невеличке зауваження до шановного ведучого: всі події, які відбулися в Криму з кінця лютого-початку березня  2014 року, жодним чином не могли бути вирішені за рахунок місцевого населення. Треба цю казку відкинути і ніколи більше не згадувати. Там вирішила збройна сила Російської Федерації. Якщо у вас є інша думка, можу з вами посперечатися.

Мыкола Вересень: Ні, не треба зі мною сперечатися. Дуже дякую, що подзвонили. Алло, кажіть будь ласка.

Звонок в студию: Добрый день, это Днепропетровск вас беспокоит. Я хочу поблагодарить, что есть такие люди, потому что сегодня Украины не было бы, если б не было таких людей. Второй момент: будут ли они подавать за то, что их «катували» русские в тюрьме, какие-то иски против России? Такие вещи нельзя оставлять так, потому что и наша власть может к этому прибегнуть, видя, что ничего не происходит.

Мыкола Вересень: Ми якраз про це щойно говорили, і пан Геннадій сказав, що вони зараз працюють над цим, і це дуже важко, тому що треба довести це все. Дякую, що подзвонили. Алло, кажіть, будь ласка.

Звонок в студию: Добрый день, меня зовут Наталья, я из Днепропетровска. Ваш гость говорил, что в Крыму притесняют и все такое... Честно говоря, я ездила в Крым в прошлом году, позапрошлом отдыхать, и я не увидела там пустых прилавков, и какой-то голодовки. Мы все время ездим в Крым, и мы отдыхали в Саках,  там есть такая площадь Ленина, там всегда стоял памятник Ленина, там очень много голубей, и всегда этот памятник был, извините за выражение, обгажен. Когда мы приехали в прошлом году, этот памятник Ленина и вся площадь была вымыта, и мы у своей  хозяйки, у которой мы жили, спросили: как это так? А она ответила: представляете, у нас каждый четверг моют площади, памятники, как раньше, в советские времена. Что я хочу сказать: говорят, что воды нет, света, это неправда, и там есть что кушать. А по поводу цен, там единственное, на что высокие цены, в 2 раза больше, чем у нас на Украине, - это на мясные продукты. А что касается цен на овощи, крупы, они точно такие же как у нас, может, на одну или две гривни дороже. Крым всегда был дороже, чем Центральная Украина.

Мыкола Вересень: Спасибо, сейчас вам ответит Геннадий Афанасьев.

Геннадий Афанасьев: В мене зараз батьки знаходяться в Симферополі, Криму, за котрих я дуже переживаю. Прошу вас звернути увагу, коли ви підете до магазину купувати молоко, ви подивіться: свіже воно чи ні і звідки і в якому стані його завозять.

Мыкола Вересень: "Пане Афанасьєв, щиро співчуваю по-людськи. Для чого на весь світ свідчити про свою слабкість? Марина, Харків"

Це не слабкість, це сила, до речі. Слабкі люди - це ті люди, які приховують, а люди, які не приховують, вони сильні, пані Марина. Це психологія людини, це можна  у Фрейда прочитати чи якихось інших психоаналітиків.

"Хватит злорадствовать! А что Украина сделала в Крыму за 20 лет? А что Крым сделал у себя за 20 лет? Это же автономия".

Вообще  это так класно, когда кто-то говорит: а что он для меня сделал….Все разговоры: кто для кого, что сделал, они очень смешные.  Самое интересное, что такие тексты звучали в Крыму, часто в Донецке. Я не слышал, чтобы полтавчане, или сумчане, или черниговцы, или львовяне, или житомирцы сказали: а что для нас сделала Украина? Никто ни для кого ничего не делает, по-моему, все должны работать на себя и делать жизнь вокруг себя кофортной, тогда будет всем хорошо. А тут кто-то обязательно должен  что-то делать. Я правий чи не правий: Україна мусила щось робити в Криму чи не мусила? Я чесно не знаю, бо те, що там робила Росія, я розумію, що вона хотіла купити. Їй вдалося. Чи треба калькувати Росію в таких випадках?

Геннадий Афанасьев: Крим - це Україна. Україна сама для себе повинна робити, одні люди для других. Я там виріс, отримав гарну світу, заробляв гроші, проблем не мав, доки не прийшов окупант.

Мыкола Вересень: Давайте ще поспілкуємось по телефону. Алло, кажіть, будь ласка. Доброго дня.

Звонок в студию: Доброго дня. Сергій, Харків. Скажіть, будь ласка, Геннадій, яку саме підтримку ви маєте після вашого повернення в плані побутових, матеріальних умов. Я розумію, що все, що у вас було зосталося в Криму. Ще в продовження: яке майбутнє ви собі бачите в Україні і чого б ви хотіли?

Геннадий Афанасьев: Дякую за запитання. Щодо здоров’я: нещодавно мені робили операцію знову. Все, що стосується лікарні, держава забезпечує, що стосується дуже дорогих ліків, там лише пігулки на 100 доларів, мені допомагають громадські організації. Кримчани мені допомогли побутовими засобами. Вчора зустрічалися з Крим SOS, вони мені трохи одягу… Люди допомагають, і якось влаштовуюсь. Нещодавно апарат президента надав тимчасове житло, щоб мав змогу працювати. Я зараз дивлюся на варіанти, люди пропонують дуже різні речі: хтось хоче застосовувати у своїх цілях, а хтось, може, і надасть мені волю робити те, що я прагну. Я прагну працювати заради держави, заради народу. Якщо такий варіант буде, я його оберу, і , вважаю, що це стане відомо усім.

Мыкола Вересень: Дякую, ще одне запитання. Алло, добрий день.

Звонок в студию: Добрый день, Лена из Харькова. У меня недавно была такая история, чуть-чуть отвлекусь. Насчет Савченко, перед тем, как ее освободили, женщина стоит в очереди и говорит: что они все время про Савченко, про Савченко, уже надоело. А я говорю: вы хотите, чтобы ее расстреляли или как? А она отвечает: пусть она не лезет куда не надо. Я говорю: вы не понимаете, что они другого кого-то бы поймали для того, чтобы на весь мир и нам, Украине, показать, что мы воюем против свого народа. Это хорошо, что Савченко так продержалась, и неизвестно, как бы другой человек на ее месте себя повел. Точно также Афанасьев и Сенцов. Я говорю: вы не понимаете, что если бы так относились к фашистам во время войны, как сейчас мы к этому относимся, мы бы в жизни не виграли эту войну.

Мыкола Вересень: Спасибо, что вы позвонили. Смотрите, что я вам скажу: я никогда не спорю. Люди, которые так говорят, как эта женщина с вами говорила, их нельзя переубедить, на мой взгляд. Поэтому зачем «бисер перед свиньями метать».

Лена из Харькова: Я тоже с вами согласна. Но у нас говорят, что русский язык угнетается, просто люди, которые за Россию, почему-то могут во весь голос это сказать. А мы, которые за Украину,  должны молчать и это все слушать.

Мыкола Вересень: Не будем слушать, спасибо, я не слушаю. В вас є що сказати по цьому?

Геннадий Афанасьев: Насправді в нас люди можуть казати що завгодно, де завгодно і будь-кому.  Там люди кажуть тільки те, що кажуть усі і щодо влади. Якщо вони скажуть щось проти, піднімуть голову, вони опиняться за гратами в дуже швидкий час. Дуже багато росіян сидить саме за українців, бо їм соромно і вони сидять за гратами.

Мыкола Вересень: Вот какие есть разные мнения:

"Геннадий, вы молодец, вы герой Украины, на вашем примере нужно воспитывать деток. Юля, Днепр"

"А кто такой Афанасьев чтобы навязывать свое недалекое мнение? Даша"

Даша, приходите к нам скорее. Я приглашаю вас лично в студию, чтобы вы навязывали свое «далекое» мнение. Я очень жду вас, Даша, придите к нам. Вы так говорите, а не приходите. Приходится приглашать Афанасьева с его «недалеким» мнением, а ваше «далекое» мы никак не можем услышать.

Геннадий Афанасьев: Я не хочу щось комусь нав’язувати, я просто розповідаю про свою долю, щоб світова спільнота, люди в Україні та за кордоном, почули, що коїться з кримчанами, з громадянами України, як їх ні за що саджають за грати, як їх катують; щоб вони продовжували тиск, щоб вони щось робили; щоб допомагали нам боротися за нашу свободу. Якісь політичні питання, ви запитуєте, я відповідаю, але це не моя місія.

Мыкола Вересень: Тепер розкажіть, ви коли повірили, що вас звільнять? У вас було відчуття за тиждень-два, щось відбувається навколо вас?

Геннадий Афанасьев: Коли мене завели до кабінету і сказали, що Путін акт гуманності робить, тоді я тільки зрозумів.

Мыкола Вересень: Це було буквально в той день, коли вас відпустили?

Геннадий Афанасьев: Так, так, я не вірив, не знав. Я досі не розумію, чому мене і Солошенко, чому не Сєнцова та Кольченко, а саме нас? Так трапилося, я не очікував зовсім.

Мыкола Вересень: Ви спокійно сиділи в камері… ви одні були в камері в цей момент?

Геннадий Афанасьев: Я був з грузином, який за шпигунство в 2008 році потрапив, і ми разом сиділи то на голодовці, то ще щось робили, воювали, можна сказати, з системою.

Мыкола Вересень: І тут просто вас викликають?

Геннадий Афанасьев: До цього в мене, звісно, були зустрічі з адвокатом. Ми зробили прохання на помилування з 5 пунктів без визнання вини чи чогось такого, просто попросили відпустити нас на волю.  І написали. Може, ми були перші, щоб спробувати, як Росія відреагує на це і чи можна мати справу надалі, чи можна домовлятися про звільнення політв’язнів. Спробували - вийшло, будемо намагатися ще робити.

Мыкола Вересень: Просто ви написали, а потім в якийсь момент вам кажуть: заходьте. Ви заходите і вам кажуть, що Путін проявив до вас гуманізм, ідіть додому. Правильно?

Геннадий Афанасьев: Саме так і трапилося. Після того як написав, я ще місяць перебував у тому Лєфортово.

Мыкола Вересень: Ми сьогодні фактично годину спілкувалися з Геннадієм Афанасьєвим, політв’язнем, який нещодавно повернувся з російської буцегарні додому, до України. На все добре.