Сергій Бурдиляк. Фото з Facebook

Богдан Амосов: Доброго дня! Це програма “Тема дня”. Проведу її я, Богдан Амосов. Тема дня сьогодні, хоча це тема не одного дня, це нарада українських послів і голов дипломатичних відомств, котра розпочалася у понеділок в Києві у дипломатичній академії при МЗС. Посли України з усього світу цього тижня з’їхалися до Києва. Така нарада відбувається вже 12 років і три дні до дня Незалежності включно наші представники в інших країнах координують свої дії один з одним та з міністром закордонних справ. Хочемо звернути вашу увагу на країну близькосхідну, з якої зараз в України налагоджується якийсь новий етап співробітництва у енергетичній сфері, у торгівельній, у агропромисловій. Це Іран. Ми будемо спілкуватися з Сергієм Бурдиляком, надзвичайним і поважним послом України в ісламській республіці Іран. За останні півроку-рік бачимо, що Україна почала виходити на більш активне спілкування з Іраном і, власне, з чим ви особисто це пов’язуєте? Дійсно це через глобальні зміни у міжнародній політиці, зняття американських санкцій і через це світ стає більш цікавим до цієї країни?

Сергій Бурдиляк: Якщо казати про україно-іранські відносини, то так зорі стали. Бувають такі моменти, коли раніше це було, можливо не зовсім на часі, якби ми запізнилися, можливо, ми теж би теж би не встигли. А зараз якраз склалася унікальна ситуація, коли ми один одному дуже, дуже цікаві і можемо бути дуже корисними. З одного боку, це дійсно пов’язано із зняттям санкцій, тому що це певним чином показало зелене світло міжнародній спільноті, що можна і потрібно розвивати стосунки з ісламською республікою Іран. Звичайно, це і зростаюча роль Ірану як регіональної потужної сили, це дійсно серйозна регіональна держава. З іншого боку, це ті процеси, які відбуваються взагалі в регіоні Близького і Середнього Сходу, ми бачимо, що навколо Ірану все палає і фактично Іран залишається поки що островом стабільності і спокою в палаючому океані тих війн, конфліктів, потоків мігрантів, які намагаються втекти з цього проблемного регіону. Звичайно, це притягую увагу до Ірану як до держави, яка може бути певним, і є де факто, є певним чинником стабільності в регіоні. Без Ірану, це я кажу зараз про політичний аспект, вирішити будь-які політичні питання в цьому дуже складному регіоні і дуже важливому для світу, не можливо. В цьому переконалися всі основні світові політичні гравці, які активно здійснюють свою політику на Близькому і Середньому Сході. Для України з політичної точки зору це цікаво, але більш за все нам Іран цікавий з точки зору нашої національної безпеки у галузі енергоносіїв. В той же час як Україна цікава Ірану, зважаючи на наш потужний агропромисловий комплекс, як держава яка може в перспективі забезпечити національну безпеку ісламської республіки Іран в галузі агропромислового комплексу. Це є формула наших стосунків на сьогодні: Україна забезпечує Іран продовольчою безпекою, Іран забезпечує енергетичною безпекою Україну. Крім того, є звичайно дуже багато сфер діяльності, де наші інтереси і можливості доповнюють один одного. Звичайно, все це відіграло свою роль, плюс політична воля. Я думаю, що це в першу чергу політична воля українського вищого політичного керівництва і керівництва міністерства закордонних справ зокрема і відповідна політична воля вищого керівництва ісламської республіки Іран. Я хотів би додати, що в ході зустрічі президента ісламської республіки Іран доктора Роухані з міністром закордонних справ Павлом Анатолійовичем Клімкіним, яка відбулася наприкінці травня цього року іранською стороною були підкреслені чотири принципових пункти надзвичайно важливих для розвитку наших двосторонніх відносин. В першу чергу, Іран вважає Україну дружньою державою в Європі, ми друзі. Друга теза, не менш важлива: жодна третя країна не може перешкоджати нормальному розвитку наших двосторонніх відносин, це принципова теза. Третя теза: Іран відкритий для діалогу з Україною абсолютно в усіх сферах, без обмежень. Четверта важлива теза: Іран готовий розвивати і підтримувати діалог з Україною на всіх рівнях, включаючи найвищий. Результатом цієї заяви стало запрошення президента України відвідати Іран з офіційним візитом.

Богдан Амосов: Пане Сергій, якщо повернемось до суто економічних відносин, ми підписали меморандум щодо збільшення економічного співробітництва з Іраном і тоді пан Зубко наголошував саме на нашому аграрному потенціалі для цієї країни. Що ми можемо запропонувати і в чому Іран зацікавлений власне в аграрній сфері? Чи можемо ми вже казати про якісь дати, про якісь кількості якихось поставок?

Сергій Бурдиляк: В розвиток засідання, якого не було до речі 12 років до того, засідання міжурядової комісії, було здійснено декілька дуже важливих візитів. Це зокрема нещодавній візит міністра енергетики України пана Насалика, були проведені дуже серйозні переговори в Ірані і досягнуто, я вважаю, принципових домовленостей щодо розвитку двосторонньою співпраці в енергетичній сфері. Був також візит, торкаючись агропромислового комплексу, делегації міністерства агропромислової політики України, саме делегація складалася з експертів, які займалися питаннями рогатої, крупної рогатої худоби, було навіть підписано перший досить серйозний контракт в цій сфері. Крім того, на разі опрацьовується візит в Іран і міністра агропромислової політики України, пана Кутового. Найперше, звичайно, Іран цікавлять українські зерно, олія, продукція тваринництва, відповідно Іран пропонує Україні сухофрукти, фісташки, горіхи і інші товари сільськогосподарського виробництва. Звичайно, наша зерно і наша олія є принциповими продуктами українського виробництва в Ірані.

Богдан Амосов: Тобто ще будемо чекати нових контрактів, так?

Сергій Бурдиляк: Так, очікуємо і я думаю, що серйозні контракти на підході. До речі, це вже трошки інша сфера, але хотів би зазначити, що декілька тижнів тому було підписано дуже серйозний контракт з Іраном на виробництво вагонів, це підприємство “Азовмаш” підписало. Перший так би мовити транш, перший контракт – на суму більше ста мільйонів євро, а взагалі сума контракту в цілому складає більше одного мільярда євро. Фактично, цей контракт дозволив зберегтися такому важливому підприємству в Україні як “Азовмаш”. На підході у нас дуже серйозний контракт по автобусам. Потреба Ірану, зокрема столиці іранської Тегерану, в автобусах сягає 37 тисяч штук. Вони на разі проводять переговори з “ЛАЗом” і зараз ми започатковуємо переговори ще з декількома крупними українськими виробниками щодо закупівлі такої кількості автобусів саме в Україні. Якщо нам це вдасться, то орієнтовна сума такого контракту може сягнути 6 мільярдів доларів. Крім того, відбувся візит в Україну, це я знову про розвиток меморандуму кажу, заступника міністра доріг і містобудування Ірану в ході якого було підписано ще один документ в міністерстві інфраструктури згідно з яким Іран пропонує Україні включитися в будівництво інфраструктурних проектів на території ісламської республіки загальною вартістю 10 мільярдів євро. Ми бачимо, що суми фігурують дуже серйозні і контракти дуже серйозні, і не тільки в агропромисловому комплексі. Хоча дійсно, на разі найбільша частина українського експорту складає якраз сільськогосподарська продукція.

Богдан Амосов: Україна свого часу, у травні якщо я не помиляюсь, запрошувала Іран до інвестицій в Україну і згадувалось, що можливо Іран зможе взяти участь у конкурсі щодо приватизації українських підприємств. Чи є в цьому якісь зрушення?

Сергій Бурдиляк: Якраз в тому меморандумі, який було підписано з міністерством інфраструктури передбачається можливість участі іранських компаній також у спорудженні об’єктів української інфраструктури, зокрема будівництві доріг в Україні.

Богдан Амосов: Перейдемо до енергетики. Цього місяця торкалася мова щодо можливості транспортування нафти через територію України. Як це може фізично виглядати і які надходження Україна може мати з такого транспортування?

Сергій Бурдиляк: Дійсно це питання обговорювалося в ході візиту пана Носалика в ісламську республіку Іран. Питання перспективне, керівництво “Укрнафтогазу” теж зустрічалося зі своїми іранськими партнерами. На разі йдеться обговорення шляхів, логістичних питань. Один із варіантів, що нафта танкерами доставляється в один із наших портів і далі потрапляє в нашу нафтотранспортну систему. Це серйозно, обидві сторони налаштовані я б сказав рішуче щодо цього, створено двосторонню робочу групу експертів. Буквально днями ми очікуємо групу іранських експертів, які мають приїхати сюди і конкретно подивитися на місті всі наші можливості для того, щоб виробити конкретні пропозиції щодо в якій формі, як краще доставляти сюди і далі шляхи транспортування саме іранської нафти. Наскільки я знаю, я не фахівець в цієї галузі, нафтопровід “Дружба” розрахований на російську нафту, іранська нафта дещо інша. Мають бути обговорені і досліджені технічні питання. Але це реально.

Богдан Амосов: Через Суецький канал Босфор і Одеса, скажімо…

Сергій Бурдиляк: Один із можливих варіантів, я не кажу, що це єдиний. Суец – це добре, але все залежить від стабільності в регіоні.

Богдан Амосов: Перейдемо до політичної частини. Ви згадували, що Іран є острівком безпеки у цьому неспокійному регіоні. Як ви вбачаєте чому?

Сергій Бурдиляк: Ви знаєте, тому що правильна безпекова політика, тому що уряд контролюю ситуацію в державі, тому що вдається збалансовувати інтереси різних груп, тому що відбуваються рішучі дії на кордонах по недопущенню терористів, дуже активно працюють спецслужби, активно працює армія, адже що з боку Пакистану є проблеми, що там де курдські меншини живуть теж є проблеми. Все це треба контролювати, але найголовніше те, що уряду сьогодні вдається утримувати стабільність в суспільстві попри масу проблем, які існують: безробіття, модернізації, яку треба здійснювати в державі, є внутрішня політична боротьба. Насправді Іран – це демократична країна, де є різні групи впливу, в яких між собою дуже гострі дискусії. На сьогоднішній день дійсно Ірану це вдається. Але це дуже складний комплекс заходів.

Богдан Амосов: Ви спостерігали за нещодавніми подіями, пов’язаними з Росією, коли Іран дав можливість російським винищувачам скористатися своєю авіабазою. Після цього раптом дуже різко скасував це рішення. Як вам було видно, що власне відбувалося тоді у цих відносинах?

Сергій Бурдиляк: Відносини Ірану з Росією, до речі як і Ірану з іншими державами світу, є абсолютно прагматичними. Іран - це велика цивілізація, яка нараховує 7 тисяч років і політична еліта цієї держави, яка має за спиною оті 7 тисяч років державності, це якраз той варіант коли немає постійних ворогів, постійних союзників. Згадайте, ірано-іракський конфлікт, в історичній перспективі це було зовсім недавно, а на сьогоднішній день відносини Ірану з Іраком є максимально тісними і дійсно Іран має серйозний вплив в Іраку. Стосовно Росії, відносини абсолютно прагматичні. Там, де стосується якихось спільних інтересів, точок дотику, наприклад, в Сирії, позиції Ірану і Росії щодо режиму Асада співпадають: і Іран і Росія вважає, що Асада треба зберегти. Відповідно, військова операція, які відбувається в Сирії, вони діють разом. Чому росіянам дали скористатися аеропортом? Тому що цей аеропорт має дуже велику смугу. Відповідно, стратегічні бомбардувальники, стратегічна авіація може користуватися, тому що в Ларнаку аеродром не дозволяє, не має такої великої смуги. Вони дали можливість покористуватися. З іншого боку, росіяни, оскільки прагматизму, нажаль чи для нас на щастя , у них не вистачає як очевидно і клепків в голові у деяких чинників. Це взагалі традиційно для російської дипломатії якісь квазі імперські підходи, вони вирішили що вони здобули величезну політичну перемогу, як нею не скористатися, Іран ми там використаємо… Нічого подібного. Іранці, оскільки це відповідало їхнім інтересам дали можливість, але оскільки вони побачили тут же, що це використовується як певний засіб політичного тиску з боку Росії на інші держави, зокрема на європейські, на США, а в цей час ідуть серйозні переговори по розблокуванню боргів, по розблокуванню півтора мільярда іранських грошей. Серйозні питання іранці вирішують, а тут, вибачте, росіяни зі своїми імперськими замашками. Було дуже прямо сказано міністром оборони Ірану, мол, вибачайте, це зовсім інші речі, ні про які союзи, ні про які стратегічні, мається на увазі довгострокові, відносини не йдеться, йдеться про конкретні речі, пов’язані з конкретною військовою операцією. Якщо ви не розумієте, вибачте шановні, забирайтеся геть. Абсолютно нормальна прагматична політика, прагматична позиція.

Богдан Амосов: Ви як бачите, Росія намагається збільшити свій вплив у цьому регіоні, власне через Іран?

Сергій Бурдиляк: Росія завжди намагалася збільшити свої впливи, згадайте цю мрію пана Жириновського щодо чоботи помити в теплих…

Богдан Амосов: Жириновський особлива особа, скажімо так.

Сергій Бурдиляк: Так, особлива особо, але це фактично неформальний рупор…

Богдан Амосов: Те що у Путіна в голові?

Сергій Бурдиляк: Те у пана Жириновського на язиці. У росіян дуже складна історія стосунків з Іраном, і в Ірані це дуже добре пам’ятають. Так само як до речі і китайці дуже добре пам’ятають як підписувався Тяньцзинський мирний договір і скільки тодішньої китайської території було, вибачте за вислів, хапнуто тодішньою Російською Імперією. Дійсно, це були китайські землі, які зараз Благовещенськ, Хабаровськ, які були фактично анексовані Росією. Дуже схожа політика відбувалася і в регіоні Кавказу, і щодо Ірану. В історії Російської Імперії дуже, дуже багато речей, вони повторюються із століття в століття. Те, що були безпорядки і хвилювання в Північному Ірані, і кривава різанина, яку влаштували тодішні радянські керівники, коли намагалися потихеньку анексувати певну частину держави. Всю ту складну історію в Ірані дуже добре пам’ятають. І амбіції Росії по виходу до теплих морів це теж дуже чітко в Ірані пам’ятають. Тому ще раз кажу, ставлення максимальне прагматичне. Тут є спільний інтерес, вони діють разом. Наприклад, взяти енергетику, як не намагалися росіяни переконати іранців зменшити видобуток нафти, іранці на це не погодилися. Це теж абсолютно чітка зрозуміла позиція. Коли ми кажемо про певні дії, треба знати добре історію в цьому регіоні, і розуміти, що іранська політика є не “про” ні “анти” російською, вона абсолютно проіранська і завжди нею була.

Богдан Амосов: Як вам в Ірані працюється? Я знайшов на сторінці посольства, у вас така замітка “10 причин, з яких треба відвідати Іран”. Вона зовсім не відповідає тим картинкам Ірану, які ми звикли бачити про ту ж саму нафту, про якісь військові потужності. Чим би ви заохотили українських туристів до Ірану?

Сергій Бурдиляк: На разі я психологічно переживаю такий період закоханості в країну, де я працюю. Цей період сповнений приємного солодкого щему, коли тебе дуже багато чого радує: люди, природа, традиції, культура, це захоплює і цікавить. Я почуваюся в Ірані комфортно. Я відчуваю на собі приязне ставлення іранців до України і до українців. До речі, одним із свідчень близькості навіть психологічної наших народів є те, що шлюби між іранцями і українцями досить міцні. У нас за півроку було зареєстровано здається 58 шлюбів з іранцями і лише здається 2-3 розлучення. Співвідношення досить показове. В наших українсько-іранських відносинах є проблема, яка називається lack of information (брак інформації), ми ще не достатньо знаємо один одного. Тому звичайно в нашій масовій свідомості існують певні міфи. Своєю статтею “10 причин, з яких треба відвідати Іран” я намагався найбільш розповсюджені міфи трошки скорегувати , насправді це досить відкрита, дуже цікава країна. До речі, друге місце у світі посідає Іран в списку культурної спадщини ЮНЕСКО, колосальна кількість пам’яток культури. І вони розуміють, що вони древня і потужна культурна нація, це просто красиві люди, тому що дві третини населення, яким не виповнилося 35 років, маса молодих людей. Це антиалкогольне законодавство, яке на мою думку дуже позитивно вплинуло на якість людського капіталу, тому що народжуються здорові діти, які харчуються здоровими продуктами, які займаються активно спортом замість того щоб пити пиво на дискотеках. Я нічого не маю проти ані пива, ані дискотек, я є прихильником певних обмежень в кількості. Це все проявляється навіть в зовнішньому вигляді. Молоді люди розумні, очі святяться розумом, і це приємно. Оце є бомба справжня і заявка на вищу лігу, тому що ці люди, які отримують якісну освіту, у яких здоровий мозок, здорове тіло і здоровий дух.

Богдан Амосов: У нас є чому у них повчитися?

Сергій Бурдиляк: Абсолютно. Сьогодні нашим лозунгом має бути “Вчитися у світу, переймати найкраще”. Свого часу так робили японці після революції Мейдзі в XІX столітті, подивіться зараз де Японія. Свого часу це робила Південна Корея після Другої Світової війни, подивіться де зараз Корея. Це робили китайці, які навчалися, кругом їздили і до речі не соромилися, це величезна цивілізація, я багато років працював в Китаї, пам’ятаю, як вони на всіх зустрічах раніше, зараз цього не кажуть, казали: “Ой, ми хочемо у вас вчитися”. Я вважаю, нам не треба соромитися вчитися у всіх у світі найкращому і намагатися, звичайно з українською специфікою, застосовувати це на власному ґрунті. Я впевнений, якщо нам це вдасться, то ми досягнемо величезних успіхів, бо ми здатні швидко навчатися, у нас гнучкий розум. Це наша колосальна позитивна якість і риса.

Богдан Амосов: Пане Сергій, дуже дякую за інтерв’ю, за те, що знайшли час. Мене звати Богдан Амосов, ви слухали “Тему дня” на Радио Вести. Почуємось.