Леонид Косаковский. Фото: Радио Вести

Андрей Алферов: Добрый день! Это программа “Первые на Луне” – совсем новый проект Радио Вести, который мы выносим на ваш суд и не случайно именно сегодня. Четверть вековая история новой Украины, а именно ее мы сегодня отмечаем, берет свое начало в диком десятилетии романтично прозванном “Лихими 90-ми”. С вами Андрей Алферов и Татьяна Гончарова.

Татьяна Гончарова: “Почему первые на Луне”-, спросите вы. Потому что Независимая Украина начиналась в Лихие 90-ые. Тогда жизнь огромной страны напоминала скорее лунную поверхность. Конечно же, это метафора, тем не менее, жизнь огромной страны  в ту пору была действительно необычной: отживший советский уклад начинал стремительно пятиться под напором совсем новой жизни и были пионеры-первооткрыватели той новой жизни, для которых эти дикие деньки были временем юности, неожиданных открытий, оправданных и неоправданных рисков, адреналина и зашкаливающих эмоций.

Андрей Алферов: Да и собственно сами эти пионеры были больше чем первопроходцами, астронавтами этой новой жизни, еще только рождавшейся новой Украины. Про первооткрывателей-пионеров, а через них и про саму эпоху мы будем говорить в программе “Первые на Луне”. Зачем?

Татьяна Гончарова: Чтобы выяснить, как именно все начиналось и что в том диком десятилетии стоит помянуть не злым словом, а что лучше забыть раз и навсегда. Чтобы вытеснить из памяти все худшее, оставив по-настоящему культовые явления нашей новой истории.

Андрей Алферов: Наш первый гость Леонид Григорьевич Косаковский – политик, полпред президента в городе Киеве в начале 90-ых, председатель Киевсовета, который вошел в историю в первую очередь как первый мэр нашей столицы. Добрый день!

Леонид Косаковский: Добрий день! Зі святом всіх!

Татьяна Гончарова: Здравствуйте Леонид Григорьевич, спасибо, что согласились прийти и спасибо, что пообещаете нам говорить только правду.

Леонид Косаковский: Безусловно.

Татьяна Гончарова: Тому що якось не всі політики люблять згадувати початок свого шляху. А ви згодні чому це робити?

Леонид Косаковский: Тому що це була дуже цікава історія, дуже цікавий період, по-різному його називають, але як казав поет “Времена не выбирают, в них живут и умирают”. Жили люди, ми працювали, на щось сподівалися, щось намагалися зробити, змінити. Романтичний був такий період, ентузіазму, надії було багато. Що вдалося то вдалося, а що ні – то це вже історія розсудить.

Андрей Алферов: Леонид Григорьевич, один музыкант , не буду называть его имени вспоминает про ту эпоху, про тот Рубикон, который он для себя зафиксировал по следующему маленькому бытовому случаю. Он выезжал на своем тогда только купленном “Мерседесе” в те романтичные времена и вспоминает, как он стоял на светофоре, люди переходили улицу и один прохожий остановился , посмотрел на него и плюнул в лобовое стекло. В тот момент, рассказывает этот артист, я понял, что мы начинаем жить по-другому, что так как раньше уже не будет, будет что-то другое и вероятно, что-то очень непростое и необычное. Вы как для себя зафиксировали начало тех новых времен?

Леонид Косаковский:  Я би тут згадав Макарєвіча: “Ти помнишь, как все начиналось, все было впервые и вновь. И строились лодки, и лодки звались Вера, Надежда, Любовь” . Це характеристика той епохи для нас. Справа в тому, що ми коли починали, була зовсім інша країна і зовсім інші реалії ніж сьогодні. Деякі молоді люди не уявляють, що тоді відбувалось. Я дві речі вам скажу.  Наприклад, коли я зайшов в кабінет після призначення 29 квітня 1993 року, почав розбиратися, хоча я вже знав до цього безумовно багато, тому що я був головою Печерської районної ради та виконкому. Але коли почав розбиратися, з’ясувалося, що масла в місті всього на 3 дні, страйк транспортний кияни переживали , ходили 3 тижні пішки, порожні були афіші гастрольні, електрика відключалася.  Фактично місто лежало в руїнах. Саме головне, що продовольство було по талоном. Мало, хто розуміє, що це таке. Але масло, цукор по талонам відпускали. З цим нам треба було щось робити. Ми в першу чергу зайнялись тим, що почали наводити елементарний лад, намагалися якось витягнути місто з цієї прірви. Паралельно, безумовно, дивились на перспективу і працювали на майбутнє.

Татьяна Гончарова: Леонід Григорович, коли ви говорите лише двома фразами, що було складно і ми намагалися витягнути місто з цієї халепи, але за цим стоїть шалений шлях. Коли навесні в 93 році ви очолили адміністрацію столиці і ситуація була надзвичайно складною, але в липні 94 року ви перемогли в перших в історії міста прямих всезагальних виборах місто начальника. Ситуація була складна, тому що по суті ви на той момент були опозиціонери,  частина місцян голосувала за блок “Столиця”. Більша частина проголосувала все-таки за вас, і 8 місяців ви вирішували і формували оці комітети міста, які мали вже змусити місто плисти як човен. Це була складна політична гра тоді чи зараз ви споглядаєте за нашими політиками і все складніше?

Леонид Косаковский: Тоді починалася битва за Київ, тому що Київ це ласий шматок для багатьох, хто рвався до влади. Дехто її розумів як можливість хапнути щось… У нас була позиція трошки інша. Ми говорили, що нам кияни місто не для того вручили, щоб ми його розбазарили, а для того, щоб його вибудовували і робили кращим. Ми за рік не тільки витягнули місто з кризи, поставили його на рейки, але змогли зробити дуже багато практичних речей. Я тоді передвиборчу компанію в сучасному розумінні слова і не вів фактично.

Татьяна Гончарова: Гречку не роздавали, чи не було за що?

Леонид Косаковский: Якщо ви почитаєте уважно політологів, то вони пишуть, що останні вибори були у нас, дійсно вибори в 90, 94 році. Після цього вже пішли технології. Тоді ми перемогли саме завдяки результатам, люди оцінили результати нашої роботи, відрив був досить суттєвим між мною і моїм головним опонентом, який вийшов зі мною у другий тур, лідером “Столиці”, членом “Народного руху” Володимиром Черняком, 15%. За мене проголосували 550 тисяч , за нього – 400. Це була доволі переконлива перемога. Я думаю, що якраз завдяки тому, що ми зробили і намагалися робити і запропонували киянам, що робити далі, вони підтримали нашу позицію.

Андрей Алферов: Все, що починається, воно так чи інакше пов’язано із почуттям страху. У вас був страх тоді, коли ви починали очолювати місто. Нагадаємо, що за радянських часів у нас була одна столиця, Київ ніколи не був першим містом, а тут раптово він стає містом номер один в щойно створеній Незалежній країні. Напевно, вам було страшно. До того ж, такі часи були, ми знаємо епоха замовних вбивств, постійних розборок на районах у Києві, не тільки і Києві, це була норма для тих часів.

Леонид Косаковский: Я не думаю, що треба говорити про такі категорії як страх, якщо хтось щось боїться, то краще не йти і не займатися цією роботою. Була величезна відповідальність. Я навіть прийшов з важкого району, але те що мені звалилось на плечі в місті це не можна порівняти.

Андрей Алферов: Який ви район очолювали? Печерський. А чому він вважався важким?

Леонид Косаковский: Тому що тут відбувалися основні політичні події.

Андрей Алефров: А в цьому сенсі?

Леонид Косаковский: І був він доволі специфічний. Цей район непростий, в Радянські часи вважався самим складним районом в місті і дуже уважно дивилися, кого сюди призначати на відповідні посади. Страху не було, була відповідальність і ми намагалися підходити відповідально до своєї роботи. Що стосується того, що ви кажете, були деякі проблеми, тому що коли ми закрили “Патент”, відомий вам, біля центрального стадіону речовий ринок.

Татьяна Гончарова: Не відомий нам. Давайте ми про ці речі теж поговоримо.

Андрей Алферов: Леонид Григорьевич, вы вспомнили про “Патент “ – известный вещевой рынок, который здесь неподалеку прямо на стадионе располагался, где весь Киев не то что кормился , а выживал, как рассказывали очевидцы, приторговывая, это был способ элементарно выжить. Расскажите про этот этап. Закрыли вы его…

Татьяна Гончарова: Почему закрыли, вы же понимали , что для многих это способ выживания?

Леонид Косаковский: Мы были за цивилизованные рынки и мы их развивали в районах. А тут по сути криминальный пятачок, тут фактически  бандиты собирали дань с продавцов, деньги в бюджет не поступали, антисанитария была, преступность хорошо себя чувствовала, поэтому уже давно была необходимость его закрыть по разным причинам, чтобы прекратить этот беспредел. Но, к сожалению, были очень высокие покровители, даже в Министерстве внутренних дел, генералы с погонами…

Татьяна Гончарова: Ви знали на той момент їхні імена? Ви знали, хто безпосередньо кришував цей ринок?

Леонид Косаковский: Безумовно знав і я був вимушений піти ва-банк. Я пішов до президента, тоді був Леонід Макарович Кравчук. Я йому кажу: “Давайте вирішувати, що робить, така ситуація: люди скаржаться, міліція не знає, що робить”. Він навіть не думав, зняв трубку, знайшов міністра, який був десь в Борисполі і сказав, щоб завтра ця проблема була вирішена. Якщо місто так ставить цю проблему, треба слухати керівників міст. Його на наступний день закрили. Безумовно, ті, хто з кримінальних авторитетів тут годувалися, були незадоволені. СБУ  повідомили, що є деякі проблеми, до мене приставили охоронця, хоча я по закону і так мав право на охорону, я нею ніколи не користувався. Але з тих пір за мною ходила одна людина, яка спостерігала, що робиться навколо.

Татьяна Гончарова: Скільки часу це тривало і чи були якісь прямі погрози вам, окрім того, що СБУ попередило, що краще взяти охоронця?

Леонид Косаковский: Були деякі телефонні дзвінки з погрозою підірвати мерію, міліція їх перехоплювала, і.т.д. Слава богу, обійшлось, ситуація розв’язалася мирним шляхом. Ми кажемо про один із елементів, але ви правильно казали, пане Андрій, що ми починали фактично з чистого листа, тому що Київ до цього був столицею республіки в складі СРСР, а ми стали столицею Незалежної України. Це був зовсім інший формат роботи, зовсім інші вимоги. Фактично ми все створювали заново, починаючи із структури управління, від підготовки кадрів, від перебудови економіки, від перебудови ставлення до культури…Ми тоді дуже багато речей започаткували, які самі придумали…

Андрей Алферов: Наприклад, що саме?

Леонид Косаковский: В якій галузі?

Татьяна Гончарова: Про самоуправління…

Андрей Алферов: Про масло. Ви казали, що масло залишалося на три дні, що ви конкретно вирішили у цій ситуації?

Леонид Косаковский: У нас було  4 блоки проблем, які були найголовніші: продовольство, транспорт, житло і будівництво.  Ми на них зробили тоді наголос. Що стосується масла, проблему ми вирішили таким чином: по-перше, розіслали гінців по всім областям, прямі угоди заключили з областями,  далі ми взяли у держрезерві під моє чесне слово на певний період масло, яке потім повернули, коли пішли гроші від реалізації тих постачань, які пішли з областей. Почали дуже серйозно працювати в Київській області, тому що тоді Київська область була годувальницею Києва, вона мала вирішити цю проблему і дійсно завдяки нашій співпраці ми не возили картоплю з Єгипту чи масло з Нової Зеландії. Це все було наше, ми його виготовляли і щорічно закладали на зберігання і продовольчу проблему ми до кінця року повністю зняли.

Татьяна Гончарова: Зачекайте, Київ на той момент сам себе годував?

Леонид Косаковский: Практично да. Була ще проблема з хлібом. Ми розвернули пекарні, побудували єдиний завод, який тоді ми ввели, більше досі не було, десятий на Оболоні в 94 році і проблему з хлібом теж зняли, забезпечили місто хлібом. Що стосується транспорту, то ситуація була така: місто стояло,  всі наші водії працювали в Москві і Ленінграді, там добре платили, запчастин не було. З цим ми мали щось робити. Знайшли гроші, завезли запасні частини, поновили рухомий склад, вирішили проблему з зарплатою, хлопці почали повертатися сюди, вирішили проблему житла для цієї категорії працівників, вони це дуже добре сприйняли. Потроху транспортну ситуацію ми теж нормалізували

Татьяна Гончарова: Леоніде Григоровичу, коли ви зараз відповідаєте на наші з Андрієм питання і кажете “ми знайшли”, “ми відшукали”, “ми вирішили житлові проблеми”. Зараз у держави відповідь на всі питання “грошей нема”, “житла нема”, “якісь пільги і ваше бажання працювати ми підвищувати не можемо. Працюйте на якихось волонтерських засадах”. Тоді взагалі не бракувало грошей, треба було просто зрозуміти, направляти їх на будівництво, давати їх водіям і на запчастини чи, скажімо, відкривати пекарню?

Леонид Косаковский: Ви маєте зрозуміти, що грошей нікому ніде ніколи не вистачало. Не вистачає і не буде вистачати

Татьяна Гончарова: Все-таки їх не було, ви  просто про це так легко говорите.

Леонид Косаковский: Я хочу відкрити вам одну таємницю, що мистецтво керівника полягає в тому, щоб правильно розподілити наявні ресурси. По друге, знайти резерви для додаткового залучення коштів. Ми ті кошти розподілили на пріоритетні напрямки. Крім того, ми тоді дуже серйозно залучали додаткові гроші в бюджет. Зараз землю роздають на засіданні Київради, а пайовий внесок ніхто не платить, мільярд боргів, немає за що будувати дитячі садки. У нас була така система: по-перше, я зняв оцей корупційний елемент, всі земельні ділянки і приміщення у нас виділялося тільки після розгляду на засіданні комісії публічно. Ми з кожним підприємцем, який отримував земельну ділянку чи приміщення заключали угоду про соціально-економічну співпрацю і там передбачали що він має зробити для міста Києва і за рахунок таких соціальних договорів ми дуже багато грошів додатково залучили.

Татьяна Гончарова: Коли політики схибили? Ви брали обов’язок з тих, кому ви давали землю, а чому зараз вона роздається просто щоб вона була, щоб на ній будували будинки. Де відбувся оцей перехил?

Леонид Косаковский:  Коли в Києві почався “дерибан”, це з другої половини 90-их. Ви кажете “лихі 90”, вони теж діляться на певні періоди. Один період – перша половина 90-их, другий період почався з приходом Кучми, а третій період “дерибана” в Києві почався з 96 року. Тоді уже ніхто не звертав увагу на ось ці речі соціальні…У нас в 96 році при всіх наших проблемах бюджет був десь 200 мільйонів доларів (зараз більше мільярда), але ми будували дитячі садки,  школи, набагато більше ніж зараз при інших фінансових можливостях, навіть більше коли при Черновецькому бюджет був 5 мільярдів. За 3 роки ми побудували 40 дитячих садків і шкіл. Зараз, я подивився нещодавно, звіт за 5 років в місті побудували всього 15.

Татьяна  Гончарова: Хоча зараз вони так само потрібні.

Леонид Косаковский: Навіть більше. В 96 році я доповів депутатам на сесії, що у нас немає жодної незадовільненої заяви на місті в дитячому садку. Ми зняли цю проблему за три роки. Зараз у місті 28 тисяч на черзі, з них 12 – першочергових. Це колосальна соціальна проблема і вона не вирішується. Тому я і кажу, ми тоді гроші якщо знаходили і вирішували проблему таким чином як я кажу, то ми їх направляли на розв’язання тих проблем, які дійсно печуть і потрібні людям. Останнє – будівництво. Стояв цей сегмент нашої київської економіки. Що ми придумали? Ми вирішили перейти на іншу модель будівництва за рахунок залучених коштів громадян в тому числі. Як раніше квартиру отримували: чи безкоштовно, чи можна було прийти в управління купити квартиру, але ціни були такі, що люди не могли собі дозволити. Ми створили холдінг…

Татьяна Гончарова: Ви пам’ятаєте приблизні ціни на квартири в ваші роки керування Києвом до 96 року?

Леонид Косаковский: Тоді були абсолютно інші грошові одиниці, зараз дуже важко перекласти. У нас бюджет був 67 трильйонів карбованців, вам це ж нічого не каже.

Андрей Алферов: Це після Павловської реформи?

Леонид Косаковский: Коли я починав в мене бюджет був 282 мільярди, а коли я  закінчував уже 67 трильйонів, 10 тисяч процентів інфляція була тільки в 93 році. Курс долара в 400 разів виріс за той час поки я керував містом, тому ці речі дуже важко зіставляти. Ми тоді розв’язали цю проблему таким чином: ми створили холдінг, задіяли програму житлових облігацій, зараз по цій схемі за рахунок коштів населення будується практично все житло в Україні, крім того задіяли там 10 параметрів залучення додаткових коштів до будівництва і на вирішення цих проблем. За рахунок таких методів ми тоді виживали. Сьогодні вже 2 роки пройшло коли Віталій Володимирович четвертим міським головою став, жодної станції метро не введено , ми щороку вводили станцію метро. Тоді метрополітен в Києві як фінансувався: 70% давало місто, тільки 30% ми залучали за рахунок державних коштів. За часи Попова це були 95% - державні кошти, 5% - місто. Зараз взагалі нічого не будується. Потрібно в Києві метро? Потрібно.  Чому міська влада не вважає його пріоритетом, це вже інша проблема.

Андрей Алферов: Ви коли отримали місто, то звичайно до міста ще відійшли частина об’єктів, які я певен, в радянські часи були підпорядковані Москві. Були такі чи ні?

Леонид Косаковский: Які ви маєте на увазі?

Андрей Алферов: Я не можу навести приклади, але я певен, були об’єкти, які керувалися…

Леонид Косаковский: Оборонка вся була підпорядкована Москві, “Арсенал”, де я працював, був підпорядкований Москві.

Татьяна Гончарова: Про “Арсенал” теж хочется поговорить. Но сейчас небольшая ремарка. Леонид Григорьевич, вы вспоминали о том, какие были бюджеты у Киева, как метро финансировалось, как садики строились,и вы сказали : “За час мого перебування розбудовувалось”.

Це не тому що ви себе нахвалюєте, ми відстежували вашу біографію, питали людей, які співпрацювали з вами. Жодної пихи в цьому питанні у вас немає, ви працювали. Але ви кажете: За мій період так, а потім почався відвертий “дерибан”. 19 липня 1996 року Кучма звільнив вас с посади голови і це означає, що по суті, Київ розбудовувався до 96 року, а потім почався “дерибан”? Можемо так відверто сказати?

Леонид Косаковский: Будувався він і далі, але що будувалося, як і які були пріоритети, як земля роздавалась. Те що у нас ввійшло у лексикон це слово “дерибан”, це почалося з 96 року, коли мене змістили з посади. Там була досить складна історія, тому що юридично мене ніхто не змістив, тому що я залишався київським міським головою і з цієї посади я перейшов в Верховну Раду. Верховний суд повністю прийняв рішення на мою користь Рада Європи дуже серйозно стала на мій захист, але тодішній президент на все це не зважав, тому що в нього була мета, щоб Київ був слухняним і робив так як йому потрібно. Він поставив ту людину, яка відповідала його уявленням. Маємо те що маємо, як говорив наш перший президент.  По суті, тоді відбувся у Києві переворот, тому що те, що робилося з 96 по 98 це було все незаконно, всупереч рішенням судів, всупереч здоровому глузду і дуже багато місто втратило через такі дії.

Андрей Алферов: Слухайте, зараз є всякі соціологічні контори, які проводять опитування, з’ясовують думку киян, як їм живеться, що робиться. Тоді цього всього не існувало. Як ви співпрацювали з городянами? Ви зустрічалися з людьми, їздили в райони, до вас ходили люди у приймальню, скаржилася на щось? Як оцей контакт відбувався?

Леонид Косаковский: Дуже широкий був контакт, тому що в кабінеті я не сидів. Я зранку фактично прямував без попередження в якийсь район і на місті ходив перевіряв, як і що робиться. Були також в мене рейди по цим стихійним базарам.

Андрей Алферов: А вас впізнавали коли ви приходили?

Леонид Косаковский: Безумовно.

Татьяна Гончарова: Питання від пані Ніни, ми власне торкнулися цього моменту:

90 роки. Якщо ми кажемо, що Київ ділили банди, як ви з ними домовлялися?

Леонид Косаковский: Давайте закінчу це питання. Тоді ж були трудові колективи по підприємствам, заводах. Зустрічався з людьми на різних заходах. Потім в мене була програма щотижнева, в неділю, “Віч-на-віч з мером”, де я пів години відповідав на питання, розповідав, що розроблено за тиждень і що ми маємо робити на наступному тижні, який план. У нас була постійна діалогова ситуація. Для мене це було найкращим методом роботи тікати з кабінету, тому що там працювати було неможливо. Що стосується цього питання, я вам раджу почитайте 10 року є в “Бульварі” інтерв’ю тодішнього нашого начальника міліції, шановного Миколи Олеговича Піддубного, легендарної людини , він розповідає про те, що тоді робилося в місті і як вони справлялися з цими бандами… За його словами, він мені доповідав, тоді в Києві не було жодного злодій в законі, вони сюди носа не казали. Всі ці банди вони, як кажуть, не "безпредельничали" так, тому що отримували дуже серйозно по зубам. Така побутова злочинність вона була, мені здається, в деяких випадках навіть менше ніж зараз. Я би не перебільшував значення всіх цих розмов про бандитизм. Була нормальна рутинна робота, з якою ми справлялися і тримали місто в порядку і два начальника міліціі, з якими я працював: Володимир Карпович Старовойт, а з 94 року Микола Олегович Піддубний, з цим завданням справлялися і я їм дуже за це вдячний

Татьяна Гончарова:  Леоніде Григоровичу, повернуся до питання Андрія. Ви казали, вся оборонна промисловість була під Москвою  і далі як ви ділили всі ці заводи, адже все одно в Києві вони є?

Леонид Косаковский: Ми не ділили, вони всі у нас працювали. Коли я працював, у нас промисловість по кількості працюючих була на першому місті. Зараз в нас на першому місті торгівля, обслуговування, і.т.д. На другому місті у нас була наука по кількості працюючих. Зараз вона вже далеко і вона не грає в місті таку роль, будівництво спустилося з третього міста, у нас було 120 тисяч працюючих, далеко вниз. Ці заводи були прийняті від Радянського Союзу нашим урядом у власність держави і вони на території міста працювали. Ми мали гарну співпрацю із союзом підприємців і промисловців міста Києва. Була програма відповідна, ми їх звільняли від земельного податку та інші підтримуючи речі робили, вони випускали продукцію, яка нам потрібна, в тому числі для сільського господарства, для комунального господарства. Зараз, на жаль, ці заводи, які були славою і флагманом нашої промисловості втратили своє значення, а деякі просто зникли з карти Києва.

Татьяна Гончарова: Ви є автором книжок “Самоврядування в Києві: минувщина і сьогодення”. Зараз дуже багато говорять про самоврядування, зокрема про об’єднання  громад, і про те що Київ та інші міста, села і містечка України мають керуватися самими громадами. Як ви ставитися до цього питання? Ви розбудовували Київ, ви прописували всі закони, будували ті комітети, але тоді на  громади не накладали такий тягар відповідальності як зараз, що весь Київ в ваших руках. Але фрази лишились ті самі : “самоврядування”, “самостійність”. Поясніть…

Леонид Косаковский: Самоврядування в нашій країні як шотландське Нессі: всі чули, але ніхто не бачив. Зараз  ми тільки починаємо наближатися до наповнення реального змісту. Це була проблема, з якою в мене був конфлікт з центральною владою, тому що вони хотіли мати підпорядковану владу в Києві.

Татьяна Гончарова: Ви маєте на увазі Кравчука?

Леонид Косаковский: Ні, я маю на увазі Кучму. Ми намагалися відстоювати інтереси міста, говорити що нас обрали кияни, ми маємо працювати на них і давайте, будь ласка, думати про те, що потрібно місту, а не комусь з владного кабінету. За час своєї роботи я жодної ділянки, жодного майданчика будівельного, жодного приміщення нікому з цих “ходоків” не дав. Це була одна із причин, чому мене позбавилися. Перша була причина в тому, що Кучма мене побачив чомусь своїм конкурентом на виборах. Була така газета “Киевские ведомости”, вона вийшла з провокаційною статтею  “Дорога к президенству, или Феномен Леонида Косаковского”. Дбайливо поклали цю газету на стіл перед президентом і зрозуміло, що він був дуже незадоволений. Потім постійно йому щось ще підкладали, хоча  я сказав, що мені це не потрібно, у мене в місті роботи вистачає вище голови. Він мені не міг пробачити, що на виборах я його не підтримав. Він в Києві отримав  на 200 тисяч голосів менше ніж я на виборах.

Татьяна Гончарова: А ви підтримали Кравчука? Він же вас поставив, правильно?

Леонид Косаковский: В ефірі відкрито сказав, що я вважаю, що зараз краще щоб залишився Кравчук. І останнє, я нічого не давав їм в місті хапнути. Вони, безумовно, мені це не пробачили, тому відбувся цей переворот і самоврядування   у нас тоді було фактично зруйновано, об’єднали дві посади - голови адміністрації та міського голови, сфабрикували закон про столицю який ми проголосували, виконком прибрали. Ніхто виконком місту не повертає, тому що нинішній міський владі вигідно, щоб була адміністрація, вони не хочуть мати виконавчий комітет, який буде обиратися і буде підзвітний киянам. Якщо не буде виконавчого комітету, жодних розмов про самоврядування немає сенсу вести.

Татьяна Гончарова: Леоніде Григоровичу, ще одне питання до вас. Я вчора була на Співочому полі, з моменту коли ввели там платні квитки, вчора квиток був 30 гривень. До речі, вперше я вражена наскільки квіткова виставка погана, пробачать мене організатори,  я вважаю до певної міри себе, надзвичайно мало квітів. 30 гривень я розумію, що в принципі не мало за вхід. За ваших часів, поспілкувалася з людьми, студентами, які тоді випускалися, вони кажуть: “Боже, от Косаківського,в політиці не розбираємось, але то, що ми ходили на зірок на Співоче поле, на Майдан безкоштовно, це був плюс”. Знову ж таки, чому тоді безкоштовно, де ж ви ті гроші брали? А чому зараз 30 гривень, щоб подивитися три нещасні квіточки?

Леонид Косаковский: Я вважаю, що це не правильно міська влада робить. Ми це робили все безкоштовно, тому що дерти з киян ще за це…

Андрей Алферов: Але ж треба було залучати звідкись ці кошти.

Леонид Косаковский: Залучали, знаходили на ці речі. Справа в тім, що в 93 році ми розпочали виставку квітів, була довга перерва, спочатку ці виставки проходили на схилах біля кінотеатру “Дніпро”, де зараз “Ляльковий театр”. В 94 року відкрили впорядковане Співоче поле як майданчик і там в 95 році на День молоді був поставлений рекорд – 500 тисяч відвідувачів, на всіх схилах, на всіх деревах на Співочому полі була така кількість людей, ми навіть переплюнули знаменитий тоді “Вудсток”. Це були офіційні цифри, в міліцейських зведеннях вони пройшли.

Андрей Алферов: Я вас переб’ю, вибачте. Зараз ви будете казати, що в нас важкі часи, нам зараз не до культури. Ви тоді теж жили не в такі вже легкі часи, теж могли сказати:” Не до культури”. Але чому ви звернули увагу на культуру? Чому вас це зачепило, ви почали так одразу працювати такими широкими мазками: Співоче поле, концерти…

Леонид Косаковский: Справа в тому, що крім того, що ми тоді перевели всю економіку на ринкові рейки, виросло дуже багато проблем суто організаційних, ми ще думали про те, що треба відроджувати нашу історичну пам'ять, повертати втрачені імена, вдихнути нове життя в культуру міста. Наприклад, що ми зробили: герб міста з Архангелом Михаїлом повернули, Співоче поле вже розказав, по лінії управління культури було дуже багато молодіжних закладів, про які ви вже говорили, знакові імена Києва повернули, такі як Володимира Горовиця…

Татьяна Гончарова: Сержа Лифаря. А що означає ви повернули?

Леонид Косаковский: Вони ж були заборонені у Радянські часи, а з початку Незалежності ніхто цим не займався, поки ми їх не підняли і започаткували 2 конкурси, Лифаря - в 94, Горовиця  - в 95. Горовиць з горем пополам проводиться, а Лифаря спочатку Омельченко його сплавив в Донецьк разом з Черновецьким, а тепер він взагалі не проводиться і мені здається, що це ганебна ситуація для міста, тому що це той конкурс, який може бути візитною карткою.

Татьяна Гончарова: А чому ви кажете “сплавили” в Донецьк? Можливо вони навпаки хотіли, щоб і Донецьк долучався до великої української культури.

Леонид Косаковский: Серж Лифар з Києвом зв’язаний. У нього навіть на могилі написано “Серж Лифар з Києва”. Це киянин, він цим пишався все життя і ми  маємо пишатися такими іменами, а не відмовлятися від них в і не робити вигляд що у нас є інші проблеми крім конкурсу Сержа Лифаря. Далі, пам’ятки ми почали відроджувати:  Михайлівський Золотоверхий, Успенський, це ж я розпочав цю роботу, пам’ятник княгині Ольги в 96 році поставили. Ми поставили пам’ятник жертвам голодомору на Михайлівський площі, ми відкрили заповідник “Биківнянські могили” , це нами було зроблено за рахунок коштів міського бюджету, без допомоги держави і це була ініціатива суто міської влади. Я думаю це великий пласт таких речей. Ми коли стали столицею незалежної держави, подумали про те, щоб Київ не лише повертав якісь старі традиції, а щоб ми започатковували і нові традиції.  У нас з’явилися такі традиції, наприклад, ми проводили шлюби у мерії, святкування Нового року розпочали на Майдані, потім День Києва, який зараз всім відомий і сприймається як даність, в такому вигляді його почали святкувати тільки з 93 року. Я вже не кажу про соціальні заходи. Та ж програма “Турбота” теж нами запущена в 93 році.

Татьяна Гончарова: Я зачитаю кілька повідомлень:

Как уважаемый первый мер столицы относится к тому, что ныне продуктовые ярмарки стали платными для их участников?

Леонид Косаковский: Ганьба.

Татьяна Гончарова:

Александр. Киев: Ваш гость обманывает, у него было отношение с криминалитетом и он все знает про дерибан города. Кому 45 это хорошо помнит.

Леонид Косаковский: Очень хорошо что Александр помнит, но я об этом не знаю, потому что дерибан начался в 96. Отношение с криминалитетом у нас были простые: мы их давили, не давали им в Киеве развернуться.

Татьяна Гончарова:

Елена: Татьяна, такая программа очень нужна. Страна должна знать своих героев, спасибо за гостя.

Не лучший гость, все помним, как он стал мэром и как закончил свое мэрство.

Леонид Косаковский: Стал мэром я на выборах, а мэрство я закончил перейдя в Верховный совет, меня избрали киевляне депутатом. То что Кучма с Омельченко пытались меня снять, потому что я им мешал, это их проблемы.

Андрей Алферов: Упрекают что перестали ремонтироваться дороги в Киеве в ту пору, как вы это прокомментируете?

Леонид Косаковский: Это глупости. У нас очень много дорог было отремонтировано. Кстати, к весне и зиме мы их лучше готовили, чем сейчас. Это все сказки и разговоры. Тогда проводились достаточно серьезные ремонтные работы.

Татьяна Гончарова: У нас есть звонок. Здравствуйте вы в эфире. Как вас зовут?

Звонок в студию: Меня зовут Евгений.  Я хочу сказать большое спасибо этому мэру.

Звонок в студию: Я из Харькова. Уважаемые ведущие, я заметил любопытную тенденцию от критичного отношения уважаемых ведущих всего коллетктива к тому, что происходит к склонности к подобострастию перед тем, что происходит. Это не очень хорошо. В связи с этим мне бы хотелось услышать голоса высших военных руководителей начала 90-ых годов.

Татьяна Гончарова: Вы как-то связь такую провели и подвели к бывшим военным руководителям, не совем поняли, но все мнения важны.

Время заканчивать. Леонид Григорьевич, хотим чтобы вы поздравили всех украинцев и киевлян с праздником.

Леонид Косаковский: Щиро вітаю. Це визначна подія, 25 років. Тоді коли це рішення було прийнято я як голова районної ради був на площі перед Верховною Радою, пам’ятаю цей історичний день. Ми на початку Незалежності робили все, що могли для того, щоб вибудовувати державу. Шкодую за тим, що нам не дали зробити. Бажаю нинішній владі, щоб вона досягла кращих результатів. А всім нам бажаю того, що ми хотіли на початку 90-их: кращого життя, кращої долі для нас, для наших дітей і онуків.

Татьяна Гончарова: Леонід Григорович Косаківський, перший мер столиці, був в гостях програми “Перші на Місяці”.

Андрей Алферов: Счастливо. Оставайтесь с нами и до скорой встречи!