Дмитрий Терешков: Программа "Циники" на Радио Вести.  У микрофонов Константин Дорошенко и Дмитрий Терешков. Наш гость сегодня по скайпу из Парижа- Ирена Карпа, украинская писательница, певица, журналист, а с прошлого года – первый секретарь по вопросам культуры посольства Украины во Франции. 

Константин Дорошенко: Добрый день, Ирена!

Ирена Карпа: Привіт Радіо Вєсті, привіт Костя!

Константин Дорошенко: Мне интересно сразу начать с такого вопроса. Вспоминая твое поколение и поколение творческих людей, которые прозвучали в начале нулевых. Это Любко Дереш, Анатолий Ульянов и другие. Собственно, из них кроме тебя никто не выбрал номенклатурную профессию, не пошел на государственную службу, все остаются в творчестве, а ты решила стать дипломатом. Ты поняла, что ты не талантлива или в чем дело?

Ирена Карпа:  Дивись, для мене письменництво – це зовсім не кар’єра, це задоволення і життя. Якщо чесно, з усією самокритичністю, я ніколи себе не рахувала супер генієм. Мені здається, що  чим далі, тим письменник має шанс краще писати і основна із складових цього письма – це досвід. Чесно кажучи, ким я тільки не працювала, починаючі від журналіста в газетах, журналах, фрілансером, ведучою. З  таких дуже дивних робіт,  напевно, я викладала французьку мову і навіть з самого початку була офіс-менеджером, де мені до сих пір торчать 150 гривень. Бачиш, в кожного свій шлях. Толік Ульянов, здається, в Нью-Йорку зараз живе. Любко Дереш, наскільки мені відомо, теж працював час від часу і редактором якихось журналів, навіть на залізниці, що в принципі не є профільним для письменника. Але так чи інакше всім потрібно заробляти гроші, тому що майже всі митці, письменники і музиканти, крім тих, хто живе на перекладах своєї творчості, займаються якоюсь дотичною діяльністю. Якби я стала, наприклад, міністром паливної енергетики, не знаю, чому мені це прийшло в голову, то це було би дуже дивно, бо я не шарю в паливній енергетиці.

Дмитрий Терешков: Да, но с другой стороны, культура это ваше конечно, на этой должности управленческой вы выглядите как…

Ирена Карпа: Я тут свіжа кров. У всіх в МЗС, зокрема в міністра, така ідея, щоб культурною дипломатією займалися люди ззовні,  тобто ті, хто не був раніше в системі, хто якраз не управлінець, а той, в кого є ідеї, знайомства в культурній сфері, хто розуміє, як в кризовий час отримати гроші, тому що фінансування нульове. Таким чином, в МЗС є зараз Оля Жук, яка геніальна, вона бореться…  Ти її знаєш, так?

Константин Дорошенко: Безумовно. "Книжковий Арсенал" – це її проект, дуже вдалий.

Ирена Карпа: Так. Такі супер менеджери. Насправді є люди, в яких менеджерські якості значно кращі за мої, але я кризовий менеджер. Я роблю так, щоб культуру актуальну, якісь фішечки, щось смачне та ідейне, щоб його бачили. Якщо мені якось вдасться цю країну актуальну, іншу, показати, то я буду дуже задоволена і більше в мене планів немає, ні будувати, як ти кажеш, номенклатурну кар’єру, ні залишати десь жити за кордоном. Я дуже люблю Україну і буваю в ній раз на місяць саме тому, щоб тримати руку на пульсі. Минулого разу, на жаль, не вдалося нам побачитись вживу, тому що все було перезавантажено.

Дмитрий Терешков: Была такая история: в начале этого года министр культуры ЛНР Ирина Филатова подавала против вас заявление, требовала вас расстрелять по законам военного времени. Вы в этой культурной дипломатии не являетесь ли контрпропагандистом?

Ирена Карпа: Контрпропагандистом до чого?

Дмитрий Терешков: Что касается ситуации на востоке, в России. Я упомянул министра культуры ЛНР.

Ирена Карпа: Я не зовсім розумію питання: чи я не є контрпропагандистом до дискурса, який ведеться з тимчасово окупованих територій?

Дмитрий Терешков: В том числе и оккупированных территорий, в первую очередь Российской Федерации.

Ирена Карпа: Я зрозуміла.  Я прихильник того, щоб не казати, що всі погані, а показати, що ми хороші. Ми зараз спільно з "Сорбона 2"  будемо проводити ряд конференцій. Там якраз про нові урбаністичні форми, які з’являються у звільнених територіях. Я все-таки прихильник оптимізму. Політичними питаннями займається політичний відділ, прес-аташе, розвінчується дуже багато істеричних міфів, які є, не історичних, а саме істеричних , бо їх дуже багато у Франції.  Наше завдання – максимально показувати правду. Мова мистецтва, як на мене, універсальна, і політичний месседж кожен митець вибирає сам для себе. Наприклад, виставка, яку ми робили у травні  в Маре "Crimee - Lviv: ENJOY!", там якраз була фішка в тому, що там було два художника з Криму і два художника зі Львову. Тут вже якісь геополітичні підказки є, що Крим - це Україна.  Наприклад, був виставлений Кадніков – сучасний класик  фотографії, який наголошує саме на тому, що він є українцем не дивлячись на те, що він досі живе в Сімферополі. Це роботи, які вражають. Ще Кравцов, до речі, якого ти знаєш.

Константин Дорошенко: Так, стосовно цього проекту я хотів би окремо щоб ти висловилася. Ми маємо на увазі проект, який курує Тетяна Швед-Безкоровайная"Warisover" .

Ирена Карпа: Це насправді як мафія, бо дійсно всі люди, які щось роблять, ти починаєш розуміти, що ти їх всіх знаєш особисто. Кого не знаєш – знайомишся, і вони теж виявляються класними. Я так для себе відкрила простір "Дукат", і з ними також хочеться робити виставку український авангард, навіть вишивка українського авангарду… Я забігаю наперед, давай повернемось до проекту "Warisover".

Константин Дорошенко:  Сама ідея: "війна скінчилась" проголошують ці мітці. Я нагадаю, що це Антон Слєпаков, Микита Кравцов, Юра Хусточка… Але ж війна не скінчилася, про що цей проект і як сприймали взагалі представлений Україною проект, де багато фотографій оголених людей?  Я знаю, що тобі ця тема цікава і приємна, ти сама знімалася в еротичних журналах. Але, я думаю, Париж цим не подивуєш.

Ирена Карпа: В Парижі фото не виставлялись, вони виставлялись в Україні, тому що вони були зроблені пізніше . Те що виставлялося в Парижі це були ескізи, там теж були оголені тіла, це були кадри з мультика, який ти, напевно, бачив. Як не дивно, до речі, тут не було нічого скандального, але в цій виставці, "Crimee - Lviv: ENJOY!" були роботи Kinder Album, ти мабуть знаєш, в якому жанрі вона працює?

Константин Дорошенко: Безперечно, ми робили кілька проектів про неї.

Ирена Карпа: От вони шокували. Деякі французи приходили, і там, де були дівчатка з косичками, хоча це можуть бути жінки з косичками, вони вимагали: Зніміть, це ж типу скандально..Тобто на що ви тут натякаєте. Це мене здивувало: Париж після всього, що в них було, я думала, що після дадаізма тут взагалі нікого не здивуєш. Як не дивно, будь які еманації сексуальності, всі ці маніфестації чогось відвертого так чи інакше завжди знайдеться глядач, який буде цим шокований. Цим пояснюється успіх чергової  поп-зірки типу Леді Гага чи таких феноменів як "Femen". Це те, що завжди привертає увагу. Тому грамотний митець на цьому дуже гарно може виїжджати. Kinder одна з моїх улюблених художниць, в мене дома кілька її робіт, вони спокійно тут живуть і мої діти, наприклад, запитують щось, я їм спокійно пояснюю, тому що краще дітям деякі речі через мистецтво пояснювати.

Константин Дорошенко:  Як твоя діяльність сприймається українською діаспорою? Відомо, що українська діаспора в світі достатньо консервативно налаштована і культуру в першу чергу сприймає через щось етнічне, народне.

Ирена Карпа: Так, ти абсолютно правий. Діаспора сприймає це по-різному. Звичайно є люди, які вважають, що це має бути тільки в якомусь етнічному ключі, але є дуже багато людей, які розуміють, що національна культура, якраз folkмотиви  не зупиняються на чомусь старорежимному і в єдиному сенсі слова "шароварному". Наприклад, яскраві приклади того, як класно етніку можна міксувати  в щось сучасне. Хочу привести приклад проектів Троїцького, це, мені здається, на сьогоднішній день одні з найяскравіших експортних продуктів, які, зокрема, у Франції мають шалений успіх, тому що тут завжди біток і французів, і українців, тобто вся діаспора розуміє, що це круто. Ніхто не звинувачує їх в бездуховності. Чи це "ДахаБраха" буде, в якої до речі чотири концерти буде у Парижі наприкінці вересня, чи Dakh Daughters ( "Дах До́терс"). Не було ще у Франції мені здається, "Onukи". Хто би як їх не звинувачував, що це плагіат з  "Moderat", але "Moderat" бандуру не впроваджував, так би мовити, в то, що вони грають. Мені дуже подобається, що таке інтелігентна і легка музика у нас настільки популярна зараз. Це свідчить про те, що українське суспільство змінюється, слава Богу, і не тільки нащадків радянської естради можна зараз почути. Вчора ми, наприклад, відкрили "Designweek", українську частину, виставка "Польоти уві сні та наяву". Там також було чимало загравань із етнічними штуками.

Константин Дорошенко: Можеш взагалі розказати про цю виставку, бо багато людей говорять, що це унікальна подія для Україні, для українського дизайну, що українці вперше беруть участь у неї. Чим вона така значуща і що ми представили там?

Ирена Карпа:  Це краще показувати."Parisdesignweek" – друга подія в світі після міланського тижня дизайну. Це все одно що Паризький тиждень моди у світі столів, чашок, шпалер, тобто йдеться про об’єктний, предметний дизайн. Вперше за всю історію України дійсно потрапили українські митці до такої події. Хочу сказати, що там був дуже прискіпливий вибір: треба було надіслати свою презентацію, тоді організатори кажуть тобі так чи ні, а далі вже ведеться вся комунікація. Ми говорили, давним-давно зустрічалися з Нікітою Власовим, який зробив стіл-літак. Воно мене тоді вразило, я також загорілася і ми почали якось потрохи це всі разом просувати, в кінці воно майже зірвалося, тому що треба було, як на всіх таких заходах, платити гроші щоб брати участь, але знайшовся фонд  "UART"  і щезнайшлися  зі спонсорів "Союз українських економістів". Є все-таки люди, які розуміють, що треба в це інвестувати, тому що державного фінансування на такі проекти нуль. На жаль, митці повинні дуже багато платити за себе самі.

Константин Дорошенко: Там более десятка украинских дизайнеров принимают участие. Кураторы Анастасия Билецкая и Оксана Шевченко. Как воспринимается украинский дизайн во Франции? Париж же тоже очень изощренный город относительно дизайна?

Ирена Карпа: Абсолютно. Це дійсно завжди трохи страшно, особливо те, що стосується одягу. Так само як я в тих магазинах, де купую свій одяг італійський, французький, японський, одного разу наткнулась на Літковську і бігала по магазину як дурна, кричала: "Це з моєї країни", так само вчора модні парижани заходили  і дивувалися, що як це ми живемо у 8-ому районі, поряд,  і ми ніколи не чули, а тут раз і  сам "Designweek". Там були предмети які заворожували людей, дуже все класно, достойно. Там класна керамістка, класні роботи з текстилем, все абсолютно на рівні. Я як людина, яка недавно закінчила ремонт дуже добре знаю весь асортимент  ринку, це були такі штуки ідейні, жодної містечковості не було, але були оці етно мотиви. Важко словами пояснити…є така форма   із соломки, такі многокутники будуються, використовуються в прикрасах українських, з них, наприклад, ціла люстра є. Або якісь дрібні етно мотиви, які задіяні в кераміці, але це вліплено в індустріальну форму.

Дмитрий Терешков: Ирена, вы говорили однажды в интервью, процитирую:

"У меня есть большой список партнеров в Украине, которые готовы представить нашу страну как современную, абсолютно конкурентноспособную страну, чтобы наконец выйти за пределы сельскохозяйственного имиджа"

За счет чего он складывается и значит ли это, учитывая то, что во многом этот имидж, как мне кажется, складывается из традиционного в музыке, литературе. Олега Скрипку, вы например, не подразумеваете в этой культурной экспансии.

Ирена Карпа: Ні, Скріпка – це стьоб. Перші альбоми "ВВ" змусили мене слухати інакшу музику, це якийсь герой мого дитинства.

Дмитрий Терешков: Это было в 80-90-ые. Вы про "Onukу" не зря ведь вспомнили?

Ирена Карпа: За рахунок чого складається цей агрокультурний імідж? Це дуже глибоке культурне питання, треба подумати…

Дмитрий Терешков: Может быть, за счет того, что на агропромышленный комплекс до сих пор делается в Украине ключевая ставка? И какова роль здесь культурной экспансии?

Ирена Карпа: Якби воно дійсно було як у Франції, коли ти готовий їхати в якусь глуху провінцію, щоб там спробувати якийсь вид сиру. Франція також себе позиціонує як агрокультурна держава, тому що тут це все одно залишається їхньою фішечкою, вони продають цей стиль життя, зокрема який включає в себе те що люди ходять навмисно в одні і ті ж крамниці, або їздять на ті ж ферми щось купують. Коли люди дорвалися до того, що перестали пригнічувати українське слово і музику, зрозуміло, що вирвалося одразу все. На жаль, цей дискурс, якщо він був раніше запальний комуністичний, він дуже легко перенісся на ура-патріотизм багато в чому, тому люди не замислюються про якість, і застільні пісні запросто переносяться на широкий загал. Цього є дуже багато. Україна селянська, класна, я обожнюю її в таких проявах, наприклад, в горах, в Карпатах. Дуже класний фільм "Жива ватра", який до речі показали на "Docudays",коли всі французи плакали, бо не зрозуміло, як режисер зміг провести місяць і зняти таких закритих людей як гуцули. Така Україна дуже крута, саме в автентичних піснях. Є різниця в пісні, наприклад "Ішла вдова"  і в пісні "Ой, на горі два дубки". Я за те, щоб були перші пісні, дуже давні, щось таке, що пережило і Голодомор, і всі репресії, щоб менше було "на горів двох дубків", які із серії хохол – дурачок.

Константин Дорошенко: Нещодавно Оля Жук, про яку ти згадувала, в Фейсбуці написала, я зацитую:

"Дивлюся на теми, які хвилюють кураторів літературних фестивалів і письменників в Україні і за кордоном. тут все ще доба героїчного романтизму, переймаються вічними питаннями типу "що може література/поезія/мистецтво...?". а у Берліні, наприклад, на літфесті обговорюють дуже злободенні речі - "за демократію без популізму". тут влаштовують всенародні онлайн-голосування щодо культурних змін, а у Берліні митці епатують маніфестами "проти голосування. чому голосування не є демократичним". тут носяться з поняттями "бренд країни" і "культурний експорт", а у Європі це вважається застарілим словником і підходом до культурної дипломатії. просто спостереження. асинхрон і ментальна прірва )"

Давай все ж таки подумаємо, чому ця ментальна прірва, у розумінні того, що є модерна культура, існує між нами і Європою.

Ирена Карпа: Справа в тому, що держава ще доволі нова. Але дійсно важко уявити собі французів, які починають на День Взяття Бастилії  стрибати в костюмах XVIII століття, і Олланда, який вдягнув треуголку під Наполеона. Чи, наприклад, як всі вдягаються в етнічні костюми з білими смішними ковпаками. Справа в тому, щоб самим зрозуміти для себе, що ідентичність це якась даність, норма, що ми – українці, для цього не потрібно вдягати на кожен івент вишиванку. Важливо, щоб ця вишиванка була десь у тебе в душі і в хорошому значенні. Я завжди притримувалася того, що мова культури – універсальна. Ти завжди можеш порушувати в своїх творах тему свободи, особистісної чи боротьби проти приниження, чи якогось лицемірства в суспільстві, тому що будь-яка система не ідеальна, і тільки бунтуючи ми її можемо змінювати і якось покращувати. В цьому сенсі, я думаю, Оля Жук і писала, що є якісь загальнолюдські цінності, які будуть всім зрозумілі. Той же Майдан, чому він був такий симпатичний і цікавий французам? Бо вони себе вважають революціонерами номер один і коли ти щось робиш подібне, в них така реакція: "О, все нормально, наші люди".

Дмитрий Терешков: Универсальный язык – это здорово, но важно еще и то, что говорится на этом языке. Понятно, что есть какие-то художники, музыканты… Насколько это убедительно в целом, если какие-то прогнозы делать? Что мы можем сказать за год-два?

Ирена Карпа: Мені не подобається, що мені зараз доводиться посилатися на росіян, але це дуже крутий приклад як можна просто зробити важливу річ. Скоро в "Помпіду" відкриється виставка сучасних російських художників, половина з яких українці. Просто зібралися колекціонери, олігархи і кожен зі своєї колекції подарував центру "Поміду" якусь важливу роботу і все. Ось так просто. Чому досі цього ніхто не зробив у нас? Я не знаю. Якщо знайдеться ще 20 таких людей, то я готова свого єдиного Макова  пожертвувати в цю колекцію, бо моє его буде більше радіти, якщо його будуть бачити в центрі "Помпіду".

Константин Дорошенко: Тут питання ще в тому, що щоб подарувати щось центрові "Помпіду", треба щоб це йому було потрібно. Тут ми маємо  велику проблему, тому що Україна взагалі не займалася піаром своєї культури. Донині прекрасно, знаєш, у тому самому Парижі, Малевича будуть називати російським авангардом і ми майже нічого не робили для того, щоб дати зрозуміти, що ми взагалі є на території сучасної культури.

Ирена Карпа: До речі, ти за те, щоб перейменували аеропорт "Бориспіль" в "Малевича"?

Константин Дорошенко: Безперечно за. Але це питання зависло.

Ирена Карпа: Я теж за.

Константин Дорошенко: Тут питання знову до нашого сприйняття себе і яка ми є країна. Коли ставиться на голосування питання про перейменування, то обирається щось з романтичного міфу про нас або з романтичного розуміння себе, а не обирається фігура, яка є значуща для сучасного світу.

Ирена Карпа:  До речі, про Малевича, знову згадавши Олю Жук. Вони зробили прекрасний буклет по культурній дипломатії і там 25 фактів про Малевича, які, чесно кажучи, самі ми про себе не знали, бо звикли до абсолютно іншого міфу. Він не тільки народився в Києві , він робив там свої супер значні виставки в Києві, лікував людей від реалізму в Києві,і  взагалі був похований в Україні і хотів, щоб йому поставили пам’ятник з телескопом, через який він буде дивитись на Юпітер. Я щодня, здається, комусь розказую, що, так Малевич народився в Україні, ти їм говориш про Башкірцеву, Грищенко, зрозуміло, хоча би у нього прізвище явне, що не сплутаєш. Просять розказати про Хану Орлову, одна з зірок Монпарнасу, яка познайомила Модільяні з його Жанною. Та ж сама Софія Яблонська, про яку зараз ведеться величезне дослідження і про яку ми самі нічого не знаємо особливо. Наприклад, коли ми робили виставку "Пересувний музей український" , це було до Євро-2012, там був всього лише контейнер, але кожна кваліфікована країна могла виставляти якийсь свій сучасний арт. Насправді, всі зробили доволі шароварну, крім Ірландії, Швейцарії і нас. Це тільки три країни, які дійсно виставляли сучасне мистецтво. Одна з виставок була у Кравцова, де виставлялися міста України, дуже стьобні ескізи. Ти уявляєш, що міг намалювати Кравцов: там і котлета по-київські, і книжки з крилами у Львові, кава у Львові, зрозуміло теж.

Інша виставка, автором якої була Юля Носир, там якраз були персоналії з українським походженням, які відомі на весь світ:  від "Femen" до Анни Київської, яка була королевою Франції і матір’ю Філіппа X, яка на той момент вчила грамоті безграмотних французьких селян. Звичайно, для цього потрібно, щоб був якийсь більший масштаб, тому я хочу зараз зайнятися комунікацією саме вишивки українського авангарду, бо по-перше французи люблять текстиль, по-друге, майже всі ці художники вчилися у Парижі на той момент, вони сприймаються як свої.

Якщо говорити про Соню Делоне, вона не буде фігурувати в цій виставці, але її в школі навіть діти п’ятирічні вивчають, хто така Соня Делоне і всілякі інспірації на її тему. Ми самі не знаємо, хто ми і що ми. Це питання ідентичності.  Справа не тільки в одязі, треба перерости шмотки свої. Вишиванка – це код, це дуже важливо, але треба розуміти ще хто ми за рахунок предків. Тут діти вже в 4 роки дітей водять в оперу, в усі музеї, пояснюють, хто такий Роден, учні Родена, хто така Соня Делоне. Їх не грузять якоюсь математикою або кількістю складів і тим, що вони мають вчитися читати вже до першого класу, їм показують наскільки в них багата культурна спадщина, якраз через це прививається патріотизм. Мені здається, що це основне запозичення, яке би варто було робити нам, щоб з дитинства кожен знав, хто така Яблонська чи Приймаченко, чи Параска Хома, чи той же Шевченко як художник, а не тільки його патріотичні пафосні речі вивчати. Може я знову уходжу в якийсь романтизм, але мені, наприклад, інтимна лірика Франко була значно ближче ніж то, що з комуністичних підручників перекочувало в підручники часу Незалежності.

Константин Дорошенко: Треба сказати, що спадщина наша дійсно потребує переосмислення. Але ти згадала Анну Київську, королеву Франції, напевно, ти знаєш, що в Києві щороку проводиться "ANNE DE KIEV FEST", Федір Баландін його куратор. Чи є ідеї якось представити цей фестиваль у Франції  так само?

Ирена Карпа: Тут також відбувається. Мені здається, воно в партнерстві із Санлісом, де якраз і похована Анна Київська, де вона була. Цим займаються Вікторія Делінгер, яка в ЮНЕСКО працює і Анна Контер. Там є окремий культурний центр, цілий собор, який належить український громаді і це також дуже хороший виставковий майданчик. Якщо вони погодяться виставляти щось більш авангардне, Гудімов пропонував їм класний проект, виставити у вітражних вікнах картини, є такий самобутній наївний художник, який із серії вдень працює прорабом, а ввечері малює картини. Це такий наів арт, це виглядало би добре. Вони на жаль, відмовилися, тому що це було занадто дратівливим для них. З іншого боку, це хороша ідея, тому що бренд треба просувати, скільки  в них королев було, Анна Київська лише одна з них, але це дуже красивий міф.

Дмитрий Терешков: Мне интересно, что же мы тогда сейчас даем во Франции? Как мы себя позиционируем? Как те, которые в себе сами до сих пор не разобрались? Или на этой территории мы себя только находим сейчас?

Ирена Карпа: Розумієш, це ніколи не можна артикулювати. Це наш страшний секрет, який внутрях, це із серії коли в тебе болить живіт, а ти виходиш на церемонії "Оскар", ти  ж не будеш всім казати: "Ой, в мене так болить живіт, ну ладно, я до вас прийшов". Не можна артикулювати, що все погано. Коли ти жертва, тебе можуть пожаліти трошечки. Але мене, наприклад, це дуже гнітить коли кажуть: "Ну звичайно, ви ж така бідна країна. Звичайно, в вас же війна". Якщо ти щось робиш, то повинен закрити рот і показувати те, що ти прийшов тут робити: прочитати класно вірші чи зробити виставку.

Дмитрий Терешков: Можно ли быть убедительным в даннной ситуации, где мы корчимся от боли и не даем показать, что живот болит?

Ирена Карпа: Я думаю, що можна, тому що це  різні речі. Є конференція, де ти будеш обговорювати проблематику, наприклад питання біженців чи питання знаходження нових форм життя як таких. А є виставка, де йдеться про дизайн. Я не бачу сенсу в привітальному спічі казати, що в нас все погано, в нас криза… Ти приїхав, ти можеш розповідати про Україну, якісь факти. Я навіть вчора розповідала про національну кухню і пояснювала, чому ми не поїмо їх українським шампанським, а поїмо якимось іспанським. Є різні жанри.  Є речі, коли треба про це говорити, і є речі, коли треба говорити про універсальну проблематику. Війна – це завжди зло, будь це війна в України, чи в Сомалі, чи будь де на світі. Почитати Ремарка, нічого не змінилося насправді. Будь-який автор, гуманіст, буде ненавидіти війну, тому що, як відомо, "кому война, а кому - мать родна". Завжди на чийсь смерті будуть відбуватися якісь оборудки, будуть відмиватися гроші. Тому я дуже далека від того, щоб оспівувати війну як таку.

Дмитрий Терешков: В одном из интервью после вашего назначений на эту должность написано:

В ее парижской квартире книг больше, чем вещей. Это подарки в дорогу от друзей издателей. Задача максимум культурного дипломата: перевести лучшие произведения на французский.

Что это за книги? Что это за издательства? И что вы намерены переводить на французский?

Ирена Карпа: Зараз, до речі, є дуже хороший проект "Вавілонська бібліотека"  в Івано-Франківську. Аня Корягіна хоче перекласти Ромена Гарі українською, це просто неймовірний автор, єдиний автор, який двічі отримав Гонкурівську премію, хоча він просто перейменувався і писав під іменем свого племінника. Мені, по-моєму, пожертвували всі, в кого я щось поклянчила: "Клуб сімейного дозвілля",  "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", "Нора друк" , "Видавництво Старого Лева"... Мій особистий топ українських авторів це Тарас Прохасько, Софія Андрухович. Я впевнена, що якщо в нас буде перша "Нобелівська премія", вона повинна належати Прохаськові. Є безумна прекрасна поезія, в того ж Іздрика, Жадан – це поза будь-якими коментарями, він так і так перекладається зараз уже на французьку мову. До речі, дуже класно переклали Маркіяна Камиша про Чорнобиль, він же сталкер, дуже добре вона пішла, в хорошому видавництві. Дуже багато преси було і гарно розкупляється, як не дивно. Мені здається, що у Франції його знатимуть вже більше ніж в Україні. Курков, зрозуміло, він зірка міжнародна, його читають, його купують. Він молодчина, він російськомовний автор, але це не заважає йому артикулювати, що він із України.

Константин Дорошенко: Ти знаєш, я згадав, що іноді буває, що книжки українських авторів на французький мові виходять раніше ніж на українській. Я згадую книжку Ганни Герман "Дівчинка і косміти" , яка вийшла французькою мовою, була представлена в Брюсселі, а потім в Парижі. Але я про інше хотів би тебе спитати. Ти все-таки дуже довго демонструвала себе як персону епатажну, екстравагантну. Давай згадаємо як перед виступом Мерліна Менсона ти вийшла в платті з сала.

Ирена Карпа:  Так, це було дуже важно, це плаття з сала важило дофігіща.

Константин Дорошенко: Наскільки така екстравагантність, екстраординарність була би потрібна тобі на дипломатичній  позиції? Чи, навпаки, ти вважаєш, що треба від цього відмовитись і залишатися більш строгою, скромною… Яка твоя особиста стратегія?

Ирена Карпа: Я якось поводжуся так, як я себе почуваю на даний момент. Так само як епатаж ніколи не був самоціллю чи чимось вигаданим, тобто воно було десь в якийсь момент доречним.  Зараз в мене стільки справ, той же Кравцов коли приїжджає, треба людям казати: "Все нормально, автор не кусається, я за нього в ответі." Можливо, десь воно і працює, якщо згадати якісь фільми типо "Волк з Уолл-Стріт", персонаж чудово зіграний там, в бізнесі воно  може і працює, але тут немає універсального рецепту.

Константин Дорошенко: Зрозуміло. Але ти готова на експерименти? Дивися, французи достатньо самозакохана снобістська нація, їх дуже важко чимось зацікавити. Можливо, якраз екстравагантністю, тим, що продемонструвати, що дипломат із України не обов’язково може бути нудним?

Ирена Карпа:  Я не думаю, що я нудний дипломат. Але я мало знаходжуся на дипломатичних тусовках, тільки на культурних, і там вже нікого не здивуєш, там якісь дяді з приліпленими блискучими фотоапаратами на головах, і.т.д. Ти просто можеш бути собою. Слава Богу, я не ходжу в якомусь нудному офісному одязі. Якщо йдеться про перформанс, там, де є куратор, я дію так як куратор, а не приходжу і не роблю якийсь нудний протокольний спіч. Це була би тоді не я. Але в будь-якому випадку, моя задача тут запихати якось це в правильну коробочку. Якщо до твого питання, так, ідея дуже цікава, просто я не думала, що тут треба гратися іміджем саме в роботі. Я особливо ніде не показуюся, коли я дипломат, показуюся вже ввечері, це якісь вернісажі, там, де вже можна бути самим собою. Дуже часто,  до речі, допомагає казати, що я письменник з України чи музикант. Тоді тобі більше дверей відкривається ніж якщо ти кажеш, що я представляю державу. Це не залежить від того, звідки ти, але митці вони бувають такі полохливі. Вся ця богемна тусовка не дуже буває рада, якщо ти до них прийшов з дипломатичною корочкою.

Дмитрий Терешков:  Лилия Гриневич,  министр образования и науки, накануне выявила желание сделать украинский язык международным, придать ему такой статус, там целые программы разрабатываются, это и культурную экспансию подразумевает. Как вы прокомментируете, на мой взгляд, фантастическое , утопическое, желание?  Часто ли бывает  у вас что  какие-то инициативы внутри Украины не совпадают с вашим видением этой культурной экспансии?

Ирена Карпа: Дуже багато внутрішніх українських ініціатив не співпадають з моїм баченням культури. Наприклад, це обдирання барельєфів з "Українського дому" і все залить красочкой, це вибачте, вандалізм… Є речі, коли людина вчора була з комсомольским рвениєм, сьогодні вона вдяглася в жовто-блакитний і так само всім предметно показує, як треба родину любить. Я вважаю, що треба виходити з адекватності . Я тільки за, щоб українська мова була мовою міжнародного спілкування. Якщо подивитися на кількість і на активність українців за кордоном, то це вже де факто є мовою міжнародного спілкування. Тільки діаспори в Канаді, Америці і Аргентині за своєю кількістю чого  варті.  Чесно кажучи, я не розумію, як це вона збирається документально засвідчити, що значить офіційний статус міжнародної мови?

Константин Дорошенко: Я думаю, що ми це питання ще будемо розбирати і в програмі "Циники", і сподіваюсь з пані Грінєвіч. З намі була Ірена Карпа, український дипломат, перший секретар з питань культури посольства України у Франції.