Фото open.ua

Дмитро Терешков: Программа “Циники” на Радио Вести. Добрый вечер, у микрофонов Константин Дорошенко и Дмитрий Терешков. Сегодня мы будем говорить о книгах, об издательстве книг в Украине и о самом крупном в мире форуме авторов, литературных агентов и книгоиздателей, Франкфуртской книжной ярмарке.

Костянтин Дорошенко: З нами сьогодні Дана Павличко, людина яка очолює легендарне видавництво Основи, проекти якого ми знаємо ще з 90-их років. Це перші переклади класики святої філософії. За останній час там були такі унікальні проекти реалізовані як Коран українською мовою, Мистецтво українських шістдесятників, про яку окремо в мене була програма Культ Дорошенкоз авторками, Ольгою Балашовою і Єлізаветою Герман. Не менш цікаві проекти – ілюстрований уголовний кодекс України, який ілюстрував Микита Кравцов. Я чув, Дана, що ви будете продовжувати цю тему, і що є навіть ідея запросити Давіда Чічкана зробити якийсь уголовно-процесуальний кодекс чи щось подібне.

Дана Павличко: Він вже погодився. Якраз ми заключаємо з ним угоду через декілька тижнів. Він робить адміністративний кодекс і ми дуже захоплені. Тут важливо не просто придумати якійсь цікавий божевільний проект, але знайти для нього підходящого ілюстратора. Ми дуже щасливі, що він загорівся, він вже готовий приступати до роботи. Тому, чекайте скоро адміністративний кодекс.

Костянтин Дорошенко: Скажи мені, що значить підходящого? Наприклад, Микита Кравцов стикався з ситуаціями, коли його десь запрошували в органи, він знає це по своєму досвіду, що таке порушувати кодекс?

Дана Павличко: Ні, звичайно справа не в цьому. Справа в тому, що це все дуже складні креативні процеси, треба відчути тему, її полюбити, щось всередині повинно тобі сказати, що я готовий над цим проектом працювати. Нам дуже сподобалось те, що Нікіта працює не лише з живописом, зі скульптурою , він має дуже класні роботи кульковими ручками.  Якраз Аня Копилова, яка керувала цей проект, сказала: Нікіта, тобі потрібно, напевно, це зробити в техніці кулькових ручок. І він все намалював буквально за два тижня. Це фантастично і це якраз показує те, що він загорівся, йому сподобалось, і він за два тижні повернувся з усіма картинками.

Костянтин Дорошенко: Стосовно Давида, він якраз має і емпіричний досвід тому що він знає що таке демонстрації анархістські, приводи до міліції теж йому знайомі, тому я думаю, що це буде більш виразно в даному випадку.

Дана Павличко: Дуже, дуже, він підходяща для цього кандидатура і нам подобається, що ми продовжуємо таку лінію. Дуже часто кажуть, що ми таке видавництво панк-рокове чи якісь ми революційні. Але нам здається, що ми якраз робимо те, що треба робити і треба якось розтрясати нашу  видавничу сферу і давати шанс художникам, ілюстраторам без рамок, без якихось застережень робити класний продукт.

Дмитро Терешков: Давайте все-таки почнемо з книги, з якою  ви прийшли до нас, ми ж маємо намір  розіграти її, подарувати слухачам.

Дана Павличко:  Однозначно.

Дмитро Терешков: Але спочатку розкажіть, що це за книга.

Дана Павличко: Декілька років тому ми почали видавати мистецькі книжки і сьогодні я прийшла з абсолютно унікальним колекційним виданням, присвяченим  колекції Бориса і Тетяни Гриньових. Вони збирають уже дуже давно колекцію українського мистецтва. Як ви знаєте, у нас немає музею сучасного українського мистецтва, тому вони ті колекціонери, які роблять те, що повинна робити держава. Це книжка, яка має назву начебто Три покоління, бо вони збирають мистецтво початку XXстоліття, сучасне, і зараз вони збирають актуальне мистецтво. Ця книжка буде цікава усім тим, хто хоче мати екскурс в українське мистецтво. Як я вже сказала, це колекційна книжка і всього їх випустили в продаж 300 штук. Майже всі 300 штук уже розійшлися. Я вам принесла мало що не останню книжку. Людина, яка буде її мати, це буде справді дуже щасливий слухач.

Дмитро Терешков: Нам будуть дзвонити слухачі і задавати питання Дані Павличко про культуру, і судячи з усього ми будемо обирати переможця по питанням?

Дана Павличко: За найцікавіше питання про культуру давати.

Костянтин Дорошенко: Поки слухачі будуть роздумувати над темою сучасної української культури, розкажи нам про участь України у Франкфуртському ярмарку. Україна з 2003 року там бере участь, ти теж не в перший раз там була. Я дивлюся такі тут побідні реляції, що це вперше, коли Україна так цікаво і гарно там себе продемонструвала. Сергій Жадан навіть сказав, що нинішній український стенд фантастичний. Наскільки це все самозаспокоєння і те, що ми вміємо порадіти самі за себе чи справді є якась відмінність?

Дана Павличко: Справді, це була маленька перемога. Розповім трошки про Франкфурт. Франкфуртська книжкова ярмарка – це найбільший професійний бізнес захід у книжковій сфері у світі. Ярмарок багато, важливих є десь близько 10 по всьому світу, але якщо ви хочете десь бути, то вам треба бути на Франкфурті. Україна туди їздила, але те, як вона була представлена з 2003 року, краще б вона так не представлялась. Це був жак і сором. Навіть минулого року, коли туди їздила Україна якимось чином гроші на стенд кудись розікрали, і замість того щоб будувати красиву конструкцію, мати класну програму, у нас був стаціонарний стенд, хаос. Все це виглядало, чесно кажучи, дуже печально. Цього року зусиллями Олі Жук, яка зараз в міністерстві закордонних справ та інших людей, не вкрали гроші. Слава богу, збудували стенд, ми мали фантастичну поліграфічну продукцію, все виглядало на дуже високому рівні, була програма. Але, що треба зрозуміти. Є навіть маленький країни, які їздять десь на 6 -10 ярмарок колективними стендами в рік. Коли Україна буде не лише на Франкфурті  достойно представлена, а коли вона буде і в Болонії і в Америці на BookExpo і на LondonBoоkFair”,  тоді я скажу, що справді це перемога. Тим не менше, на нашому колективному стенді один видавець будував стенд, інші видавці бігали за штопором, хтось бігав за мікрофоном, це трошки виглядає як стінгазета і це не той рівень, яким ми повинні займатися. Я не негативіст, я вітаю перемоги, вони були.  Дуже хочу аплодувати Альоні Саламадіній, яка зробила дуже якісну поліграфічну продукцію, яка нас виділяла. Але загалом роботи ще потрібно робити дуже багато.

Дмитро Терешков: Давайте надамо можливість слухачеві задати питання. Добрий день, ви в ефірі.

Звонок в студію: Доброго дня. Ірина Гончарова, Київ. За фахом я перекладач. Мені так пощастило, що я була у першій делігації до Ізраїля разом з матусею Даниної і з дідом. У мене таке питання: актуальне мистецтво – це від слова actualityабо action?

Дана Павличко: Прекрасне питання. Дуже рада, що ви згадали і маму, і дідуся і з ними були знайомі. Актуальне мистецтво – це від слова “actuality”, цей термін походить якраз від цього англомовного слова, що є, напевно, якщо переклади дослівно як “зараз”.

Костянтин Дорошенко:Ще ж є такий термін як contemporaryі дуже часто коли говорять про актуальне мистецтво мається  на увазі відповідник цей.

Дана Павличко: Але тут у нас інколи плутають, тому я відрізняю ці два терміни: сучасне мистецтво і актуальне мистецтво. Те, що відбувається зараз це якраз актуальне мистецтво, а в англійській мові це  є “contemporaryart”, aнemodernart”, що є сучасним мистецтвом.

Костянтин Дорошенко: Тому що зараз можна і з лози щось плести, вишивати, або робити кашпо і це теж певним чином мистецтво але не обов’язково...

Дана Павличко: Це не є мистецтво, це трошки інші речі, це рукоділля і не будемо змішувати.

Дмитро Терешков: Ви Олю Жук згадували,  коментуючи цю ярмаркувона говорила:

Важно, чтобы Украина сама рассказывала о себе миру, поскольку язык культуры понятен всем.

Язик культури – це щось  філософське, а книги пишуться на українській, російській і представляються в Німеччині для всього світу. Де ж тут розуміння, цей мостик, яким чином він будується? Чи ми зараз говоримо про якісь спеціальні переклади, які там були представлені?

Дана Павличко: Я погоджуюсь, справді мова культури, культурні коди, вони зрозумілі по всьому світу. Коли Родовід представляє книжку про Малевича, це в першу чергу дуже добре популяризує Україну, бо у  людей по всьому світу  позитивна асоціація з Малевичем, і вони позитивно бачать: Україна це не чорна діра на карті, це країна звідки Малевич і у нього був київський період. Якщо говорити про художню літературу, туди їдуть письменники і вони повинні продаватись там агентам і  іншим видавцям. Звісно, що на їхні книжки треба робити переклади, дуже часто це робиться вже тут, інколи знаходяться перекладачі які перекладають там.  Ці люди повинні зрозуміти, чому той чи інший автор цікавий. Наприклад, чому треба Жадана перекладати і чому його, між іншим, в Німеччині перекладають дуже активно. Тому це дуже серйозна бізнес стратегія, як продати наш продукт там, якщо ще його треба перекладати.

Дмитро Терешков: Комунікації з якимись іноземними видавництвами, агентами – це одне. Яке тоді  відношення до всієї цієї професіональній історії має фантастичний стенд? То як це ярко красиво, в чому справа?

Дана Павличко: Є престижні культурні заходи по всьому світу. Якщо ми говоримо про книжковий захід, то найбільш престижний книжковий захід – це є Франкфуртська ярмарка. Там себе представляє країна. Якщо країна має гарний колективний  стенд, то вона заявляє всьому культурному світу, куди з’їжджаються найкращі письменники, видавці, професіонали, що ми серйозна країна, ми цінуємо культуру і наш креативний сектор це справді дуже значна частина економіки. Треба принаймні  для них скласти цю ілюзію, звісно що у нас тут все дуже проблемно, але так треба про себе заявити. Також видавцям у всьому світі дуже складно їздити індивідуально,  індивідуальними стендами. Тому країна повинна підтримати найкращих видавців,  які можуть зібратися гуртом, виступити там і представити себе як індустрію. Іноземці люблять бачити в країні не поодинокі successstory (успішні історії), а єдину цілісну картину, де є і ілюстратори, і автори, і ринки збуту, і це не завжди наша продаж туди, а це також і можливість щось купити сюди, і люди не будуть боятись.

Дмитро Терешков: Ми з цією участю звертаємось тільки до видавців, ми не звертаємось до читача в Німеччині?

Дана Павличко: Видавець уже потім це буде транслювати читачам і кінцевому покупцеві, тому що це по суті це є “businesstobusiness” форум, де ми спілкуємося з видавцями, спеціалістами по продажам, агентами, авторами, і.т.д.

Костянтин Дорошенко: Цікаво, що наші видавці якось спромагалися продавати авторські права на українських письменників Жадана, Дереша, Андруховича, в ті часи, коли на Франкфурті-на-Майні наш стенд виглядав як якийсь шкільний етнографічний музей з портретом Шевченка з рушником. Безперечно, коли зараз майстерня “ІZOLAB” від платформи культурних ініціатив “Ізоляція” робить сучасний стенд,  ще  й присвячений творчості і архітектурним ідеям Малевіча, це в інший спосіб звертає увагу на себе. Тут особливо важливо, я Дана, погоджуюся з тобою,  якраз дати світові зрозуміти, що Малевич – це український художник, тому що хочемо ми чи ні, а в більшості випадків його називають російським авангардом.

Дана Павличко: Саме так. Що ще цікавіше, що весь дизайн був зроблений, надихаючись творчістю геніального Флоріана Юр’єва, який живий, який архітектор так званої “тарілки”. Він художник, дослідник, науковець. Багато хто навіть не знає, що у нас живе Флоріан Юр’єв, він серед нас і це теж дуже приємно, що ми можемо транслювати у світ дизайн, побудований на творчості Юр’єва.

Костянтин Дорошенко: До речі, чи не має у тебе в планах видати якусь книжку, присвячену йому? Тому що тільки спеціалісти знають в Україні це ім’я і хто такий Флоріан Юр’єв. Тут треба було б, поки ця людина жива, якось це зафіксувати.  Це теж наша проблема і трагедія, ми дуже починаємо любити когось і згадувати одразу про тих, кого з нами не стає.

Дана Павличко: Я захоплена Юр’євим, я була на зустрічі з ним в Національному художньому музеї рік тому. Про книжку я не думала. Ти сказав і тепер я розумію, що це геніальна ідея, і треба робити про нього книжку. Хтось зробіть. Якщо немає, треба обов’язково зробити.

Дмитро Терешков: В  налагодженні цих професійних  контактів, можна говорити про якийсь результат?

Дана Павличко: У нас, так. Для нас сталася величезна перемога, ми до неї йшли рік. У нас вийде англійською мовою книжка, присвячена українській радянській мозаїці, у нас на цю книжку є іноземний партнер DOMPublishers – це гігант в сфері архітектурних книжок в світі, вони базуються в Берліні, вони нам допомагають доробити верстку, допомагають з англійською мовою. Вони у нас купують тисячу книжок на міжнародну дистрибуцію. Сталася моя мрія, коли ми будемо мати книжку, яка буде продаватися по всьому світу, не нами а нашим іноземним партнером. Вона вийде в січні 2017 року, ми дуже всі щасливі. Це якраз буде той культурний код, який будуть розуміти люди по всьому світу.

Дмитро Терешков: У нас є ще слухач на лінії. Добрий день, ви в ефірі! Можете задавати своє питання.

Звонок в студію: Добрий день! Володимир, місто Дніпро. Дано, у мене до вас таке запитання: останні 15 років в світі відбулося кілька презентацій відомих книжок, “Код Да Вінчі, “Дівчина, яка спалювала повітряні палаци”, “50 відтінків сірого”. Скажіть, будь ласка, чи потрібна така література в Україні саме від українських авторів? Взагалі, на вашу думку, чи з’являться у нас автори такого типу, які теж зможуть підкорити весь світ своєю дещо скандальною літературою?

Дана Павличко: Володимире, дуже дякую за питання. Дуже потрібна така література. Класний масовий фікшн, тріллери – дуже потрібні, це колосальна частина книжкового ринку. У нас ці книжки з’являються. Між іншим, нещодавно я прочитала книжку автора початківця, Сергія Комберянова Крадії пам’яті, це трилер. Я її прочитала, бо він подарував і я обіцяла прочитати, але я була приємно вражена, що у нас на ринку активізується такий напрямок художньої літератури. Я особисто обожнюю детективи і я дуже страждаю, що якісних детективів і подібної літератури у нас на ринку мало, тому автори – пишіть, а читачі - читайте.

Дмитро Терешков: Що стосується того, як ми були представлені на ярмарці, про яку ми говоримо. Є думка, що раніше було дві теми, ще рік тому була війна і Майдан, то зараз діапазон тем, які в цих книгах презентують видавці, значно ширше і пов'язаний з багатою історичною і літературною пам’яттю. Наскільки це відповідає дійсності і що це означає?

Дана Павличко: Я розкритикувала деякі моменти в програмі, чесно кажучи, бо там було два заходи про поезію і війну, аж два, навіщо навіть один. Війна в поезії чи поезія в війни якось так називалося. Бізнесовому світу, який займається книжками, їм не цікава війна, їм не цікаво слухати, що в нас є війна і під час цієї війни люди пишуть вірші, це є бізнес. Якщо ми їм можемо подати, наприклад, класний роман, який по-новому дивіться на життя під час війни або дивиться якось на українські реалії, то це  буде продаватись. Я весь час слідкую за новинками, які виходять у лідерів світового ринку по фікшену. Якраз там весь час з’являються нові імена, із Африки, із Індії, із Китаю, тому що є пошук нових тем, нових нарративів. Але просто тема війна, Україна, Майдан, військо, ессе, вірш, - це не є якійсь цінний доробок, це не є цінне мистецтво, і це справді з точки зори книжкового бізнесу іноземців не зацікавить.

Костянтин Дорошенко: Ще важливий момент стосовно нашої боротьби за мову і розвитку української культури, внутрішнє споживання книжок, треба нагадати, що видавництво “Основи” якраз починалося з видання перекладів важливих авторів, які вплинули на мислення людства в XXстолітті, від класики філософської, такої як Овідій до Бодріяра чи Юліїї Крістєвой, яка і нині ще дуже мало знайома українській інтелектуальній спільноті. Чи не здається тобі, Дана, що досі існує проблема в тому, що у нас замало перекладів на українську мову сучасної думки світової . Крім того, щоб якось підтримувати українську літературу і думку, нам треба ще бути в якомусь контексті світовому – читати те, що читають в Німеччині, в Британії, у Франції як сучасну думку?

Дана Павличко: У нас просто тотальна деградація. Це божевілля, але ми героїчно починаємо перевидавати так звані золоті запаси 90-х років. Ми будемо перевидавати Фуко, Расела, Сімону дє БовуарДуже невеликій кількості людей ці книжки потрібні, тому що в університетах настільки здеградували університети, викладачі, вся ця система, що  ці книжки просто не рекомендуються студентам.

Дмитро Терешков: Тут потрібно роз’яснити: деградація в книговидавництві чи загальна, коли ми не цікавимося правильними…

Дана Павличко: Не цікавиться народ книжками, не цікавляться люди освітою. Ми звикли купувати освіту, платити за оцінки, за вступ в університет, платити вчителям за їхні підручники, які вони часто крадуть десь у іноземних авторів, потім друкують на поліграфіях університетів. Корупція, на жаль, у усьому: у наших головах, і не лише при владі. Ми звикли жити так корумповано. Я хочу сказати, що це дуже велика проблема.

Дмитро Терешков: Тобто книгами ніхто не цікавиться, виходить ви багато років займаєтесь тим, що нікому не цікаво. Як це?

Дана Павличко: Не цікавиться. Це дуже тяжко.

Дмитро Терешков: Може є сенс якось переформовуватися, зав’язати?

Дана Павличко: Ми переформовувалися. Ми робимо дуже багато контенту, який цікавий людям, робимо багато книжок з ілюстраціями, багато чогось актуального. Ми все-таки хитрі, і ми намагаємось дуже хитро подавати інтелектуальну літературу. Ми за останні декілька років це розкрутили, тому ми зараз робимо ре дизайн інтелектуальної літератури.

Дмитро Терешков: Як це хитро? Як її можна упакувати так, щоб вона зайшла?

Дана Павличко: Ми намагаємось, ми дуже старанно працюємо навіть над дизайном обкладинок таких книжок як Сімона де Бовуар, Рассел, Фуко, тому що ми хочемо всілякими способами зацікавити людей купити книжку, але ми одні не можемо все це зробити, нам потрібна допомога з боку держави, нам потрібна реформа в сфері бібліотеки. Все ж таки бібліотеки треба реформувати, з них треба робити освітні центри, але вони повинні закуповувати книжки, і не лише бібліотеки державного, національного, місцевого рівня, але бібліотеки вузів повинні купувати книжки у всіх видавців: з’явилась нова книжка, кожен вуз повинен її купити.

Костянтин Дорошенко: Питання підтримки держави дуже непросте і спірне. Якщо повернутися до теми, що ми донині не можемо зрозуміти, хто ми такі є, тому що ми в кращому разі знаємо Тараса Шевченко, Івана Франка, Лесю Українку, і  їх то не сильно знаємо. Є великий пласт, в тому числі інтелектуальний український, який так чи інакше проходить повз увагу українців сьогодні. Є такі імена як людина, яка складала саму ідею українського мистецтвознавства – Платон Білецький, який відкрив світу феномен української народної картини “Козак Мамай” сарматського портрету. Останні його книжка була видана в 90-их його коштом і це дуже неприємна історія. Давайте  згадаємо книжку Соломії Павличко “Націоналізм, сексуальність та орієнталізм” , на щастя зараз завдяки твоєму видавництву вона перевидана, її можна купити. Вона розповідає людям про унікального ученого орієнтолога, ученого арабіста початку XXстоліття, Агатангела Кримського, якого вивчають в університетах Туреччини, вони то знають свою історію і кого там вивчати. А у нас спитайте чи багато людей знають Агатангела Кримського?  Ні, не знають.

Дана Павличко: Ніхто не знає.

Костянтин Дорошенко: Мені здається, що якраз від держави треба було би вимагати якось підтримки зрозумілого повернення національної свідомості  через тих людей в науці і культурі, які дійсно важливі для світу, а не просто через якихось військових ватажків, даруйте, яких ми зараз всі оспівуємо.

Дана Павличко: В мене серце болить якраз за науковий доробок, тому що дуже часто у нас звикли казати: якщо це ринку не потрібно, навіщо воно потрібно. Якщо так думати, то треба просто закривати проект Україна, виключати світло і всім звідти тікати. Є наукові праці, вони не окупаються, на них потрібні гроші з боку держави, приватних фондів, меценатів. Це якраз той доробок, який потрібен спеціалістам, це документація важливих речей в історії нашої країни і взагалі світу. Тільки так ми можемо щось залишити світу після себе, тільки так наступні покоління будуть розуміти, що таке Україна і хто ці науковці. Якраз ці твори також повинні купувати бібліотеки.

Дмитро Терешков: У нас є наступний дзвінок. Добрий день!

Звонок в студію: Доброго вечора! Андрій. Київ. Стосовно історії і культури, книга Вадима Мицика “За законом світового ладу”, він доводить що українська культура дуже сильно заснована на трипільській культурі, що у нас прослідковуються ці лінії так би мовити трипільської цивілізації в сучасному мистецтві і в рукоділлі, і в різноманітних фольклорних та інших речах. Чи є крім Мицика сучасні наукові дослідження на цю тему?

Дана Павличко: Що я можу сказати. Трипільський доробок – це справді дуже важлива частина української історії та культури, проте ми не можемо все концентрувати на трипільській культурі, зупиниться. Досі є цілий пласт українських культурологів, діячів, які все зводять до Трипілля, треба також жити іншими етапами. Між іншим, ми взагалі не вивчаємо українське XX століття, якраз те, чим ми займаємось. Ми не дивимось на сучасний український культурний доробок, тому неможливо всю українську історію та культуру базувати виключно на трипільцях.

Костянтин Дорошенко: Я би зі свого боку рекомендував читати не якісь фантазійні книжки про Трипілля, у нас все-таки є дуже непоганий інститут археології. Напевно, це чтиво більш нудне, але більш розумне.

Дмитро Терешков: Добрий день! Слухаємо вас та ваше питання.

Звонок в студію: Петро, Київ. Хотів би подякувати пані Дані і Радіо Вєсті за таку чудову програму, нам уже настільки набридло слухати про політиків, про їх корупцію, про все це, а тут така душевна передача, зачіпає найкращі струни нашого людського буття. Пані Дана, у мене до вас питання про інші пласти, про іншу історію. Я розумію, що потрібно показувати культуру XX століття нашої держави, наших людей, але наприклад, “Слово о полку Ігореве”,  коли читаєш, відчуваєш історію, відчуваєш ті подихи, відчуваєш, що брехун із сусідньої держави, той фашист сучасності, який напав на Україну, що він не прав, що у нас є чудова історія. Пані Дана, питання до вас таке: наскільки це важливо показувати нашу історію, наш дух, нашу культуру, на якій базується сьогодення і розповсюджувати серед людей, які за кордоном?

Дана Павличко: По-перше про Слово о полку Ігореві“ скажу я вам, що у 2010 році видавництво Основище до мене видало антологію пам’яток державотворення і туди увійшли всі пам’ятки з початку створення української держави до сьогодення, куди увійшло і “Слово о полку Ігореві”. Це колосальна праця, над якою працювало дуже багато науковців і істориків. Якраз через ці памятки ми самі українці повинні вивчати історію. Чи потрібна ця анталогія в 10 томах нашим українцям? Чесно скажу – не дуже, не цінують. Мені здається, що важливо зараз розвивати цей якісний короткий нон-фікшен, науково-популярну літературу, яка піднімає теми української історії,але більш зрозумілого для широкого кола читачів, тому якщо ви письменник, історик - займаєтесь  такими речами, пишіть науково-популярну, звертайтеся не лише до нас, але і до інших видавництв. Це потрібно і Україні, і це може продаватися на Захід.

Костянтин Дорошенко: Я дозволю собі ремарку. Тому що чоловік, який нам щойно дзвонив, Петро із Києва, сказав, що нам не потрібно забувати свою історію. Хочу сказати, що в Україні, слава богу, всупереч всьому продовжується  блискуча інтелектуальна дискусія з цього приводу. В минулому році вийшла книжка Очерки начальной Руси Алексія Толочко, яка по-своєму переосмислює і джерела Древній Русі. То як вони трактувалися – це один із серйозних кроків в розгортанні варязької теорії походження Київської Русі. Ця книга вижила велику дискусію в Європі, в Оксфорді, є про що говорити. А в цьому році виходить книга Петра Петровича Толочко Откуда пошла русская земля, батька Алексія Петровича Толочко, директора нашого інституту археології. Його дослідження являються антитезисом до того, що написав  Алексій Толочко. Дивовижно, що її презентацію партія Свобода намагалася зірвати, не прочитавши цю книгу. Петро Толочко завжди був прихильником слов’янського походження та верховенства слов’янського корня в історії Русі. З точки зору українця, його книга, безперечно, патріотична. Але хочу сказати, що якраз з історичною наукою у нас все більш-менш нормально і відбуваються дуже жваві дискусії, і книги якраз, те про що Дана говорила, написані живим язиком, а не просто якимось нудним циркулярним, вони є. Так що людині, яка хоче вивчати нашу древню історію, таку можливість вона має.

Дмитро Терешков: Я би повернувся до книговидання, ви говорили про те, що ситуація в цілому в країні погана, але ви якось виживаєте, робити акцент на обкладинці, в той же час ви неодноразово говорили про те, що книгу потрібно приємно купити і дарувати. Таким чином ви робите ставку на якусь емоцію, і тут книга може стати декорацією, як це пов’язано с небажанням українців читати? Яким чином такими новаторськими методами ви все-таки  маєте намір звернути увагу українців на суть?

Дана Павличко: Для нас книга обов’язкова повинна бути об’єктом дизайну і все повинно бути продумане до найбільш мілких деталей з боку дизайну, тому важливо не лише який контент в цієї книжки, яка її суть, але як вона виглядає. Ми естети, ми помішані на цьому, весь час намагаємось зробити щось надзвичайно привабливе з боку естетики. Якщо повернутися до другого вашого запитання, то в Україні є проблема: креативному сектору дуже складно у всьому світі, у нас особливо. Подивіться, які кредитні ставки в банках, дуже складно, наприклад, взяти кредит, знайти інвестиції, книжкових магазинів дуже мало, вони ще і закриваються, бібліотек мало. В цих всіх умовах треба займатися дуже складним бізнесом, де ти дуже багато інвестуєш на перших порах і лише потім отримуєш гроші, тому що всі книжки ти даєш магазинам на реалізацію, і у них відсрочка 3-4 місяці. Потім ти ще повинен вибивати із них гроші. Тому ти продав одну книжку, видав нову. У нас 40 з чимось мільйонів людей в Україні,  а видавців пристойних, яких можна назвати, не тих, які в тіньовому секторі друкують підручники нашій державі, а бізнесменів, які працюють прозоро, їх дуже небагато, десятки.

Дмитро Терешков: До речі, про кількість магазинів, я згадую із недавніх поїздок Белград вразив тим, що на кожному кроці книжковий магазин, не тільки в центрі. В той час  як в Берліні книжкових магазинів я практично не зустрічав.

Дана Павличко: Вони там є, я їх зустрічала.

Дмитро Терешков: Це момент логістики, вони якось спеціально влаштовані?

Дана Павличко: Вони є. В Берліні до речі є декілька світових легендарних магазинів.

Дмитро Терешков: Але вони не звертають на себе увагу як в Белграді. Чи це значить, що німці читають менше ніж серби?

Дана Павличко: Німці читають, можливо в Белграді  справді дуже багато маленьких книжкових магазинів, це класно. В Болонію коли приїжджаєш, там величезні книжкові магазини і маленькі на кожному кроці, це цілий бізнес, тому що книжки – це культура, це фундамент будь якої держави.

Дмитро Терешков: Ще приймемо дзвінок. Здрастуйте!

Звонок в студію: Добрий вечір. Питання стосовно Агетангела Кримського. Його батько, Юхим Степанович Кримський, як відомо в Звенигордці, де він проживав і народився Агатангел Юхимович, зібрав досить гарну бібліотеку за часів 70-80 років XIXсторіччя. Як відомо, Агатангел Юхимович потім продовжив збирання цієї бібліотеки, але в 41 році, коли він був заарештований НКВД, доля цієї бібліотеки невідома, чи можете ви сказати, куди вона подівалася?

Дана Павличко: По-перше, фантастичне запитання. На жаль, я теж не знаю, яка доля цієї бібліотеки і це був би фантастичний вклад в подальше вивчення  цієї постаті. Можливо, не виключено, що колись таке станеться, і  така бібліотека повернеться. Весь час знаходяться церковні доробки, рідкісні книжки, бібліотеки, в певний час їх переховували під час Другої Світової війни, інколи зараз щось з’являється на ринку, якось перекуповується не зовсім легальною. Я сподіваюсь, що можливо ми її знайдемо.

Костянтин Дорошенко: Поки згадуються такі бібліотеки, треба ще згадати величезну бібліотеку, яку Омелян Пріцак, професор, який засував українознавчі студії при Гарвардському університеті  подарував Україні, вона нині зберігається в Києво-Могилянській академії. Але на шкоду нам всім, мусимо зазначити що 15-томне видання Омеляна Пріцака  Походження Русі донині перекладено українською лише два томи. При тому, що це сучасне гарвардське видання, ми так ставимося до себе і своєї новітньої наукової спадщини.

Дмитро Терешков: Дана, мабуть вже потрібно визначатися, кому подаруємо книгу.

Дана Павличко: Я вважаю, що ми даруємо останньому додзвонювачу, який задав фантастичне запитання про загублену бібліотеку Кримського. Вітаємо вас і всіх додзвонювачів, у всіх дуже гарні запитання. Купуйте книжки, ходіть в українські магазини і українські бібліотеки.

Дмитро Терешков: Повертаючись до ярмарки у Франкфурті-на-Майні, на якій Україна особливим образом була представлена в цьому році, це скоріше випадок, тому що Оля Жук, війна, нова влада… чи можна говорити про якусь тенденцію?

Дана Павличко: Це не влада. Це тенденція громадського, субгромадянського суспільства яке роками бореться і кожен в своїй сфері. Є люди які роками працюють в видавничій сфері аби гроші не крали, а витрачались на потрібні речі, і їм я хочу подякувати

Костянтин Дорошенко: Як ти бачиш можливість розвитку цієї ситуації. Можна побувати гарно у Франкфурті, можна ще у Болонію поїхати на форум. Чи можна очікувати від нинішньої влади якихось справді змін?

Дана Павличко: Ні, не можна. Я хочу іншу владу, нову владу. Ця влада, цим міністром культури, і міністром освіти затикає дірки, щоб громадянське суспільство забагато не говорило. По суті, зміни не відбуваються і в мене терпіння вже кінчилось, я хочу щоб були такі міністри, які справді можуть реформувати повністю з нуля і міністерство освіти, і міністерство культури, а якісь затикання дірочок і начебто ми робимо якісь реформи, вибачте, уже не цікавить, сил немає.

Костянтин Дорошенко: Ти же знаєш відношення до культури, коли розробляється бюджет України кожний рік? Дійсно, ми маємо  купу проблем і іноді кажуть: ви спочатку побудуйте собі дороги, потім будете розповідати про ідеї. Можливо такий міністр мусив би бути людиною переговірником, який міг би залучати меценатські кошти, грантівські кошти.

Дана Павличко: Які меценатські кошти? Наша держава багата, наші можновладці задекларували мілярди кешу. У нас мілярди кешів у наших політиків лежить по хатам і нам хтось щось буде розказувати про дороги. У нас  є ці гроші, їх треба просто правильно витрачати.

Костянтин Дорошенко: Можливо цим людям, якимось чином подарують книжки.

Дана Павличко: Вони не вміють читати, я впевнена.

Костянтин Дорошенко: Але можливо їхні діти та внуки почитають.

Дана Павличко: Це такі ж будуть деграданти, вибачте, але це правда.

Дмитро Терешков: На такій ноті будемо закінчувати. Дана Павличко, директор видавництва Основи, була нашим гостем. До зустрічі.