Фото: скриншот с видео 1+1

Костянтин Дорошенко: Вітаю! На хвилях Радио Вести з вами Костянтин Дорошенко. Різдво іде по світу. Католицька, протестантські та православні церви в Україні в різний час в різні дні зустрічають це свято, але мушу сказати, що, напевно,  навіть поза релігійні люди так чи інакше в ці зимові дні відчувають якісь святковий унікальний настрій. Сьогодні мій гість, з яким ми будемо годину розмовляти, керівник і директор легендарного культового українського національного хору імені Григорія Верьовки, професор національного педагогічного університету імені Миколи Драгоманова, пан Зеновій Корінець. Ми будемо говорити про програму, нову цікаву унікальну, яку розробив цей хор для слухачів в Україні і не тільки.

Для початку, щоб відбувся у  слухачів потрібний настрій я запропонував би послухати одну з колядок, яку виконуватиме національний хор імені Григорія Верьовки в цій програмі. (Звучит колядка, - ред.)

Слушайте запись программы: Гендиректор украинского народного хора им. Веревки Зеновий Коринец: "Мы сделали маленькую эволюцию"

Така ніжна і навіть несподівано сумна галицька колядка нагадує нам про те, що з’ява Ісуса Христа є не тільки святом як кожне народження, воно є моментом, який  провіщує певну долю, в кожній  людині є своя доля, та доля має певний кінець і певні випробування. Таким чином, Різдво Христове - це свято, яке змушує нас багато про що подумати. Скажіть будь ласка, пане Зеновію, як ви можете прокоментувати і цю колядку на диво не радісну, і взагалі як складається ваша різдвяна програма? Яку вона має драматургію?

Зеновій Корінець: По-перше, хочу сказати, що український народ талановитий і обряд Різдва Христова вшановує так би мовити об’ємно. В даному випадку ми почули не те що сумну колядку, це один із жанрів пісенних, це колискова. В народі цей жанр існує і до народження маленького Ісусика виникла така колядка. Я хотів би сказати, що це скоріше колискова різдвяного характеру.

Костянтин Дорошенко: Нагадаю, що наші слухачі мають сьогодні можливість отримати два квитки на концерт “Різдво іде по світу” на 10 січня якщо дадуть вірну відповідь на запитання, яке ми зараз почуємо від Зеновія Корінця.

Зеновій Корінець: Багато питань можна було б задати, але я вважаю що доцільно було б задати наступне питання:

В якому році буків створений хор і в якому місті України?

Костянтин Дорошенко: Отже, поки наші слухачі готуються дзвонити і відповісти на це питання, я до вас маю питання. Все-таки хор Григорія Верьовки,так само як ансамбль Вірського, це два найголовніших бренди, які репрезентують національну українську культуру в світі вже десятиліття. Чи вам не було лячно коли виявилась пропозиція очолити цей колектив?

Зеновій Корінець: В мене пропозицій не було. Справа в тому, що згідно закону України вже цього року на цю посаду обирається керівник. Тобто проходить конкурсний відбір і хто його виграє, той і займає цю посаду. Але, на жаль, цього року сталася така ситуація: ми проходили цей конкурс першими, тому що пішов з життя славнозвісний відомий диригент, хормейстер, громадський діяч, Анатолій Авдієвський, а цей конкурс був об’явлений трошки раніше. Зараз всі керівники національних колективів будуть проходити конкурсний відбір.

Костянтин Дорошенко: Що за комісія обирає? Одна справа – люди, які обирають керівника, інша справа - колектив, який має свою традицію, якісь свої стосунки з людиною, яка його багато років створювала і ним керувала.

Зеновій Корінець: Звичайно цей процес досить непростий, якщо людина заходить в колектив зі сторони. Система така: в цілому комісія складається з 9 чоловік, три чоловіка визначає Міністерство культури, це звичайно або музиканти або митці; три чоловіка обирає трудовий колектив; і три чоловіка обирається від громадських організацій. Методом жеребкування визначаються три або особи, або представників певної громадської організації. Таким чином комісія складається з 9 чоловік, подаються ряд документів для проходження конкурсу, вони переглядаються один день. На наступний день іде розмова безпосередньо з кандидатом на цю посаду.

Костянтин Дорошенко:  Ми маємо вже перший дзвінок. Доброго дня!

Дзвінок в студію: Мене звати  Марина, я із Києва. Хотілося б отримати два квиточки. Відповідь на ваше питання наступна: У Харкові в 1943 році.

Зеновій Корінець: Молодець!

Костянтин Дорошенко: Я вас вітаю, з першої спроби ви переможець. А ми продовжуємо нашу розмову з паном Зеновієм. Як і мусить бути у святкові різдвяні дні, ми маємо для наших слухачів сюрприз. Ми збиралися розіграти сьогодні два квитки на концерт хору Григорія Верьовки, але перша ж людина, яка додзвонилась до студії, вірно відповіла на запитання. Тому хор Григорія Верьовки вирішив розіграти ще два квитки. Отже, буде ще одне запитання. Пане, Зеновій, озвучте будь ласка, наступне запитання в студію.

Зеновій Корінець: Я задам питання в історичному аспекті:

Якою була початковою назва зараз національного академічного хору імені Григорія Верьовки? Як він називався в час його заснування?

Костянтин Дорошенко: Отже, питання зрозуміло, чекаємо на ваші дзвінки. Продовжуючи розмову про хор імені Григорія Верьовки, знаєте, дуже часто говорять, що українська культура мусить бути сучасною, забагато у нас того, що називається шароварщина. Так чи інакше, народна творчість, хорова творчість асоціюється у певних людей з таким поняттям як шароварщина. Як ви ставитесь до цього питання і де тут різниця між справжньою культурою, яка нам важлива не дивлячись на те скільки віків минуло з того моменту як ці твори створювалися, і тою самою “шароварщиною”, яка дійсно нас відкидає в колоніальний стан, де українці за часів що Катерини другої, що Микити Хрущьова звеселяли, розігрували якісь етнічні сценки  і таким чином демонстрували певну культурну неповноцінність?

Зеновій Корінець: Хочу погодитись в тому питанні, воно до речі досить складне. Дійсно, мова іде про те, щоб колектив розвивався і далі, і він не може стояти на певних одобічних принципах. Звичайно, що є в цьому аспекті якась правда. Такого плану колективи вони відображають якийсь певний окремий історичний момент народу. Ми в якійсь мірі зафіксували, так би мовити, оце доба козаччини, хоча я не хочу сказати що це погана, це якраз героїчна доба. Я думаю, що за неї забувати не потрібно. Є різні доби в розвитку нашого народу, нашої держави. Є ще початкові та так звані дохристиянські періоди і вони дуже цікаві. Оцей етнос настільки глибокий, настільки цікавий, що воно пахне Україною. Всі, можливо, частенько чують грузинську музику, пісню чи хоровий спів, так от він якраз той, який тисячоліття таким і був, тому він пахне тим, він не розбавлений нічим. Я думаю, що ми, українці, повинні в своєму роді теж зберігати ту нашу автентику. Звичайно, що ми розвиваємось. Колись було не правильно на джинси одіти українську вишиту сорочку, зараз це тренд, це модно, красиво і оригінально. Життя іде вперед. В певних аспектах ми повинні щось добавляти постійно свіжого нового.

Костянтин Дорошенко: Зараз маємо дзвінок. Доброго дня!

Дзвінок в студію: Добрий день! Мене звати Віталій, я із Луцька. На концерт я мабуть не піду, але я зможу подарувати квитки, якщо виграю. Але перед тим як буду відповідати, у мене є запитання. Дуже люблю ваш хор. У нас на Волині теж є хор, він проводить дуже гарні різдвяні концерти, колядки.  Я був минулого року. Скажіть, будь ласка, чому наша українська влада, наше медіа, але не Радіо Вєсті, вони сьогодні зробили дуже гарний вчинок, що запросили саме вас. Чому на наших комерційних телеканалах і радіо каналах цей російськомовний попсовий  непотріб?  Як ви думаєте, нас спеціально хочуть зробити такими недолугими, а потім нарікають, що іде війна?

Зеновій Корінець: Ви знаєте, є в цьому частково провина певних наших так би мовити провладних діячів. Але, хочу сказати, провина і в нас. Необхідно робити так,  щоб український продукт пробивав себе. Потрібно змінювати менеджмент. Чого ми сьогодні на Радіо Вєсті? Прийшов новий менеджмент, ми почали працювати зовсім по-іншому. Тому ми сьогодні на Радіо Вєсті, ми намагаємось щоб молоде покоління побачило в іншому ракурсі українську колядку, українські церковні обряди. Я ще раз кажу, все іде вперед, нічого не стоїть на місті, і ми повинні щось найкраще брати з тої цивілізації, в якій ми зараз реально купаємось і живемо.

Костянтин Дорошенко: Мушу сказати, що пан Корінець не може нести відповідальність за наших телевізійних чи радіо каналів. Це вони вирішують. Отже, ваше запитання, шановний пане, трохи риторично звучить в даному випадку.

Віталій: Я маю на увазі його власну думку.

Зеновій Корінець: Ми повинні робити, щоб цей як у нас його називають не формат, щоб це стало форматом. Це залежить від нас, від керівників, від колективів.

Костянтин Дорошенко: А тепер прошу, будь ласка, ваша відповідь на запитання.

Віталій: А якась підказка?

Зеновій Корінець: Дивіться, він зараз називається національний заслужений  академічний український народний хор імені Григорія Верьовки. Імені, звичайно, дали після смерті Григорія Гурійовича, тому що він був першим керівником, який його створював. Але як був названий колектив при створені?

Віталій: Може український державний хор?

Зеновій Корінець:  Правильно, Державний український народний хор.

Костянтин Дорошенко: Чудово. Вітаю вас! Я сповідаюсь це буде чудовий  подарунок від вас комусь на Різдво. Отже, ми продовжуємо нашу розмову. Ви кажете потрібна модернізація, наскільки вона можлива в даному випадку? З одного боку, грузинські хори співають  так як це було століття тому, а з іншого боку, сучасна людина живе все-таки в іншому ритмі.

Зеновій Корінець: Звичайно. Якраз ми зараз спробуємо поєднати ці сучасні віяння і наші традиційні. Тому на цьому концерті будуть спроби нових технологічних моментів: нове світло, підхід на сцені інший з точки зору сучасних технологій. Також ми пробуємо експериментувати в музичному плані, певні елементи сучасного хорового співу…

Костянтин Дорошенко: В кожному разу, знаєте, коли слухаєш хор імені Григорія Верьовки, все одно воно відрізняється від того як люди співають у селах, це не відкритий народний спів. Все одно хорова культура трошки інша, по-іншому сприймається. Отже, це все одно не повна автентика.

Зеновій Корінець:  Національний хор не є повною автентикою. Щоб бути повною автентикою треба просто там народитись і треба бути в якійсь мірі відірваним від цивілізаційних процесів, це не так просто. Це дуже далеко, це може існувати в дуже глибоких поселеннях, де сучасні технології ще не прийшли так близько як у нас зараз в Києві. В хорі зараз працюють в основному випускники вищих учбових закладів Україні, тобто це вже люди навчені, а щоб воно стало автентичним в цьому треба поваритись, пожити там, щоб відчути що таке конкретно автентика. Ми її відтворюємо, але вона звичайно не є тою, яка вона може бути там, на селі.

Костянтин Дорошенко: За часів Радянського Союзу надто престижно було співати в хорі імені Григорія Верьовки ще й тому що цей хор так само як і згадуваний нами ансамбль народного танцю імені Павла Вірського були два виїзні колективи. Вони мали гастролі не тільки десь в Варшавському пакті, в Болгарії чи в Румунії, але в Канаді, в Америці, в Австралії. Наскільки зараз ця ситуація престижу залишається? Бо ми чудово знаємо проблеми з недофінансуванням наших подібних ансамблів.

Зеновій Корінець: Зараз ситуація змінилась докорінно. В Радянському Союзі основою всього була ідеологія, тому було завдання, це було в основному ці два колективи, які мали крім статусу , високий художній рівень. Цим двом колективам давалось завдання їхати в світ і пробивати ту радянську ідеологію і показувати як радянська Україна цвіте  і пахне, хоча, на жаль, не все так було. Тому ці колективи об’їздили практично всі континенти. Я інколи жартую, що не були на Північному і Південному полюси, а так практично всюди. Ідеологія давала все: літаки, кращі зали Америки, Канади. Там, де вони вважали, що ідеологію потрібно пробивати, що Радянський Союз -це унікальна країна, де живуть мирно дружно 15 країн.

Костянтин Дорошенко: Всі народи – всі брати. А яка ситуація нині з фінансуванням, з престижем?

Зеновій Корінець: На сьогоднішній день все перевернулося з ніг на голову. Держава, в принципі, я дякую що ще дає можливість  утримувати наш будинок, де ми знаходимося і дає нам фінансування на заробітню плату. На все інше - костюми, гастролі, транспорт, готелі, аренди залів – ми зобов’язані заробити самі.

Костянтин Дорошенко: Зрештою, це ще питання до українських меценатів. Мені здається, мусило би бути престижно і дуже гідно мати справу із таким унікальним брендом, з брендом з такою історією. Чи українське законодавство, якимось чином сприяє меценатський допомозі вашому хору?

Зеновій Корінець: Ні, на жаль ні. Наші урядовці спробували подати закон про меценатство, але він так і не пройшов, він десь лежить в Верховній Раді. Я думаю, що він вже десь на часі.

Костянтин Дорошенко: Я думаю, що він вже давно на часі.

Зеновій Корінець: Зараз вже особливо, тому що змінюється бренд. Бренди змінюють так би мовити вже керівники, які приходять, хочуть щось змінити. А для того, щоб пробитися в світі, просто позвонивши комусь, попросивши Прийми мене, допоможи – так не може бути. Тому повинні бути великі вливання грошей, хоча  міністерство зараз для нас старається, хоча б те що стосується заробітної плата і утримання будинку.

Костянтин Дорошенко: Пане Зеновій, нас вже питають наші слухачі на нашому Інтернет порталі:

Дмитро, Харків: Чи будуть гастролі, чи буде ця програма представлена там?

І звісно, можливо, що в інших містах України.

Зеновій Корінець:  На жаль, в Харкові ми не будемо з цією програмою. Ми нещодавно були в Харкові, але з іншою програмою. Хоча планувалося в харківській філармонії, там дуже чудовий зал зробили, прекрасний орган, чудова акустика. На жаль, цього року ми фізично не встигаємо приїхати, тому що після виступу в Києві, працюємо з цією програмою у Львові, 17 числа у місті Чернівці і 19, на Водохрещення, в місті Рахові. Це так символічно ми вирішили в центрі Європи, там де є камінь, що це географічний центр Європи. Ми вже не встигаємо приїхати у зв’язку з погодою. На жаль, нам мабуть доведеться добиратися до Києва трішки довше.

Костянтин Дорошенко: Як нині відбуваються справи із закордонними гастролями вашого хору?

Зеновій Корінець:  Я приступив до обов’язків в жовтні, ми вже встигли поїхати невеликою групою в Німеччину, в районі Франкфурта-на-Майні, ми там працювали декілька концертів. Гастролі обов’язково будуть працюватися, ми вже цього року опанували Польщу, до речі, нам там легше працюється і немає мовного бар’єру. Нас розуміють, в принципі культури досить спільні. Я думаю, що ми протягом цього року будемо розвивати Польщу і далі, також будемо розвивати гастрольну діяльність в Словенії, Угорщині, в мене там досить багато спільних друзів, які можуть допомогти в цьому відношенні. Також працюємо зараз над Японією.

Костянтин Дорошенко: Японія це дійсно цікаво. Треба сказати, що японці достатньо відкриті до абсолютно різних іноземних культур. Програма Різдво іде по світу це вже вами скомпонований концерт?

Зеновій Корінець: Так.

Костянтин Дорошенко: Як ви  підходили  до підбору репертуару в даному випадку?

Зеновій Корінець:   Не я один, там велика команда, художній керівний склад, ми працювали разом над нею. Це остання свіжа робота, осіння. Фабула цього концерту така: я колись 15 років прожив на Закарпатті, якраз ви з цього анонс почали, що різні культури відзначають , в когось вже скоро буде завершення цього різдвяного циклу. Проживши там, на одній сходовій, угорець чи румун, чи німець, чи шваб, чи поляк, було неважливо. Починалося Різдво з 24 грудня і закінчувалося десь в районі 23 січня, після нашого Водохреща. Чого виникла ідея Різдво іде по світу? Це наші сусіди, братні народи: поляки, словаки, угорці, румуни, молдовани, ми хочемо відобразити в цьому дійстві загальну картину, що святкують разом з українцями, прийшли в українську хату різні гості. Звичайно, ці народи  компактно проживають  у нас, на Закарпатті, на Буковині, на Одещині. Вони приходять до нас в гості і ми всі разом колядуємо. Як писав Шевченко: “Чужому навчайтесь і свого не цурайтесь”.

Костянтин Дорошенко: Стосовно репертуару, є класичний репертуар хору імені Григорія Верьовки, наскільки ви бачите можливість його оновлення, введеня зовсім них творів, і де ті твори брати? Чи дає нова етнографія нам щось? Чи ви будете користуватись новими творами сучасних українських композиторів?

Зеновій Корінець:  Однозначно. В першу чергу я прихильник подальшого розвитку колективу не революційним методом, а еволюційним. Тобто величезний матеріал, художньо високий, залишається в хорі Верьовки, він був створений ще починаючи від Григорія Гурійовича і закінчуючи, тому що Анатолій Тимофійович керував колективом 50 років. Це унікально, це практично ціле життя, це навіть не одна епоха. Я прихильник розвиватися еволюційно. Звичайно, є певний репертуар, який в якійсь мірі ідеологічно, а він вже відійшов при Анатолії Тимофійовичі. До речі, колектив він був створений для ідеологічної підтримки держави. Уявіть собі 43 рік, щойно визволили Харків від фашистів і тут створюється колектив. Практично не було що вдягнути, жінки були обуті в кірзові солдатські чоботи. Але це створювалося, тому що ідеологія робила свою справу. Вони виступали перед фронтовими так би мовити зонами і підтримували бойовий дух радянських солдатів. Зараз, на жаль, але нам приходиться робити те саме, тільки на Донбасі.

Костянтин Дорошенко: Дійсно, Україна має зараз війну. Знаєте, колись коли пан віце-прем’єр з гуманітарних питань сказав, що вся українська культура нині буде фінансуватися тільки в тому плані, якщо вона працюватиме на війну та на перемогу. Як ви ставитеся до такого підходу? Як може, наприклад, хор імені Григорія Верьовки працювати на війну та на перемогу?

Зеновій Корінець:  На перемогу однозначно, на війну ми не хочемо працювати. Український солдат має бути мотивований, не тільки матеріально, а й ідеологічно. Якщо в нього в серці не лежить те, що цю країну потрібно захистити любими методами, то це не солдат. Солдат тільки за гроші він не солдат. Солдат мотивований ідеологічно – це сильний солдат, якого просто знищити неможливо.

Костянтин Дорошенко: Я з вами погоджуюся ще й в тому, що культура дійсно є серйозною мотивацією, коли іноді донині звучать якісь претензії, що як можна святкувати, як можна робити якісь концерти, радіти чомусь, коли гинуть люди. Але забувають про те, за що ці люди гинуть за життя. А саме культура, свята,  людська радість, щось подібне, те що життя триває, воно і може давати наснагу і віру в те, що є за що боротись. Це важливо розуміти. Повертаючись до оновлення репертуару, чи ви особисто вирішуєте які твори брати, чи ви мусите якось це з колективом проговорювати? Наскільки широкі ваші повноваження?

Зеновій Корінець:  Я маю широкі повноваження, я маю право визначатися особисто, але я людина більш сучасного напрямку, хоча я частково застав радянську систему. Я вважаю що є різні думки і моя справа  зібравши їх воєдино знайти правильне рішення. Відносно того, чи потрібно співати пісні, давайте зробимо паралель,скільки створено чудових ліричних ідеологічних пісень за Другу Світову війну. Якби не було таких пісень як Землянка, Вставай, страна огромная, вони ж піднімали дух. Тому ми зараз зобов’язані створювати такі українські патріотичні пісні, які будуть підтримувати нашого солдата і нас всіх.

Костянтин Дорошенко: Скажіть, пане Зеновію, хто  зараз слухач хору імені Григорія Верьовки? Хто приходить на ваші концерти в Україні?

Зеновій Корінець:  Приходять і діти, але вони приходять з дорослими. Але я вже зараз бачу окремо, що приходить молодь 16-17 років і це дуже добре, це важливо. Але звичайно основна частина це покоління десь сорокових.

Костянтин Дорошенко: Кожний раз при виступі хору імені Григорія Верьовки є певна хореографія. Даруйте мені, але ще кілька років тому здавалося що вона трошки застаріла, що вона трошки виростає з тої радянської ідеологеми як там представлялось щось українсько народне. Нині воно трошки дерев’яно  виглядає. Наскільки ви збираєтесь передивитися і хореографію і сценографію? Ми чудово розуміємо що зараз XXIстоліття, в оперних театрах вже використовують і відео, і якесь спеціальне освітлення. Наскільки це доречно в даному випадку чи це мусить бути так музейфіковано?

Зеновій Корінець:  Ні, я не прихильник того щоб це було музейфіковано, тому що історія України тривала тисячоліттями. Робити це музейфіковано  неможливо, це буде не цікаво. Можливо, потрібно щось зберегти, те, що більше ніколи не появиться в нашій етнографії і ми це будемо робити. Зараз є можливості записати відео, звук, технічні умови чудові. Ми вже це робимо. Якраз  в балетній групі ми зараз зробили маленьку революцію, точніше еволюцію, програма змінена і той, хто прийде зараз на концерт, він побачить всі нові танці. Традиційних наших запорожців ми залишили, а всі танці оновлено.  Ми створили 9 новітніх танцювальних композицій. Але ми запрошували на кожну постановку окремого постановника.

Костянтин Дорошенко: Як з костюмами та декораціями вирішилося питання?

Зеновій Корінець:  Вже пошиті костюми. Я би не сказав зараз за декорації, я би сказав, що на сцені повинні бути новітні технології – новітнє світло, це сучасні екрани, які будуть допомагати втілити глядачу цей загальний простір і розуміння того, що робиться на сцені.

Костянтин Дорошенко: Візуальні ефекти сьогодні працюють і більше впливають на уяву глядача ніж будь-які декорації. Я сам пересвідчився нещодавно в тому самому Жовтневому палаці, де буде ваш концерт, на концерті гурту Onuka. Це абсолютно унікальне видовище, при тому що сценічно все досить мінімалістично, а працюють екрани, проекції і це створює враження.

Зеновій Корінець:   А людина так створена: вона крім того, що слухає, вона бачить. Ось приклад з побутового життя: побажання апетиту – спочатку подивися, воно може бути не смачне, але хочеться попробувати. Чи одяг чи шось інше. Воно спочатку зорово, а потім інстинктивно передається на те, що у нас включаються інші механізми.

Костянтин Дорошенко: Тим більше в XXIстолітті ми хочемо-не хочемо стаємо візуалами, тому що саме візуальна інформація  нас бомбардує звідусюди. Так чи інакше, ми в першу чергу візуально сприймаємо. Якщо не секрет, як ви відбирали хореографів, з якими працювали над новою програмою?

Зеновій Корінець:  Те що  я казав, зараз танцювальна  програма   буде представлена в формі того, що приходять до нас сусіди. Ми зробили словацький танець, до нас прийдуть словаки, завітають, скажуть слово, заколядують і станцюють. Угорський, румунський, молдавський, кримсько-татарський, це для нас  є особливим завданням, для того щоб підтримати наших кримчан. Ми створили ці композиції і на основі цього дійства. Все базувалося на тому, що не просто брали угорський, а брали угорський з закарпатського села, де проживають корінні угорці і де цей танець побутує.

Костянтин Дорошенко: Ви знаєте, я такому підходу можу тільки аплодувати. Таким чином, ми розуміємо, що Україна – це держава, в якій живе багато народів, існує багато культур, і це все нас самих збагачує. Це, якщо хочете, такий момент української імперскості, якого нам не вистачає, бо ми постійно себе чомусь сприймаємо маленькими, а імперія завжди себе сприймає через велику кількість різнобарв’я і різнокультур’я, і це Україна завжди мала. Звідси виходить інше питання, чи можливо є сенс в самий репертуар співочий вводити якісь пісні мовами інших національностей, зокрема кримсько-татарської? Знаєте, це цікаво, я на Кримі років з 10 тому спілкувався з народними кримсько-татарськими співаками, які мені демонстрували, що існують кримсько-татарські пісні майже такого самого мелосу як українські, і вони співали кримсько-татарською, потім переходили на українську.

Зеновій Корінець:  Дуже схожі, тому що наші історичні дороги постійно перехрещувались. Ми постійно жили, дивіться скільки споріднених сімей: українець-татарка, татарин-українка.

Костянтин Дорошенко: Можливо, дійсно , мало би сенс  знаходити такі співзвучності мелодичні і це демонструвати?

Зеновій Корінець:  Ми згладжуємо певні протиріччя, а вони завжди були…

Костянтин Дорошенко: Люди різні, між кожними існує протиріччя, між народами так само.

Зеновій Корінець:  Якщо ми це будемо робити, то ми згладимо всі ці процеси. Наприклад, зараз у Польщі прийшла ця ситуація відносно Волинської різні і частина поляків вже трішки налаштовані були на українців по-іншому, з негативної сторони. Ми зараз хочемо створити такий проект між церквами і хор Верьовки планує заспівати східну літургію, але ми плануємо це робити у Польщі  на рівні ієрархів церков. Ідея така: ми прощаємо  і просимо пробачення. Цю ситуацію відносно Волині, коли вони прийняли закон, ці ультраправі, це негативно відносно України. Ми зараз за рахунок мистецтва, за рахунок церков і того, що в нас все-таки спільне, ми слов’яни , знаходимо якісь точки взаєморозуміння.

Костянтин Дорошенко: Знаєте, примирення між країнами і народами легко не відбувається, тому що існує столітня історія недовіри, іноді війни. Давайте згадаємо з чого починалася сучасна Європа, з процесу примирення Німеччини і Франції, дуже болючого і довгого. Коли приїздив президент Франції, Шарль де Голль, вперше до Берліну, там по міліметру було розмальовано, де і хто мусить стояти, щоб ніхто нікого не образив. Коли Мірей Матьє заспівала німецькою мовою “Parisuntango” це був скандал, від неї відвернулося багато французів, тому що були ще певні рани. Але цей процес тривав і з того починалася сучасна Європа. Зрештою, українсько-польське примирення це може бути та крапка, якою закінчиться оформлення тої здорової Європи. Ми не мусимо боятися, що це не відбулося за один день і за один рік, це довгий і непростий процес. Наскільки польська сторона, враховуючи їх політичний настрій нині, готова до такого діалогу, до такої вашої програми?

Зеновій Корінець:  Готові. Ієрарх католицької польської церкви готовий вже до цього. Вже навіть запланована певна дата для того щоб провести це. Це планується в кінці лютого - зробити спільну службу, а потім у нас.

Костянтин Дорошенко: Мені ця ваша ідея з представленням в програмі Різдво іде по світу танців народів, які не тільки проживають в Україні, але є нашими сусідами, здається дуже важливою. Мені здається, і в нашій культурній політиці, і взагалі, в світосприйнятті за всі  25 років української незалежності  з нашою багатовекторністю, без неї, ми не бачили сусідів, ми постійно дивилися чи на Вашингтон, чи на Брюссель, чи на Москву. А нормальне життя починається з того, коли у вас є розуміння з тим хто поряд, отже, Румунія, Польща… Це теж певна дуже хороша культурна візія…

Зеновій Корінець: І політична, можливо. Знаєте, нас колись називали колектив-посол миру. Я думаю, що треба почати з наближення і тоді політикам буде легше домовлятись.

Костянтин Дорошенко: Цікавий підхід і в цьому підході ви навіть випереджаєте у своїй візії Міністерство зовнішніх справ України. Хай би його представники прийшли на концерт Різдво іде по світу і, може, це їх надихне на багатовекторність, але трошки іншу ніж за Кучми вона розумілася.

Зеновій Корінець:  В нас будуть запрошені посольства всіх тих країн, де буде представлено або пісня або танок.

Костянтин Дорошенко: Різдво іде по світу це певна програма, яка має свої межі. Різдво, безперечно свято, але не безкінечне. А що далі в цьому році?

Зеновій Корінець:  Україна живе циклами, в етносі теж існують різні цикли. Різдвяний цикл пройшов, потім приходить весна, починається весняні традиції. Ми хочемо зробити іншу програму, тим більше у своїй програмі, і міністр зі мною розмовляв, що потрібно розвивати ребрендинг колективу, потрібно змінюватись, потрібно приходити ближче до народу. Ми плануємо зробити такий весняно-літній цикл з творів, різних танків. Хороводи ж зимою не водили , на основі танцювального хороводу творилися інші танцювальні композиції – це вже весняний період. Чи наприклад, є осінній період. Звичайно є ще у нас, і я хотів би до цього підійти, колись в давні часи в час Великого посту, це навіть при Царський Росії було: Увеселительные мероприятия были запрещены”. Тобто, в період Великого посту ходили тільки на музику духовну, в тому числі і правителі держави. Я думаю, можливо, і таку теж традицію вводити. Якщо ми вже є християнами, ми святкуємо і Різдво і Паску, в якійсь мірі потрібно дотримуватись тих принципів.

Костянтин Дорошенко: Я дуже радий, що ви маєте нові пропозиції для оновлення наших культурних традицій. З нами сьогодні був Зеновій Корінець, який є генеральним директором і художнім керівником національного хору імені Григорія Верьовки.