Александр Савченко. Фото: Радио Вести

Микола Вересень: Доброго здоров’я пані і панове, в ефірі Шоу Вересня”. Cьогодні у нас буде симбіоз бізнесу, фінансів і історії. Олександр Савченко у нас в гостях, ректор міжнародного інституту бізнесу і колишній заступник голови Нацбанку. Доброго здоров’я, дякую що прийшли!

Олександр Савченко: Вітаю вас!

Микола Вересень: Останні слова в наших новинах були, що гривня 27, 25, а в старому році було ще 25, 26. То що відбулося?

Олександр Савченко: Відбулася планова девальвація гривні.

Микола Вересень: Хто запланував? Це слово планова мене завжди лякає.

Олександр Савченко: Запланував уряд і Нацбанк, вони виступили індикативно, що курс буде в наступному році 27, 3 / 27,6. Але, звичайно не це вплинуло на незначне, але падіння гривні, тому що на вулиці курс гірше, не 27, 25, а десь 29. Мій прогноз - до кінця наступного тижня гривня все ж таки опуститься до 27 з половиною і знову стабілізується. Чому так виникло? Три фактори. Перший фактор, це інформація про рекапіталізацію Приватбанка за рахунок емісії, це дійсно було так. Емісія ця потенційна, але ще нереальна, тобто уряд вніс в капітал “Приватбанку” 105 мільярдів гривень і Національний банк буде потрошку викуповувати ці гроші і давати ліквідність “Приватбанку”. Але бізнес не зрозумів це, тому що не було пояснень. Він зрозумів, що одразу вже надрукували 105  і почали хеджувати ризики. Друга причина- сезонна. На першому місті по експорту і по надходженню валюти  вже другий рік поспіль вийшло  сільське господарство, раніше була сталь. Так виходить, що наші селяни не працюють. В кінці року припиняють і починають десь числа 15, зараз всі гуляють і експорт від зерна зупинився. Я прогнозую що десь 15-17 числа долари знову підуть в Україну через експорт зерна. Третій фактор – це підвищення мінімальної заробітної плати.

Микола Вересень: Оце 3200?

Олександр Савченко: Так. Ще це не відбулося, але очікування цього створює такий ажіотажний попит на долари. Ці три фактори разом привели до того, що зараз ми маємо такий ажіотаж і спекулянти наші, звичайно, скористалися такою можливістю. Це називається арбітраж, коли вони можуть купити на Міжбанку по 27, 2, по 27, 3 і тут же за 29 продати, а то і за 30. І наварити таким чином 10% за один день. Чудовий заробіток. Я весь час кажу: німецький концерн BMW працює цілий рік, щоб отримати 5% річних. У нас за один день – 10%. Хто буде робити BMW, краще спекулювати на валюті.

Микола Вересень: Пане, Олександр, ви кажете раніше був метал, тепер зерно. А ми можемо сказати в цифрах, наскільки вигідніше чи може менш вигідно торгувати зерном ніж металом? Тобто що від зерна і що від металу було в Україні?

Олександр Савченко: Питання ви правильно ставите. Яка рентабельність цього бізнесу і скільки робочих місць створюють, такі і бізнеси? На жаль,  це дуже малоефективні бізнеси. Що метал, що зерно,  в принципі однакові, це первинна обробка сировини,  це примітивні  біржові товари, які можуть дозволити собі дуже низько розвинуті країни. Це як африканці торгують бананами чи кавою. Ви знаєте, є така теорія міжнародного розподілу праці. Ось європейці приїжджають в Африку і кажуть: У вас є величезні переваги, у вас кава росте, у нас ні, продавайте каву і все буде у вас гаразд. Так же українцям кажуть: У вас чорноземи, продавайте зерно і все буде гаразд.

Микола Вересень: В Росії так само: У вас під землею нафта і газ, продавайте і все буде добре.

Олександр Савченко: Питання в тому, що це шлях в нікуди. Коли мені кажуть, що зерно вийшло на перше місце. Дійсно, я подивився, розвинутість країни вирівнюється в тому, скільки припадає на сервіс. В розвинутих країнах сервіс в структурі ВВП дає десь 80%, промисловість 5-6%, будівництво 2-3%, транспорт і сільське господарство як правило 1%. Наприклад, такий сервіс як в Англії музика.  В Англії інколи продажі ввід музики більше ніж весь ВВП України. У нас питома вага сільського господарства знижувалась і дійшла уже десь до 7-8%, а зараз знову підскочує до 17-18%. Це характеристика дуже низько розвинутої країни і це насправді трагедія. Нам треба не зерно продавати, а принаймні вироби із зерна, як італійці, спагеті давайте робити чи ще щось.

Микола Вересень: Але від чого це залежить, яким чином спонукати українців робити більшу додану вартість?

Олександр Савченко: Дуже складне питання. Примітивна відповідь на це питання і так мислять деякі наші керманичі: Давайте зробимо державну програму.

Микола Вересень: Тільки не це. Це катастрофа.

Олександр Савченко: Абсолютно правильно. Там де держава, там корупція і неефективність. Тому я кажу, що дозволити собі промислову політику можуть лише дуже високо розвинуті нації: німці, американці. Вони дійсно можуть зробити державну програму. Якщо державну програму робить Україна це корупція,неефективність… Візьміть Росію. Там зростання по суті тримається, це фіктивне зростання  величезних державних інвестицій, вони просто закапують гроші чи в пісок чи ще кудись. Ефективність державних інвестицій менше одиниці. Це означає, що ти вклав гроші, створив ВВП, на наступний рік нуль віддачі. Приватний бізнес створює додаткову вартість десь 1 до 3,          1 до 4. Відповідь на ваше питання  дуже проста: треба радикально зменшити державні витрати і податки. Якщо ми це зробимо, це означає перерозподіл багатства на користь тих, хто може працювати і виробляти. І навпаки, ми маємо забрати гроші від тих, хто витрачає, від цих державних, соціальних паразитів. У нас держава просто гуде, вона хоче створювати цих паразитів. А знаєте чому? Тому що на кожному етапі перерозподілу  щось капає в кишеню чиновника. Тому така проста порада: створити умови для бізнесу і бізнес сам розбереться. Він, звичайно зрозуміє, що краще не зерно експортувати, а муку, це вже набагато краще. А ще краще не муку, а спагеті. А якщо не спагеті, то ще щось більш складне.

Микола Вересень: Пане, Олександр, правильно я вас розумію, що фактично люди, які зараз при владі не здатні. Мене, наприклад, не образить якщо мені скажуть: Микола, ти не здатен стрибати як Бубка. Мені здається, що люди які зараз при владі, не можуть осягнути речей, про які ви щойно говорили, що віддайте бізнесу бізнесове. Тільки бізнесу справжньому, а не тому бізнесу, який багато бере з державної кишені. Нехай люди розвиваються і буде так як в Америці, як в Канаді, як в Японії, як всюди. Ці люди не погані і не добрі, вони просто не можуть.

Олександр Савченко: Непрофесіоналізм - це 50 % причин наших негараздів. Інші 50 % - це корупція. Я вам приведу приклад, я не буду називати ім’я міністра, шанована дуже людина, ви її знаєте. Виникла дискусія стосовно того, що в Україні дуже багато університетів аля Рога і копита. Я так скажу, у нас приблизно в 3 рази більше на душу населення студентів ніж в Німеччині. Тому у нас немає слюсарів, плотників, але ніби всі юристи.

Микола Вересень: Але також немає BMWіMercedes.

Олександр Савченко: Ми кажемо, що ми в три рази більше освічені  ніж німці, в американців до речі така сама пропорція. І ось виникло питання закривати ВУЗи. Абсолютно правильне. Я за те, щоб закрити мінімум половину державних вузів Рога і копита. Ви знаєте, у нас є один ректор бізнесмен, не будемо називати його прізвище, у нього два університети. Один державний, там де готують, припустимо, спеціалістів по макіяжу, їх навчають 5 років. І є приватний такий же інститут і там побачили щось не те. Він каже: Ми закриваємо приватний інститут. Я кажу: Я вибачаюсь, але ви дуже не розумна людина. Навіщо? Закривайте державний університет. Приватний – це його ініціатива, він буде платити податки. Якщо є такі дурні люди, які хочуть 5 років вивчати макіяж і платити за це – нехай платять і нехай він платить податки. Але ж він за державні кошти навчає. І ви замість того щоб зекономити, я знаю бюджет,  26 мільйонів гривень,  взяли і закрили структуру, яка вам може приносити гроші. Це приблизно така ментальність нашого середнього хорошого державного чиновника, це не корупціонер. І він щиро не може зрозуміти що є добре, а що є погане. Я ще такий приведу приклад. Ми через державний бюджет перерозподіляємо пенсії і бюджету приблизно на 15% ВВП більше ніж поляки і турки.

Микола Вересень: Це фактично корупційна складова? Це те, що випадає комусь в кишеню?

Олександр Савченко: Так. В кишеню починаючи із самих верших  ешелонах і закінчуючи і ректорами, і директорами державних підприємств. Це всім відомо, ми не будемо банальні речі казати, що навколо будь-якої структури, яка генерує будь-який доход є смотрящий, завдання якого вийняти ці гроші, передати на гору і частинку залишити собі.

Микола Вересень: Ви кажете, що 50% - це непрофесіоналізм, але з іншого боку це до певної міри намагання виправдати, якщо повертатися до вищої освіти? а де ми навчімо, де ці Оксфорди? Я пам’ятаю коли розмовляв з Бальцеровічем я кажу: А звідки ти такий розумний, що аж в 89 році… Він  каже: У нас в Польщі дозволялося їздити на навчання в Америку, я закінчував американські різні курси, і я вже приїхав готовий фахівець. І таких як я було немало. А в Україні таких не було, де взяти? Слухайте, ці реформи в Росії, нещодавно надрукували фотографію всіх людей, які стали міліардерами, міністрами і віце-прем`єрами, що вони десь в Америці в 89 році вчилися в одному вузі чи додавали до свого навчання якісь курси.

Олександр Савченко: Це так. В 89 році я теж був в Америці і ми разом з Бальцеровічем були в Гарвардському університеті, також був там і Гайдар, і Явлінський і вся ця кагорта. Але соціальні ліфти були такі, що там Бальцеровіч став віце-премєром,а я дальше заступника голови Нацбанка не міг піднятися. У нас все було схоплено партійною номенклатурою, вона тримала все і брала лише людей, які дозволяли щось по-англійські говорити, десь виступати на конференціях, але не допускала до процесу прийняття рішень. Хоча мені вдалося надрукувати гривні тоді, це велика заслуга. В Україні є розумні люди, але немає соціальних ліфтів. Взагалі  я прийшов до парадоксального висновку:  у нас таксист може бути розумніший, ніж міністр, чи вахтер з вищою освітою. Я вважаю, що це не нормально. У нас розподіл дурнів і розумних людей рівномірний, що на самій горі, що на самому низу. В Америці не так, там розумна людина зразу виштовхується нагору. Ви мабуть теж це побачили.

Микола Вересень: Абсолютно. Це капіталізм. Я наведу фантастичний приклад. Багато років тому я приплив із Талліну в Гельсінкі і там ще були якісь українці. Прийшов один зустрічаючий і каже: Там є дві машини і автобус. Кому що? Вони не виясняли хто начальник, і не казали, що начальник поїде на Мерседесі, а всі решта – в автобусі. У фінів абсолютна демократія, вони просто пишуть на номерах VIP і ніхто не звертає увагу що це ВІП не ВІП. Я думаю: Я ніколи не їздив на машині ВІП, я сяду поїду, мені цікаво.  Я звичайний журналіст, ніякий не начальник, але я їду на ВІПІ. Тоді я зрозумів, наскільки це не важливо для нормальної країни, не цікаво ці обставини понту.

Олександр Савченко: Навпаки, сприймається як дурний тон.

Микола Вересень: Так. Як ти в Польщі сядеш на Мерседес? Ти бандит, тільки чесно, якщо на Мерседесі, мабуть щось десь вкрав?

Олександр Савченко: Я вам скажу більше. Я працював у Лондоні багато і там такі правила про годинник. Якщо ти прийдеш в годиннику, який коштує 10 тисяч доларів, ти уже не можеш там працювати. У тебе зарплата тисячу, значить годинник має бути за 100 доларів. Якщо 10 тисяч, можеш дозволити годинник за тисячу. Інакше бути не може. Теж саме стосується машини і квартири.

Микола Вересень: Так точно. З іншого боку, я як адвокат диявола, виходить так, що в Україні як і пострадянському просторі, а може це дефіцит, як сонна хвороба, коли немає кисню на глибині, коли 70 років люди не могли заробляти, то по голові б’є, як то в радянському кіно казали:  Воздух свободы сыграл со Штирлицем злую шутку. Опа, дозволили накопичувати і вже кордонів немає і мені все пофік, я будую величезний будинок.

 

Олександр Савченко: Так, знову ж таки кажу, В Україні є розумні люди, але немає соціальних ліфтів. На першому місті стоїть свій-чужий. Свій – це той, хто може брати гроші і дозволить навколо брати. Більш того, якщо ти дуже розумний, ти небезпечний, тому у нас немає соціальних ліфтів. Беруть міністрів іноземців, у нас були міністри іноземці, вони не були фахівці, їх поставили, але вони ні на що не впливали, мало що розуміли.

Микола Вересень: Але вони не так багато крали. Мені здавалося, що взагалі нічого не крали.

Олександр Савченко: Абсолютно вірно. Чесні люди. Але система їх просто використала. Хочете іноземців – будь ласка.

Микола Вересень: Слухайте, а ці молоді люди, які зараз в Верховній Раді, я з деякими з них говорив. Я їм так і казав рік чи два тому, що треба заходити або зграєю, людей 50 хоча б,  тоді це сила і тоді з цим важко щось робити. А коли вас заходить 10-15, вас розпорошать, дадуть гроші, подарують годинник за 10 тисяч,  зроблять якісь пропозиції і кінець.

Олександр Савченко:  Я дивився, бачите, вибрали Раду Національного банку. Були такі дискусії: Да ми такі круті. Потім заплатили хлопцям велику суму, все прийняли, замовкли. В принципі, це не нормально, але витримати тиск великих грошей це важко, а може навіть неможливо.

Микола Вересень: Я зачитаю що нам пишуть наші слухачі:

Адвокат, Киевские пригороды: Экспертные выводы экс-чиновников равны нулю.

Киевские пригороды,  адвокат, а выводы не экс-чиновников, конечно равны 100%, Те, чиновники, которые сейчас работают, они, конечно, очень экспертно важны и никогда не врут.

Василь: Якби не планова девальвація гривні, та інші фактори, та при професійних діях НБУ, яки би сьогодні міг бути курс обміну валют?

Олександр Савченко: На вскідку, якщо діяти оптимально, але Приватбанк би впав. Я прорахував, що девальвація через падіння Приватбанку коштує Україні приблизно 5%. Але є інші фактори, які впливають на девальвацію, якщо б вони працювали потужно, гривня могла би бути стабільною. А взагалі, я так скажу: згідно паритету купівельної спроможності, курс гривні до долара зараз мав би бути приблизно 10 гривень за 1 долар. А ось різниця між 27 і 10 це показує рівень кваліфікації наших економічних інститутів, Нацбанка, Мінфіна і розвиток країни. Чим менше розвинута країна, чим менше фахівців сидять в цих кабінетах, тим більше девальвація, відхилення. Якщо брати дуже розвинуті країни, Швейцарію, Швецію, Норвегію, там, навпаки, валюти переоцінені відносно долара.

Микола Вересень: Але ж вороття немає? Коли мене питають,  можна повернути до 8?

Олександр Савченко: Звичайно можна.

Микола Вересень: Але ж це інтервенції потрібно якісь.

Олександр Савченко: Ні. Ніяких інтервенцій, лише інтелект. Від чого стратегічно залежить курс, якщо брати на довгу перспективу.  Два фундаментальні фактори: темпи економічного зростання і рівень інфляції. Якщо темпи економічного зростання  в Україні будуть вищі ніж в Сполучених Штатах ( там 2% як для нас 20). Якщо у нас буде, припустимо 10, а у них і це буде 3, 4, 5 років. Якщо там інфляція 1%, а у нас буде 2, 3, 4, то гривня щороку буде дорожчати відносно долару. Якщо у нас рівень інтелектуального потенціалу Мінфіну, Нацбанку буде такий як в Сполучених Штатах, то ми прийдемо до паритету купівельної спроможності. Гривня може коштувати і 10, але це фантастика.

Микола Вересень: Чому ні? Я знову цитую лідера польських реформ, Бальцеровіча. Два місяці тому у нас з ним була така кулуарна розмова, він говорив: Вас будуть годувати брехнею. Я кажу: Тобто? А він відповідає: Урядам завжди класно з маленького зростання показати, що дивіться. І може, наступного року буде 3%. І всі будуть собі ордени вішати,  що 3%. Це не правильний підхід, тому що в вашому стані 5 елементарно робиться, для цього не треба нічого надзвичайного . А якщо ми говоримо з вами, що Америка дасть 2,5-3, а ми 5-6 – це вже шлях до того, щоб паритетність якась була.

Олександр Савченко: Це вже буде посилення української валюти. А для України норма зростання на 10 років – це більше 10%, тому що ми дуже бідні. Чим менш розвинута країна, тим швидше зростає. Будь-яка інвестиція, яка дає додану вартість, це вже рост. Німці, коли сюди приїжджають, вони за голови хапаються: До вас куди не інвестуй, додана вартість.

Микола Вересень: Слухайте, це ми всі з вами проходили,  думаю, що слухачі з цим погодяться, починаючи з 2005 року раптом і квартири і машини, і дачі, і поїздки, і одяг, і туризм, і магазини з’явилися дорогі… Я дивлюся і думаю: Ось воно пішло, пішло…

Олександр Савченко: І зростання  було 7-8%.

Микола Вересень: І це видно.

Олександр Савченко: На жаль, ситуація змінилася. В чому тоді була перевага? Тоді  умови торгівлі були дуже сприятливі для міжнародного розвитку. Після кризи 2008  дуже багато залежить від держави. Проблеми приватного бізнесу взяли на  себе уряди і зараз не лише від приватної ініціативи, але й від урядів залежить дуже багато. А ми до цього не готові, тому що у нас уряд, як правило, ноль. Він працює на за розвиток, а в кращому випадкуне дуже сильно заважає, а як правило дуже сильно заважає. І тут ми сіли в лужу, тому що зараз умови торгівлі можуть дати 1-3%, те, що каже Бальцеровіч. Якщо ми хочемо рости більше,  ми маємо робити конструктивні правильні дії. А у нас немає інтелекту, знань, плюс корупція.

Микола Вересень: І що це означає? Треба чекати нове покоління чи що?

Олександр Савченко: Ми можемо чекати і нове покоління теж стає корупційним.

Микола Вересень: Я бачу один вихід:  ви - президент, я прем’єр. Тоді, без сумніву ми робимо дуже багато позитивного.

Олександр Савченко: Чи навпаки. Краще мати президента -совість нації, а прем’єра такого, який може робити правильні кроки.

Микола Вересень: Я погоджуюсь, я не такий гордий.

Олександр Савченко: Це теж фантастично. Я прийшов, на жаль, дуже довго думав, що зробити в Україні. Я знаю владу, знаю майже всіх людей, знаю всі механізми як що робиться. Прийшов до висновку, що зараз є лише два реальні шляхи швидкого розвитку України. Перше, це передача в зовнішнє управління ключових наших функцій, включаючи і Національний банк і Міністерство фінансів. Що це означає? Зараз в Україні феноменальна ситуація, коли у нас не три структури влади: суд, уряд і парламент. У нас п’ять:  ще обов’язково олігархи і “смотрящие”, вони рівноцінні зараз, і п’яте – це зовнішнє управління. До 14 року була Росія, ФСБ, П’ята колона, вони керували дуже сильно. Росію викинули, зараз ЄС, Сполучені Штати, Міжнародний валютний фонд. Вони дають гроші, поради і думають, що нас  так можна взяти. Ні, ми так не дамося. Ми беремо гроші, слухаємо поради і робимо своєю. Треба іти далі. Треба право призначати людей на ключові посади і звільняти. Це, по суті, на 5-6 років, якщо б ми віддали на аутсорінг не тільки функцію кредитування, але і призначати і звільняти з посад німцям, наприклад, чи полякам.

Микола Вересень: Естонці, думаю, абсолютно справляться.

Олександр Савченко: Так. Це один варіант. 5-7 років буде достатньо, щоб зламати цю вертикаль і потім уже наші молоді люди можуть прийти до цих посад. Цей шлях не прийнятий в світі. Хоча коли був Скоропадскьий тоді німці ставили таку умову: право призначати і звільняти міністрів. А другий шлях, дуже радикальний, це приход до влади диктатора-реформатора, типу Піночета, Ататюрка, Саакашвілі в Грузії. Це диктатори-реформатори, які плюють на закони, вони знищують олігархів,  забирають їх гроші, дають в бюджет, проводять реформи, а потім приводять до влади демократичні сили.

Микола Вересень: Я ще прочитаю що пишуть наші слухачі:

Антон, Иркутск: Уважаемый, пан Мыкола, в Росии доля нефтегазового сектора 50-60%, остальное промышленность и услуги, атомная энергетика, авиа, авиастроение, поэтому гривня по отношению к рублю упала с 3 гривен за 10 рублей до 2 гривен. И рынки Украина потеряла из-за транзитних войн, в результате у Украины 2 миллиарда долара внешний торговый дефицит за 16 год, в том числе торговля с РФ – 1 миллиард доларов.

Антон из Иркутска, на всю жизнь запомните: я не экономист и не финансист, как мой гость Олександр Савченко. Но для меня всегда было абсолютно очевидно, что Укрина это экономика минус газ и нефть, а Россия – это экономика плюс газ и нефть. А развитие и той, и той другой страны примерно паралельно: или мы растем вместе по 6-7%, или стоим на нуле, как сейчас, или прибавляем или отнимаем 1-2%. Для меня не экономиста совершенно понятно, что если у тебя есть такой ресурс как газ и нефть, а у твоего  соседа нет газа и нефти, то соседская экономика явно эффективнее, потому что нам в Украине неоткуда брать ни газ, ни нефть, ничего у нас такого нет.  Более того, мы должны за это платить, вынимая деньги из каких-то своих других возможностей. Я понимаю, Антон, вам хочется все рассказать нам всем, как мы здесь ошибаемся проводя свои революции, попытки своих реформ, обсуждая какие-то вещи. Не получится у вас. У вас гораздо хуже ситуация. Если увас Путин еще 20 лет пробудет при власти, будет еще хуже, потому что сменямость сама по себе улучшает ситуацию. Я прав хоть чуть-чуть?

Олександр Савченко: Я думаю на 100%.

Микола Вересень: Про найближче майбутнє ми уже ніби то поговорили: ваша версія або іноземці, або розумні диктатори-реформатори.

Олександр Савченко: На жаль, так.

Микола Вересень: Давайте я дам слово нашим слухачам, які додзвонилися. Добрий день, ви в ефірі!

Дзвінок в студію: Добрый день! Виктор, Киев: Мне полностью предложения нравится, я за них уже два или три года. Но что нужно сделать людям, чтобы привести к власти нужного  человека или заставить правительство внести закон, что можно без иностранцев?

Олександр Савченко: Я думаю,  у людей  є інструменти, особливо зараз: зареєструвати петицію на сайті у президента. Я думаю, молодь підтримала б таку ідею. Якщо у нас не працюють соціальні ліфти, якщо у нас тотальна порука і  корупція, якщо не може чесна людина прийти до влади, тоді давайте через електронні ЗМІ, через попит робити це. Я думаю, вже прийшов час почати тролліти наших шоуменів політиків. Досить вже бути знаменитим за рахунок якихось влучних фраз.

Микола Вересень: Про дії ніхто не  говорить, тільки про слова.

Олександр Савченко: Мені набридла критика. Це новий тренд: чим більше ти критикуєш, тим ти крутіше. Треба робити нову моду на конструктив, професіоналізм і намагатися щось зробити.

Микола Вересень: Ще є у нас слухач на лінії. Добрий вечір!

Дзвінок в студію: Добрий вечер. Это Константин. Самая главная доминанта моего видения – Украина сейчас должна формировать науку и высокие технологии. Государство, которое находится в состоянии перманентной войны, по сути, не получает ни того, ни другого. А эти мелкие спекулятивные выкрутсы финансовые приводять к этой вражде и всевозможным склокам.

Олександр Савченко: Я скажу парадоксальну річ: я виступає за те, що уже давно треба закрити Академію Наук, я не кажу про цей феномен. Там, де середній вік директора інституту десь 85-90 років, де виживають  інститути за рахунок здачі в аренду для ресторанів, магазинів. Ми маємо подякувати, але це не наука. Як треба фінансувати науку?  Треба виділити певний європейський процент на розвиток науки, це десь 1% ВВП, також як і на культуру десь 1%. Зараз бюджет культури – це бюджет одного голівудського фільму, а науки – ще менше. І робити демократичну систему грантів, де кожна молода людина або творча група людей можуть претендувати на ці гранти. Тоді ми розіб’ємо цей принцип фінансування приміщень, а не науки і людей. Тому у нас мертвий хапає живого, у нас старі домінують. Наука – це молодь. Взагалі нам треба переходити до перерозподілу  багатства на користь молоді. Як зараз: у нас є пенсіонер з пенсією 100 тисяч гривень. Тих сто молодих сімей працюють на одного пенсіонера, це абсурд.

Микола Вересень: Алло, кажіть будь ласка!

Дзвінок в студію: Добрый вечер, Владимир, Харьков. У нас произошло обсуждение с друзями относительно повышения заработной платы, отсюда привязка наших платежей по единому налогу как малый бизнес. Начали тут кричать, возмущаться. Мне стало интересно, я открыл бюджет на этот год и выяснил, что поступление от единого налога у нас это 700 с чем-то миллионов из общего – 700 миллиардов доходной части бюджета. Но потом мне бросилось в  глаза, что у нас поступление от НДС акцизних – это 55%. Если я правильно понимаю, что это мы с вами покупая любые товары и услуги как граждане Украины, мы фактически платим 55%  в бюджет. Меня это очень сильно удивило, напугало и расстроило.

Олександр Савченко: Ви праві. Основний податок, який формує бюджет – це податок на додаткову вартість. Дійсно, коли ми купуємо будь-яку річ, платимо за газ, купуємо хліб, ми платимо 20%  до бюджету. Ви ще не знаєте, ще стоїть  черга великих бізнесменів з іншої сторони бюджету і отримують відшкодування по ПДВ. Будь-яка бабуся, ви, студенти, всі ми сплачуємо величезні фонди, а десь 30% цих грошей наші товстосуми забирають. Там дуже багато фіктивного відшкодування. Але ви праві, друге джерело це наші митні платежі. Тому так важлива для влади девальвація і інфляція. Девальвація – це головний інструмент отримання доходів до бюджету. Чим гірше курс, тим більше надходжень до бюджету , тому що ми все обкладаємо митами, ПДВ по імпорту і формуємо таким чином бюджет. На Заході основний податок – податок на індивідуальні доходи людей. Треба піднімати мінімальну зарплату, але тут у мене своя точка зору. Я впевнений, що українець ніколи не заплатить більше 10%. Зараз соціальні внески 22%, 18, всього 40% від своєї заробітної плати ми маємо віддати державі. Тому майже ніхто не працює, працюють в тіні, ніхто не платить ці гроші. Тому набагато краще зменшити цей податок, зробіть 10% для бідних і 10+10 для багатих і тоді почнуть платити. Якщо ми це зробимо, у нас буде революція в оподаткуванні. Також треба зменшити державні витрати і тоді почнуть працювати.

Микола Вересень: Але тоді схеми ж не будуть працювати.

Олександр Савченко: Так.

Микола Вересень: Добрий вечір, ви в ефірі!

Дзвінок в студію: Добрый вечер. Данило, Харьков. Я офіційно безробітній, але працюю, сплачую податки.  Я зрозумів, що ми дуже далеко знаходимось від Європи в духовному плані. Мені здається, у них Біблія прописана на генетичному рівні. Колективне співіснування і рівномірне розподілення національного прибутку  між профспілками -Україна навіть генетично до цього поки що не готова.

Олександр Савченко: Ви праві, але бідна людина майже не може бути духовна. Якщо українці стануть в два рази більш багатші, у них буде більша зарплата, зразу, повірте мені, будуть набагато більше і співчуття, і культури, і таке інше. Як ми можемо бути духовними, коли ми читаємо в 20 раз менше книжок, ми ходимо в 25 раз менше в театри, в 12 раз менше в кіно. Ми по суті, некультурні люди, тому що бідні. Нам треба підвищувати добробут. Я би таке гасло дав: Обогащайтесь. Держава має працювати на збагачення простого українця, щоб він з маленького українця принаймні став середнім українцем.

Микола Вересень: Великим. У нас в гостях був Олександр Савченко, колишній заступник голови Нацбанку. Дякую, що прийшли до нас. Дякую, що слухали і дзвонили. На все добре!