СЛУШАЙТЕ РАДИО «ВЕСТИ» ГДЕ УДОБНО И КОГДА УГОДНО!
стенограмма

"Кредитів у нас, на жаль, набрано вже багато"

"Тема Калныша"Бондаренко: "Баррикады разберут не скоро — не хотим ругаться с людьми"

Стенограмма эфира "Героя дня" на Радио Вести

Добрый вечер! Вы слушаете Радио Вести – это программа «Герой дня». В студии появился Владимир Дмитриевич Бондаренко. Я приветствую главу Киевской государственной городской администрации в нашей студии.

В.Б.:Добрий вечір

Ю.Л.: Будем говорить обо всем, в надежде, что никакой войны за Киев не будет или возможны варианты, Владимир Дмитриевич.

В.Б.:Дивлячись, з якого боку ви дивитися на це питання.

Ю.Л.: Начнем с начала. Это «Герой дня»! Владимир Дмитриевич, я начну с горячих новостей. Я бы хотела, чтобы вы нам сказали, что означала эта перестрелка в Киеве, потому что, Киев, как мы все знаем и верим, город европейский, но, как видно, небезопасный. Это практически Чикаго.

В.Б.:Я би не сказав так, але елементи дестабілізації ситуації – таки елементі є. Чому? Ви знаєте, ті події, які тут відбувалися, і частина людей, які були заряджені на боротьбу з тим режимом, отой потенціал боротьби не був використаний до кінця і інерційність зарядженості на боротьбу залишається.

Ю.Л.: Вчорашні постріли…

В.Б.: Вчора – це трошки інше.

Ю.Л.: Давайте про вчорашнє. Як ви все це пояснюєте, тим більше, що серед ваших колег є поранені.

В.Б.: Так мій заступник отримав поранення в спину. Слава богу воно не є навіть якимось небезпечним. Рана є, рана глибока, його перев’язували.

Ю.Л.: При яких обставинах він отримав поранення?

В.Б.: Він проходив мимо ресторану «Мафія», там такий є на Хрещатику, а між двома відвідувачами ресторану зав’язалася спочатку словесна перепалка, потім забризкування один одного газовими балончиками, а потім стрільба.

В результаті, один з тих, хто сперечався, отримав дві кульові пробоїни в грудях, через легені. В тому числі одна куля, говорять, досі лишається всередині, в тілі.

Богдан Йосопович Дубас – це перший заступник голови Київської міської адміністрації, який сьогодні повністю займається проблемами центральної частини міста, в сенсі того, що барикади прибираються поступово, наводиться порядок, знімаються згорілі об’єкти. Він там постійно буває в гущі людей, він проходив мимо і отримав таке кульове поранення. Якось зв’язати це зі спором, який там виник, чи з якимось такими подіями, ми не можемо цього сказати, він і сам відкидає. І він не був учасником того діалогу в такій формі. Він просто там був поряд і отримав таке кульове поранення, хоча там могла бути дитина, могла бути жінка, могла бути будь-яка інша людина. Це не нормально, що в Києві є такі факти. Ви знаєте, що не так давно відбувалися і жорсткі події, зокрема на Борщягівці вбивство двох міліціонерів, вбивство трьох міліціонерів на броварській трасі. Це факти, які міліція сьогодні розслідує і певні сліди знайдені. Ці сліди, на жаль, ведуть до тих політичних сил, які боролися на Майдані, і які, на наш погляд, не можуть заспокоїтись, створюючи і певні картинки телевізійні, і інформаційні повідомлення для Росії, яка так і хоче показати, що у Києві повний безлад.

Ю.Л.: А ви тепер людина, яка має розібратися і все ж таки навести лад і столиці. Чи є в вас стратегічній план? Чи готові ви про це сьогодні говорити? В який спосіб ви будете захищати мир і спокій тут – в самому центрі Європи.

В.Б.: Перш за все, найважливіше питання для людей – мир і спокій. Не квартирне питання, навіть не санітарний якийсь стан столиці, ні ціни і не безробіття...

Ю.Л.: Про це ми поговоримо сьогодні, але давайте…

В.Б.: Безумовно, перше оце питання. Сьогодні ми робимо юридичну основу для створення зовсім іншого типу самооборони. Не самооборони, яка ділиться на сотні і таке інше. Ми хочемо структурувати ті сотні, ті інші середовища, які виникли в центрі, в єдину систему. Ми почали будувати її на основі старих патріархальних дружин, які ізжили себе, але на їх базі можна це відтворити. В основі цього нового типу правоохоронних органів буде перш за все психологічна зміна ставлення до правоохоронців, тому що боротьба, яка відбувалася на барикадах, таким чином позиціонувала міліцію, що дуже багато людей її просто не сприймають. Так сталося, що з того боку мітингуючих атакували міліціонери в формі міліції, в формі спецпідрозділів. І у людей на сьогодні залишилося це уявлення про них, як тих, хто стріляв по мітингувальниках. Я думаю, що для кращого розуміння треба міняти і форму, мається на увазі навіть реальну форму одягу, міняти навіть назву, міняти ставлення. Психологічно готувати людей до того, що має буде правоохоронна система, яка їм служить, а не владі, як це було до сих пір.

Ю.Л.: Як? У якій спосіб? Досвід якої країни ви будете використовувати?

В.Б.: Я хочу вам сказати, що у нас немає демократичних країн, де би поліція або міліція боролася з народом. Це є досвід недемократичних країн, таких, як деякі латиноамериканські режими. Тонтон-макути, тобто люди в формі, захищали Дювальє чи ще кого-небудь. Ми сьогодні маємо подібну ситуацію в Україні. Те, що сьогодні були випущені на волю, відпущені за кордон, у великій кількості представники «Беркуту», свідчить про те, що, очевидно, були допущені помилки. Треба було розібратися, хто як себе вів, а потім, можливо, когось притягнути до відповідальності.

Ю.Л.: Так, закон суворий, але це закон. Не можу згадати про долю вашого депутатського мандату. Чи ви його склали, перебуваючи на посаді голови київської адміністрації?

В.Б.: Я його не склав і не складатиму поки що. Чому? Сьогодні декілька голосувань дуже важливих…

Ю.Л.: Чекайте, ви зараз будите виправдовуватись?

В.Б.: Ні-ні, не виправдовуватись. Я скажу свою позицію. Я її задекларував. Невідмінно від депутатів, які були обрані по списку і їх можна замінити за три хвилини, як-то кажуть, тобто один пішов, другий прийшов.

Я представляю великий район Києва, обраний на Борщагівці, в мене є свої виборці. Я для того, щоб прийшов інший депутат в зал, там іноді не вистачає одного голосу, двох, сьогодні для декількох голосувань не вистачило одного-двох голосів.

Я хочу сказати, що я одразу визначився. Я написав заяву про відмову від заробітної плати в державній адміністрації. І сьогодні я вважаю себе командированим, щоб розгребти трошки і оте реальне сміття, і сміття тих проблем, які накопичилися. В мене нема тих амбіцій, стосовно отримання якихось благ і т.д. Ця робота сьогодні – пекло, і я сплю по дві-чотири години максимум. В цю ніч спав дві години. Тому, якщо хтось вважає, що я тут якісь преференції отримую, тому, коли будуть обирати нового, на це піде півроку, я думаю, що дуже багато проблем державотворення в цій ситуації, можуть просто не вирішитися.

Ю.Л.: Володимире Дмитровичу, щиро, відверто, чому ви погодилися іти на цю посаду голови?

В.Б.: Ви знаєте, в 1993 році я був на такій посаді. Це рівно 21 рік назад.

Ю.Л.: Це ще нічого не означає, Володимире Дмитровичу.

В.Б.: Я знаю цю роботу. Я знаю місто, знаю структуру міського господарства, знаю на що сьогодні натиснути і на що спертися. Після того, як містом керувала молода команда Черновецького, а також дехто із керівників…

Ю.Л.: Бачте, він тепер може говорити: «Я також був мером, я також знаю цю роботу».

В.Б.: Ні-ні, він може говорити, що хоче з Грузії. Він туди втік. Або може говорить будь-який керівник, який керував 150-тисячним містом. Хочу вам сказати, що в нас ЖЕКі в Києві набагато більші, райони набагато більші. В нас в районі 340 тисяч людей.

Ю.Л.: Що ви можете встигнути за цей термін. Давайте про реальні цілі і задачі.

В.Б.: Встигнути можна утримати, не розвалити місто. От я можу гарантувати сьогодні, що ми втримаємо деякі речі, які буде важко втримати. Сьогодні за рахунок, спеціальних фінансово-економічних операцій нам, я надіюсь, буде дана можливість до нового маркетингового року вдасться втримати ціни на хліб.

Ю.Л.: Про які ви операції говорите?

В.Б.: Розказую які. Наприклад, я прийшов і визначив, що два з лишком тисячі земельних ділянок, відведених Київрадою, недооформлені, і податки з них не йдуть до міської скарбниці. Якщо сьогодні швидко провести дооформлення вже виділених земельних ділянок, то ми отримуємо реальний грошовий потік, який забезпечить нам, наприклад, можливість виплачувати надбавки вчителям, лікарям і іншим соціальним групам.

Ю.Л.: Надбавки вчителям в столиці?

В.Б.: В столиці.

Ю.Л.: Тому що я бачила сьогодні директора однієї зі столичних шкіл, вона скаржилися на те, що будь-які фінансові добавки з них знімають. Вона каже, що якщо викладачі будуть підміняти один одного, мені не буде чим платити.

В.Б.: Ні, ми поки що не будемо нічого знімати в цьому навчальному році. Ми знайшли фінансовий резерв у себе всередині. От я вам сказав одне джерело: дві з лишком тисячі земельних ділянок - недооформлені. Ми їх зараз до оформимо швидко.

Ю.Л.: І ці гроші ви використаєте?

В.Б.: Так, безумовно. Вони відразу підуть до міської скарбниці. Я вам хочу сказати, що ми дуже активно почали працювати з інвесторами, і в нас є дуже серйозні і тепер уже дуже підготовлені кредити в деякі сфери сільського господарства, зокрема, на Бортницьку станцію аерації іде японський кредит. Ми маємо сьогодні унікальні речі, які стосуються залучення інвестицій в міське господарство, які треба пришвидшити і тоді не свої гроші витрачати, а інвестиції.

Ю.Л.: Почекайте-почекайте, це ви будете не брати чужі, а розраховуватися, тому що кредити і інвестиції – це не подарунок. Розраховуватися ви будете своїми. Звідки?

В.Б.: Ні, я казав про інвестиції. Кредитів у нас, на жаль, набрано вже багато. На оце півріччя випадає повернення кредитів на 2,6 млрд. грн., які були взяті два, три, чотири роки тому. Тому ми прийняли абсолютно виважене рішення перевипуск облігацій, фактично пролонгувати на таку суму. Ми випускаємо облігації на таку суму і відтягуємо трошки суми виплат, тому що державний бюджет сьогодні, як мінімум, не такий, як був недавно. Ви знаєте, що в державному бюджеті сьогодні секвестрування тих статей, яких ніколи не було.

Ю.Л.: Добрій вечер всем слушателям радио «Вести»! Я благодарна за то, что вы к нам присоединились прямо сейчас. Я напомню, что сегодня гость в нашей студии Владимир Дмитриевич Бондаренко, глава Киевской государственной городской администрации.

Я помню, что мы закончили на пикантном вопросе о финансах, но я сейчас позволю себе озвучить вопросы наших слушателей, которые мы получили из Твиттера. Интересуется Марина, Печерский район города Киева: «Владимир Дмитриевич, идете ли вы в мэры?», следующий вопрос, Ирины тоже, понятное дело, жительница Киева, для киевлян особо интересно услышать ответы на эти вопросы: «Если Юрий Луценко передумает идти в мэры, готовы ли вы представить партию «Батькивщина?» Вот по сути один вопрос двух слушателей.

В.Б.: Хотів би повідомити наших слухачів про те, що Юрій Віталійович ухвалив рішення. Він відмовився балотуватися на посаду мера. Я не знаю, які мотиви були. Не можу судити, можна йому потім буде задати питання. Стосовно того, чи готовий я? Я вам хочу сказати, життя моє складалося фактично тільки з роботи в Києві, я знаю господарство. Я не вважаю себе найкращим чи якимось іншим, але я трошки розуміюсь на проблемах Києва на відміну від деяких кандидатів, які самовпевнено вважають, що можна таким мегаполісом керувати, в принципі, не знаючи його. Давайте залишимо це на розсуд виборців, вони будуть голосувати. Чи буду я балотуватися? Я сьогодні ще не вирішив.

Ю.Л.: Хто може за вас ухвалити це рішення?

В.Б.: Ні! Не дай бог, це моє особисте рішення. І я хочу сказати, що сьогодні десяток прізвищ звучить в тій чи іншій інтерпретації. Хтось уже заангажувався, хтось готується до цього. Я вважаю, що це питання надзвичайно важливе, перш за все, для Києва.

Ю.Л.: Добре, наступне питання. «Фактически в киевскую политику Виталия Кличко привели вы, и научили всему – вы. Как, по вашему мнению, стоит ли ему идти в мэры? Сможет ли он управлять Киевом?», – спрашивает Ярослав, город Киев.

В.Б.: Так сталося, що я свого часу з Віталієм Володимировичем ходив по мікрорайонах Києва, працював. І нам вдалося, починаючи фактично з нуля, вийти на друге місце, тоді ми змагалися з Олександром Омельченком і Володимиром Черновецьким. І Віталій Володимирович, який був свого часу помічником в якійсь мірі по спорту в Омельченко, він піднявся. Він зрозумів деякі речі. Правда, Олександр Олександрович ображався, що він його нібито підвів. Я заспокоював його…

Ю.Л.: Що він мав на увазі, коли скаржився?

В.Б.: Ну, знаєте, Олександр Олександрович завжди їздив на змагання. Завжди вискакував на ринг, обіймав Володимира Володимировича після його перемог, а тут таке фіаско Омельченка, яке зробив йому Кличко… чи то Черновецький, але я залишу їхні особисті стосунки.

З Віталієм ми дійсно прожили певний період в київській політичній історії. Були в одній фракції в Київській міській раді. Для Віталія Володимировича потрібна серйозна підтримка господарника або господарників. Це не значить, що мер буде представляти столицю на якихось великих форумах чи змаганнях. У мене сьогодні був у гостях Валентин Арсенійович Згурський. Це мер, який був 11 років. Він, як мінімум поспівчував мені, але сказав «тримайся».

Ю.Л.: Ви з якої нагоди зустрічалися? Порада потрібна була вам?

В.Б.: Коли мене представляли, я згадав прізвища всіх.

Ю.Л.: Це просто дивина насправді, тому що в нашому істеблішменті нема такої культури спілкування. Попередники – це в нас вже образливої форми набуло.

В.Б.: Я надзвичайно поважаю тих людей, моїх вчителів, а Валентин Арсенійович був одним із перших в 90-рр. Потім я працював з Арнольдом Григоровичем Назарчуком. Я можу з десяток прізвищ назвати, в тому числі і Косаківський, і Черновецький, і Попов, і т.д. Ці люди – кожен по-своєму чомусь учив. Іноді ця наука була гострою і гіркою, але це була наука.

Ю.Л. Скажіть, ваше навчання, чи зможе слушно використати Кличко? І що підказую ваша політична інтуїція: буде Кличко мером чи ні?

В.Б.: Знаєте, я не скажу, буде він чи ні, але які варіанті масштабності його задумів, і задекларована позиція йти в президенти, якось різко змінилися йти в мери… Я не знаю. Два рази йому це не вдавалося. Два рази він вже пробувався обиратися в Києві, але не отримав підтримки. У нього, на жаль (для мене, на жаль), вигравав Леонід Черновецький обидва рази, тому так сталося. Але, як буде цього разу, життя покаже.

Ю.Л.: Останнє питання (поки що останнє) від наших слухачів: «Когда разберут баррикады?», Марьяна, житель ница улицы Грушевского.

В.Л.: Це питання, на яке можна відповісти і просто, і складно. Просто – не скоро. Це я вам гарантую. Складно, тому що там знаходиться велика кількість людей, які вважають святими, і це правда, ці місця, де лежали їхні друзі, мертві. Де сьогодні ще є квіти живі, які кладуть, приносять, але ми йдемо спокійно тим шляхом, яким треба йти. Дальні барикади, які просто охороняли підступи до театру тих дій, їх почали розбирати. Їх немає на Прорізній, їх немає на Узвозі до Подолу. Вона вже не потрібна біля універмагу на Хрещатику, ну просто не потрібна, вона дезорганізує рух. Думаю, що на правому боці Хрещатика в арках, коло Пасажу вони теж не потрібні. Ми почали цю роботу сьогодні, але деякі барикади викликають гостру реакцію майданівців. Ми підганяємо техніку на Паркову алею, підходить сотня і каже: «Забирайте техніку інакше ми її спалимо».

Ю.Л.: Так, але ви ж влада, Володимире Дмитровичу.

В.Б.: Я розумію, але я не хочу чинити силові конфлікти з людьми, з якими поряд стояв на той барикаді. Я стояв на той барикаді, біля мене вибухнула граната, мій колега отримав поранення, вибиті зуби.

Ю.Л.: На війні, як на війні, але сьогодні...

В.Б.: Але казати, що я зараз буду когось там…

Ю.Л.: Так, я розумію, але наскільки ви сьогодні бачите сенс в існуванні цих барикад, якщо помиляюсь, я насправді це чула, ви були прихильником того, щоб зробити Хрещатик пішохідною зоною.

В.Б.: Так. Є три варіанти. Один з них такий великий, це від універмагу, аж до Європейської площі. Я думаю, це занадто складно для організації руху в центрі. Другий трішки менше, починаючи від Прорізної і до Європейської площі. Третій ще менший, починаючи від вулиці Городецького, яка виходить до театру Франка, і сама площа Незалежності, Майдан, відділяється, і в той бік також обмежити виїзд вулицею Грушевського. Це таки три варіанта. Це така пішохідна зона може бути. Оця нитка, яка проходить із Інституцької і на Михайлівську, вона надзвичайно важлива. Це основна артерія для проїзду через центр Києва. З нею є проблеми, аж до того, що ми можливо будемо думати для майбутнього якісь підземні простори для проходу, тунельним способом, щоб цей Майдан працював. Ми ніколи не допустимо, щоб там був майданс, щоб танцювали на отих місцях, де лежали трупи. Оті політичні танцюльки, які спеціально звозили сюди, щоб мітингарі збиралися. І в минулому році, і так далі. Я думаю, знайдеться місто в Києві, де танцювати. Є стадіони, є інше. Це – зона, де буде збережена вічна пам'ять про тих, хто там загинув. З Андрієм Садовим, з яким ми стояли на Майдані в сороковини пам’яті, ми порахували, і виявилося, що рівно 40 людей загинуло з Києва, Київській області і зі Львівщини. 21 – киянин, 19 – львів’ян. Ви розумієте, що ці два регіони внесли в цю перемогу найбільші жертви, тому для киян це святі місця, а от барикади, які стоять збоку, де шини лежать, це хороша пам'ять. Її треба залишити як фотопам’ять і прибрати. Красивий меморіал, де буде ім’я і прізвище кожного, хто загинув. Буде його біографія, буде, де свічку поставить, буде, де квіти покласти. Ми вже його так плануємо. Це буде всенародний конкурс, які від 10 квітня буде оголошений разом з міністерством культури, і він буде завершений, і побудований. Поки що ми передбачаємо, що найбільш підходяще місто для меморіалу, це від будинку Профспілок, вгору мимо Жовтневого палацу, оця гірка, де годинник стоїть.

Ю.Л.: Але скажіть, які компанії, чи це буде столиця робити власним коштом? Реконструкція будинку Профсоюзів – чи не перетвориться він на торгівельно-розважальний комплекс.

В.Б.: Ви знаєте, є така небезпека, бо уже охочих реконструювати будинок Профспілок надзвичайно багато. І самі Профспілки готові. Вони розуміють, що вони вже перестали бути школою комунізму, і значно скромніші приміщення задовольнять їхні амбіції, але дуже багато біля цієї ідеї крутяться бізнесменів, котрі б хотіли отримати в центрі Києва прекрасні офіси і т.д. Тому сьогодні ще не вирішено питання, як воно буде реконструюватися. Або це буде повне знесення цього погорілого приміщення, або часткове знесення, але якщо повне знесення, то там треба відтворити історичне середовище. Там стояла міська дума, вона була надзвичайно красива. Можна зберегти її архітектуру, тому що ми втратили сотні, на жаль, фасадів прекрасних будинків. Ми робимо зараз один проект на Подолі, де паралелепіпеди центру Ахметова. Хочемо попросити шановного бізнесмена, щоб він прийняв нашу пропозицію, і фасади цих паралелепіпедів хайтеківських були прикрашені прекрасними фасадами зниклих будинків. Це буде майже дві сотні.

Ю.Л.: Проекцію ви хочете?

В.Б.: Фасади старих будинків ми відтворимо зі старих фотографій на фасаді великого скляного, його не буде видний, як скляний, це буде прекрасна картина, де буде бароко, де буде ампір.

Ю.Л.: Ну ви будете проекцію робити. Яку технологію ви будете використовувати?

В.Б.: Це просто відтворення.

Ю.Л.: Не з пап’є-маше ж ви будете це робити?

В.Б.: Ні, ні, ні. Це буде в тих матеріалах, в граніті і т.д.

Ю.Л.: Отак ви хочете.

В.Б.: Архітектор Гайдамака приніс прекрасний проект. Ми його покажемо киянам. Я думаю, що кияни згодяться, тому, не скляна банка чи кубик, чи паралелепіпед буде на Подолі, це буде обліплений старими фасадами прекрасний центр.

Ю.Л.: За чий кошт ви збираєтесь це робити?

В.Б.: За кошт пана Ахметова.

Ю.Л.: Отак.

В.Б.: Але ж він теж вніс певний вклад.

Ю.Л.: Є більш сучасні технології. Чому не хочете на цій скляній поверхні виробити проекції?

В.Б.: Ні, це можна. І голограми, і голографії.

Ю.Л.: Ви просто хочете, щоб Ахметов більше заплатив?

В.Б.: У нього сьогодні є певний борг перед Києвом. Він розваляв універмаг повністю, рядно натягнув на місті універмагу, який був пам’ятником архітектури.

Ю.Л.: Почекайте, там тривають роботи.

В.Б.: Вони тривають, але хай він відновить. Поки що, там висить тканина. У Ріната Леонідовича, я думаю, вистачить розуму і совісті все-таки віддати данину киянам. Він отримав прекрасну систему Київенерго. Тисяча з лишнім об’єктів у той час. І це створювалося руками киян, і грошима киян, тому йому треба ставати киянином.

Ю.Л.: Ставати киянином чи ставати мером, можливо. Бачте його колеги бізнесмени ухвалюють позитивні рішення, на кшталт того, щоб очолити адміністрації і інших містах, ми знаємо.

В.Б.: Це адміністрації. Вибратись мером в Києві – я не вважаю, що може хтось зі східного регіону.

Ю.Л.: А чом би і ні?

Глава Киевской государственной городской администрации Владимир Дмитриевич Бондаренко – наш гость сегодня. Это«Герой дня». Мы в предыдущей части несколько позволили себе обсудить Рината Леонидовича Ахметова. Правильно ли я вас поняла, Владимир Дмитриевич, вы считаете, что Ахметов был бы плохим мэром, или, скажем, главой администрации?

В.Б.: Менеджер, який досягнув таких вершин у бізнесі, не може бути поганим мером, тому що мер – це також менеджер, тільки в нього трішки питання не вузькоспеціалізовані, як в бізнесі, а це і культурна сфера, і сфера соціального захисту, медицини, сфера архітектури, будівництва, благоустрою, озеленення і т.д. Фактично питання мерії, це питання всього комплексу життя від народження і до поховання. Це все знаходиться в сфері мера. Я думаю, що менеджер будь-якої сфери може налаштуватися або прилаштуватися на біль широкі спектр.

Ю.Л.: Я б хотіла, щоб ми більш докладніше зупинилися на питанні бюджету. Проблема – столичний бюджет для вас сьогодні?

В.Б.: Звичайно, проблема. Безумовно! Проблема з бюджетом була завжди, але не настільки гостра. Сьогодні ця проблема не може бути тільки київською, вона є державною, а Київ є елементом державної фінансової системи. Тому раніше, приблизно рік-два тому назад при трошки низьких цінах, міський бюджет складав близько 25 млрд. грн., то сьогодні він менший, значно, біля 18 млрд. грн.

Ми маємо 2,9 млрд. дірку так звану. В загальному фонді в нас немає покриття майбутніх витрат надходженнями. Ми маємо сьогодні дуже серйозну проблему з залученням державних субвенцій на виконання столичних функцій, нам відмовили. Ми знаємо, і всі кияни знають, що в нас забирають 50% прибуткового податку з населення. І таким чином ми втрачаємо з прибуткового податку населення та на невиконані функції столиці 10,5 млрд. грн. При 18 мільярдному бюджеті, ми, не доотримуючи 10,5 млрд. грн., ви розумієте, що це просто провал.

Ю.Л.: Чи покращиться ситуація, на ваш погляд, за умови децентралізації влади, про яку сьогодні дуже часто говорять. І з уст українського прем’єра Арсенія Петровича можна почути…

В.Б.:Абсолютно. Нам сьогодні потрібно думати про те, що регіони ніколи не будуть мати ніяких сепаратистських настроїв, якщо їм дадуть можливість розвиватися і поповнювати свій бюджет, а не відганяти всі гроші до центру, а потім їх випрошувати. У нас, ви дивіться, самоврядування розвивалось останнім часом таким чином, що доля бюджету місцевого склала менше 25% державного. 75% забиралось центром, плюс три китини, які вкладені в місцеве самоврядування, це – земля, майно і гроші, знаходилися в руках держави.

Так зване казначейство, розпоряджалось кожною копійкою місцевих бюджетів. Чому? Чому громада не може розпорядитись своїми грошима? Чому земля, яка нібито сьогодні належить громаді, особливо сільським громадам, під контролем державних земельних органів, які знаходяться в руках влади, і кадастр знаходиться в руках влади. Те саме з майном. Кращі об’єкти майна були вилучені на користь держави. Залишили сільським громадам, маленьким містам, лише якісь дрібненькі об’єкти, які потребують надзвичайно великої уваги, це дитсадки, клуби, на які нема фінансування і т.д. Коли біде відтворена система, яку розпочала свого часу Юлія Володимирівна Тимошенко, вона взяла 12,5 тис. громад України, були визначені кожній громаді ті податки, які за нею закріплені. Тоді голова сільської ради, не їдучі нікуди, міг у себе в кабінеті розрахувати, який в нього буде бюджет. Є 57 автомобілів селі, транспортний збір з 57 автомобілів йде в село. Є сьогодні підприємство, яке працює на території сільської ради, всі гроші, податки йдуть в сільський бюджет. Якщо він буде переповнений, з нього трішечки знімуть, щоби витрати на одного громадянина приблизно були збалансовані, якщо він не буде достатнім, в нього добавлять субвенцію з центру. Це дає потім заряд місцевим владам розвиватися, а не випрошувати бюджет.

Ю.Л.: Володимире Дмитровичу, наші слухачі надзвичайно уважно слухають вас і після того, як ми торкнулися теми пішохідної зони на Хрещатику, виникле таке питання: «Зачем поднимать вопрос о пешеходной зоне на Крещитике? У вас, что больше в Киеве проблем нет? Мост на Троещину, дороги, мафы и т.д.»

В.Б.: Я хочу сказати, що практика створення в центральній частині європейських столиць пішохідних зон, вона є подвійною. Є термінальні, тільки на вихідні, як у нас в Києві було прийнято. В нас же пішохідною зоною був Хрещатик.

Ю.Л.: Так, Володимире Дмитровичу, мені здається ви вже надали відповідь на це питання. Тут питання побудови мосту на Троєщіну. Дороги у вас отремонтированы? Мафы ликвидированы? Спрашивают.

В.Б.: Та про що ви говорите. Не відремонтовані сьогодні. Можу вам сказати, що ота дорога, що велась з Житомира до центру Києва і дійшла до Святошина, на жаль, на її продовження,коштів в державі немає. Навіть розрахуватися за те, що зроблене з турецькою фірмою, яка була залучена до цієї роботи, також є проблемою.

Ю.Л.: Володимире Дмитровичу, вас же призначили не щоб ви відсиділи цей невеличкий термін? Щоб ви у якійсь спосіб вирішили цю проблему. Є в вас план?

В.Б.: Безумовно. Вчора ми підписали план виділених коштів для невеликих ремонтних робіт дорожньої системи Києва. Була пропозиція дати кожній сестри по кільчику, по 10 млн. грн. на кожний район, але ж райони різні. І по розміру різні, і стан доріг різний. Якщо на Печерську треба 10 млн., то треба ще пошукати, де тут яму залатати, бо тут завжди трішки дивилися за цим, але є околишні райони, де жахлива ситуація. В тому числі мій Святошинській рідний, він дуже тяжкий в цьому відношенні, тому вчора ми поправили, виходячи з реальної мережі дорожньої сітки, з її стану, але це невеликі гроші. Сьогодні в державі, на жаль, така ситуація, що тотальне дорожнє будівництво вестись не буде, але ми будемо старатись підтримати те, що є в біль-менш нормальному стані.

Ю.Л.: Так, ці вічні латки. Це латання відбувається в нас після зими.

В.Б.: Як би були в нас гроші, ми б суцільним килимом покрили.

Ю.Л.: Що ви там з тими грошима робите в адміністрації, я вже навить не знаю.

В.Б.: Я вам вже сказав, з 25 млрд. грн., що було….

Ю.Л.: Альтернативне джерело. Давайте шукати столиці-побратими. Брати технології цих реконструкцій дорожнього покриття в Європі. Чому, коли ми перетинаємо кордон… Ви ж автомобіліст?

В.Б.: Так-так.

Ю.Л.: Ви ж відчуваєте різницю між шляхами в Європі…

В.Б.:Відчуваю.

Ю.Л.: Що не так?

В.Б. Я вам скажу, що в нас вже в нас деякі дороги, в Польщі не кращі, ніж у нас, зокрема…

Ю.Л.: Ясна річ, що буває і гірше, але ж ми до європейських стандартів тяжіємо.

В.Б.: Коли ми їдемо в Росію з України, то там ще гірші дороги, на жаль, чи, на щастя, чи як, я не знаю… В мене тоді виникає прохання: «Обережно, закрийте рот бо зуби повипадають, ми в’їжджаємо в Російську Федерацію». Мене тепер, правда, туди не пускають, але це інша проблема.

Ю.Л.: Але скажіть, чи ви ввійдете в історію Києва, як глава адміністрації, який це питання вирішив чи не сподіватися нам на це.

В.Б.: Чому? Я не хочу входити чи не виходити. Я хочу добросовісно виконати цю роботу.

Ю.Л.: Можна європейську технологію купити і зробити на 10 років, хоча б.

В.Б.: Можна, тільки це коштую надзвичайно великих грошей. Якщо взяли вартість одного квадратного метру тих латок, яки ми робимо (вимушені), ми трошки програємо на тому, що вони не якісні, і вони полежать один-два роки і знову їх треба буде міняти.

Ю.Л.: А то і шість місяців пролежать.

В.Б.: Так, а то і менше пролежать. Якщо ці ремонти робились весною, то ще менше. Європейська технологія, яка використовує зовсім інший щебінь, зовсім інший бітум, зовсім інші компоненти, і пластифікатори і т. ін. – це є, але воно надзвичайно дороге. На сьогодні нам не доступне, але, я думаю, що колись ми дійдемо до того, що будемо робити раз і надовго, ніж п’ять разів…

Ю.Л.: Володимире Дмитровичу, щоб не прийшлося нам казати: «жаль, только жить в это время прекрасное уж не придется ни мне».

В.Б.: Тут ситуація така. Ви думаєте, що за ті два місяці, які…

Ю.Л.: Я знаю, однак ви маєте просунутися хоча б.

В.Б.: Безумовно. Сьогодні, я вам хочу сказати, ми робимо ті речі, які не робилися. Можливо, ніхто й не думав про це, але вони трішки з іншої сфери. Можемо ми сказати, є проблеми корупції, надзвичайні проблеми корупції.

Ю.Л.: Ви думаєте, що не беруть хабарів, чи ви гарантуєте…

В.Б.: Беруть. Так, як і брали, але є деякі речі, які почали робити в сферах дуже простих. Дозвільні процедури, вони повинні буде на рівні сучасних електронних технологій, а не контакту чиновника з відвідувачем. Ми хочемо, щоб відвідувач своє питання електронно-обчислювальному комплексу або машині задавав, і щоб чиновник не знав, від кого це питання, щоб він вирішував це питання. Я вам розкажу таку історії. Дивачи садки в Києві – нібито є великий дефіцит, нібито є план відтворення дитсадків, але, знаючи це, ми знаємо, що йде відтворення, де у людей просять гроші якісь за дитсадок. Давайте вивісимо в інтернеті повну систему дитячих садків, повну кількість місць, що там є, і черга, яка там є. Так зробили,а потім подивилися, десятка дитсадків не можна найти, десь вони там замилилися. Тобто є ще, будемо говорити, виконавські певні проблеми, або квартирна черга. Так, вона довга 240 тис. киян в цій черзі, але іноді люди підозрюють, що, хтось когось обходить. Вона повинна бути зафіксована в електронному варіанті, і чиновник не повинен вовтузити ту чергу. Є ще такі речі, як мінімум доступні, пов’язані з робочими місцями. Зараз ми маємо в києві вісім тис. вакансій. До речі, кримчани, які прибувають до нас, здивовані, що в нас є така система, до можна зайти і подивитися вісім тис. вакансій. Вони приїхали і одразу знаходять роботу. В них такого не було. Ми це робимо. Нещодавно я відвідував центр на Комарова, де ми окремо працюємо з татарським населенням, з Криму прибула ціла делегація. Вони просяться, щоб був татарський центр культури в Києві.

Ю.Л.: Ви вже працю ти з переселенцями. Скільки їх вже нарахували?

В.Б.: Зараз в нас 64 татарські родини. Там є діти. Діти всі прилаштовані в школи. В них є певні специфічні моменти з харчуванням. Вони в українських школах, але отримують все необхідне.

Як тільки відбулися події в Криму, ми одразу зреагували і відкрили такий call-центр, на який пійшла інформація телефонна, електронна, і всі ці дзвінки, виходи на нас, ми спрямовували на спеціальний штаб на Комарова, де є п’ять підрозділів. Ті люди, які потребують житло, ті люди, які потребують переведення якихось коштів з Криму, хто отримує пенсії. Наприклад, одразу зняли всі питання додаткових документів. Є пенсійна книжка і ми одразу починаємо…

Ю.Л.: Я зрозуміла, Володимире Дмитровичу…

В.Б.: Люди задоволені, що так сталося в їхньому житті, що ми їх так зустрічаємо. Там день і ніч сидять люди. Сімферопольські поїзді, їх 12 в Київ приходить, добилися, щоб до окремих з них причіпляються санітарні вагони з червоним хрестом, щоб люди по дорозі отримали якусь допомогу. Ця робота в Києві проведена, як зразок, і перейнята іншими регіонами, але працюючи в цьому напрямку, ми хочемо сказати, що є й київські проблеми в цьому напрямку.

Ю.Л.: Я б хотіла, коли ми вже торкнулися цієї теми Криму, коли ми кажемо про стосунки з Росією, ми в стані такої війни перебуваємо. Ви ж знаєте настрої тут в Києві. Ви ж знаєте, що кияни говорять, що головна війна буде точитися за вплив на Київ. Я знаю дуже багато столичних мешканців, яки питають один в одного: «А ви знаєте, де бомбосховище? В якому вони стані?» Чи це ті питання, на які ви сьогодні можете дати відповідь?

В.Б.: На жаль, цією проблемою не опікувалися або слабо опікувалися останні з десяток років. Коли ми почали її розглядати, виявилося три групи бомбосховищ. Це, так звані комунальні. Їх 299, 134 і ще 104, тобто десь 500 з копійками їх. Що таке комунальні? Це ті, що знаходяться у власності місцевих будинків. Є приватні бомбосховища дуже великі. Це треба розуміти так. Хтось, наприклад, придбав завод Медпрепарат, а в ньому в найбільшу зміну передбачено було бомбосховище. Я його відвідував особисто. Там є все до білизни, вода, запас харчів поновлюваний, очистка і туалети, і все таке. Таких підприємств, які стали приватними, вони найкращі – ці бомбосховища. Є комунальні, про які я казав. Це – елементарне укриття, де є туалет, є вода, очистка повітря, там нема ліжок. Вони передбачені для перебування до трьох годин. Є ще третя система – це простір метро, який можна використати. Це елементарні паркінгі в будинках, які можна використати в певних умовах.

Тому ми сьогодні забезпечені стовідсотково такими першими укриттями, але громадяни іноді не знають про це, тому ми хочемо використати виборчу кампанію, що буде йти, для диспетчеризації. Доведення до громадян найближчого місця, де можна сховатися, не дай бог що. Я не вважаю, що це така інформація, яку треба секретити. Ми можемо секретити якісь штабні підрозділи, які будуть командними пунктами разі якихось подій, а громадянин повинен знати, куди йому йти, куди бігти, куди дитину вести в разі, якщо не дай бог станеться якась атака чи якась проблема.

Взагалі, оборона Києва сьогодні потребує особливої уваги. Ми це робимо. Навіть призивний пункт, який був (Дарницький призивний пункт в прекрасному технічному стані), його запустили. На армію ніхто не звертав уваги і на призив також. Зараз ми його ремонтуємо, приводимо до ладу.

Хочу сказати, що сьогодні Київ має систему оповіщення. Ми також протестували це. Спеціальні системи озвучування. Є машини спеціальні, їх достатньо, щоб одночасно почати доводити до людей якусь інформацію, тому що радіоточок залишилось трошки менше, ніж того хотілося. Була така неувага до цього,абсолютно необхідного елемента цивільної оборони, який був раніше в кожній квартирі, уже був оповіщувач. Тепер цього нема. В нових проектах дехто взагалі вважає проводові радіо не використовувати. Ми пережили якийсь період нехлюйства, я би сказав. Такої самовпевненості, що ми живемо в мирний час і нічого такого не може бути. Крим показав і, на жаль, життя підтверджує, що не можна від цього відмовлятися, треба бути готовими до всього. Ми над цим працюємо.

Наприклад, вода. Ми маємо сьогодні в місті Києві систему водогонів, але попередні керівники бояться говорити, що ми маємо ще одну систему. В нас є величезні резервуари, зариті по всьому місту, я яких є запас прекрасної питної води. Вони так якось з часом від них відрізались, відключились і т.д. Якщо водогін буде зруйнований якимось методом, ці резервуари, про них не треба говорити, де вони, це стратегічний об’єкт, достатні для того, щоб прожити тиждень Києву, в повну потужність, споживаючи воду, але ж вона буде підкачуватись, якщо буде потрібно. Ми можемо відновити цю систему. Вона є і вона повинна працювати, а зараз вона відключена. У нас є сьогодні біля 200 свердловин, так звані бювети. Колись Олександр Олександрович Омельченко побудував перші чотири в Святошинському районі. Це прекрасна ідея для людей. Він тоді підтримав цю ідею. 202 бювета побудовані. Сьогодні з них 19 відключені, бо вони були побудовані по принципу, свердловина працювала на хлібозаводі, а одна гілочка виходила на вулицю і люди брали. Зараз на хлібозаводі ця свердловина не працює, в бюрократії це називається зміна схеми подачі води. Вони відключені. Їх включити дуже важко, але в нас є свердловини, які прекрасному стані, але за якісь там ефемерні борги Київенерго їх відключили. Так от ми включаємо їх. Ми до Дня Києва включимо всі свердловини.

Ю.Л.: Обіцяєте, ми знаємо тепер з кого спитати. Питання ще нашого слухача: «Владимир Дмитриевич, когда будет назначен глава Печерской райгосадминистрации? В кваротделе Печерского района объясняют, что постановка на квартирный учет приостановлена, так как не назначен глава администрации района. К кому можно обратиться в КМДА по поводу не очень понятных действий работников квартотдела Печерского райотдела в отношении жителей общежития по улице Киквидзе 17/10. Нам не дают воспользоваться правом на жилье. Замечу, на комнату в общежитии, даже не квартиру, прожив в ней более 20 лет. Подскажите или номер телефона, или отдел КМДА, куда можно обратиться за объяснением или помощью. Помогите, пожалуйста. С уважением, Татьяна».

В.Б.: Дякую за таке звернення. Є в нас сьогодні квартирне управління міське, воно знаходиться біля станції метро «Золоті ворота». Воно не приховане, там видно таблицю на дверях. Там працює Денисенко Володимир Миколайович, який прийме, з задоволенням, заяву. Мова очевидно йде про приватизації невеликих квартир в гуртожитках, яке дає потім людині право її продати, добавити гроші і купити більш пристойне житло. Ми підтримаємо цю тенденцію, тому що в Києві було колись 720 гуртожитків. Вони були бездарно розбазарені. 200 з них належало до студентських, там не треба нічого робити. Вони й зараз є. 500 були розбазарені. Тільки декілька були перетворені в житлові будинки. Я займався житловим будинком на Борщагівці, на вулиці Гната Юри. Подивіться, який це прекрасний житловий будинок. Ми його реконструювали. Якби ми ті 500 реконструювали, черги б були набагато меншими.

Стосовно голови райдержадміністрації. Сьогодні дійсно відсторонені від обов’язків всі десять голів райдержадміністрацій міста Києва. Це нормальна звичайна традиція, тому що попередній президент їх призначав. Це були його представники. Зараз цього президента, слава богу, немає в Україні. Сьогодні є нова влада, і вона призначить своїх представників. Ми подали до Кабінету міністрів і адміністрації президента 7 з 10 подань районів, тому що це не так просто робити, як раніше. Є люстраційний комітет, є антикорупційний комітет, є державна служба, і ми пропускаємо через них всі ці відомості людей. Ми б не хотіли зробити помилку, яка б потім привела до того, що нас звинуватять в тому, що ми призначаємо когось там, якихось людей недостойних. Вони пройдуть усе ці чистилища і приступлять до роботи. Сьогодні їх обов’язки виконують перші заступники голів райдержадміністрацій попереднього скликання.

Ю.Л.: Володимире Дмитровичу, я вам розповім таку байку. Колись мені сказали, що одного разу майбутній президент Михайло Саакашвілі приїхав в Київ і пройшовся теперішнім сучасним Києвом, пройшовся центром і побачив цю систему підсвітлювання фасадів на Майдані. Він був настільки враджений, що сказав, в разі моєї перемоги, в такому світлі буде наш Тбілісі. Тому що це надзвичайно красиво, але я вимушена констатувати, те, що зробив натхненний Києвом Саакашвілі в Тбілісі, набагато краще, більше і ефектніше за те, що маємо ми. Коли ви подорожуєте Європою, яка столиця вас найбільше надихає? Досвід якої європейської столиці ви би хотіли принести, щоб ми були кращими в порівнянні з ким?

В.Б.: Не столиця, а місто – Барселона. Там творив Гауді, унікальні речі, які він зробив. Я би кожного архітектора возив би туди і показував його будинки, садові архітектурні елементи, які є. Це унікальна річ, якої не має ніде. Але я в захопленні також від деяких інших міст.

Зокрема, я вам хочу сказати, що наші східні, не сусіди, китайці, роблять такі голографічні речі, такі підсвітлення, що потрапляєш, як в казку. Я, як керівник, федерації академічного веслування, возив нашу збірну в Китай на Олімпіаду. Правда, вперше за Радянського Союзу в Україні, ми виграли золото в Лондоні. В Китай я їздив тоді зі збірної, ми тоді бачили унікальний ефект того шоу, яке було на Олімпіаді. Так, ота Олімпіада була пов’язана з нашими діями деякими, українськими. Олександр Олександрович Омельченко і я були у мера Пекіну. Заздалегідь, за декілька років перед Олімпіадою, і домовилися, що ми готові лобіювати і підтримати Пекінську Олімпіаду через наших членів Міжнародного олімпійського комітету Борзова і Бубку. І ми з ними провели роботу, вони підтримали проведення Олімпіади в Китаї. Тоді вперше в Києві з’явилися оті підсвітлювання. Це був 2000 рік. Пам’ятаєте в Міленіум було вперше застосовано в центрі Києва спецефекти унікальні, яких в нас не було? Київ потребує архітектурного рішення на підствітку.

Ю.Л.: Так, і класних архітекторів. Я тут продовжую згадувати. Є така вже сучасна байка: поганий архітектор після смерті потрапляє в будинок Пшонки.

Я дуже вдячна за те, що ви були з нами. Я думаю, що дуже багато слушних порад ми почули. Великі зобов’язання ви взяли на себе. Чи виконаєте? Будемо контролювати і це означає, що це наша не остання зустріч.

Я напомню нашим слушателям, что глава Киевской государственной городской администрации Владимир Дмитриевич Бондаренко был сегодня нашим гостем. Если остался вопрос, который бы я должна была задать, но не задала. Я приглашаю вас еще раз сюда на радио «Вести» в программу «Герой дня». Спасибо!

В.Б.: Дякую!

Читать все