СЛУШАЙТЕ РАДИО «ВЕСТИ» ГДЕ УДОБНО И КОГДА УГОДНО!
стенограмма

"Культура должна быть культурой, независимо от языка"

"Тема Калныша"Руслана: "Слава Богу, что меня помнят как певицу!"

Стенограмма эфира "Героя дня" на Радио Вести

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: 19 часов 3 минуты в городе. Я очень люблю этот проект "Герой дня". Я знаю, что, наверное, это такая милость божья. Мне посчастливилось повидать в этой студии очень много известных, популярных, разных людей. И всякий раз, когда мы ищем нового героя вот на этот вечер, я говорю нашим гостевым редакторам: мне достаточно знать имя этого человека, и я уже знаю, о чем я буду говорить. Но к сегодняшней встрече я готовилась особым образом. Потому что, бесспорно, всякий раз, когда я вижу этого человека, я понимаю, что это оголенный нерв. Это человек-бодрость, сила духа и невероятная ответственность. И я понимаю, что ощущение ответственности, может быть, даже в какой-то степени вины – это то, что присуще каждому художнику. Но то что это есть у нее – это неизменно дар божий. И почему-то вспомнилось мне сегодня, что у Иосифа Бродского есть такие замечательные строчки:

В ушную раковину бога,
закрытую для шума дня,
шепни всего четыре слога:
– Прости меня.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Она – совесть, она – наша честь и, собственно, талант, я бы сказала, нашей нации. Народная артистка Украины Руслана.

Руслана ЛЫЖИЧКО: Ну все, у меня после такого представления даже в принципе закончились слова.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Моя дорогая Руслана Лыжичко. Да, я могла сказать народная артистка Украины, потому что я помню этот 2004 год. И мы вообще, на самом деле, не отслеживали этот конкурс "Евровидение". Я помню звонок моей мамы. Она говорит: "Юля, ты себе не представляешь, что тут сейчас происходит. Руслана победила на "Евровидении". И я говорю: "Этого не может быть". Она говорит: "Но это случилось".

Руслана ЛЫЖИЧКО: Это было 10 лет.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: 10 лет, как вчера. Но так случилось, что сегодня всем нам довелось поработать революционерами. Не по собственной милости, не по собственному желанию. Но когда происходят такие события, кому-то нужно взять на себя ответственность. И всякий раз в эпицентре событий оказывается Руслана. А что так-то?

Руслана ЛЫЖИЧКО: Вообще сложно стоять в стороне иногда от некоторых событий. Я думаю, нормальный вообще любой здравомыслящий человек, не взирая ни на профессию, не взирая ни на свои ни статус, ни занятость, есть, знаешь, определенные моменты в жизни, когда понимаешь, что это надо делать, и даже не объясняешь это никому, ни себе, по большому счету. Вот после такого представления у меня как-то даже появилась сатисфакция. Потому что последние мои поездки были за рубеж явно не в роли певицы. И я уже уставала от этого, потому что я думаю: ну у нас же есть все-таки Министерство зарубежных дел (МЗС) – тяжело переводить Міністерство закордонних справ. И я понимаю, что я явно дублирую иногда их деятельность, что моя роль была в последнее время, сразу после событий трагических на Майдане, моя роль была поехать в мир, потому что люди цеплялись за то, что они знают Руслану, и вот "давай, Руслана, приезжай на тот форум, на тот конгресс: приезжай в Бразилию, приезжай в Атлантический совет в Вашингтоне, приезжай в Европейский парламент, даже вот приезжай сейчас в Париж. Они меня приглашали, у них был съезд какой-то большой, даже не запомнила название, большой европейской партии. И журналисты, все хотели пообщаться, узнать из первых уст, потому что запутались люди. Большой хаос информационный, и они хотели какого-то, знаешь, кусочка такого духа вот этого героического, как-то услышать эти все рассказы. Я приезжала, где-то импровизировала. Знаешь, тяжело мне английский еще дается. Я по ночам заучивала все эти тексты, помню, и очень сильно волновалась. И даже помню, когда я читала по бумажке, то, что я волновалась, что я читала на английском, боялась, что я ошибусь и как-то подведу страну. А люди воспринимали, что это был такое прямо гиперпереживание за родную Украину. Я говорю: да, конечно, я очень сильно переживаю. Но я еще очень сильно переживала, чтоб не ошибиться, сказать по-английски какое-то неправильное слово. И на самом деле что может быть интересно? Я благодарна тебе за эти слова. Потому что в последние поездки я уже чувствовала – зачем это кому-то нужно, может быть, я смешно даже выгляжу, может быть, кто-то подумает: а зачем она это делает? Кто ее просит? Но когда понимаешь, что вот все-таки знаешь, что что-то такое волонтерское – оно очень чистое. Оно очень чистое, оно очень искреннее. И когда никто не может понять, зачем ты это делаешь, почему ты это делаешь, и ты абсолютно понимаешь, что ты не то что альтруист… Вот что такое волонтер? Это человек-альтруист, бессеребренник, я бы даже так сказала. И меня это очень вдохновляет, что я в принципе способно на это. Мне приятно, что я могу позволить себе отложить свои дела, которые явно коммерческие и все, и заниматься тем, что, возможно, даже кто-то и не оценит, кто-то и не увидит.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ну да. Вот на самом деле парадокс ситуации-то в чем? Что вот люди из министерства раздувают щеки, хмурят брови и получают деньги за работу, может быть, отчасти которую они не выполняют. А Руслана – вот такой посол доброй воли. И не обидно, что ты не имеешь статуса госслужащего, скажем так?

Руслана ЛЫЖИЧКО: Нет. Народная дипломатия – это самое лучшее в данном случае. И я считаю, что этой позиции даже больше верят люди, потому что очень важно говорить искренние вещи. Вот самое важное, что сегодня может звучать от Украины – это искренние и настоящие вещи. Потому что если мы сейчас начнем делать целую серию профессиональных роликов или даже какие-то фильмы о себе снимать или еще что-то – да, это уже будет, но оно будет какое-то уже не такое. А вот все искреннее – оно как-то сразу прям хватается журналистами. Они с симпатией…

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: А скажи, а ты вот как чудачество… Вот встреча твоя с Мишель Обамой. Я хотела, чтоб ты об этом нам рассказала.

Руслана ЛЫЖИЧКО: Она очень секси. Извините, я буду искренней.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Что есть, то есть. Но не воспринимают – вот впечатление – нас, как каких-то чудаков? Майдан 2004 года, Майдан 2014-го. Что там происходит в этой Украине?

Руслана ЛЫЖИЧКО: Нет, реально они хотят за нас подержаться. Они считают, что это героизм, они считают, что это нереальная какая-то ментальность вообще нации, вообще все всё понимают, и простые люди особенно, да и политики все. Знаешь, даже не было нигде у меня какого-то, чтоб я сидела и переубеждала. Один раз в Страсбурге точно помню, что я переубеждала. Причем человек настолько понял, что я сейчас за Украину реально просто разорву любого, и даже перестал со мной спорить. А вообще люди очень хотят подержаться, как-то понимают, что ну как же, страна отказалась от оружия, перешла на совершенно мирный путь, теперь вот такая ситуация. Не жалеете? Опять не берете оружия. То есть, ну, явно налицо такая, знаешь, миротворческая миссия Украины. По всему миру это вызывает колоссальные и уважение, и поддержку. Это, пожалуй, я считаю, на сегодняшний день единственный плюс Украины, которые действительно мобилизирует мир вокруг нас. К сожалению, ни политика, ни какие-либо другие технологии. Мы о себе не успеваем донести информацию, мы проигрываем информационное поле и не обеспечиваем. Иногда люди просто даже не знают о нас и кто такие украинцы.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Да. Руслана, ты сказала, что английский пока дается нелегко. Но, на самом деле, ты владеешь языком, который подвластен всем людям, не имея национальности – это музыка. Парадоксальным образом по силе воздействия эффект производит музыка. И ты знаешь, как слушают тебя и на востоке, и на западе. И ты знаешь, что происходит с людьми, когда ты выходишь с концертами на их площадки. Что, по-разному слушают тебя в Донецке или во Львове, скажем?

Руслана ЛЫЖИЧКО: Нет, вообще я бы даже не поднимала этот вопрос. Видишь, я спокойно говорю сейчас с тобой на русском языке. Более того, я уже практически на всех эфирах сказала, что у меня вообще семья такая классическая для Украины где-то даже: у меня папа украинец, с Западной Украины, с Ивано-Франковской области, а мама у меня русская, с Урала.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Классическая украинская семья.

Руслана ЛЫЖИЧКО: Ну, я считаю, да. А что? Даже здесь только что прочитала отличный месседж в "Репортере", что культура должна быть культурой, независимо от языка. Мне кажется, что все у нас успокоится, будет у нас обязательно и мир, и покой, и спокойствие. И я уверена, что эта вся пена, которую взбили вообще совершенно искусственно, она спадет. Я однозначно никогда никакой разницы не чувствовала. Более того, у меня есть в Донецкой области любимые места, в которых мы клипы снимали. Первый мой клип вообще "Світанок" был снят донецкой командой в Донецке.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Я не знала. Серьезно?

Руслана ЛЫЖИЧКО: Да, да. Вообще вот вы узнали Руслану после "Славянского базара", песня "Світанок". Снимал донецкий режиссер Николай Михайлов, и вся бригада, команда была из Донецка. И даже спонсор был "АВК" из Донецка. Все начиналось с поддержки Донецка. И мы снимали, весь альбом "Мить весни" мы практически снимали в Крыму: на Балаклаве, мы снимали на Кара-Даге. И в Донецкой области. Я Донецкую область настолько отлично знаю именно благодаря съемкам нескольких клипов. И Святогорск вообще я обожаю. Я боготворю это место. Для меня вообще это одно из самых красивейших мест на планете. И я сейчас говорю абсолютно искренние вещи. Даже рада, что у меня есть возможность это сказать.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: У вас есть возможность высказать свои реплики, задать свои вопросы посредством нашего сайта. А мы вернемся сразу после свежих вестей.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: В программе "Герой дня" на Радио Вести сегодня народная артистка Украины Руслана Лыжичко. Ну, ми почули Президента Кучму.

Руслана ЛЫЖИЧКО: Так, боляче слухати ці слова. Ну, маю на увазі не те, що Леонід Данилович сказав, а взагалі те, що вся ця ситуація іноді сам факт, що на тебе мають наміри нападати… Знаєш, напевно, жіноцтво по-іншому це сприймає, бо ми з дитинства залякані, що можуть напасти, ти розумієш, в якому контексті. Мене завжди мама оберігала: "Руслана, не ходи темними парками, бо є люди які можуть зґвалтувати і так далі". От я сприймаю взагалі дії з Україною як таке ґвалтування красивої дівчини. На жаль, у мене такий образ вималювався. І тому мені і дико це все сприймати, і дуже важко. І іноді навіть на міжнародній арені чому так гальмуються деякі процедури, і серед політиків я бачу? От просто не вірять. От не вірять, що така агресія може бути, і все. Та невже? Я кажу: ну ви ж бачите. Це була одна з причин, до речі, чому завчасно не було відповідних дій і реакції світу ще на події, які були взимку на Майдані. І от вони сплять і думають, що неможливо це. А воно стається і стається, стається і стається, як говорить Леонід Данилович. Відводять і відводять…

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: А вони все на місці.

Руслана ЛЫЖИЧКО: А воз и ныне там, да.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Я хотіла, щоб ти нам розповіла про молебень, власне. Чия це ідея? Що це за ідея? А головне – навіщо?

Руслана ЛЫЖИЧКО: Отут якраз дуже доречно, що сьогодні я саме на Радио Вести, тому що у мене в машині включена ця радіостанція. І мені хотілось сюди приїхати. Як ми з Сашею завжди говоримо в сім’ї, радіостанція, де можна почути розумні речі. Ми об’їздили… Скільки я об’їздила країн? Напевно, візитів 30 у мене було за весну тільки. І от я наслухалась багато за лаштунками розмов і про санкції, і про якусь там допомогу Україні і так далі, і так далі. Приїхала, я пам’ятаю, видихнула після останньої поїздки і кажу: ой люди, давайте просто помолимось за Україну. І все, фраза була підхоплена миттєво. Просто це така, знаєш, самоорганізація, волонтерська Україна, яка розповсюдилась миттєво в Інтернеті. І ми вирішили зробити такий молебень за Україну, за мир і спокій. Просто хочеться зробити заяву світу, що Україна, незважаючи на всі свої проблеми, в стані за себе помолитися, запросити до молитви одночасно весь світ, всіх, хто підтримує таку мирну позицію України, принципово у мирну, помолитися за нас. Тому що це якраз той випадок, коли слова зупиняють танки. Мене надихнула історія, яка відбулася на Філіппінах. Здається, це була революція на вервечці. Це люди вийшли і молитвою реально зупинили війська. Здається, був 1986 рік, щоб я не помилилась. В історії були такі випадки, коли люди молитвою зупиняли всю агресію, всі темні сили. От я вирішила запропонувати і своїм друзям, і воно розійшлося. Сьогодні практично вже всі конфесії підключилися. У нас символічно 5 міст буде молитися: в центрі, в Києві Михайлівський собор, а також інші храми будуть організовувати молебень, Канів у нас символічно (це Черкащина), церква, ми її називаємо Шевченківська церква, вона відреставрована до 200-річчя народження Шевченка. І в Донецьку у нас буде молебень. Там якраз група людей, які 77 днів моляться вже. І в храмі буде молебень, в Донецьку в тому числі, в Чернігові. На Одещині ми взяли таке місто дуже символічне Болград. Там дуже багато національностей проживає. Це дійсно таке дуже інтернаціональне місто. І вони так само будуть організовувати молебень. І в Карпатах ми молимося, як уже всі знають, на горі Хом’як. Це на висоті 1600 метрів встановлена фігура Пресвятої Богородиці. І ми туди, як то кажуть, не полінувалися витягнути всю техніку, ми встановлюємо там повноцінну сцену, звук. Туди приїжджає телебачення – і ми організовуємо звідти світову трансляцію з Першим національним. Вони дають трансляцію світову і по Україні, всеукраїнську трансляцію по Україні, і міжнародну трансляцію дають на Першому Ukraine. В тому числі ми на укрстрім даємо трансляцію по соцмережах. Тобто людина в будь-якому місті, навіть якщо вона не встигає дійти до храму, вона просто в цей час може помолитися разом з нами з дванадцятої до першої за українським часом ми просто просимо: давайте помолимось за Україну, за мир і спокій.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Кажуть, віра сильніша за гріх. Але той гріх, до якого припустилися можновладці, означає, що все одно комусь варто буде спокутувати. Я не знаю, іншому Президенту Росії чи, можливо, навіть іншим поколінням. І це прощення має відбутися. Але в який спосіб і коли?

Руслана ЛЫЖИЧКО: Я думаю, що це вже не наше питання. Є речі, на які не варто зараз намагатися відповісти, бо ми не отримаємо відповіді. І не варто цим займатись, тому що ми нічого не зробимо. От я бачу людей, наприклад, якось кидаються, пробують щось робити. Ну навіщо? Давайте згуртуємося біля якоїсь простої ідеї, яку ми гарантовано зробимо. От те, що від нас залежить, і те, що нам дійсно необхідно зробити. Давайте відкинемо всі другорядні питання, тому що сьогодні важливіше за цілісність і збереження України в принципі нема нічого. Ну не поїдуть же 40 з лишнім мільйонів за кордон заробляти гроші, правильно? Я, наприклад, свою долю пов’язую з Україною. Хоче в мене мільярд можливостей виїхати. І пропонувати і роботу, і жити, і навіть цей політичний притулок. Казали: в разі чого, як у тебе будуть проблеми… Я дуже критикувала Путіна всюди, дуже гостро, настільки, що мене в Німеччині вимкнули з трансляції навіть. І я була дуже, до речі, здивована, хоча я нічого не говорила неправдивого, я абсолютно правдиві речі говорила, тим не менше, мене якось дуже скоренько так чик – і вимкнули. Але менше з тим, я думаю…

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Але чи може це означати, що Росія насправді не буде воювати з Путіним за Україну? І Україні варто це зрозуміти.

Руслана ЛЫЖИЧКО: Росія?

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Так, Росія. Німеччина з Росією не буде за Україну воювати.

Руслана ЛЫЖИЧКО: А-а, в цьому плані? Я почула цю скептичну думку вже давно. Ще в березні я почула від одного відомого політика, ви його дуже знаєте, світового. Він сказав: "Не розраховуйте, німці нічого не зроблять". І я навіть мала промову, зверталася публічно до Меркель. І я говорила, що ви, як жінка, не повинні обирати між великим бізнесом – ми розуміємо вашу залежність, але все-таки стоїть вибір між бізнесом, грошима і людськими цінностями, найвищими людськими цінностями. Всюди, де я була, я про Україну доносила одну ідею: українці сьогодні виборюють навіть не просто якесь майбутнє для себе життя, люди просто хочуть, щоб нас поважали, щоб у нас були елементарні умови життя, незалежність. Та це прості слова. І вибирати між цими словами і грошима – по-моєму, це просто негуманно. Не знаю, наскільки мої слова потрапляли до преси і, тим більше, доходили до політиків. Але я вважала за обов’язок це робити, тому що іноді мені було страшно навіть деякі речі говорити в ефір, от чесно скажу. Я розуміла, що йде прямий ефір, наприклад, CNN, прайм-тайм, просто прайм-тайм, або пряме включення на ВВС, прайм-тайм, або виступ на Атлантичній раді, поруч – Баррозу, зліва – міністр оборони США. Мене нагородила Прем’єр-міністр Латвії. І я розумію, що все, що я говорю, кожне слово – воно реально має відповідальність величезну. Но я говорила щирі речі завжди, від душі, те, що відчувала, не підбирала особливо якісь там технічні фрази, хоча робила заготовки, говорила так, як відчуваю. Тому я не думаю, хто за нас буде воювати. Я одну скажу філософську фразу: спасение утопающих – дело рук самих…

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Є питання від наших слухачів. "Руслана, скажите, возможны ли благотворительные концерты для сбора денег на нужды армии?" Анатолій запитує.

Руслана ЛЫЖИЧКО: Взагалі нам треба серйозно думати над двома речами, які у нас були трошки були так десь за кадром: громадська активність, громадська позиція. От ми все хочемо жити десь на диванах, займатись своїми справами, а політики хай нам все зроблять. От політики вже зробили. Треба більше нам якось громадську позицію свою показувати. І це стосується і благочинності, і соціальних проектів. Знаєш, з чим я зіштовхувалася? Велика проблема. Коли говориш за благочинний проект, за соціальний проект, там, де гроші дають, їх зразу не дають. Тому що нецікаво – і все. "Вы нам бизнес-план принесите, пожалуйста, мы, наверное, тогда рассмотрим ваше предложение". І це дуже важко, люди, тому що іноді, повірте, багато речей відбувається тільки тому, що є в тебе, наприклад, в кишені якихось 5 тисяч доларів, і ти можеш це просто взяти і сама профінансувати, на жаль. Тому давайте якось гуртуватися. Я звертаюся, напевно, до середнього бізнесу і малого навіть бізнесу. Мабуть, це все зараз ляже на наші плечі. Тому що великі вже, так би мовити, титани – вони своє слово сказали. Мабуть, краще зараз вже і нам переходити до ініціативи.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ну а, власне, є дуже багато росіян, які висловлювали, неодноразово висловлювались на підтримку України. І лунали такі думки, що розумієте, головне, що Кремль – це одне, а росіяни, як кажуть у нас в Одесі, это две большие разницы. Отаке усвідомлення у тебе є, власне? Оце протистояння – воно нізвідки насправді не з’явилося. Я завжди кажу в цій студії, що Крим – це наша провина, це територія наших втрачених можливостей.

Руслана ЛЫЖИЧКО: Я переконана, все, що ми втратили – це тільки наша провина. Це абсолютна моя позиція. І хто би як зараз не відносився до цих слів… Може, хтось зараз скаже: "О! Ты умная. А где ты была?". Я вам скажу, де я була. Я навіть готова була ложкою вирити тунель і проповзти до Криму. Але просто оскільки там моє прізвище одразу було в забороні, я розуміла, що навіть якщо я туди заїду, то я вже не виїду ніяк. Кілька разів я і в Харків намагалась вилетіти – мені теж відмовили всі активісти. В Донецьк зразу відмовили їхати так само. В Дніпропетровськ я збиралася і в Одесу. І просто сказали: "Руслана, не на часі зараз. Давайте ви будьте там, робіть все там, ми тут вже якось будемо так само гуртуватися. Головне, що ти з нами". І ми, в принципі, всі контактували. Цього було достатньо. Достатньо було, що ми контактували і координувалися і об’єднувалися. Оцього було достатньо. Що стосується росіян – те, що ти запиталася про Росія і Кремль – це дві різні речі. Я би навіть Кремль не називала, я би все-таки говорила чітко Путін. Тому що я прочитала про Путіна дуже багато. На жаль, я передивилася всі його промови, я передивилася про нього всі документальні фільми. Мені було дуже цікаво, з чого все почалося. Я зрозуміла, що всі він керує абсолютно, кожною комою, кожною операцією. І це якраз людина, яка все тримає під контролем від "а" до "я". А що стосується росіян – тут я з вами абсолютно не згідна. Тому що сьогодні Путін після того, що в якомусь році – я не пригадую – кілька років тому у нього був найнижчий рейтинг за весь час його правління, і от зараз він має 82% підтримки. Ребята, извините, но ему вообще ничего не угрожает в России. Поки що. Тому як в нього доля там складеться з його лідерством – це вже його доля. Але на сьогоднішній день поки що достатньо багато його підтримують в Росії, на жаль.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Руслана Лижичко, народна артистка України сьогодні на Радио Вести в програмі "Герой дня". Залишайтеся з нами. Ми продовжимо одразу після випуску свіжих вістей.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: На Радио Вести в программе "Герой дня" сегодня Руслана Лыжичко. И вот говорим мы, собственно, о состоянии дел в Украине.

Руслана ЛЫЖИЧКО: О наболевшем.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Да, о наболевшем. Пока вы слушали свежие вести, я спросила у Русланы: а вот молебен, о котором она говорит, где он в эти минуты? Руслана, ясно дело, отправится…

Руслана ЛЫЖИЧКО: Я в Карпати.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: В Карпаты.

Руслана ЛЫЖИЧКО: Я відправляюсь в рідні Карпати. Там гуртуємося всі – близько 100 священиків, 4 хори зведених. Я планую заспівати гімн десятьма мовами. І, звичайно, молебень за Україну, молитва за Україну, панахида за всіх загиблих обов’язково в цей день, ми зобов’язані просто показати свою шану. І в кінці ми будемо робити такий флешмоб, який ми запропонували всьому світу, хто буде молитись за Україну, зробити так за Україну, за мир і спокій. Такий рух, відео потім нам надіслати, ми це змонтуємо і це буде наше таке відеопослання. Ну, це вже, як то кажуть, таке більше сучасне бачення. Але основне – це, знаєш, якщо люди збираються разом, моляться, мені здається, вже більшого не треба.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Нас слухають в різних містах і за допомогою Інтернету навіть в інших країнах. І є таке питання: "Скажите, правда ли…" Тому що коли чують Руслану, не завжди ототожнюють це ім’я з якимись політичними баталіями і реаліями. Ну от є таке творче питання: "Скажите, правда ли, что в будущем вы планируете общие проекты с Владиславом Вакарчуком?".

Руслана ЛЫЖИЧКО: Слава богу, что меня помнят как певицу.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Кстати.

Руслана ЛЫЖИЧКО: Спасибо вам. Люди добрые, спасибо вам, потому что мне стоило больших усилий убежать от политики, чтоб вы понимали. Однажды это не удалось, но вот сейчас я уже собрала все силы.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Кстати, Вакарчуку тоже ведь не удалось. И ты, и Вакарчук – вы ведь были в…

Руслана ЛЫЖИЧКО: Но мужчине все же как-то более, як то кажуть, личить бути в політиці. Я считаю, женщина должна заниматься женскими делами, и это самое лучшее. Но это личное. Что касается проекта со Славиком. Да, у нас были разговоры, мы очень много общались в последнее время, очень плотно, постоянно были на контакте. И я видела, как у всех музыкантов реально и руки, губы прямо в разговоре прямо чувствуется – переживали люди за страну. Мы постоянно спрашивали, что это, а что дальше, а как, а почему? И вот да, мы планировали очень много. Славик сейчас просто, я так понимаю, у него большой тур, проект сейчас 20-летия. Мы говорили и о совместной песне, даже он предлагал песню сделать для меня. То есть я думаю, что это все обязательно мы сделаем. Тем более, что "Океан Эльзы" это мощнейший украинский бренд, который…

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: А Руслана разве меньший по творческому масштабу?

Руслана ЛЫЖИЧКО: У нас разные очень аудитории. Я вам признаюсь, когда мы были на Майдане, на студенческом еще Майдане в самом начале, что мы пели, в основном? Я "Дикие танцы" не рисковала ставить, потому что я понимала, что сейчас это все по-другому назовут. Да, я, в основном, пела прямо с фонограммами наших артистов, ставила фонограммы, мы подбирали. И "Океан Эльзы" был "Я не здамся без бою", и все-все-все практически песни Вакарчука. И дальше шел Положинский, были песни практически всех наших рок-групп. Это всегда на ура воспринималось студентами. Я знаю, что Славик всегда был, есть и останется героем для студенчества, за что ему отдельное спасибо.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: А вот есть вопрос от Александра: "Руслана, спасибо вам за ваш энтузиазм. Пока в Раде не станет большинство таких же энтузиастов, толку будет мало". Ну вот ваш энтузиазм с Вакарчуком в Раде как раз был абсолютно бесполезен. Как думаешь, почему?

Руслана ЛЫЖИЧКО: Ребята, перенесите Раду в другое место. Сделайте, постройте другое здание.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: А скажи серьезно. Мне кажется, все-таки дело не в здании, дело в содержании, дело в людях. Что не удержались вы там с Вакарчуком?

Руслана ЛЫЖИЧКО: Я не знаю, как Славик, я была там чужая сразу. Я пришла – во-первых, я поняла, что меня туда как мартышку поставили – простите, я обязана искренне говорить. И пока у нас в политике будет обезьянничество некоторое, у нас не будет толку никак. На самом деле, я рада, сейчас начинается новая волна, есть люди, которые, как ни странно, в отличие от меня, любят политику и хотят ею заниматься, и новые проекты появляются. Единственное, что я бы воспользовалась сейчас случаем и сказала: ребята, не повторяйте, пожалуйста, ошибки, не идите в политику, не смотрите на это как бизнес. Пожалуйста, хотите делать деньги – делайте деньги. Тогда уже уходите в бизнес строго. Потому что в политике, пока вы идете туда только ради денег, не будет никогда толку. Туда надо идти ради того, что вам нравится объединять людей, координировать, создавать проекты. Должна быть какая-то другая, помимо еще чисто денежной, позиция.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Да. Но вот вы с Вакарчуком точно не из-за денег-то пошли.

Руслана ЛЫЖИЧКО: Я пошла, потому что меня пошли.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Уж послали, так послали.

Руслана ЛЫЖИЧКО: Меня уже послали, так послали, да. И я при первой же возможности оттуда ушла. Славик, очевидно, имел какие-то проекты. Да и у меня были, на самом деле, проекты. Я ж когда поняла, что я попала – попала во всех смыслах этого слова – мне надо было, конечно, как-то уже что-то делать. На самом деле, мне не надо было тогда идти в политику. У меня были отличные концерты, у меня был мировой контракт, мне надо было подписать тогда с Universal, а не слушать тогда Ющенко и не идти в политику. Вот это на его совести осталось, что я не подписала тогда мировой контракт, который мне предлагал тогда Universal.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Кстати, а насчет вот той смены здания – может быть, в этом и есть какой-то смысл.

Руслана ЛЫЖИЧКО: Сто процентов. Поверь мне. Я тебе говорю как человек, который там провел не один день. Жуткая там энергетика, на самом деле, поверьте на слово. И, честно говоря, свежее, совершенно какое-то простое здание без всех этих катакомб, без пафосных этих стульев…

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Да. Ведь на самом деле так сделал Президент Грузии Саакашвили. Он воссоздал абсолютно новую территорию, и…

Руслана ЛЫЖИЧКО: Была я в его Белом доме.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ну вот, кстати. Тоже, кстати, обхаяли.

Руслана ЛЫЖИЧКО: Но там тоже пафосно чуть-чуть.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ну вот уж вам новый лидер, новая эпоха. А что вы хотите, да? Мы маленькая страна, но мы великая страна.

Руслана ЛЫЖИЧКО: Я тебе скажу так: работать можно, если хотеть, и в маленьких кабинетах, да и вообще где угодно. Я встречала очень многих людей, которые реально могут что-то сделать из своих офисов. Посмотрите даже сегодня, вот люди, которые в областях держат как-то ситуацию под контролем и так дальше. То есть не зависит это от того, кто на каком статусе и в каких кабинетах.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Но, кстати, известен ли тебе этот факт, что Саакашвили выставил эти здания старого парламента на продажу? Он говорит: пусть инвесторы покупают, делают там рестораны, кинотеатры, театры, что хотят. То есть это для него это история без сантиментов. Может быть, как это не тяжело, но вот что еще сделали в Грузии – запретили Коммунистическую партию. А вот у нас только спустя 23 года после развала Советского Союза стали об этом говорить. Но поможет ли это? Мне кажется, мы все-таки какая-то богом избранная страна в том смысле, что невозможно дважды получить вот такой вот шанс – 2004-й и 2014-й. Ну как можно снова предать эту возможность получить перемены, перевернуть страницу, начать с чистого листа? Что так? Бог любит нас, но мы сами себя не любим?

Руслана ЛЫЖИЧКО: Мы уникальная нация в этом плане, честно. Вот я настолько горжусь, что я украинка. Все, что может быть испорчено, это только нами и нашими собственными руками. Что украинцев убивало, убивает и, надеюсь, не будет убивать – это собственная лень. Вот мы любим сделать подвиг – и тут же расслабиться.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Да, кто-то из наших гостей в этой студии сказал: если есть возможность упустить шанс, Украина непременно воспользуется случаем упустить свой шанс.

Руслана ЛЫЖИЧКО: Да. Это самая крылатая сейчас фраза по всему, причем, миру. Реально она чуть ли не на все языки переведена. На самом деле, я думаю, уроки мы уже извлекаем. Да, не надо, конечно, говорить, что мы ленивые. Столько, сколько мы пашем – извиняюсь, более работоспособной нации я, наверное, еще не встречала. То есть так, извините, вкалывать с утра до вечера и так жить. Я представляю, какие же ресурсы все-таки у нашей страны, что за нее идет такая бойня наверху. Это ж сложно даже представить себе. Но вот то, о чем ты говоришь сейчас, это, на самом деле, очень-очень важно. Не знаю, от чего сейчас все это зависит. Но если мы теряем контроль над какими-то вещами – вот это самое страшное. В 2004 году мы потеряли этот контроль, мы расслабились, потеряли бдительность. Мы подумали, что все, собственно, мы ж отморозили себе уже руки, ноги. Все, мы свою лепту внесли. Сейчас у нас намного более сложная плата оказалась. Мы заплатили просто человеческими жизнями, причем по всей стране, причем уже даже неважно, где, в какой, что называется, на какой баррикаде стоит. И человеческая жизнь – она есть человеческая жизнь. И неважно, где она и за кого она стоит. Но вот после этого, сейчас уже, не проконтролировать ситуацию дальше – вот это будет реальный для нас грех. Мы просто опозоримся перед теми людьми, которые просто оставили самое ценное – они отдали свою жизнь. Вот если мы это забудем – это уже будет совсем непонятно.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Мы ждем свежих вестей, а после этого возвращаемся в студию и продолжаем наш разговор в прямом эфире. У вас есть возможность высказать свою точку зрения или задать вопрос посредством нашего сайта. Заходите, добро пожаловать. Это Радио Вести.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ну, не могу не задать вопрос об исходе "Евровидения". Россия как ополчилась-то на победителя.

Руслана ЛЫЖИЧКО: А я думала, мы про выборы поговорим.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Это тоже выборы. Это выбор Европы.

Руслана ЛЫЖИЧКО: Я підкреслюю, "Герой дня" – це назва програми. Знаєш, з приводу "Євробачення". Цього року я навіть не ризикувала піднімати взагалі те, що у нас було десятиліття перемоги. Тоді була дуже для України така ефектна перемога однозначно. Тому що сьогоднішнє "Євробачення" – ну, не то, не то уже, ребята, оно не то. І схеми якісь уже не ті, і гонка, як то кажуть, за хіт-паради в радіостанціях європейських, да и эпатаж ради эпатажа, если честно. Я думаю, що те"Євробачення", в якому я брала участь, воно принципово відрізняється від сьогоднішнього, просто принципово. Зараз шоу заради шоу, немає якоїсь історії за цим, я не відчуваю, знаєш, щось такого зворушливого, щоб от я зачепилася і відчула. У мене були фаворити цього року на "Євробаченні". Це була Бельгія, в першу чергу. Бельгія чомусь навіть не потрапила в фінал. Мені дуже дивно, тому що голос там був унікальний, просто унікальний. Це так само говорить про те, що щось відбувається зі смаками, можливо. Тому що, на мій погляд, це мав бути просто переможець однозначний. Але, як то кажуть, будь мужиком – сбрей бороду. Я думаю, якщо я 15 травня тільки десь підніму голос, що у мене сьогодні десятиліття перемоги, я точно отримаю бороду, причому у всіх місцях зразу. Тому я навіть не піднімала це питання. Мені було…

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: А це дуже прикро насправді. Ну як ти можеш цуратися такої дати, такої перемоги? Чому ти не згадуєш про це?

Руслана ЛЫЖИЧКО: Я скажу тобі. Мені останні півроку, як то кажуть, не до музики. Хоча сцена мені сниться, люди, по ночах, повірте, я бачу мікрофон, я бачу світло, я бачу людей, я бачу ваші очі і сумую за вами, і у мене багато заготовок. У мене величезна прикрість сталася. Я нікому не розповідала. У мене було майже пів альбому записано на телефон, і от на Майдані воно все стерлося. Так що я по-новій зараз сідаю. Там були заготовки, яких уже відновити неможливо, я їх забула і навіть ніде їх не збережено. Але менше з тим, я думаю, ще багато ми придумаємо гарних речей. Що стосується "Євробачення" – знаєш, это было, но давно. Я живу майбутнім, і я впевнена, що треба думати майбутніми ідеями. Все, що мене цікавить – це придумати якісь експериментальні нові речі. Я не відмовляюсь і не буду відмовлятись від використання автентичних мотивів. Для мене вони були, є, завжди залишаться найактуальнішими в музиці. Єдине, що я звернулась до музикантів на "Фейсбуці" своєму в цей день. Я написала, що єдиний толк, який… взагалі попса попсою, а от єдиний толк, який від нас дійсно може бути, це якщо все-таки українська музика буде українською. І я не маю на увазі зараз мову. Я маю на увазі зараз виключно те, що можемо зробити тільки ми і більше ніхто. Тому що тільки так можуть грати наші музиканти, тільки так можуть танцювати наші танцюристи, тільки так можуть співати наші співаки. Ніхто не переплюне в світі ні голос Матвієнко, ні Солов’яненка, ні інших наших видатних митців. Тому треба все-таки поважати, з поваги до себе робити. Я ж говорю, попса попсою, а мистецтво має залишитися мистецтвом. Отаке у мене бачення щодо результатів "Євробачення". А Росія? Да, Росія тоді була інша. Росія була надзвичайно доброзичлива, вони говорили дуже лагідно: "Победила наша Русланка". І от постійно, коли я приїжджала в Росію, так у мене це, в принципі, тепло і залишилося. Чесно вам скажу, навіть попри все те і попри всю агресію.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Насправді Росія бачиш, як поводилася: сначала съедим твое, а потом каждый свое. От вони завжди наші успіхи сприймали як свої. І не знаю, є в цьому якесь протиріччя чи немає…

Руслана ЛЫЖИЧКО: Знаєш, в чому суть? Суть в тому, що це так і залишилось от большой советской империи. Все, что хорошее, большое – это все мы.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: А все хорошее когда-нибудь заканчивается. И мы можем констатировать, что падение Советского Союза произошло вот сейчас, спустя 23 года.

Руслана ЛЫЖИЧКО: Я по-інакшому скажу: ребята, шара рано или поздно заканчивается. Нельзя жить на ресурсах чужих стран. І я думаю, що зараз фактично ми видираємо свій ресурс, те, що ми називаємо незалежністю, ми просто вириваємо цей ресурс з колишньої імперії.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Я не можу не запитати, власне, про окрім волонтерської і громадської діяльності, те, що ти випала зараз з творчості. Як ми можемо очікувати твоє повернення? І під час молебню чи ти виступиш в якості диригента?

Руслана ЛЫЖИЧКО: Я буду співати разом з хором літургію. Диригує Ігор Дем’янець, це мій однокурсник і великий друг. Там просто 4 зведених хори, я на відстані не впораюся. У нас післязавтра репетиція зведена. І так, я буду з ними співати, але я буду виконувати з ними два твори. Один твір – це мій власний уривочок з літургії моєї власної "In Excelsis Deo" і гімн України я хочу виконати десятьма мовами з ними прямо на вершині гори. Я повертаюся, я, напевно, нікуди не йшла від музики, тому що в мене були моменти, коли на Майдані взривались гранати, а я в цей момент записувала на мобільний телефон заготовку. Просто стояла на сцені, співала і записувала якусь мелодію. Да, це дико, але музика з музиканта завжди пре, і її зупинити неможливо. Тому найближчим часом, як тільки все заспокоїться, я видихну, як і всі ми, і повернусь до своїх справ уже, як то кажуть, з чистою совістю.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ти казала, що буде трансляція молебню – і світ, власне, побачить все, що відбувається. А прямо зараз нас за допомогою Інтернету слухають в багатьох країнах. І от Ірина питає: "Руслана, когда планируете приехать в Германию?".

Руслана ЛЫЖИЧКО: Я только что оттуда.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: А що ви там робили?

Руслана ЛЫЖИЧКО: Я була в Лейпцигу. Якраз мене запросили – те, що я розповідала, пам’ятаєш? – мене вимкнули прямо з трансляції. Я багато разів їздила зараз в Німеччину. Мені все здавалося, що мій голос там якимось чином допоможе, хоч якось, хоч на якийсь міліметр. В Німеччину я приїду з концертами. Нема просто зараз актуальності. Навіть пропонували мені до 10-ліття "Євробачення", перемоги на "Євробаченні", зробити так званий The best – "Руслана. Найкраще". Але я подумала: ну скільки можна, як то кажуть, одне і те саме. Ви і так добре вже всі ці пісні знаєте. Я хочу підготувати для вас новий проект. І повірте, він уже готується. Так що постараюсь не подвести.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Слушательница по имени Татьяна спрашивает, пишет нам: "Русланочка, я поздно подключилась. Когда и во сколько молебен? Я украинка, но живу в Москве. Но сердце мое в Украине".

Руслана ЛЫЖИЧКО: Мы очень просим вас, включите прямую трансляцию. Она будет – очень сильно распространены сами линки – в Интернете. Вы сможете посмотреть это и на моем "Фейсбуке". Это будет абсолютно доступно. И я уверена, что и новостные ресурсы поддержат. Я уверена, и Радио Вести поставят линк с трансляцией. Так что вы сможете найти этот линк, включить видео и молиться вместе с нами. Будьте с нами в субботу, я предлагаю с 12 часов, с 12 до часу помолиться, кто где может, как кому сердце велит. Но самое главное, чтоб это была молитва за Украину, за мир и спокойствие. За Україну, за мир і спокій.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: И что же, вы думаете, просили меня слушатели?

Руслана ЛЫЖИЧКО: Споемте, друзья?

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Да, да, да.

Руслана ЛЫЖИЧКО: А от давайте я вам такий сюрприз зроблю, послухайте уважно. Отак трьома мовами можна легко заспівати гімн України.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: А переклад пролунає такий.

Руслана ЛЫЖИЧКО: Народний?

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Так. Переклад пролунає такий: встоїть Україна, встоїть Європа, встоїть світ. Руслана Лижичко сьогодні в проекті "Герой дня" на Радио Вести. Я дякую за довіру, я дякую за можливість сьогодні спілкування з нашою улюбленою Русланою.

Руслана ЛЫЖИЧКО: Мені дуже було приємно з тобою говорити і побачити тебе. Я так багато друзів не бачила довгий час уже. Коли тебе побачила – просто, знаєш, якесь тепло. Знаєте, люди, нічого немає, напевно, дорожче за дружбу, за любов, за ті всі прості слова, які ми іноді забуваємо, але повірте, на цьому тримається життя. Поки ми з тобою говорили, з п’ятьох міст мені прислали SMS: "В Харькове молебен будет". Написали "В Лондоне молебен будет", "В Польше молебен будет". От тільки за наш ефір мені прислали багато SMS, щоб я передала всім вітання, що ми таки молимося за Україну.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Дай боже, не востаннє. Слава Україні!

Руслана ЛЫЖИЧКО: Героям слава!

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Руслана Лижичко. До нових зустрічей!

Руслана ЛЫЖИЧКО: Гарного вечора!

Читать все