СЛУШАЙТЕ РАДИО «ВЕСТИ» ГДЕ УДОБНО И КОГДА УГОДНО!
стенограмма

"Войны не было — ее принесли сюда"

"Тема Калныша"Евстратий: "Идея русского мира - часть той же советчины"

Стенограмма эфира "Герой дня" на Радио Вести.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Добрый вечер! Это программа "Герой дня". Я с огромным удовольствием приветствую всех наших слушателей. В прямом эфире сегодня архиепископ Украинской православной церкви Киевского патриархата, архиепископ Черниговский, глава информационного управления Киевской патриархии, секретарь священного синода Украинской православной церкви Киевского патриархата. Я вітаю вас, владико!

Евстратий ЗОРЯ: Вітаю, вітаю!

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Євстратій Зоря сьогодні буде відповідати на ваші питання, які ви будете ставити, я сподіваюсь, телефоном 390-104-6. Отже, владико, мої вітання! І зі святом!

Евстратий ЗОРЯ: Дякую-дякую. І вітаю взаємно вас зі святом, вітаю всіх слухачів Радио Вести.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: У нас є невеличке досьє, невеличка справка на вас. Давайте ми послухаємо, щоб ближче слухачів з вами познайомити – і продовжимо нашу розмову. Нагадаю, це проект "Герой дня".

Досье: Евстратий (в миру – Иван Владимирович Зоря) родился 21 октября 1977 года в городе Черкассы. Архиепископ Украинской православной церкви Киевского патриархата, архиепископ Черниговский и Нежинский, глава информационного управления Киевской патриархии, секретарь священного синода Украинской православной церкви Киевской патриархии.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ну так, власне, все, що ми перерахували. Але насправді за кілька хвилин до ефіру владика мені сказав: "Речник Київської патріархії, архієпископ Євстратій Зоря. Цього буде достатньо". Я хотіла би, щоб ми зупинилися, більш детально поговорили про свято. І я навіть помітила на вашій сторінці у "Фейсбуці"… Ви особисто ведете чи у вас є помічники?

Евстратий ЗОРЯ: Ні, особисто веду.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Особисто? Коли ви встигаєте?

Евстратий ЗОРЯ: Сам дивуюсь.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: У вас такий був там цікавий коментар. Можу я процитувати, так?

Евстратий ЗОРЯ: Так, будь ласка, це ж відкрита інформація.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: "В этом тексте все настолько симптоматично: от брежневидного перечисления членов политбюро… ой, сослужителей патриарха Кирилла до святого Владимира, покровителя Внутренних войск МВД Российской Федерации". Ну такий коментар ви робите до матеріалу, який… Це копія зі сторінки Московської православної церкви? Що відбувається сьогодні між Росією, Україною? От ми з колегами сьогодні говорили про це протистояння, яке існує між колись братськими державами. І ніхто не знаходить питання – а що далі?

Евстратий ЗОРЯ: Справа в тому, що на моє глибоке переконання, насправді це протистояння не між Росією і Україною, це протистояння між минулим і майбутнім. Тому що Україна є втіленням майбутнього, причому майбутнього не лише власного, але і майбутнього для Росії.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Цивілізаційний вибір.

Евстратий ЗОРЯ: Безперечно. І насправді той пропагандистський штамп, який постійно, особливо в останні півтора десятиріччя нав’язувався російським громадянам, що Україна – це така сама Росія, тільки вона внаслідок того, що якісь там три керівники в Біловезькій пущі щось там підписали, вона відділилась, але насправді це та сама Росія, тільки з шароварами, вишиванками, галушками, салом і горілкою. Але цей штамп працює проти сучасної російської моделі суспільства. Тому що в самій Росії люди думаючі – вони бачать і розуміють, що ось і в Росії можливий такий шлях розвитку демократичний, коли президенти змінюються, коли вибори реально, в тій чи іншій мірі, але все-таки реально відображають суспільні настрої. Я, спілкуючись з американськими студентами одного разу, їм поставив питання: чим відрізняються вибори в Америці, скажімо, чи в Україні і в Росії? От якщо ми сьогодні скажемо: сьогодні Державна Дума Російської Федерації оголосила вибори цього року, ми зі стовідсотковою впевненістю можемо сказати, хто буде обраний на цих виборах. Це буде той самий, хто є зараз Президентом. А в Америці чи в Україні ми не можемо цього передбачити, тому що це буде залежати саме від вибору людей. І Україна – це якраз те майбутнє європейське не лише самої себе, а і Росії в тому числі. І тому ота стара радянська, імперська модель, отой брежнєвсько-андроповський такий сплав, який якраз припав на часи молодості, юності і, напевно, найвеселіших років тих, хто зараз при владі, бо вони, власне, всі сформували у цей час, у час Брежнєва і Андропова – і ось вони тягнуть Росію назад, вони хочуть її законсервувати там, у цій неорадянщині. І, власне, боротьба відбувається тут не між Україною і Росією, не між українським народом і російським народом, а між реальним майбутнім, сучасним і майбутнім і отою радянською, отою совєтчиною, отим совком, я би навіть сказав, в який нас намагаються затягнути. Недаремно символіка, риторика – все це береться звідти. Навіть у Росії власного гімну нема. Це взяти радянську музику з переписаним текстом.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ну почекайте. Так, в Росії є так звана "идея русского мира", яку двічі приносив в Київ Кирило, патріарх, про якого ви, власне, згадуєте на своїй сторінці на "Фейсбуці", в своєму блозі. Що відбулося? Чому сьогодні мовчить патріарх? Чи зрозумів він, що "идея русского мира" потребує наповнення новим змістом? Не спрацювала ідея. Виявилося, що світ набагато ширший, аніж кордони "русского мира".

Евстратий ЗОРЯ: Якраз ідея "русского мира" – це теж частина оцієї радянщини. Тому що так історично склалося, і це є реалії, що зовнішнє життя чи адміністративне життя церкви – воно пов’язане із життям держави. І фактично Московська патріархія, так як ми її знаємо зараз і знали останнє десятиліття, – це витвір певного компромісу з радянською системою. Вона заново була створена, по суті, в 43 році з дозволу Йосипа Сталіна. Саме тоді, до речі, Московський патріарх отримав, привласнив собі титул всієї Русі. Ніколи до цього московські патріархи такого титулу не носили, вони називалися всеросійськими патріархами, всієї Росії. Останній патріарх до цього, обраний якраз собором, святійший патріарх Тихон, канонізований церквою, він називався Московський і всеросійський. Тут же береться нова концепція – Русі. І оця концепція Русі… І згадаємо, що якраз у військовий час Сталін переорієнтувався з інтернаціоналізму на державництво таке, російсько-радянське державництво. І тому почали згадувати Олександра Невського, Дмитрія Донського, імператорських полководців. Власне, не можна було би собі уявити, щоби більшовики десь в 19-20 році встановлювали ордени Суворова, Кутузова, Нахімова, полководців і флотоводців царського періоду. Але Сталін встановлює такі нагороди, він відновлює погони в армії. Хоча в 20-і роки термін "золотопогонники" вважався лайливим щодо цих царських генералів чи царських офіцерів, і це вважалися вороги народу і так далі. І ось оця ідея, оцей сплав радянського з російським державництвом – от якраз він, власне, йде від Сталіна і він продовжується через політику Володимира Путіна і продовжується через концепцію "русского мира", яку ще всередині 90-х років почав просувати патріарх Кирило, і яку зараз Кремль взяв собі на озброєння. Якщо ми чуємо теперішню риторику Президента Путіна – він говорить про росіян як розділену націю, яка має право на воз’єднання, а це концепт, який був створений ще в 95 році на Всемирном русском народном соборе, який очолює патріарх Кирило, тоді – митрополит. І в цій системі Московська патріархія відіграє роль того інструменту чи тої матриці, яка поверх нових кордонів зберігає стару реалію. І ось тому, саме тому немає успіху в цій справі. Тому що історичний процес іде незалежно від того, подобається це комусь чи в Московській патріархії, чи в Кремлі чи ні. І тому, я думаю, вперше, до речі, з 2008 року цього року Московського патріарха не було в Києві на святкуванні. Кожного року він приїздив. Спочатку патріарх Алексій в 2008 року, а після нього патріарх Кирило. Цього року не було. По суті, для мене це така ознака краху тої системи, яку нам намагалися нав’язати: ідеологічної, суспільної, державної.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Тобто ви не пов’язуєте відсутність патріарха з подіями на сході?

Евстратий ЗОРЯ: Пов’язую в тому числі. Все це тісно пов’язане, тому що на сході якраз те, що відбувається, це і є спроба в реальному житті втілити концепцію "русского мира".

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: От давайте ми про все це докладно. Я хотіла би, щоби наші слухачі долучилися. Телефонуйте нам. Телефон студії, телефон прямого ефіру 390-104-6. Говоримо ми сьогодні з архієпископом Євстратієм Зорею.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: В проекті "Герой дня" сьогодні на Радио Вести архієпископ Української православної церкви Київського патріархату, речник Київської патріархії, арієпископ Євстратій Зоря. Владико, ми продовжуємо нашу розмову. Коли ви ставите під сумнів існування… От бачите, є вже кілька дзвінків. Давайте я свої питання потім, дозволимо нашим слухачам поставити вам питання, а потім продовжимо. Слухаємо вас. Звідки ви телефонуєте? Добрий вечір! Ви в ефірі.

Слушатель: Алло! Добрый день! Меня зовут Виктор, я из Киева. Для того, чтобы я задал свои вопросы, если можно, немножечко предыстории. Я хожу в Московский патриархат. В свое время у меня было негативное отношение к Филарету, потому как я считал, что он раскольник и так далее. Мое мнение о нем очень позитивно изменилось, мне очень нравится его гражданская позиция. Да, хочу сказать: в нашем приходе огромное количество людей было за Майдан, и многие уважают Филарета в том числе. Но проблема остается: мы – Московский патриархат. Как Евстратий видит объединение, исцеление этих двух патриархатов – Московского и Киевского? Мне это очень интересно, особенно механизмы. Потому что наши представители – они не могут пойти с флагами и делать какие-то движения. Они тоже своего рода военнообязанные. Между прихожанами тоже какая-то получается гражданская дипломатия, но непонятно, к чему она может привести. Я бы хотел услышать мнение отца Евстратия. Спасибо.

Евстратий ЗОРЯ: Дякую, дякую. Насправді дуже важливе питання. І воно хвилює дуже багатьох людей серед парафіян Української православної церкви Московського патріархату. Найперше те, на чому ми наголошуємо і чого ми бажаємо – це те, щоби в Україні була єдина помісна православна церква, так як це є в усіх православних країнах. В Грузії є єдина грузинська церква, в Болгарії – болгарська, в Румунії – румунська, в Сербії – сербська. Навіть Албанія, яка за населенням менше ніж Київ, і де переважно проживають мусульмани, є Албанська православна церква. В Польщі так само.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Найбільше цю ідею, ідею єдиної помісної Української православної церкви, популяризували, якщо хочете, за часів президентства Ющенка. Але нічого так і не було зроблено. Чи я помиляюсь? Чи може це..?

Евстратий ЗОРЯ: Ви не помиляєтеся. Я думаю, якщо багато речей згадати з того часу, то всі їх можна описати словами "популяризували, але не було зроблено". І тому це не виключення, це швидше наслідок загальної тенденції, загальної картини. Але йдеться не про це. Ідеться про те, що українська церква була єдиною до 92 року. І на так званому соборі в Харкові вона була розділена. З порушенням канонів були зібрані єпископи, на яких тиснули спеціальні служби, які мали радянське коріння, які за волею Москви по суті зробили те в церкві, що зараз намагалися, дякувати богові, мало успішно, але намагалися зробити з Україною – розділити. Тоді це вдалося, тому що Україна була дуже слабка і дуже молода як держава. І тепер найперше, що треба зробити всім нам – це перестати боятися Москву. Якщо з Москви кажуть, що ось це неканонічне, це не благодатне, це анафема, це розкол і так далі – не треба дивитися на ситуацію московськими очима. Зрештою, подивімося, де сьогодні більший центр православ’я і християнства. Сьогодні отакий божий промисел, що саме сьогодні мусульмани святкують одне зі своїх найбільших свят – Ураза-байрам. І подивімося, скільки мусульман сьогодні на вулицях Москви, на вулицях безпосередньо, під відкритим небом, десятки тисяч, навіть сотні тисяч святкують це свято. І скільки прийшло до Храму Христа Спасителя. От ви цитували. Це, власне, був і один з приводів. Коли там серед парафіян було кілька сотень, а може більше, службовців Внутрішніх військ. Свято хрещення Русі більше перетворилося на свято святого Володимира, покровителя Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації. Дивніше цього тільки ідея покровительства святої Варвари над ракетними військами стратегічного значення Російської Федерації, тобто над ядерною зброєю, яка покликана вбивати. А свята Варвара шанується як покровительниця, захисниця від раптової, несподіваної смерті. Отака якась викривлена логіка. І звідти нам оці люди розповідають, що оце дійсне, це канонічне, це благодатне, а це – ні. Та, будь ласка, а чому ви не вийдете до цих гастарбайтерів з проповіддю, якщо ви зацікавлені в тому, щоби відбувалася християнізація держави? Ви не бачите цих проблем? Якщо ви їх не бачите у себе вдома, то з Москвою може за кілька десятиліть статися те, що сталося свого часу з другим Римом, із Константинополем, який із столиці християнського світу став столицею ісламського світу. А нам саме тому нав’язують оцю ідею розділення, щоби ми не могли утвердитися, щоб ми вважали, що без вказівки когось з-поза меж України ми самі ні до чого не здатні. А нам потрібно, по-перше, якщо говорити про механізм…

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: От, владико, я хотіла, щоб ви все ж таки до питання. Тому що питання було все ж таки не відокремлення ще більшого, а все ж таки воз’єднання. Чи можливо це взагалі воз’єднання за умов того, як, ми бачимо, сучасна історія розвивається?

Евстратий ЗОРЯ: Можливе. І більше того, я абсолютно переконаний, що так і буде. Бо, власне, приклад нашого слухача це доводить. Відбувається тектонічний здвиг, який не відразу видний, але здвиг в усвідомленні ситуації з боку самих віруючих. Я впевнений, що і серед священиків таких багато і навіть серед єпископів таких багато. І саме тому Московська патріархія в 2009 році, коли ми вперше зустрілися, дві комісії – з одного і з іншого боку – для ведення діалогу, після першого засідання комісії цей процес був з Москви заблокований, тому що він виявився успішним. Ми почали говорити один з одним, а нам цього не дають. Не хочуть, щоб ми говорили, щоб ми спілкувалися. Бо коли ми почнемо спілкуватися напряму…. Для чого Москва наклала анафеми? Для чого вона говорить про не канонічність, безблагодатність і так далі? Щоб ми не спілкувалися, щоб ми не чули одне одного. Бо коли ми почнемо говорити один з одним безпосередньо, то ми зрозуміємо, що і ми, і ви такі самі православні. І нас у вірі, у богослужінні, у таїнствах, в обрядах нічого не розділяє. Розділяє тільки одне – ставлення до влади Москви: чи визнавати цю владу над собою, чи не визнавати. Православна церква існує так, що вона є сім’єю помісних церков. А кожна помісна церква пов’язана з окремим народом. І раз Україна має свою державність і ми є народом, українським народом, іншим, окремим – не кращим, не гіршим, але іншим в порівнянні з російським народом чи будь-яким іншим православним народом, ми маємо повне право на свою помісну церкву. І тому ми повинні як механізм повернутися до тих позицій, які були висловлені ще собором української церкви 1-3 листопада 91 року, що автокефалія є неминучою і канонічно необхідною. І на основі цих рішень просто сісти разом і виробити.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: А що має відбутися, щоб ця зустріч, як ви кажете, сісти разом..? Ви вірите в ймовірність взагалі найближчим часом організувати, ініціювати таку зустріч? Отак реально, щиро і відверто.

Евстратий ЗОРЯ: Ми не те що віримо, я абсолютно переконаний, що так і буде.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ну, ви переконані з 2004 року.

Евстратий ЗОРЯ: Ні, не з 2004 року. Я переконаний з 92 року.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ну бачите.

Евстратий ЗОРЯ: Як парафіянин, потім як студент і так далі. І дивіться, що підживлює мою переконаність? Не ми, як вірні послідовники Київського патріархату, наближуємося чи переходимо на думки наших опонентів, не ми починаємо говорити "а може нам відмовитися від автокефалії, а може нам дійсно приєднатися до Москви, може дійсно саме звідти нам тільки може надходити благодать і визнання канонічне і так далі". Навпаки, все більше і більше тих, хто є вірними послідовниками Московського патріархату, приходять до усвідомлення того, що повинна бути тут, в Україні, єдина помісна церква. Так само, як і українська держава. Це дуже взаємопов’язані процеси. Ніхто ж не каже про те – а давайте ми створимо спільний уряд з Росією, а давайте російський Президент буде і нашого Прем’єр-міністра затверджувати. А в церкві, по суті, так і є, в Московському патріархаті так і є – спільне управління. Москва опосередковано, але впливає і керує тут. І тому, якщо відкинути оцей неправдивий страх перед владою Москви, в серцях відкинути, і стати готовими сісти і домовлятися – я впевнений, що ми домовимося. І, зрештою, за це рік стільки всього відбулося, що здавалося абсолютно неймовірним. А воно відбулося. І тому те, що зараз здається дуже неймовірним… І багато ще буде залежати від того, кого 13 серпня оберуть предстоятелем церкви.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: От! До речі, ми про це поговоримо сьогодні в проекті "Герой дня" на Радио Вести з архієпископом. Нагадаю, що наш гість сьогодні Євстратій Зоря. Телефонуйте нам за номером 390-104-6.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Вы слушаете Радио Вести. Я приветствую всех, кто к нам только что присоединился. 19 часов 34 минуты. Мы сегодня в рамках проекта "Герой дня" говорим с архиепископом Украинской православной церкви Киевского патриархата. У нас в гостях Евстратий Зоря. И вот такой вопрос пришел к нам от нашего слушателя, Сергей он назвал себя и такой задает вам вопрос: "Почему у Киевского патриархата нет священников в тюрьмах?".

Евстратий ЗОРЯ: Ну чому це немає? Якщо хтось не знає, що їх…

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ну, слухач тут лишив навіть свій мобільний телефон. Якщо ви не проти, я, може, передам, так?

Евстратий ЗОРЯ: Будь ласка. У нас є цілий спеціальний відділ в пенітенціарній системі служіння. І відповідно у нас є священики, які займаються цією діяльністю. З іншого боку, особливо за попереднього президентства, держава надавала абсолютні преференції тільки одній конфесії – тій конфесії, з якою себе ототожнював і сам попередній Президент Янукович. І тому можливість доступу до будь-чого, де є державний контроль, будь-то армія, міліція, урядові заклади чи та сама пенітенціарна система, для нашої церкви і для багатьох інших конфесій вони були дуже і дуже серйозно обмежені. Сподіваємося, що в умовах нового часу все буде зовсім по-іншому. З іншого боку, зараз всі наші сили зосереджені на духовній і пасторський допомозі людям, які зараз страждають, все те, що ми чуємо про події на сході України, також вимушеним переселенцям і військовим, нашим військовослужбовцям, які зараз захищають українську державність на сході. Наші священики є там, і безпосередньо навіть на передовій допомагають, підтримують моральний дух.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Найбільше, що вражає, власне, священиків, які повертаються зі сходу, з Донецької, з Луганської областей? От що найбільше? Тому що ми, ті, хто не працюють, скажімо, на сході, бачать все, що відбувається, з телевізійної картинки або читають чи слухають по радіо, от враження, скажімо, людей, які повертаються. Що найбільше їх вражає, дивує?

Евстратий ЗОРЯ: Вражає, дивує мужність, особливо серед військових. Тому що враховуючи той стан, я би назвав це так, повільного розкладання нашої військової системи, тому що, по суті, за всі роки незалежності все, що ми бачили в армії – це скорочення, розпродажі і так далі, і так далі. А, власне, якоїсь реальної розбудови сучасної, модернової армії не було. І от вражає цей дух. Дух готовності захищати свою землю, переносити всі ці випробування, і витримка. З іншого боку, безперечно, це страшенні випробування і страшенна біда для мирних жителів, в тому числі для тих наших вірних, для нашого духовенства. Ось, наприклад, в Донецькій області у нас є будинок милосердя, який утримується, вже понад 15 років тому був створений архієпископом Донецьким Сергієм. І там близько 50 людей похилого віку, людей, які невиліковно хворі, і які там доживають свій вік. Так ось цей будинок милосердя опинився якраз на лінії вогню між позиціями українських Збройних сил і сепаратистів. І над будинком літали ракети "Град". І тих мешканців цього будинку – їх перевели, мусили перевести в підвал. Вони цілу ніч провели в підвалі. Але люди не кидають одне одного.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Владико, але ви не можете не знати, що насправді, мовою політологів можу сказати, виграти війну – це не означає виграти мир. І ви знаєте, що там дуже багато людей є, які готові зустрічати хлібом-сіллю українську Національну гвардію, а є ті, хто і досі кажуть "Навіщо ви прийшли?".

Евстратий ЗОРЯ: Безперечно.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Які слова ви знаходите для таких людей, які за 23 роки незалежності України так і не зрозуміли, на якій землі вони живуть?

Евстратий ЗОРЯ: Я думаю, що в кожному конкретному випадку ці слова наші священики знаходять. Зрештою, якби мені сказали от зараз поспілкуватися, я би просто запропонував порівняння: що було в Україні і що принесли ці так звані визволителі чи "радетели".

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ви знаєте, ми сьогодні зі слухачами спілкувалися, я майже таке саме питання поставила: порівняйте. І одна слухачка каже: "Ну, мы получали копеечку свою – и хорошо нам было". І як бути?

Евстратий ЗОРЯ: Я маю на увазі те…

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Лишь бы не было войны.

Евстратий ЗОРЯ: От! Так-от її і не було. Її і не було, її принесли сюди. Якщо навіть хтось би вважав за реальність ту міфологію, яка створена російською пропагандою щодо утисків в Україні, але подивімося, що мирне населення, звичайні прості люди страждають лише там, де знаходяться так звані захисники і визволителі, які прийшли захищати російськомовне населення чи "русский мир" від того, що вони називають київською хунтою і бандерівцями. Тільки там страждають мирні люди. Не в Запоріжжі, не в Дніпропетровську, не в Харкові, не, тим більше, в Сумах чи в Чернігові, чи далі на захід немає цього. Навпаки, люди в усіх областях України збирають допомогу, приймають вимушених переселенців. От тільки наша церква, ми так підрахували, що за цей останній час ми понад 500 тонн гуманітарних вантажів відправили на схід. І тому, якщо людина, живучи на сході України, дійсно прагне миру, то вона, подобається їй чи ні, але вона мусить зрозуміти, що цей мир може прийти тільки в рамках єдиної неподільної України, як він прийшов у Слов’янськ, як він прийшов у Краматорськ, в інші звільнені міста.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Сподіваємося, йтиме далі сходом. Давайте ми дозволимо слухачам поставити питання – і продовжимо. Доброго вечора!

Слушатель: Алло! Добрый вечер!

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Слухаємо вас.

Слушатель: Здравствуйте! Меня зовут Кирилл, Днепропетровск. Подскажите, пожалуйста, такой вопрос. Когда коснулись темы патриарха Кирилла, РПЦ МП, ее создания, 43 год, то как бы хочу напомнить о том, что Филарет сам, на самом деле, вообще-то вышел из Русской православной церкви. Точнее, он был епископом в Русской православной церкви. Соответственно вопрос: какая из поместных церквей и кто дал право на возникновение Киевскому патриархату? И почему каноничность Киевского патриархата, а говорится, что накладывается анафема на церковь? На самом деле, не на Киевский патриархат, а на Денисенко была наложена анафема. Поэтому какая может быть церковь у человека, который не имеет каноничности? Спасибо.

Евстратий ЗОРЯ: Ну от, власне, ми бачимо приклад оцього штампу московського, який в’ївся в свідомість настільки, що іншого просто собі не можуть уявити. По-перше, а хто дав право Україні бути державою? Хто дав право Україні бути державою, крім українського народу, який визначив, що Україна має бути незалежною державою? А інші держави поступово це визнали. І дякуємо богові, що тоді був такий керівник в Росії як Борис Миколайович Єльцин, а не такий як в Сербії Слободан Мілошевич, а Слободан Мілошевич в Сербії – це один в один Володимир Путін зараз. Бо тоді би, якби Путін був тоді при владі, тоді б ми мали те, що пережила Югославія. І те саме зробили з церквою. І коли говорити про нашого патріарха, то він не сам вирішив, що церква має бути автокефальною, а це вирішив законний собор, в якому брали участь всі архієреї, духовенство, представники єпархій, в тому числі і нинішній місцеблюститель митрополит Онуфрій. І його підпис теж стоїть під рішенням про автокефалію української церкви. І так само, як український народ прийняв рішення про свою державну незалежність, так само і рішення про свою автокефалію прийняла українська церква. Але те, що Москва вчинила проти нас духовну агресію, і особисто проти патріарха – це її гріх, за який вона теж відповідає перед богом.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Архієпископ Української православної церкви Київського патріархату відповідатиме на ваші питання далі. Нагадаю, Євстратій Зоря сьогодні гість проекту "Герой дня". Лишайтеся з нами. Це Радіо Вісті.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Речник Київської патріархії, архієпископ Євстратій Зоря відповідає сьогодні на ваші питання у проекті "Герой дня". Ми згадали в попередньому блоці про день 13 серпня, про собор єпископів. Це буде вирішальна історична дата, історичний день. Поки ви слухали рекламу і новини, я запитала владику, хто ж, чиє ім’я ми почуємо, хто, власне, кого оголосять на соборі. Ну от дипломатичною мовою кажучи, речник Київської патріархії промовчав, відповідаючи на це питання. Я поставлю його ще раз.

Евстратий ЗОРЯ: Ми не можемо зараз передбачити. Я думаю, чесно кажучи, ніхто не може передбачити.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Проте ви знаєте, що там є, так би мовити, 50 на 50 голосів.

Евстратий ЗОРЯ: Я не можу порахувати голоси, тому що обирати буде така група виборців, це, здається, чи 52, чи 54 архієреї Української православної церкви Московського патріархату, точні настрої яких, по суті, не може знати ніхто. І з тої інформації, яку я маю, там є, умовно кажучи, дві групи. Одна група, яка більше тяжіє до єдності з Москвою, яка хотіла консервувати ту ситуацію, яка була протягом ось цих останніх 23 років, і все залишати так, як є. І є проукраїнська група, яка розуміє, що в умовах, коли все змінилося, в тому числі у відносинах України і Росії все змінилося, далі існувати так, вдаючи, ніби нічого не сталося, просто неможливо. Але з тої інформації, яка надходить так чи інакше з оцих груп, кожна з цих груп вважає, що вона має більшість. Очевидно, що хтось помиляється. А от хто помиляється – ми зможемо довідатися лише коли оголосять результати таємного голосування.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Добре. Хтось або, можливо, щось, я маю на увазі якісь події можуть впливати на думку єпископів?

Евстратий ЗОРЯ: Найперше я, як людина віруюча, абсолютно переконаний, що так чи інакше все, що відбувається, відбувається з волі божої. Тільки воля божа проявляється в двох аспектах: як промисел, тобто коли бог безпосередньо діє, або як попущення боже, коли бог допускає чиюсь іншу дію – добру або злу. Так ось нам, як віруючим людям, треба просити бога, щоби він надихнув мудрістю тих, хто буде обирати, щоб вони зробили правильний вибір. Тобто найперша відповідь – бог може вплинути. І я впевнений, що вплине на тих, хто буде обирати. Їхня власна совість також. Безперечно, що з великою наполегливістю бажає вплинути на цей вибір Московський патріарх і всі ті російські сили, які за ним стоять.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Я пам’ятаю, ми з вами говорили напередодні того дня, коли Президент Янукович мав підписати угоду про асоціацію. І ваша позиція була вже тоді зрозуміла, на що під час завершення ефіру я сказала: ну добре, на все воля божа. І я пам’ятаю, як тоді, владико, ви сказали: "Ні-ні-ні, воля божа – так, але це не означає, що нічого не треба робити".

Евстратий ЗОРЯ: Безперечно. Тому що бог діє не без нас. І наша воля, чого ми бажаємо, вона також впливає на остаточний підсумок подій. Найяскравіший приклад є у священному писанні Старого Завіту, коли бог послав пророка до царя грішного і сказав, що "ось, ти захворів, і хвороба твоя до смерті". А цар тоді почав плакати і молити бога і просити, що "я каюся в своїх гріхах і прошу, поверни мені здоров’я, бо я хочу ще зробити добрі справи". І тоді бог послав пророка і сказав йому через пророка цьому царю: "Ось ти плакав перед лицем моїм і умолив тебе, і тому я тебе помилую". І тому навіть суд божий, вже винесений, як, наприклад, про місто Ниневію, до якого послав бог пророка Іону сказати, що воно буде знищене через гріхи, а жителі цього міста розкаялися і наклали на себе піст і плакали – і бог їх помилував, і місто не було знищено. То так і в нашій ситуації. Бог може перемінити все. Власне, там те закликання в молитві, яке постійно було у людей на Майдані, я думаю, що не в останню чергу вплинуло на те.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Сталося те, що сталося.

Евстратий ЗОРЯ: Сталося саме те, що сталося. Тому і тут молитва. Бо прості парафіяни, навіть ті самі віруючі Московського патріархату, вони можуть сказати: "Ну будуть вибирати єпископа. Як ми можемо вплинути?". Ви можете вплинути.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Силою віри і думки.

Евстратий ЗОРЯ: Вірою, молитвою.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Владико, дуже багато питань. От з Харкова запитує слухач: "Какая судьба крымских священнослужителей? Все ли конфессии имеют одинаковые права для проповеди в регионе?".

Евстратий ЗОРЯ: Ні абсолютно. І наша церква зазнає утисків так само, як зазнають утисків мусульмани Криму. У нас два храми відібрали в Севастополі і в Перевальному, намагаються чинити тиск на громаду головного нашого храму в Сімферополі, влаштовують там пікети, залякують парафіян. Ось буквально на минулому тижні було спалено дачний будинок нашого архієпископа Клемента, який знаходиться в селищному Мраморному біля Сімферополя. І там же, на цій же ділянці є і церква, яка була побудована, тому що за роки української незалежності неможливо було отримати в українському Криму земельні ділянки, і тому просто набували в приватну власність, і вже як би на приватній землі будували храм. Слава богу, храм цілий, він на віддалині знаходиться, але, напевно, це був такий сигнал, посил для нашого архієпископа, що ось у тебе будуть проблеми і далі. Але, тим не менше, сьогодні владика Клемент, глава нашої єпархії в Криму, він приїхав теж на святкові заходи 1026-ліття хрещення Київської Русі. І дух його є міцний, він уродженець Криму, українець, уродженець Криму, його родина має кримське коріння, його родина була свого часу виселена з Криму і потім повернулася до Криму. І тому свою паству, своїх вірних наша церква там не залишить. Але тиск є і психологічний, і не тільки психологічний.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Давайте ми ще один телефонний дзвінок вислухаємо нашого слухача.

Слушатель: Добрый вечер!

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Здравствуйте! Тише приемник сделайте, пожалуйста.

Слушатель: Да, уже давно сделал.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Слушаем вас.

Слушатель: Спасибо, что дозвонился. У меня больше вопросов, конечно, к предыдущему звонившему, но ваш гость если ответит на них – тоже будет очень приятно послушать. Три таких тезиса. Первое. Какое право имели патриархат из Киева переносить в Москву? Второе. Какое имеют право люди, которые считают, что жители определенной территории внутри страны имеют право на самоопределение, а верующие внутри страны не имеют этого права? И третье. Мне хотелось бы услышать мнение вашего гостя вообще. Когда появилось православие? И чем отличается от церквей восточного обряда, в том числе от греко-католиков наших, украинских? Спасибо большое.

Евстратий ЗОРЯ: Дякую вам за вашу думку, за вашу позицію. Дійсно, ваші міркування є теж дуже слушними. І добре, що наші слухачі чують це не тільки від мене, тому що мою позицію можна сприймати в тому числі як зацікавленої сторони, але дуже добре, власне, одне з гасел Радіо Вісті, що це радіо думок, радіо позицій, мнений. Що стосується останнього питання, то Українська греко-католицька церква історично з’явилася внаслідок унії, тобто об’єднання частини Київської православної метрополії у 1596 році із Римським престолом. І умовою цього об’єднання було збереження східного обряду при прийнятті Київської метрополією західної католицької догматики, догматичного вчення і визнання верховної влади Римського Папи над всією церквою, в тому числі і над цією церквою. І тому це є церква католицька, яка зберігається східний обряд. Окрім неї є, безперечно, інші церкви східного обряду, але в основному це церкви, які знаходяться на Близькому Сході, також є в Індії. Українська греко-католицька церква є найбільшою серед цих церков східного обряду в католицькій церкві, але, власне, це є частина католицької церкви. І тому взаємовідносини між православними, які є ті проблеми, яким ми присвятили в тому числі цей ефір, вони мають дещо іншу специфіку, ніж взаємовідносини православної церкви і греко-католицької церкви. Тому що у нас між православними нема різниці в догматах, в основах віровчення. Між православними і греко-католиками є відмінність в догматах, і тому питання єдності тут – вони знаходяться в зовсім іншій площині.

Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Я надзвичайно вдячна за те, що ви знайшли час. Я вдячна нашим слухачам за увагу до нашого ефіру, за довіру до Радіо Вісті. Я нагадаю, що Євстратій Зоря, архієпископ Української православної церкви Київського патріархату, речник Київської патріархії сьогодні відповідав на ваші питання. Дай боже, не востаннє.

Евстратий ЗОРЯ: Дай боже. Дай боже всім. І головне – бажаємо миру. От в церкві дуже часто під час богослужіння звучить такий короткий виголос, священик каже: "Мир усім". І саме в ці важкі часи по-особливому усвідомлюєш, як ці два слова "мир усім" необхідні, важливі і цінні. І тому просимо у бога, просимо для наших сердець, для наших душ, для нашої країни, для нашої держави миру. І ще раз усіх зі святом – із річницею хрещення Київської Русі-України! З днем пам’яті князя Володимира, святого правителя, який зараз є нашим покровителем і молитовником за нашу землю. Дякую вам.

Читать все
Читать все