Дмитро Тузов: Вітаю вас, друзі. Тема дня в прямому ефірі, мене звати Дмитро Тузов. Я не прибічник відзначати всілякі свята,  це більше комуністична традиція. Сьогодні День радіо і телебачення, давайте використаємо як привід поговорити про те, що відбувається у нас в нашому дорогоцінному інформаційному просторі, і взагалі про інформаційну їжу, яку ми з вами споживаємо. З нами Дмитро Чекалкін, радіоведучий, шоумен, дипломат і просто цікава людина. Дмитре, вітаю вас!

Дмитро Чекалкін: Доброго вечора!

Дмитро Тузов: Друзі, одразу до вас питання:

Яким українським ЗМІ ви довіряєте?

Радіо

Телебачення

Інтернет

Пане, Дмитре, як ви вважаєте,  який рівень коефіцієнту корисної дії наших ЗМІ? Я маю на увазі, що працює ціла індустрія і не лише ми гріємо повітря радіо та телевізійними хвилями, а люди мають отримувати щось корисне. Чи отримують вони це?

Дмитро Чекалкін:  Я не встиг привітати, вас теж за святом. Стосовно того, чи варто щось святкувати, у мого старого знайомого Ігоря Мироновича Губермана є такі рядки:

Высокое, разумное, могучее

для пьянства я имею основание:

при каждом подвернувшемся мне случае

я праздную моё существование.

Дмитро Тузов: Але ми з вами цивілізовано святкуємо.

Дмитро Чекалкін: У него же, кстати:

Мы вовсе не грешим, когда пируем,

забыв про все стихии за стеной,

а мудро и бестрепетно воруем

дух легкости у тяжести земной.

Я до того, що треба відчувати легкість буття. Що стосується ЗМІ, це як в Черчіля: найгірший засіб маніпуляції громадською думкою за винятком всіх інших. Нічого кращого не придумали. Так що як з демократією, так  і з засобами масової інформації – це вартовий пес демократії, який має стояти на сторожі наших інтересів, захищати нас від корупції, від тих, хто шкодить нашому суспільству, державі. Інша річ, що треба відповідально до цього ставитись. Я завжди казав, що  за часів Леоніда Кучми у нас була абсолютно безвідповідальна політика: пороздавали таку кількість ліцензій телевізійним каналам, і це вплинуло на якість нашого телевізійного продукту.

Дмитро Тузов: І радіоканалам.

Дмитро Чекалкін: Слава богу, у нас не так багато інформаційних радіостанцій, у вас не так багато конкурентів. Треба віддати вам належне, що ви працюєте на високому професійному рівні. Що стосується телебачення, не могла держава собі дозволити таку кількість інформаційних телевізійних майданчиків, розпорошуються всі інтелектуальні сили і зрештою ми маємо те, що  маємо. Ми не можемо конкурувати, припустимо, якщо в Росії обертаються 8 чи 9 мільярдів доларів на телевізійному ринку, а національних каналів з інформаційно-потужними службами 5-6.

Дмитро Тузов: Слухайте, ви вже як економіст почали говорити. А те, що у нас більшість ЗМІ, при чому таких дорогих,  належать олігархам. В цьому ви вбачаєте ризик для інформпростору?

Дмитро Чекалкін:  Це з одного боку негатив, але з іншого - перевага. Тому що ми можемо дізнатися прогріхи всіх і можновладців, і всіх політичних сил, але з різних каналів. Дуже багато в нас інформаційних служб і люди губляться. Для мене на сьогодні, крім Української правди, найавторитетніше видання Новое время, можливо Ліга. Коли мене запитують, кому варто довіряти сьогодні в інформаційному просторі, я називаю першими ці три ЗМІ.

Дмитро Тузов: Якщо трошки зазирнути в майбутнє, суспільне мовлення може змінити картинку в країні?

Дмитро Чекалкін: В сьогоднішніх умовах мені це важко уявити, воно не має достатньо фінансів. Я знаю, скільки витрачають сьогодні олігархи на те, що утримують таку кількість телеканалів.  Всі українські канали збиткові для власників.  Останні цифри були такі, що 900 мільйонів доларів на рік коштує для українських олігархів, а заробляють вони тільки 200 мільйонів.

Дмитро Тузов: Тобто збиткові?

Дмитро Чекалкін: Всі вони збиткові.  Для суспільного мовлення державі треба виділити сотні мільйонів доларів, у держави немає таких грошей. Знову ж таки, творчі сили всі розпорошені.

Дмитро Тузов: Якщо вони зберуться, чи можливий такий прорив і чи може населення скинутись справді, щоб у нас було незалежне не від кого суспільне мовлення? Причому спеціалісти говорять, що не  так багато грошей на це потрібно, якщо йдеться про закон великих чисел. Приблизно так як люди скинулись на армію свого часу.

Дмитро Чекалкін: Не знаю чи в сьогоднішніх умовах це можливо. Як на мене треба було б обмежити кількість телевізійних каналів, які мають свої інформаційні служби для того, щоб створити… Я завжди наводив приклад Ізраїлю, який адаптував скандинавську систему, в них є нішеві канали, які сплачують користувачі кабельних мереж, їх може бути сотні. Але повноформатних каналів, які  мають свої власні інформаційні служби, повну лінійку всіх розважальних, інформаційних програм, їх там обмежили кількість.

Дмитро Тузов: А як можна фізично зараз це зробити? Це ж доведеться закривати, але ж уявляєте, який галас буде.

Дмитро  Чекалкін: В тому ж справа, що в сьогоднішніх умовах я не бачу легкого вирішення цього питання. Взагалі, на жаль чи на щастя, телевізійний ефір втрачає свою  аудиторію, свій авторитет, молоде покоління взагалі все менше дивиться телебачення, надаючи перевагу альтернативним медіа.

Дмитро Тузов: А ви вважаєте, це трагедія?

Дмитро  Чекалкін: Це реалії, до яких треба прилаштовуватись, треба на них зважати і відповідно робити висновки. Нове покоління вже не сприймає таких розлогих програм.

Дмитро Тузов: От вам і вирішення проблеми великої кількості телеканалів в країні. Це такий еволюційний шлях.  Пане Дмитре, як ви вважаєте, яка головна новина сьогоднішнього дня?

Дмитро  Чекалкін: Я щось не можу назвати нічого такого серйозного. Вчора вночі було голосування в ООН коли Росію визнали агресором в Криму і окупантом. Це новина вчорашнього дня за американським часом, але до нас  вона дійшла тільки пізно вночі і сьогодні отримала розголосу.

Дмитро Тузов: А які головні новини, на які ви звертаєте увагу одразу?

Дмитро  Чекалкін: Все ж таки сьогодні найбільша загроза існуванню нашої  держави походить з Росії, тому все, що відбувається на фронті, все, що відбувається у відносинах з Європою в цьому аспекті, все що відбувається в нас на переговорах нормандської четвірки. Я просто за першою своєю освітою військовий професійний перекладач,  колись викладав “стратегія”, “оперативне мистецтво” в Академії  Генштабу в Алжирі, є таке поняття як напрямок головного удару, для нас був та лишається сьогодні основною загрозою існування нашої держави – це путінська агресія і путінська експансія, тому це сьогодні і є пріоритетом, на жаль.

Дмитро Тузов: Зараз ви нам потрібні як аналітик. Якщо ми заговорили про методи ведення інформаційної війни,  де частина інформації правдива, а частина неправдива, частину придумали, чи відрізняєте ви фейк від правди, і яким чином?

Дмитро  Чекалкін: Напевно, що треба шукати джерела достовірної інформації і порівнювати різні інформаційні джерела і знаходити зрештою першоджерела, де є найбільш об’єктивний засіб , який може допомогти нам. Інша річ, що я завжди обирав гумор як протидію інформаційній агресії. Свого часу через це і започаткували проект Веселі яйця, Операція Професор, сьогодні Такое наше времечко, тому що те, що стає смішним не може бути вже небезпечним, як писав Вольтер.

Дмитро Тузов: Ось вам сюжет. Давайте обговоримо новину дня. Наприклад, про те, що російські засоби масової інформації знову уже вкотре повідомляють, що в Криму заарештували людей, яких називають українськими диверсантами. Чи можна це якось з гумором обіграти для того, щоб навіть населенню Росії показати, що це не просто не правда, а це якийсь взагалі сюрреалізм?

Дмитро  Чекалкін:  Так, напевно, ці визітівки Яроша, які зараз скрізь знаходять на кримських теренах і виявляється, що він давно вже ніякий не керівник “Правого сектора”, ніякого відношення до “Правого сектора” немає, а там їх друкують і поширюють. Це настільки безглуздо використовувати ці визітівки для того щоб претендувати на те, що це дійсно якійсь українські диверсанти, в  яких знайшли це.  Насправді, російського глядача важко сьогодні здивувати якимось рейковим, вони вже звикли до цих розп’ятих мальчиків.

Дмитро Тузов: Яки ви думаєте, російські споживачі інформації довіряють цій інформації чи лише вдають?

Дмитро  Чекалкін: Знаєте, в них складна психологічна проблема, тому що як ми свого часу в Радянські часи, я сам був бійцем ідеологічного фронту і поширював цю радянську пропаганду в країнах Близького Сходу…

Дмитро Тузов: А, так ви теж причетні до гібридної війни?

Дмитро  Чекалкін: Так, через це я сьогодні намагаюсь відігравати більш-менш серйозну роль в протидії цього, тому що відчуваю свою відповідальність за те, що ми свого часу розпалили це багаття на Близькому Сході. Якщо подивитись на країни, в які виїжджали мої колеги військові перекладачі в 70-80-их роках, куди вилітали завантажені ідеологічними брошурами цілі літаки. Куди їхали мої випускники арабісти в 70-80 роках? Це Сірія, Ірак, Йемен, Лівія, Алжир.

Дмитро Тузов: І ось воно палає зараз.

Дмитро  Чекалкін:  Ось і порівняйте, де ми роздмухували цю ненависть до американського імперіалізму, до ізраїльского сіонізму. Мені все це зрозуміло, тому що ми теж тоді не вірили ні в який комунізм, в цю абсолютно відірвану від реальності теорії, але тим не менш захищали ідеали цього радянського засобу життя і стверджували, що Советский союз-это опора мира и демократии, которая возвышается над клоакой этого американського империализма, капитализма, експлуатации… Ми займалися цим  “brainwashingom”, промивали мізки.

Дмитро Тузов: А коли  наступив злам? Коли ви зрозуміли, що ви більше пропагандою не будете займатись, а більше того, будете протидіяти їй?

Дмитро  Чекалкін: Коли я побачив наших радянських людей на вулицях Парижу,  мене це настільки вразило.

Дмитро Тузов: Але для цього потрібно було потрапити в Париж спочатку?

Дмитро  Чекалкін: Так. Тому що навіть перебуваючи в арабських країнах, переді мною досить ці очі та обличчя моїх візаві, випускників Гарвард, Кембріджу чи Сорбони, яких я переконував що в якомусь Ашхабаді, Туркменії Радянський Союз має якісь переваги перед західним засобом життя. Я пам’ятаю, що вони дивились на мене як на людину, яка трохи втратила розум. Потім, зрештою, коли я сам вже побачив, як виглядають  радянські люди, наскільки вони закомплексовані, зажаті, як мавпи яких випустили з зоопарку, настільки мене це вразило. Ми ж тоді мали ходити групами, і коли я побачив таку групу своїх співвітчизників, мені так стало соромно. Тим більше на ці жалюгідні свої командировочні намагалися виторгувати якісь цукерки дешевші…

Дмитро Тузов: Я б сказав: підкосило психологічно. Знаєте, ви коли розповідаєте, мені згадався анекдот радянських часів, коли у старшокласника запитали: Слухай, а ким ти хочеш стати після школи, куди ти підеш вчитись?Він каже: Піду вчитись на дипломата. У нього запитали: А чому?На що хлопець відповів: Ну як, хіба ви не розумієте, я закінчу престижний ВУЗ, отримаю диплом, потім я поїду в якусь країну заходу і там куплю собі такі джинси!

Дмитро  Чекалкін: Це як був подібний анекдот про те, як Рабіновіча запитують:

- А что ты себе хотел бы при коммунизме?

- Я купил бы себе вертолет.

- А чего?

- А вдруг колбасу где-то выбросят, а я туда раз – и мотнулся.

Дмитро Тузов: Дмитре, я зараз поставлю вам абсолютне серйозне питання. Ви згадали про це полум’я,  яке ви також роздмухували, вибачте, це ваші слова, на Близькому Сході. Інформаційними засобами це полум’я зараз загасити можна?

Дмитро  Чекалкін:Я навожу приклад Радянського Союзу. Коли я поїхав в своє перше довге відрядження в 86 році і повернувся в 90, я не впізнав цю країну. За ці чотири роки замінили ці говорящі голови в програмі Время и Международная панорама хлопцями з програми Взгляд і Молчанов, який тоді вів До и после полуночи, абсолютно змінилось мислення в 250 мільйонної  аудиторії.

Дмитро Тузов: Тобто доволі швидко відбувається? Недаремно я на початку сказав про інформаційні страви, які ми споживаємо і як в зв’язку з цим ми починаємо реагувати на довколишній світ.

Дмитро  Чекалкін: Тому до сьогоднішніх росіян, я, як лікарі ставляться до своїх пацієнтів, ставлюсь до них як до під опитних кроликів, на яких випробовують сьогодні  найдосконаліші методи промивання мізків. Якщо їм показати впродовж хоча би двох-трьох місяців відкриті дебати, як це було свого часу в програмі Взгляд, коли на будь-яку тему можна було вести відкриті дебати. Запросили б якогось Навального чи Ходарковського і дали б можливість йому дискутувати відкрито з носіями кремлівських ідеологєм, то я думаю, що суспільство швидко б змінило свою думку і своє ставлення до сьогоднішнього російського керівництва.

Дмитро Тузов: Але ось що цікаво: є ж Інтернет і той же Навальний присутній в Інтернеті, можна подивитись його ролик. Він, до речі, там розповідає цікаві речі, він показує маєтки сильних світу цього Російської Федерації,  включно з прем’єром Медведєвим, в яких палацах живуть люди.

Дмитро  Чекалкін: Я навожу приклад знову Радянського Союзу,  в нас було Радіо Свобода, був Голос Америки.

Дмитро Тузов: І вони ж працювали зрештою. В армії у мене був малесенький короткохвильовий приймач, він назвався Олімпік, до речі дуже добре його робили в Радянському Союзі, тому що ворожі радіоголоси брав на відмінно. І я, стоячи на посту, радянський солдат, слухав Радіо Свобода.

Дмитро  Чекалкін: Але кардинально думка не змінилася поки телебачення не перемкнуло свою програму. Так само і зараз, 86%, чому ця цифра співпадає з опитуваннями, тому що досі 86% російського населення отримують абсолютну більшість інформаційного продукту з телебачення. Інтернет лишається досі на другому, а може і на третьому місці після телебачення та радіо.

Дмитро Тузов: Зараз давайте подивимось наше голосування:

Яким українським ЗМІ ви довіряєте?

- Довіра до радіо 60%.

- Інтернет трошки більше 27%

- Телебачення 13,64.

Дмитре, ми препаруємо зараз все, що відбувається в нашому інформпросторі, розуміючи, що не хлібом єдиним. Ця інформаційна складова для кожного з нас надзвичайно важлива. Тут вже посипались смки на вашу адресу, вони дуже компліментарні.

Дмитро  Чекалкін: Я спочатку хотів би свій старий жарт нагадати:  Коли додзвонювався якомусь велику начальнику і коли тебе секретарка перепитує: Простите, как вас представить?Я говорю: Представьте меня в голубых трусах, с бокалом дайкири, на берегу Индийского океана.

Дмитро Тузов: Спрацьовувало? З’єднували?

Дмитро  Чекалкін: Так, з’єднували.

Дмитро Тузов: Бачите, ви знайшли підхід до секретарок. Я думаю їм така картина також подобалась. Так от що до вас пишуть наші радіослухачі:

- Марина. Харьков. Уважаемый, Дмитрий, вам огромный респект за ваши перлы на Радио Вести. Это класнно.

- Сашко. Дарница. Респект и уважением Дмитрию. Давно хотел высказать это Вестям. Миротворцы сынами божьими назовутся. Дима, пусть Господь прибудет с тобой.

Дмитро Чекалкін: Взаимно. Спасибо.

Дмитро Тузов: Дима, зато все телеканалы врут по-разному, а значит можно добыть крупицу правды.

Дмитро  Чекалкін: Так. Просто  треба її розшукувати дуже довго.

Дмитро Тузов: Це ж треба переглянути всі телеканали, але це ж може дим з голови піти.

Дмитро  Чекалкін: В тому то і справа, що це головний непоправний  ресурс нашого часу -  час відведений для буття, і доводиться його витрачати на те, щоб передивитися 25 телевізійних сюжетів і знайти крихту тої правди.

Дмитро Тузов: З одного боку, це певний запобіжник, щоб не поїхав дах, а з іншого боку, чи не є це зайвий цинізм, коли до дуже серйозних речей підходити з гумором? Ми з вами вже згадали цю новину про те, що росіяни знову заявили про те, що взяли чергову українську диверсійну розвідувальну групу, так я вам хочу сказати, що наше Міністерство оборони  теж відповіло. Я відчув тут нотки гумору, хоча ситуація трагічна. Давайте послухаємо:

Ми розуміємо, що на території окупованого Криму залишились тисячі військових пенсіонерів, які ще служили за часи й Радянського Союзу і вже незалежної України, тому це є потенціал для того, щоби декого з них оголосити українським диверсантом. Тому ми не здивуємося, якщо російські спецслужби й по п’ятницях і по інших днях тижня будуть оголошувати про захоплення або затримання чергових «українських диверсантів». Насправді цього не відбувається, українські військові на місцях», – запевнив представник Міноборони.

Навчились вже реагувати?  як ви кажете, що навіть на серйозні речі можна відповідати з таким сарказмом, який підкреслює абсурдність ситуації.

Дмитро  Чекалкін: Колись Оскар Уайльд сказав, що ”Іронія - це найкращий засіб переживати життєві трагедії”. Треба до всього ставитись з іронію, самоіронією, тому що це техніка безпеки буття взагалі. Занадто серйозно сприймати факт свого існування це теж ознака якоїсь психічної хвороби.

Дмитро Тузов: До себе треба теж з гумором ставитись?

Дмитро  Чекалкін: Абсолютно. В першу чергу до себе. Тільки той має право глузувати з інших, хто жартує стосовно себе самого.

Дмитро Тузов: Наскільки адекватні наші медіа? Наскільки вони насправді віддзеркалюють більш-менш нормальну картину? Чи не є ми в такому мейнстрімі, коли всі якусь одну тему взяли і довбають її, з каналу на канал переключаєш, а там одна і та сама тема. Я розумію, є важливі теми, наприклад, у нас все гуділо в інформпросторі, коли Трамп переміг. Але наскільки це нормально?

Дмитро  Чекалкін: Ця тема абсолютно виправдана була, на першому місті.  Досі лишається, тому що не зрозуміло, як зрештою він себе буде поводити, яку команду набере, така непередбачувана особистість. Я пам’ятаю, як свого часу люди реагували на Рейгана, я тоді якраз закінчував школу тут в Києві, поступав до військового інституту в Москві  і пам’ятаю, які тоді були різні очікування від його майбутньої політики. Так само і сьогодні. Це все ж таки держава сьогодні в однополюсному світі, яка визначає порядок денний світової політики, тому абсолютно виправдана ця увага яка приділяється виборам в США.

Дмитро Тузов: Знаєте, що цікаво, наприклад, історію гібридної війни нам показали ще задовго до початку справжньої війни. Якщо пам’ятаєте російський фільм День Радио, де історія про те, що на радіостанції не було тем для поширення і просто придумали тему про те, що десь гине корабель з зоопарком на борту і його треба рятувати. Вся країна повірила і включилася в цю історію, почали рятувати неіснуючий корабель…

Дмитро  Чекалкін: Саме в нашому інституті існував факультет спец пропаганди. Я закінчив інститут іноземних мов у Москві і третій факультет, який ми називали спец факультетом, він готував з 39 року якраз фахівців цієї галузі. Коли перший конфлікт 39 року, перша окупація частини Фінляндії, вони саме так створювали фейкі про повстання фінських трактористів і шахтарів, які начебто створили свою Фінську Народно Демократичну Республіку. Потім це відбулося в Північній Кореї, де колишній офіцер радянської армії раптом став героєм народного епосу, Кім Чен Ір, перетворився в лідера демократичної держави, яка раптом виникла на карті завдяки саме сталінський політиці. В нас ці кадри готували десятиліттями і сьогодні багато з моїх колишніх однокашників-колег цим продовжують займатися.

Дмитро Тузов: Завдяки засобам масової інформації можна вже просто почати реальну війну. Тобто своєму населенню треба пояснити, що на певній території живуть фашисти.

Дмитро  Чекалкін: В американців є фільм Хвост, который виляет собакой.

Дмитро Тузов: А як це відбувається практично? Ви розповідаєте, що цілий інститут цим займався у ваші часи. Це сидять люди, спеціально навчені, аналітики, які придумують різні неправдиві історії? Як вони придумують, це ж треба зробити так, щоб люди в них повірили. Чи тут вже включається правило Геббельса про те, що чим неймовірніша брехня, тим легше в неї повірити?

Дмитро  Чекалкін:  Абсолютно спрацьовує рецепт, тому сьогодні називають РосГебельсТв, про тих снігірей які споживають українці, щоб зашкодити Росії,  про зґвалтованих бабусь, про які розповідають російські новини. Немає насправді обмежень для цієї фантазії.

Дмитро Тузов: Яким чином ефективно цьому протистояти? Я бачив контр сюжети про те, що люди поїхали в той же Слов’янськ, зустрілись з людьми на вулицях, почали їх розпитувати: Як же так, як це могло статись. Люди кажуть: Ми нічого не знаємо, такого нічого не було. Але виглядає так, ніби виправдовуємось і тоді якийсь може виникнути сумнів у людей, може воно було, а може не було. Чи є якісь засоби ефективної протидії неправдивій інформації?

Дмитро  Чекалкін: В тому ж справа, як сьогодні можна протидіяти, припустимо, в Північній Кореї? Поки там лишається абсолютна монополія на засоби масової інформації в керівництва цієї країни, ви нічого  не зробити.

Дмитро Тузов: А у випадку України, яка стикнулася з гібридною війною?

Дмитро  Чекалкін: Поширювати свої власні засоби масової інформації, забороняти ворожі телеканали, які поширюють фейкі.

Дмитро Тузов: В тому числі і на закордон розповсюджувати інформацію, але ж для цього потрібно багато мільярдів вкладати в міжнародні телеканали.

Дмитро  Чекалкін: Дякуючи сьогодні нашим європейським партнерам, які збагнули, наскільки небезпечна сьогодні інформаційна війна Росії.

Дмитро Тузов: Вас вже просто цитують в смс-повідомленнях, наприклад:

Ничто так не огранизовано в нашей стране как преступность. Дмитрий Чекалкин, юмор.

Дмитро  Чекалкін: Еще из этого разряда: самые высокие должности  занимали саме низкие люди.

Дмитро Тузов: Це все ваші афоризми?

Дмитро  Чекалкін: Ні. Я скоріше адаптатор, я перероблюю старі жарти на новий лад.

Дмитро Тузов: Ще трошки повідомлень зачитаю:

ы прекрасно читали Высоцкого. Спасибо. Саша. Бровары.

-Подписан на Твиттер Дмитрия, всегда читаю с удовольствием.

Ми з вами до цього говорили, як протестувати інформаційній агресії. Яким чином, щоб це не  стало подобою зворотної пропаганди?

Дмитро  Чекалкін: Знову ж таки наводжу приклад гумору, тому що він роззброює багатьох диктаторів. Те, що я цитував Вольтера, що стає смішним не може бути небезпечним. Я надаю перевагу цьому засобу, тому що добрий креатив заощаджує бюджет. Колись коли ми робили Операцію професор чи Веселі яйця чи зараз проект Такое наше времечко. Якщо включається механізм вірусного маркетингу, то завдяки перепостам, це стає здобутком мільйонної аудиторії. Як свого часу у нас кожну серію в Операції професор завантажували 30 тисяч чоловік і на наступний день її дивились  відповідно пів мільйона.

Дмитро Тузов: Тобто вдаримо креативом по фейкам?

Дмитро  Чекалкін: Так.

Дмитро Тузов:  Давайте надамо слово нашим слухачам, які хочуть з вами поспілкуватись. Добрий день, ви в ефірі!

Звонок в студию: Добрый день! Хотел бы маленькую пародию представить:

Мне бы мне в спину за хлеба кусок,

За трунки налитый зерном колосок,

Вот и Чекалкин скребет свой висок,

Сыплет в эфир свой словесный песок

Слушая в записи свой голосок

Пьет втихаря апельсиновый сок.

Ведь его интеллект непомерно высок.

Дмитро  Чекалкін: Доктор, спасибо, что вылечили меня от мании величия, кстати сколько миллиардов долларов я вам должен?

Дмитро Тузов: Ще один слухач.

Звонок в студию: Здравствуйте. Сергей, Харьков. Хочу сказать, что сегодня украиснкое СМИ - источник лжи и обмана. Все в Украине нужно воспринимать с точностью до наоброт.

Дмитро Тузов: А наведіть нам, будь ласка, приклад.

Сергей, Харьков: Если нам говорят, что все для людей, значит берегите карманы – будут тырить.

Дмитро Тузов: Зачекайте, я люблю говорити все предметно. Хто вам говорив, що все для людей?

Сергей. Харьков: Янукович

Дмитро Тузов: Почекайте, так ситуація змінилась, Януковича вже давно немає в країні.

Сергей, Харьков: Я  вообще философски говорю. Если хотите сегодняшний пример, если вам говорят: Єдина Україна, значит будут насильно украинизировать восток Ураины. Если говорять: Путин – агресор, значит на восток Украины напала жидобендеровская хунта.

Дмитро Тузов: Скажіть будь ласка, ви агресора підтримуєте?

Сергей. Харьков. А при чем здесь агрессор? Если защищают русский язык на восточной Украине... Если говорят, что на Западной Украине фашисты и это подтверждается фактами

Дмитро Тузов: Якими фактами?

Сергей,  Харьков: Подожгли в Одессе людей заживо, подожгли канал “Интер”, убили Олеся Бузину, разве не факты?

Дмитро Тузов: Але ж ви знаєте, що з приводу всіх цих подій ідуть судові розслідування.

Дмитро  Чекалкін: Я спілкуюсь зі своїми колегами, які досі живуть в Москві, в тому числі багато хто працює там до сих пір в управліннях Генштабу, працівником якого я був. Я знаю, що напередодні 2 травня 2004 року наради в Кремлі продовжувались годинами. Ця операція по тому, як розстрілювати мирну демонстрацію українських фанатів, я думаю, була розроблена там до тонкощів з пляшками з запальною сумішшю, які  в такій кількості там опинилися. Зараз подивіться прецедент, який був у Чорногорії. Коли таким же чином збирались провокувати натовп на штурм парламенту. Ті ж самі прийоми, які були використані тоді. Знову ж таки повторюся, що цим десятиліттями займалися спеціалісти. Слава богу, що ми обійшлися тільки такою кількістю жертв в Одесі. Думаю, що насправді їх могло бути значно більше.

Дмитро Тузов: Взагалі мене тішить, коли людина телефонує в прямий ефір і говорить про те, що українські ЗМІ про все брешуть. Я згадав, сьогодні я спілкувався з Віктором Майстренко, це колишній російський журналіст. Він нагадав, що в Росії вже посадили людину за перепост фотографі. А одного з депутатів державної Думи, Мілонова, який з автоматом воював на боці бойовиків…

Дмитро  Чекалкін: Знаєте, ситуація в Харкові теж специфічна. В мене є декілька моїх колег, які досі лишаються на цих проросійських позиціях. Мій товариш, Андрій Орлов (Орлуша), російський поет, який часто буває в Києві, Харкові, завжди дивується кількості ватників серед водіїв таксі. Я почав робити такі невеличкі опитування, коли користуюсь таксі. Дійсно, люди, які живуть, припустимо, в передмісті Києва, в Ірпіні чи в Броварах, у них супутникові тарілки, які приймають супутникові російські канали і вони лишаються досі під впливом цієї російської пропаганди і вони досі  послідовно впроваджують цю політику: “Путин придет, порядок наведет”. Тому мене абсолютно не дивує такий ваш слухач.

Дмитро Тузов: Але я бачив іншу картину в Станиці Луганський. Там, якщо пам’ятаєте, на Луганщині, коли українські війська  рухалися колонами, то спочатку виходили певні люди, які намагалися заблокувати. В Станиці Луганський їх вже не випускали, тому що люди вже нюхнули війни, вони відчули, що це таке і вони вийшли і сказали: Не випустимо. Давайте надамо слово ще нашому слухачу. Ви в ефірі, будь ласка.

Звонок в студию: Добрый вечер. Вы не забывайте, что Ольгино работает, потому это не факт, что это харьковчанин. Если у вас номерок определился, то граждане Украины должны дать его в СБУ, Может этот человек штуромовал Обком в Харькове и из-за него погибли другие...

Дмитро Тузов: Не виключено. Ви теж із Харкова.

-Да, я скажу по поводу украинизации интересные вещи. Если этот человек действительно коренной харьковчанин, давайте вспомним Советский Союз, выходили убыточные украинские газеты “Соціалістична Харковщина, Вечірній Харків, их никто не покупал. Улицы подписывались на украинском языке. Сейчас вы не найдете ни одну газету украиноязычную в Харькове, которая сама себя окупала, их просто нет. О какой украинизации мы можем говорить,  если в Совестском Союзе она была раз в 10-20 больше, чем сейчас. Единственное, реклама должна  быть на украинском языке. Всего остального нет. Кто там зажимает бедного человека, не знаю.  Это просто напрсто какой- то неудачник, который работал на ХТЗ, лишился работы…

Дмитро Тузов: Слухайте, але це теж сумна історія, що в Харкові немає україномовної преси.

- Я скажу другое. Когда были все действия возле Обкома партии, один приехал приезжий флаг российский поднял, другой приехал, т.е. реально горстка людей ездила туда-сюда. Если бы Харьков работал,  эти 200-500 человек,  что с одной, что с другой стороны погоды не делали.

Дмитро Тузов: Дякую за дзвінок. Дмитре, Ви людина біллінгвал, якщо можна так сказати. Мені навіть важко сказати, якою мовою ви не розмовляєте.  І українською вільно розмовляєте,і російською, і арабськими мовами, і англійською…

Дмитро  Чекалкін: Чотири роки я бачив уві сні виключно іврит.

Дмитро Тузов: Те, що зараз вводяться квоти на українську продукцію, музичну продукцію, на ведення українською мовою, для вас якийсь дискомфорт створює?

Дмитро  Чекалкін: Ні, абсолютно. Я вважаю, що це як інвалід, якому треба допомагати. Треба враховувати те становище, в якому знаходилась українська мова, віддавати належне радянській політиці, політиці царської Росії, що вони дійсно багато зашкодили нормальному розвитку цієї  мови. Я жив в двох країнах, в яких практично відроджували національні мови, в Ізраїлі і в Алжирі.

Дмитро Тузов: Чудовий приклад ви навели. Сподіваємось, що все-таки не інвалід, а дитина, яка буде розвиватись або юнак.

Дмитро  Чекалкін: Треба орієнтуватись на носіїв мови, такі як Слава Вакарчук, Жадан, а не на Азарових, які тільки паплюжили цю мову.

Дмитро Тузов: Дякую. Дмитро Чекалкін був з нами в ефірі. Я, Дмитро Тузов, завершуємо наш ефір. Друзі, дякую за вашу увагу! До нашої швидкої зустрічі!